Скрипка Майстра

На голову важко.Кажуть, магнітна буря.100 років революції, яку тепер звуть переворотом.
Історія служить тим, хто може її змінювати.
Тортик був цікавий,але чекала феєрії.Організму не вистачає феєрії?
Таки озвучила М.Е., що маю намір переписати стосунки з М.Не припинити - переписати.
М.телеіонував.Нічого не смикалось.Вигоріла земля? Він не чув моїх прохань,порад і сліз.А зараз втікає, вочевидь, від чогось на роботі в хворобу.Сама ж то підказала...
Четвер...Яке небо буде над тобою в ту ніч?І де буде ранок п'ятниці?
Виснаження б'є по голові.
Не вмію, не хочу халтурити.
І не дуже толерую то від інших.Особливо хто зове себе гуру.
Нііірдош.Не тягне й на нього.Поїздка в ВВ - жест ввічливості.

Якось не задався перший робочий день цього тижня. Стільки людей з перегаром - невже проблеми аж так вирішує алкоголь?Точно вирішує, не створює?
Людина,яка вбила іншу - і їй шукають виправдання, за хуліганство, за жорстокість.Те, що батько атовець - це не оправдання.Ніразу...
Дивує, наскільки все заплутано, наскільки всі перезнайомлені.
М.певно так і не подзвонить.Бо чого марно плекати якісь там надії?У нього своя планета.На жаль, казки лишаються лише казками.
Дистильований достаток. Цікава фраза вчорашнього вечора.
М.Е.дає ілюстровані матеріали.Кого він хоче виростити?Не страшно, що потім може покинути?От взяти і залишити.Попри"делеговані повноваження".
А хочу ж, я страшно хочу його побачити!

Мандрами міста сусіднього відволікаючись від незрозумілих снів, він чужих снів, від злих снів, якихось лікарень і профілакторіїв, де мене ховають - а потім і поховають. Отак дивно, взагалі неочікувано. І білий пес... Він був кимось дуже особливим.Він був поряд крізь ніч, де сльози домінували. Де знову боліло серце...
Мандри, розуміння, що бачу гея.
І гей то відчув.
А ще - Мурзя! Нарешті поговорили і домовились попити кави.Думаю, ми спробуємо знайти точки дотику.
Вдень має набрати М. Призначити зустріч.Сама не дзвонитиму!!!
А вечір дав можливість подивитись в Його очі...і знову - вже за камерою - плакати ...

Нарешті!Нарешті докидала всі справи в базу і можна буде писати макети.
Маю за вихідні поставити крапку - ібо треба тримати марку.
Глянула статистику - і зрозуміла, що дійсно є третиною.Але як вже є, що вже поробиш.
Відчуваю себе отим конем ,якого скоро пристрелять.
І якось до Львова хочу катнутись.Цікаво, чи покличе?Чи організм не буде проти?Коли то хочу? 8-9го, або 9-10го.Ждати.
Маніпулюю трошки - зокрема мовою.А ведеться.Не подобається то, чесно.Де спина, стіна?
Єля втекла в свої раковинки.Це вже клініка.Така стильна, сильна, потужна - розсипається від стресів.І залежна.Явно залежна.
Невже Наталі таки квасить?Не хочу в то особливо вірити, але виходить - що саме так.
Відпочивати не навчилась

Навіть не знаю, як то і що то. І як з цим всім далі бути.Сум'яття,заплутаність,незрозумілість.А заразом - окрилення.Бо як же можна бути інакше після такої розмови, після таких зізнань, після такого тепла, такої ... Та слів нема, аби про то писати і говорити.
Його немобільність не зупиняє.Вже нічого не зупиняє.
Закривати очі, бачити його посмішку, чути його слова, торкатись вуст на моніторі... І повертаєшся - додому.
А потім сни - кольору літа, з водоймами, хаосами, незрозумілостями. І ти засинаєш, аби то побачити на світанку нового дня.Аби рухатись далі.Аби кожен крок приносив злет.
Він знову з тобою.Він знову називає своєю.А ти - знов Його.Виняток з правил.Дива трапляються.Лиш вірити треба!

Це що,втома чи сезонна депресія?
Усвідомлення - спита болить від того, що тримаєш її постійно рівно, що нікому не потрібні твої сльози, що слабкість - то не для тебе, не про тебе.Бути френдлі,впевненою в собі,випромінювати силу і стійкість,характер,харизму.Чомусь вважаєте циніком,закостенілим і безсердечним.А той цинік часто плаче...
Сенсей валить по-живому.І потім чомусь серце валить.І він немов підключився до тебе.А потім знову тиша.І все.
Засинається...
Чай мольфаровий не дуже смачний, але щось воно таки дає.Цікаво,справді замовляння якесь було?.. та й щодо Элі виявився самий що не є правий.
М.не відповідає на дзвінки.Може би то образитись?.. І взагалі - навіщо ти йому?Як експонат?

Було холодно.І страшно.І вітер з усіх щілин.І дискомфорт через тиск і відірваність від світу.І потреба, нестача М.Е. в організмі.Але - життя жене, життя вимагає, по-диктаторськи ставить умови.Горло болить.Вітер...Перші мережива інею на калюжах.Сонячні проблиски.
Робота як піявка - висмоктує.І кличе якесь примарне в спокій.Але не чую того, вдаю глухоту.
А ранок дзвінком М. - по роботі.Ну от, почалось...Стіна!Ну прошу ж,побудь стіною!Закрий від холоду і вітру,закрий - болем - від болю...
Сенсей торкнувся очима - наживо.Що виросте, що станеться?Куди піде?
Страшно.
Чому страх став такою сильною емоцією?

Не випала з реальностей, загрузла як в болото.Мерзла вечорами чекаючи автобус.Рвала нерви слухаючи когось.Доходила до сказу, приймаючи людей.Не живу.Не жива.
Не писала М.Е.Бо не була в належному стані, по правді.Не в тому, аби до нього.
М.мовчить.
Радять змінити напрямок.Кажуть. воно вбиває, оте, чим займаюсь.Нє,фактично в чомусь є логіка.
Закомплексованість,зашореність.А кажуть - інакша.
Хочу до Львова.Вірніше - до того, хто там мав би ждати.Однак - тиша.
Люди стукають, шукають правду.Воно ж і вірно - допомогти,треба,роблю.От лиш сили ж не безмежні.
Хто би вигнав на операцію?
Таке враження,що щитовидка збільшена.
І тиск.
А дітей же хочеться мати...Тільки було би з ким.Правий М.,пора.Давно...

Не підводити навіть очей - бо соромно.
Коли хтось розказує про біль, про те, що зробила держава. Коли вимагає законності.Коли потрібна допомога.А не можу глянути в очі - бо соромно.За чужі вчинки.Не за свої.
А вночі так спалось, так мило, так казково! Знов отой час, коли уві сні комфортніше.Ау, де моя летаргія?Хіба не можу отримати?Як?Та ж у спадок! А потім допомагатиму людям...
Тільки дайте летаргії трошки.Без цигарок і алкоголю.Ну і без болю.
Чогось наспівую пісню про розлуку.Вночі М.Е. писав про те, що коли завершу його едукацію - то можу хоч на Марс летіти, хоч свою школу відкривати.Справа в тому, що не хочу то завершувати.Нехай лишає знову, і знову, ізнову на повторний курс.
М.мовчить...

Погода давить на голову, настрій і самопочуття.
Терпіти чиїсь крики, витримувати ті зриви, посміхатись, бути на рівні...
А ще говорити з посадовцями на належній мові,ставити завдання, а заразом - співпрацювати, шукати точки дотику і вірити, що почує.
А ще - чекати чаю.
І - не дочекатись таки.
Промерзла(((
А теплі батареї радують)
Хочеться глінтвейну і когось до компанії для нього.І ненапряжності.
І аби хтось чув.
А може навіть вірші почитати.
Сенсей давно в екзилі.Він навіть не йде на контакт.Хоча думаю, що скоро знову постукає через алкогольну завісу.От лише нащо?Знову в тумані, котрий потім розсіється - і нічого?
М. мовчить.Чекаю, але не впевнена, що він аж так швидко відрефлексує.
Осінньо.

Робочий тиждень розпочався. Кажуть. дадуть тепло.
Як спалось?Ніжно і затишно.Отак буває,коли втілюєш чиїсь бажання. Нехай і так.
А ще чомусь написала М.І сподіваюсь отримати якусь рефлексію.Боялась,коли був в Києві. Певно, і досі там.І життя в нього там бурлить і вирує.І мова ніразу не про навчання.
Терпи.
Сама вибрала такий шлях.
Думаю подивитись якось вночі щось хорошого польського фільму.Ще не знаю, як зайде - але по опису зацікавила "Шаманка".І взагалі подобається Богуслав Лінда.
Обгризений трошки день робочий,з мандрами.І з криками.Осінь, люди зістресовані.
І дощ, і зимно, і незатишно.
І тільки кольори листя посміхається,і бризкають квіти на клумбах - поодинокі айстри.
Жовтень депресить.

Риюсь по сайту з всякими товарами і не зрозумію, чого хочу.
Взагалі задумуюсь частіше над тим, що ж дійсно потрібно.
Можливо,якби трапила на теплі емоції з боку якогось звичайного ванільного хлопчика і відповіла не менш тепло - то не було би ні М.Е., ні М. А було ванільне небо, ванільні мрії. ванільні свята і ванільні будні.І він би порою боявся моїх думок.А може і не було би тих думок - хіба спогади.І боявся би тоді спогадів.
Або не боявся - і свята перестали бути ванільними.
От тільки не вельми вірю в таке диво.
А дива так хочеться!
І щоб на новийрік не була сама.Так хочеться нарешті святкувати його по-дорослому, а не з батьками.Проте - видно ще не виросла так.А до Львова не поїду - не жде.

А прокидатись скупана у щасті - ти марила нещодавно, аби ранок не настав?А він - поряд.Навіть коли не можеш торкнутись,ближче од тих, кого бачиш.
Запізнилась на роботу, отримала втик. Мотивація мала би бути космічного розміру, якщо досі не втекла в сльози.Враховуючи той дохід, що є.
Ви справді думаєте, що багато заробляю?Ілюзії...
Сидячий протест.Фізіологія.Місячні.Боляче.Згустки крові...
М.Е.обіцяв нарешті дописати Настанову, котру чекаю так довго)Приємно знати - потрібна, виховує, береже.
М. не пише.
Снився дивний сон - про те, що стала відьмою, що передбачаю майбутнє.І що мене переслідують.Скільки можна переслідувати увсі сні?
Вчора якась банда намагалась вчепитись.Проігнорила.
А що далі?

Дочекалась? Крові більше як звично.І біііль.Пронизливий.Хоча то все не дуже подобається.Але як М.хоче так дитину - то най забезпечить медичний супровід. Кого я обдурюю?)
Мати свою думку порою дещо боляче.Та й взагалі думати боляче, як не дивно.
М.Е.закутує в турботу. У нас розпочався конструктивний і продуктивний діалог.Плоди дають ті посіви, котрими щедро зацяткував душу учениці.
І коли йому зле - в тобі щось всередині стискається.І от зараз - коли застудився, відчуваю, що щось не так, як має бути.
Чекала якогось сигналу від М.Але не трапилось.Що ж тут поробиш - курси.
Колись казав - зводить будинок, де і для мене буде куточок.А хочеться!
Робота не минає повз, її вистачає.Як і сну.Як осені.

Очінь тепла, не жовто-сіра, не холодна. І кольорів в життя треба додати.Більше, більше, більше!
Швидко сплива час.
Мережа не радує, скайп не дуже хоче, аби ми були разом.
Та й світ теж бунтує злегка.
А коли ж, коли торкнусь отих дивовижних пальців, коли зазирну - наживо - в очі, коли відчую дихання, коли вдихну його запах?
Коли збагну - поряд - насправді - щастя.
Чула в телефоні голос М. А сприймалось трошки як трудові будні. Він у Києві, але на навчанні.Боялась -раптом через події в країні.А злякалась - коли сказав, що в столиці.
Не особливо вдалось поговорити, бо на кухні була.
Разом з М.Е. зараз пишемо майбутнє - н/Наше.
А ще дивна кровотеча.От тільки до лікаря не хочу.
Дивна і я.
Але...

Робочий день минув у атмосфері передчуття чогось незрозумілого.
Невже таки країною струсне переворот?Адже плани руйнуються.Адже люди дихають зовсім не так. А може - осінь. Восени і не таке буває...
Новини не радують, а роздратування чомусь присутнє.
А може таки дійсно - увімкни навушники і йди працювати? Відволічись, зосередься, не дратуйся. Не дратуй заразом ані когось, ані себе.
Осінь.Тепло.
І вечір був таким хорошим, коли йдеш містом, а воно посміхається.Ще би за руку когось тримати - і було би чисте щастя.
А так - як вже є.
Хвороби зросту дають про себе знати.
І чомусь проявляється капризність.Не люблю такого у собі.
М.мовчить.
М.Е дав ссебе почути.
Через спину побігли ящірки пристрасті))

Я задихаюсь.Від тепла і щастя, від ніжності і турботи, від погляду і слів, від спорідненості душ.Від бажання бути поряд - тілесно. Від відчуття того, що разом - духовно.
Моє серце не витримує такої кількості того світла, яким заливає.
Можливо то "хвороби зросту"?
А в очах постійно сльози, і вони солодкі на смак.
Попросила в смс М.про зустріч, зазначивши, що мені це потрібно, і що повинні зустрітись ще цього місяця. Цікаво, чи відгукнеться?Чи щось скаже?
Починає бити дрож - немов від холоду.І серце виривається з грудей, йому там стало зовсім мало місця...
А зранку почнеться робочий тиждень, нехай і коротший, та все ж.
Чомусь незрозумілості з місячними...( Ще зачекаю.
І задихаюсь від ніжності!

Навіть погода в унісон з настроєм дзвенить сонечком, от тільки маю дещо до роботи вдома і посистематизувати дещо закинуті справи.
Сьогодні М.Е. розповість про фундаментальні відмінності між різними видами приналежності, а заразом - подібності.
Згадується нещодавній сон - коли дивишся на себе і на нього з балкону. Стрибнула би?Чи краще - встиглося б! - збігти вниз сходами, де би вони не були!
Він відчув мої наміри і не хоче, аби лишала М.
А заразом - чекає мене живою, цілою,здоровою, повноцінною.І прийме.Таку, яка є.
Добігає завершення вихідний період, завтра знову до станка, але і з новим запалом, котрого не забрати!Щось недзвичайне гріє і надихає.
М.Е.відродив з руїни.Для себе.Так мало бути.

Яке ж Щ А С Т Я ! Неприкрите і справжнє, навіть ейфоричне! Яке дивне усвідомлення і не менш дивна причина бути щасливою.
І сон - нехай тривожний, але був інкрустований Його очима, Його посмішкою, Його присутністю, Його словами.Нова квартира, ще застелені газетами стіни і підлога, але така чиста біла скатертина на столі...Я прийшла до Нього - і опинилась - вдома.І не хотіла йти нікуди, і було там добре і затишно, і тільки нові стіни дещо тиснули - новизною.
Хочу відновити все, повернути як було.Хочу повернути приналежність ідеальному.
Не знаю, що робити з М.Страшно,що відмирає потреба у цій людині.А може просто спала паволока на очах - і прозріла.
Це справа для дорослих.Не боюсь.Вже не боюсь!

Все було непросто і незрозуміло.Заплутано.І досі в голові буде отой плач Ярославни дуже постраждалого лицеміра.Чоловіки бояться. Дуже бояться. Відстоювати себе, свою позицію, свою думку, брати відповідальність.
А ще раптова відвертість одного чиновника.Дуже несподівна.
Серце шкалить.
А дехто в реанімації...
Також була свідком чогось протизаконного, однак ... поки мовчу. Але задумалась про купівлю телефону з якісним фаршем.
А от коли воно трапиться - то перетворюсь на пресушника.
М.Е.поставився з розумінням.Завтра у нього тривожний день.Та й у мене теж...
Все буде добре.
А от М. мовчить.І хоч згадую про Київ.Однак він зникає з горизонту.І навіть у снах нема.
Сенсей деградує.І то є страшно...

Неочікувано холодно сприймається той голос. Ніби ж і скажено чекала, і страшненно хотіла.Невже охолола?Невже не чекаю?Невже ... все?
І дивилась у вікно, як завжди, при розмові.Чому завжди є потреба при розмові дивитись у вікно?Якийсь рефлекс.Незрозумілий...Але як вже є.Він не особливо відчуває провину за нанесену травму.І це болить.
Настрою чомусь не було - то виявилось передчуттям шторму, який відбувся в міськраді.Ну як - шторму... Просто було гидко.І зараз ще то є.
М.Е.тав лояльним і хорошим.Навіть найкращим!Ніжним.Турботливим.Все так правильно...
А ще постукав сенсей.Нежданно!Вибачався,але в той момент не була налаштована на спілкуванняз ним.Ну ніяк.
А що далі?Буде видно...

Захочеш - знайдеш час, не захочеш - знайдеш причину.
Ми часто втікаємо від певних моментів, котрі примушують до дії. Від зобов'язань, явищ, подій, фактів. Від слів і зустрічей.Віз очей і поцілунків. Від ворогів і друзів. Кажемо - завтра.А завтра може не настати. Воно може тягнутись місяцями чи днями.Або ти можеш просто не дожити.Але не треба про темне, не лякай, не притягуй, не затягуй зла.
Спина болить і далі.
М.Е. перечитував старі листи, перебирав старі фото.Шукав натяки на М.? І знайшов.От тільки такту вистачило не критикувати.Та й знає - ні на кого не зможу проміняти.Адже як можна позбуватись такого променя?Адже люблю це обличчя, руки, тривожні очі,чуттєві брови.
Як можна не любити СВОЄ?

Чекаю.Знаючи, що з хвилини на хвилину пролунає дзвінок, накину плащ - і вийду в темний коридор, аби його зустріти.Розуміння - то не буде надовго, пару годин, а потім закінчиться казка.Але казка дається не просто так.Це вихід з руйнівного шторму, що нещадно шматує сьогодення, що не шкодує, що не спиняється.
Ми тратимо життя - на що? На роботу, яка де факто не особливо надихає?На людей, які спотворюють реалля?На речі, які насправді і не так то й треба... А що ж суттєве, що ТВОЄ? Давно отримувались відповіді на ці питання? Як вже склалось, що вже зробиш...
А тим часом вивітрюється запах, котрий спершу розкривався дюшесом,а потім труїв ацетоном.Мругає лампочка.
Чекай.Скоро.
Він на шляху до тебе.

Давно не писала, якось так вже вийшло.Лімітований час.
М.Е. лікується, между намі таєт льод. Вірніше - то лише сама накрутила, що він є.А в дійсності - все просто, не зрозуміла особливості стосунків. Ну і знову ж усвідомлення, що влада буває різних рівнів, що є різні нюанси.А боялась - не назве своєю, ридала, сохла, страждала, накручувала незрозуміло що.Спокійно до всього поставився, лояльно і просто.
Ага, саме так..Вириваюсь з вихору навантажень, відкидаю на задній план. Не розумію - як отак наважилась, як змогла - коли тут штормить.
Ввечері торкнусь, відчую, зрозумію. Як завше чогось боюсь. Але якщо мовчить - значить теж чекає. І думаю - теж хвилюється.
Не бійся. Все буде добре.Все буде!

Розтрощений роботою вихідний день.
Промерзло, заалергієно, втомлено.Суха шкіра. Перестала їсти олію ото воно і дало. Тортики лежать в холодильнику.Завтра їх рятуватиму вже.
А ще плюс нові брючки, якими мегазадоволена.Неочікувано.
Гуманітарку би вибити комусь...Треба завтра скласти список і прикинути, що і як.
А ще закинула для Оленочки ятиво, і навіть якось думаю, що воно вже не повернеться, хоча все може бути.
Так що,завтра набереш, спитаєш, коли бути Лембергу.Але можливо бути готовим і до того, що його не буде,від М.всього можна ждати.
Від М.Е.не вистачає ніжності.Залежність як наркотична - від цього мужчини, живе далеко, літає високо і творить невимовно. Як знати б,нащо йому ТЕПЕР я треба?