Зелена

С нами с 1 сентября 2016

Купила тумбу щоб ліквідувати безлад в кімнаті. Ніколи не думала що така дрібниця може вплинути на настрій.
Тепер мені комфортно, в моєму куточку красиво і це добіса приємно.
От вона - дівоча натура. Купила щось і довольна як слон.
Якщо наші з Б плани здійсняться то я помру від виснаження роблячи наш дім затишнішим.
А ще Юля ніяк не може знайти квартири. Круто було б якби вона жила в нас.

вчера в 09:02

Снився божевільний сон повний крові, вогню і сліз. Не можу навіть розповісти цього, настільки він страшний. Хочу просто забути.

23 апреля 2017, 05:42

Боюсь наші стосунки скоро просто википлять і нічого хорошого з них вже не витиснеш. Його образи мають незрозуміле для мене коріння і з вчорашнього вечора завдають болю. Та що там. Я просто охуїваю як можна ображатись на такі речі. Боюсь що скоро я просто схарюсь. Або ж можу спробувати вибороти в невпевненості свого хлопця.
Ну блять
Ти мужик і ти все крутиш на отій штуці
Останнє що тобі потрібно це сумніватись в собі
Це завжди все псує
Завжди!
Я і по собі це знаю

22 апреля 2017, 18:31

Купила курочку і пельмешків для my dear. А ще зелені. Бо я ж Зелена.
Рада що вчора віддалась своїй істериці всеціло і не стримувалась. Сьогодні набагато легше. Тільки от Ві засмерділа хату засобом для миття і я боюсь що тепер до кінця життя від мене тхнутиме сечею. Хоч на упаковці пише що то лимон.
Отака-то біда.

22 апреля 2017, 08:49

Не оцінив зусилля, пізніше знову сварка, а в мене немає сил. Я безсердечна, я зла і безсердечна, то чогл він в такої хоче?

21 апреля 2017, 21:14

Я знайшла своє. Залишилось добитись можливості тим займатись. А ще є така штука як банан в шоколаді. Воно просте як омлет, але набагато смачніше. Мені солодкого не хочеться... То кого б мені потішити цими солодощами? (Ну звичайно ж Б)

21 апреля 2017, 05:27

Вдало здала кварк, і це мотивує настільки що хочу прям сьогодні почати роботу в індизайн. Робитиму дитячий журнал. Захопила ця ідея. Там можна дати волю фантазії, яскравості та кольорам.🍁

Чим ближче вихідні - тим краще.

20 апреля 2017, 17:08

Пісня під настрій: Сергій Бабкін - Привіт, Бог
Про мене, в якійсь мірі: Кукрыниксы - Моя свеча
Кароче. Я - Достоєвський.
Це мій психотип. І це дивно. Але менше з тим.

20 апреля 2017, 12:09

Мене нудить. Від життя. Від себе. Від групи.
Сьогодні в коледж на 8.30. Я згадала про це о 8.27 коли спокійно жувала омлет. Бо я переможець по життю, як же інакше.

Вчора спокійно зробила майже все, що потрібно було, навіть 2 серії Ходячих подивилась. В 7 сезоні жах. Такий м'ясистий кривавий жах. Отак я і відівчусь дивитись серіали під час їжі.

Прикупила фігню для волосся і крем, якмй так пахне що я вчора ледве не з'їла його.

Залишився місяць навчання, але я знаю що ці останні дні, місяці, роки, коли ти так пристрасно чекаєш їх закінчення, йдуть так повільно, наче час взагалі зупинився. Тому виправлюсь: залишилась вічність.

А мені нічим дихати, ніким дихати в цьому душному місті.

20 апреля 2017, 05:42

Іноді я захоплююсь людьми. Як їм вдається бути смішними, милими, дружити з усіма, завжди посміхатись і ні краплі не сумувати через дурниці?
Це для мене дивно. Не уявляю як ці люди живуть.
Круто напевно бути екстравертом. Коли ти завжди готовий усміхатись, знайомитись, розмовляти... Твоя соціальна активність не залежить від настрою, а він в тебе завжди паршивий тому не судьба, ага.
Бля, це так круто але це не для мене.
Мені вистачає кількох людей, або взагалі однієї щоб бути щасливою. А часом просто усвідомлення що не йду в коледж і серіалу.
От як люди примудряються бути такими активними, невтомними, красивими і успішними?
А я униле гівно, в якого все з рук валиться і пишу я так собі.
Та поф🍀

19 апреля 2017, 07:32

Субота: перша серйозна сварка з Б. Я не могла говорити через сльози (та в мене весь час так)
Результат: він сам виправдав мене і сам же помирився замість мене. А все тому що я безініціативна скотина. Тадам, бля. Легко ж йому зробити мене винною.
Понеділок: зранку почувала себе вбитою, під кінець дня трохи минуло. В квартирі бедлам. Мало не затопила сусідів із необережності. Істерика, пошук тряпок, розмови з самою собою (хто ж ще мене краще зрозуміє?)
Решта дня в Б. Гаркнув на мене за електронку. Напрягло. Була розмова про різницю у віці і те навіщо ж він такий поганийфуфу мені...
Ця його самооцінка часто все псує.
Ввечері я вже вимикалась.
Сьогодні туманно в голові і тупо навколо.
Казково

18 апреля 2017, 07:00

Дивні стосунки в нас. Поговорити немає про що. Якщо і дурачимось, несемо брєд, то якось натягнуто, несправжнє.
Це зовсім не так як з С, коли ми можемо тижнями день у день говоримо фігню, не зачіпаючи серйозних тем. І це так легко та весело. А тепер між нами Б, і навіть ці розмови втратили колишню легкість.
Просто нести брєд. Не паритись. Сміятись. І розслаблятись в таких розмовах.
Прогулянки в першій ночі, качельки, його куртка, моє коротке волосся, теплі літні ночі, нескінченні приколи... Десь воно вивітрилось, а жаль.

З Б зовсім не так і це бісить. Ніби стосунки для галочки. А ще він став злим і напруженим. Я то вже знаю що це означає :(

16 апреля 2017, 13:19

Ходили з бабцею святити паску (це вже щось на кшталт традиції). І чого я аж ніяяк не сподівалась - це побачити Притулу, СЕРГІЯ ПРИТУЛУ, який з сім'єю говорить з бабусиною коліжанкою! Спершу думала що цей чоловік просто схожий на Притулу, але ні. Це він. І він стояв просто в метрі від мене... Аааааааа! Притула в Вишнівці!
Хоча, мабуть, не варто про це писати... Але я бачила Притулу😂 Справжнього, живого, і це було так дивно... Що ж. Треба ходити до церкви😏 І стежити за новинами земляків, хоч я й не дивлюсь TV, але отакі відвідини, виявляється, не рідкість і це дуже гарно☺

16 апреля 2017, 07:47

Читала дорогою додому. На виїзді з міста телефон почав відмирати. Ця книжка настільки сердечна, що іноді я мушу відриватись від неї, аби вгамуватись. Отаке емоційне дитя я.
Бачила давнього знайомого. Вдавала, як і він, що не впізнаю. Ті часи в моїй пам'яті надто нечіткі щоб вертатись в минуле.
Над моїм коханим Вишневцем - подвійна веселка. Урочиста і красива, просто біля нас. А далеко на горизонті землю пестять прозорі, як вуаль, пальці темних хмар. Мабуть, це потоки води, що спадають на чиїсь голови в ці тривожні і урочисті дні.
В нас же дощ майже припинився.
Дивна печаль піднімається в душі. Скучала за домом? Має трапитись щось погане? Чи це передчуття натхнення?


Світлих свят Вам, любі

14 апреля 2017, 16:36

Вчорашній вечір був вже на порозі коли я прибігла до Б.
В нас була всього година, але яка. Люблю коли він сміється. Навіть попри те що спершу виглядав змученим. Сподіваюсь він не вдавав веселого заради мене (параноя, але куди я без неї)
Після цього я прийшла додому вся така радісна :)
Все тому що... Гормони, чи яка срань зі мною таке робить. В будь-якому випадку мені це подобається. А ще гарно поговорили з С, чого не було даавно, зважаючи на колишню дружбу. Скучаю за ним. Скучаю за тією нашою дружбою, але всьому є межі і моя межа це Б і совість.

А ще вчора був дощ. Яскравішими стали зелені листочки на деревах і чистішим повітря, а людей навколо значно менше. Люблю дощ.

14 апреля 2017, 04:04

Мене затоплюють емоції, я не бачу недоліків, які завжди шукає редакторське око, я тільки відчуваю. Відчуваю за Маю, за Лочена і за всіх них разом та окремо
Моя думка щодо такої літератури була зневажливою. Тим паче тема кохання. Про кохання треба вміти писати. Його треба вміти передати так, щоб читач відчув усю повноту і трагічність історії. Тут гостро постає не так проблема сім'ї, як проблема цього кохання, такого сильного і неможливого за своєю природою. Хочеться вертатись назад і назад, щоб книга ніколи не закінчувалась і думати що все таки буде добре. Але... Сузума Табіта, я скидаю перед тобою капелюх, бо твоє "Запретное" для мене як наркотик

Сьогодні був прегарний вечір ❤

13 апреля 2017, 19:58

Якщо я скажу що ця книга мене захопила, то безперечно збрешу. Вона затопила мене з головою, кинула у бурю емоцій і розриває на шматки кожним словом, подібно до незагойної рани. Та водночас я рідко, дуже рідко, мабуть, лише двічі в житті відчувала подібне. Обидва рази були коли читала цю книгу.
Перший не давав мені можливості відірватись від екрана. Я вмирала коли мусила йти кудись.
Але зараз я знову знайшла її, і всі задавнені емоції відродились з новою силою. Коли читаєш подібну літературу важко бути чесною і об'єктивною і важко сформувати однозначну думку, тому що тема безумовно неординарна.

Продовження згодом

13 апреля 2017, 16:22

Цікаво чи є люди які мають про що говорити зі своїми одногрупниками. Про клуби, дічь якусь. Господи мене від них нудить. Вони зневажають, хоча самі варті більшої зневаги. Просто за те як вони чинять. Коли вони окремо то здаються нормальними. Разом вони подібні до якоїсь слизької верескливої тварюки, яка пре одночасно на всі сторони і розривається на велетенські шматки, однак не розірветься. Бо вони потрібні одне одному. Це я навчилась виживати на самоті, а вони залежні і їм весело. Але я не розумію їх. Я ненавиджу їх. І навіть якщо й матиму таку можливість, не хочу з ними спілкуватись. Може з окремими людьми, але не з тими моральними уродами.
Хочу якнайшвидше звідси звалити.

13 апреля 2017, 08:36

Я стою посеред аудиторії і намагаюсь не дивитись на двадцять пар очей, які пронизують мене зверхніми поглядами. Я розтуляю рот і з нього вилітають кострубаті, ледь зрозумілі речення. Вони ліниво плавають в повітрі навколо мене і чіпляються за горло. Я починаю задихатись, плутаю слова, забуваю все, що хотіла сказати і врешті викладачка - двадцять перша пара очей, яка дивилась на мене із здивуванням весь цей час, зупиняє мене. Але зупиняє не тому що побачила мої муки, а тому що їй набридло слухати ці вбогі спроби зв'язати якусь адекватну думку.
Ноги тремтять коли я сідаю на місце, а спина вкрилась уявними шипами, але й вони не можуть захистити мене від поглядів...

Я
ненавиджу
свою
групу

13 апреля 2017, 06:11

Та мить коли, здавалося б, є все, така ж приємна як і лякаюча. Бо наступна погрожує втратами.
Коли ти знаходиш, ти обов'язково щось втрачаєш. В моєму випадку: втрачаю найкращого друга. І ще себе по троху втрачаю. Колись не було й секунди щоб я не літала десь у своїх світах. Зараз вони вимерли у мені, обтяжені щоденними клопотами і сірістю.
А на дворі сонце і легка прохолода. Довговолоса дівчина ховаючи усмішку в бісиках очей, виходить з під'їзду. За нею ступає високий хлопець, який свого сміху не стримує і заражає ним усіх перехожих. Поміж них, тримаючись за руки батьків, жваво вистрибує маленький чорнявий хлопчик.
Але яким би ти не уявляла собі життя, знай: воно таким не буде.

12 апреля 2017, 04:53

Є рос версія кварк. здала НА. Краплинку допомогла Юлі. Щастярадість.
Скоро свята і все в мене знову буде шкереберть. Розриватимусь між друзями, сім*єю і коханим. І що ж його вибрати? Треба ж щось вибрати напевно?
Все помалу налагоджується. Навіть ці дні не такі противні як завжди. Тільки самотньо якось. Існування таке примітивне, що аж страшно.
Ранок. Душ. Навчання. Дім. Їжа. Домашки. Серіали. Розмови. Сон.
і все...

11 апреля 2017, 18:21

На годиннику 6.08 а я урочисто визнаю, що зробила всі дз. Окрім квт, бо не розібралась в програмах. Ну нічо-нічо. Ще побачим хто кого.
Палець знов турбує. Такими темпами в мене операцій на нігтях буде більше ніж пластичних операцій на грудях в Сєдокової. Хочу от просто позбутись цього і щоб кварк був рос.

10 апреля 2017, 15:12

Ми провели разом два дні вихідних і одну ніч, а я вже звикнути встигла і не усвідомлюю себе тепер поза таким життям.
Круто так проводити вихідні. Нічого не робити, просто лежати весь день, дивитись фільми і обійматись.
Вбивають індезін і кварк. В одному просто не шарю як і що робити, в іншому все англійською - як ви собі уявляєте мою роботу? Це тикання мишкою навгад.
А ще буду дотримуватись режиму. 7 ранку - підйом.

10 апреля 2017, 10:34

Земля загублених, або маленькі страшні казки - нарешті мене знову потягнуло на книги.

08 апреля 2017, 05:40

Переді мною жирне понні. Як можна бути такою тупою шлюхою і носити кофту з понні?
Пропустила дві пари. Мамі подзвонили, розказали за ена. Викликали як маму проблемної дитини, промили мозги і довели до істерики. Я тіпа крута, є чим пишатись, все спробувала, але для неї це кінець світу. Ну і похер всім, що з решти предметів однаково четвірки повиходили.
Тупо лінь, пофіг і нудно.
Бісить ця чувіха. Вічно зайнята, на нас пофіг. Зловити нереально.
Ну, в середу на парі нападу шолі.
Вихідні з Б вже точно. Шо ж робити щоб цікаво було? Він ще й провалятись весь день хоче. А ще хочу красиву білизну. І мати час книжку почитати.

07 апреля 2017, 13:16

Зарегистрироваться

или

Что говорят пользователи Фрагментера

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Akise 🛩

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы