/!Катерина/

Не інтроверт.

С нами с 26 октября 2014

Новий травень. Нова сесія... Старе життя.
Дістати з шафи, потріпати-почистити, повішати провітритись від старих образ і болю. Одягнути і відчути давно забуте тепло)
Єдине... не так то просто дивитись на себе в дзеркало -- ніщо не може прикрити нових шрамів і роз'ятрених ран. Але це тільки нагадування про те, що було: ціну за старі помилки і вчинене тобою зло вже заплачено. Тож заснути і не прокинутись вже не страшно. Рівняння розв'язано, корені знайдено. Залишається тільки жити далі із цими знаннями. І це прекрасно. Завтра буде новий день, нові головоломки. Одним словом, challendge accepted ^(o.o)^

18 мая 2017, 13:28

Біполярний афективний розлад. Страшно, коли це про тебе. Полегшено, коли це про тебе, коли знаєш, що з тобою не так.
І це почалось літом. Він не має до цього відношення. Відпущено..
Ранковий і вечірній прийоми. Без пропусків. Зате з надією.

15 февраля 2017, 18:05

Життя як ходьба по колу. Це коли ти належиш до тих ідіотів, які, роблячи те ж саме, очікують на інший результат.
Ні, я не забираю слів із попереднього запису - я справді відчувала себе краще. Але невирішені проблеми не зникають.
Ви ніколи не відкривали старі закрутки, щоб звільнити банки? От то-то, враження не з приємних. І не важливо, що там - варення чи баклажанна ікра, яку ви терпіти не можете. Неважливо, які спогади консервувались. Коли починаєш розгрібати старі кладезі, сморід гарантовано. Особливо якщо на банках наклейки "Особисті стосунки. Ім'я: ***". Особливо, якщо це романтична прогулянка по нічному Києву із душком регулярних зрад, про які почула при розставанні.
Фу, какая гадость.

03 января 2016, 23:59

Більше ніж півроку від останнього запису...
Новий хлопець, нові знайомі, нові пріорітети в житті.
Новий виток захоплень -все глибше, ширше. Чого коштує одна тільки Школа Ораторського Мистецтва. Для людини, що майже все якщо не закидувала, то доробляла на "відстаньте від мене"...прогрес.
Але найголовніше - відчуття польоту. Коли.. ти сидиш (із схрещеними ногами) на лежаку (1,3 м над підлогою) і розумієш, що можеш все. Можеш знайти спільну мову із кимось відверто неприємним, можеш розібратись у тому, за що колись побоялась би взятись, можеш заробити на те, що хочеш... можеш жити із тим, з ким хочеш)... можеш займатись- по житті!- тим, чим хочеш.
Воно все тут.Просто протягни руку. Зроби зусилля.

07 ноября 2015, 22:32

Хм.. я вся така невизначена. Багато як мене оцінювали, але такий коментар вперше. Відповідний мені, тим не менше.. тим не менше...

09 марта 2015, 18:53

Знову печаль. Знову дно. Ти помалу опускаєшся, тонеш, над тобою змикається вода, тіло безвольно підкоряється течії, ти не дихаєш, не думаєш, просто існуєш. Відчуваєш ступнею : ось воно - дно. Кінець. Легке здивування.. і перший судорожний порив вдихнути. Але ти на дні.....

01 марта 2015, 19:08

П: "Я не тільки техніку "доводжу".. Тільки якщо довести людину до).. Тільки тоді вона покаже ким насправді є"
або:
В: "Ненависть - вона крута. Тому що вона справжня, ти її не зімітуєш"
"Нема межі людському лицемірству"
... і як з ними спілкуватись? Не нудно, ні. Але в деякі моменти.. хочеться розвернутись і піти. Бо так легше, так спокійніше. Коли всі всіх бояться образити. Набагато легше зобразити посмішку, ніж сказати правду. І це не потрібно, правда нам не потрібна, ми через неї страждаємо, ми сваримось, ми ненавидимо, мстимо. Так, лицемірство - не панацея, але хороші ліки. Знеболююче. (побічний ефект - рвота).

22 февраля 2015, 21:38

Заходжу в кімнату, тільки що з пари. Тут Женя і Оксана (однокімнатниці), перша думка - "общага".
Як мало особистого простору. Не можеш просто розслабитись, включити музику.. Це мінус. Завжди є пара очей, які можуть на тебе глянути - "що це вона робить?..". Мої колишні намагались вияснити, чому я броджу по кімнаті, коли слухаю музику. Тепер вже розумію наскільки це дивно виглядає із сторони, тоді було неприємно - "яка їм різниця?".
Зараз думаю, чим би себе зайняти - це плюс. Безплатний контроль над моєю прокрастинацією, який не дає їй розгулятись понад усяку міру.
(як виявилось, звичайний свіжий житній (білоруський) хліб - хороша вкусняшка, яка піднімає настрій).
(+1: ентузіазм)

20 февраля 2015, 12:36

Ранок, чай, кава. Я так звикла просто проживати свої дні, ніби перегортаючи сторінки незаповненого щоденника, що будь-які наміри-плани здаються зайвими і недоречними. Одинокі такі записи, які до того є рідко коли виконуються. От це слово - виконавець. Не господар свого життя, не "згусток волі", як це часто можна прочитати про людей, а виконавець. Того, що необхідно, стандартного набору "треба" і "повинна", мінімального - щоб не перенапружуватись. Тоді будь-який вихід "за рамки" стає цікавим і якимось приємним у своїй печалі і самоусвідомленні. Хм.. Друзі - стандартна доза позитиву, виняток, який підтверджує правило. Правило "життя Шредінгера" - воно якби є, але його якби нема. Смішно)..

20 февраля 2015, 08:03

Сором. Страх. Слабкість. Себелюбство.. Самобичування.
Страшно дивитись собі в очі. Страшно думати про завтра. Страшно написати тому, кому хочеш. Зробити іншому боляче.. бо не заслужив. Соплі, сльози, стони.. нудятина. Спогади. Марна трата часу - на соцмережі, Youtube, цигарки.
..Давно сюди не заходила. Тільки дике бажання лізти на стінку заставило покласти вказівні пальці на "горбаті" клавіші і написати те, що вище. Те, про що думаю. Що бачу в дзеркалі.. Колись мене попросили "так" не дивитись. Ми посміялись. Сьогодні згадала і призадумалась.. Погляд без краплі тепла, з невидимими в темно-карій райдужці зіницями.. Не колодязі - на водній поверхні можна побачити відблиски дня. Страшний погляд.

19 февраля 2015, 23:26

(...)
Але в моїй пам'яті цей період залишиться надовго, якщо не на завжди..
А зараз я вчусь і живу в Києві. Ще не студент (до першої сесії)..
Зустрічаюсь з хлопцем, з своїм першим хлопцем. Надалі - Женя. (Насправді, йому більше личить його прізвище. "Женя" - як про хлопчиська, а він вже виріс з цієї категорії. Тому я ще не зверталась до пестливо-зменшувальних кличок.. Якщо чесно, то так невимовно приємно, коли можеш просто тихо покликати по-імені "Жень..". І так, це все нове і дуже незвичне для мене. В хорошому сенсі незвичне).
Ще маю подругу.. дивну таку подругу) Не те що вона в мене одна, просто про неї не можу не написати. Дуже важливий фрагмент.
(...)

30 октября 2014, 23:37

(...)
із своїм життям, маленькими вирами і незначними турботами. Але так чи інак - це моє місто.
Ще один важливий фрагмент - "А чому б і ні?". Така собі рушійна сила, аргумент, що відіграв вагому роль в моєму житті.
"Кинути школу і поступити в ліцей? Поїхати з дому до обласного центру, в гуртожиток? Проміняти вихідні на 6-денку? Обрати фізико-математичний напрямок? А чому б і ні?)"
Так я попала у Львів. І запалився вогник в тумані мого існування..Там я вперше вдихнула життя - з його радостями, печалями, випробуваннями, підйомами і падіннями. Вперше на повні груди. Львів - прекрасне місто, і я вдячна йому і тим людям, яких я там зустріла за ті три роки. Ну, не всім).. Але в моїй
(...)

29 октября 2014, 09:01

(...)
Коли мені вже було 7 - мама народила Христинку. Тоді ми вже жили "в центрі" - проспект Шевченка 27/47.
Через декілька місяців, 27-го вересня, померла моя бабуся.
І ще багато-пребагато 7-ок в повсякденності, одним словом - моє число.
..Росла в провінційному містечку радянського зразка - побудоване для працівників величезного сірчаного комбінату, воно без перебільшень було раєм для життя- як його уявляли совєти. Напевне, зайве казати, що цей рай канув у водах (ще не глибинах) історії разом з самим Союзом. Тепер.. ні, не як Прип'ять - смерть мого міста не така раптова і болісна - воно засинає, сповільнюється, пустіє. Після метушні Львова, Києва здається, ніби попадаєш у тиху затоку
(...)

29 октября 2014, 00:43

Прочитала багато фрагментів.. Так подумала "Про що пишуть?"... А про все. Але справді про все - а в мене лише деякі уривки думок і роздумів. Нічого про себе, як про особистість. Наступне запитання: "А для чого, скажи, ти завела цей щоденник?" (так, деколи випадає дискутувати із собою..). Щоб викласти, виписати своє життя.. і засвідчити його перед хай анонімними, але свідками.
Блимнула така думка - "Може, почекати до 7-го запису? і почати його..", а потім "Для чого такі церемонії??".
Так, от.. цифра 7.
Я, Катерина, народилась 27-го червня 97-го року. В цей день моїй мамі було вже 27 років - перша дитина, майже рік після одруження.
Святкую День ангела 7-го грудня.
(...)

28 октября 2014, 22:37

/"Кожних сім секунд одна людина в світі сходить з розуму.
Я думаю, скоро наступить моя сьома секунда." - Макс Фрай./
...Божевілля - колись далека, чужа і страшна річ. Щось таке, чого ніколи не може трапитись з тобою. З ким завгодно, але не з тобою.. Лише з часом розумієш, що свіомість, розум, психіка - настільки складне і комплексне поєднання. Дуже хитка система. Маленький поштовх - і щось в твоїй голові починає крутитись в іншому напрямку, думки починають плисти по дещо іншому руслу.
Ти не дереш стіни, не кидаєшся з ножем на людей. Ззовні - такий як вчора. А всередині - маленька тріщина, дефект.. І хто знає, що станеться завтра, коли трапиться наступний поштовх..
Страшно, правда?...

27 октября 2014, 11:53

...Як деколи сильно хочеться прочитати, що на думці в іншої людини.. Особливо, якщо це близька тобі людина. Але тоді нереально страшно - саме вони, близькі серцю, мають владу робити нам боляче, по-справжньому. Втім, ми завжди усвідомлюємо цінність того, що маємо, лише після того, як це "щось" вже втрачене.. Не йдеться про любов, чи то пак кохання. Просто близькість, певна степінь довіри. І страх. Щось як страх невідомого, але дещо ти розумієш - буде погано. Не знати, наскільки, але...

26 октября 2014, 20:53

...Розмова зі всіма і ні з ким одночасно - цікавий формат. Те, чого не вистачає таким соц-мережам як ВК і Фейсбук - можливість залишити чужі думки їм самим; можливість не думати про те, що подумає соціум; можливість розбити цей соціум на окремі, самодостатні фрагменти, що не оглядатимуться на думку абстрактної "більшості" - цинічної, егоїстичної і безжальної. Так, я теж є частиною цього соціуму - головна причина того, що я тут. Що не пишу цього всього на своїй стор. ВК. Не вистачає духу викласти на всезагальну оцінку особисте, "нутро", підводну частину свого "айзберга". Тому викладатиму тут; кожному, кому випаде це прочитати - особисто. Як при розмові один на один...

26 октября 2014, 11:57

Зарегистрироваться


или

Что говорят пользователи Фрагментера

Психолог говорит, что я двойственна во всем. Фрагментер - это точное отражение данного высказывания. Тебя все видят, но ты инкогнито; ты ждёшь одобрения, но оно не придёт. Ты хочешь внимания, но о нем здесь также не узнать. Здорово!
satesate

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Aart 🐦

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы