Torrey Tonks

"Ти дізнаєшся наскільки ти поганий, коли дійсно стараєшся бути хорошим" - те, що дійсно змусило мене задуматись.
Я так хочу змінитись. Весь час, постійно, декілька років. І так, ці зміни дійсно стаються. Нові люди, нове оточення, нові думки. Так чи інакше, свідомо чи несвідомо, але ти змінюєшся. І як важко зробити це навмисно! Ти стараєшся і весь час зриваєшся. Хочу почати знову. Змінити себе. Бо якщо мене щось не влаштовує, а змінити це в моїх силах, то треба це робити. Часто говорю, що якби мене хтось змусив, то я б це зробила. Але в тому-то і справа.Якби біля кожного була б така людина, то кожен був би успішним і щасливим.
Але зараз треба лягати спати. Завтра новий день.
Надобраніч :)

так, уже пройшла половина лютого, а я тільки згадала, шо повинна собі нагадати, шо позитивного було за січень
-НР з найближчими людьми
-зустріч з класом
-пережила сесію, чо

в мене немає думок в голові.
просто. немає. пусто.
такого ще ніколи не було.
мені навіть немає про шо поговорити з моєю найкращою подругою, чого не траплялось ніколи, НІКОЛИ.
в голові жодної думки.
ні книжки, ні фільми не мотивують на думки, шо дивно для мене, бо я звикла все аналізувати.
шо це за стан? мені це не подобається.
враження, шо я не мислю. взагалі.

десь читала, шо понеділок починається у неділю. ну, а неділя, відповідно, у суботу.
я хочу змінити своє життя. не хочу жити так, як зараз. хочу жити в гармонії з собою, радувати маму і тата, зробити так, щоб вони пишались мною, позитивно дивитись на життя, надихати людей і допомагати їм. знайти те, шо люблю і того, кого буду любити. просто радіти кожному дню і бути задоволеною собою, не робити поганих речей, від яких чорнітиме душа.
я знаю, як це зробити. єдина проблема - почати це робити.
хочу завтра піти до сповіді. відпустити ті гріхи, шо тягнуть мене донизу. жити спокійно. тому, моя неділя починається у суботу.
в понеділок закрию сесію (перездача) і поїду додому.
побажайте удачі!

якийсь часом такий песимізм накатує, і не лише на мене
говорю з мамою, і як завжди жаліюсь, шо не хочу вчитись, сесія і так далі. на шо моя мама говорить, шо працювати ще гірше, шо так буде все життя і шоб я шукала собі багатого чоловіка, але так теж не можна, бо треба бути кимось, а не просто жінкою олігарха, який вважатиме тебе за ніщо
я не хочу так жити! я хочу радіти життю, я хочу читати те, шо мені подобається, робити те, шо мені подобається!
та й навіть ця сесія... це і є моє життя і воно йде зараз! хоч це майже нереально, але треба навчитись якшо і не отримувати від цього задоволення, то хоча б легше до цього ставитись.
я хочу бути щасливою. я буду щасливою. я сама зроблю себе щасливою

майже 3-тя година ранку, не можу заснути уже -енний день. хочеться плакати, якась паніка накатує, не можу нічого нормально робити.
не знаю, шо зі мною
напевно, це просто через сесію

я просто хочу бути щасливою і здоровою
робити речі, які робитимуть мене щасливою, спілкуватися з цікавими мені людьми, які мене надихатимуть
краще би я лягла спати, але я не хочу
якийсь такий дурний стан
типу нічого не встигаю, кудись спішу і нічого не встигаю
так хочеться плакати
ааа!
і ніхто не врятує від цього
тільки я сама можу себе витягнути з цього
ну, або психотерапевт, але він, напевно, дорого коштує, а в мене навіть стипендії не буде через перездачу з заліку
люди, якщо це хтось читає,
БУДЬТЕ ЩАСЛИВИМИ

знаєте, говорять, що найсильнішу любов люди відчувають у підлітковому віці. саме тому першу любов і не забувають.
от, мені скоро 19. здається, типу уже не підліток. і так і не любила.
відчуття, що втрачаю щось дуже важливе. адже знову ту "підліткову першу" любов не пережити знову.
от така фігня, малята
любіть, якщо це можливо

отже, позитивне за грудень:
-екскурсія у Верховну Зраду (і я все правильно написала, ага)
-День Святого Миколая (треба подивитись як воно правильно пишеться)
-5 з цивільного
-НР з найближчими і найдорожчими людьми

Дякую тобі, 2015,за все те, що було. Це зробило мене тією, ким я є зараз.
Дякую Тобі, Боже, шо дав мені сили це все пережити!

дивні дні. вже 3 дні підряд просипаю навчання. кудись спішу. нічого не встигаю. сьогодні взагалі нічого не змогла змусити себе зробити.
бу.

забула про свою традицію нагадувати собі, що моє життя не таке вже і скучне
листопад:
-поїздка в Коломию

так, це все з найбільш позитивних речей, шо стались зі мною за останній місяць
важкий був місяць

Зрозуміла, що десь уже роки 2 перебуваю в депресняку. Зрозуміла це тоді, коли не змогла згадати жодного дійсного радісного і щасливого моменту в своєму житті. Хоча б одного. Навіть у дитинстві. Все покрите тонкою вуаллю зради, смертей, жалю, сорому, невпевненості і невизначеності. І я впевнена, що такі моменти були, ну 100% були, та я не можу їх згадати. Враження, що життя прожите ледь не марно. Не можу викарабкатись повністю зі своїх хвороб, не можу добре вчитись, не можу знайти людину, яку б любила. Враження, що я якась неповноцінна, неповна, частково пуста. Хочеться цю пустоту чимось заповнити, та немає чим. То що ж робити? Напевно, робити своє життя кращим. Тільки треба з"ясувати як.

сиджу плачу, нию, втомлена морально і фізично, хвора, розгублена, без ніякого плану не те що на майбутнє, а навіть на завтра.
без поняття як мені вилізти з цього всього.
тупі порядки і правила. здоров"я ж важливіше, ніж університет, правда?
то чому я маю мучитись, ходити хворою на заняття? тому, що потім не зможу перездати все?
як я втомилась!
враження, що я зламана. як зламана лялька. і ніхто мене не може поремонтувати.
поверніть мені мене щасливу! поверніть мені людей, яких я люблю!
я втомилась.

так дивно мріяти про те, коли ти мене побачиш. побачиш мене такою, якою я хочу бути: красивою, впевненою. зустріти тебе з посмішкою. я подивлюсь на тебе як на цікавий етап у моєму житті. ти посміхнешся мені свою найщирішою посмішкою, такою, яка є тільки у тебе, з відтінком ностальгії у очах. скажеш, що я змінилась.
а я дивитимусь на тебе і розумітиму, що дійсно змінилась. що у серці не щемить, коли бачу тебе. лише легка ностальгія... така ж, як у твоїх очах.
розумітиму, що все сталось так, як повинно було. що все було на краще. що мені так краще, та й тобі теж.
зустрінемось і знову розійдемось у різних напрямках.

напевно, розвиватись і не стояти на місці варто хоча б заради цього моменту...

сьогодні я зрозуміла, що ніколи не стану знову тією, якою була
ці 2 роки я хотіла повернутись до тієї дівчинки, якою була: працьовита, розумна, активна, амбітна, весела, комунікативна
як не дивно, мені допоміг це зрозуміти серіал. головний герой завжди говорив всім, що цей його стан тимчасовий, що вони ще дізнаються який той "справжній він". та він ніколи не повернувся до того стану. і я не повернусь. тільки зараз до мене це дійшло. занадто багато сталось подій, які змінили мою точку зору на багато речей, занадто багато нових людей я зустріла і втратила.
можливо, так краще. можливо, це така еволюція моєї особистості.

а вони ще говорять, що серіали шкідливі ;D

з позитивного, жовтень це:
- Україна-Іспанія. Вперше побувала на футболі
- День юриста
- Курси ПМД від ЧХ
- Похід в кіно на мульт

знаєте, коли дивишся якийсь фільм, то зразу розумієш в кого закохається головний герой.
от би мати таку можливість в житті: побачити людину, з якою тебе зведе життя.
я схильна вірити, шо всьому свій час, в тому числі і зустріч з окремими людьми, але як же ж хочеться впевнитись, шо подібного роду зустріч таки відбудеться!

Не так давно я зловила себе на думці, шо звикла думати, шо скучно живу. І тут до мене дійшло, шо все не так уже і погано. Так шо просто, шоб я не забувала...
Вересень:
Музей води
Виставка вишиванок
Костьоли і греко-католицькі церкви
Гогольфест і приїзд Тімчика на вихідні
ДН кращої подруги

План на день:
Розібратись в собі і сформувати наступний план дій.

хоч мені і 18-ть років, мій емоційний розвиток знаходиться на рівні 14-річної дівчинки.
дівчинки, яку залишили саму у великому місті.
без підтримки, без друзів.
якій довелось швидко змусити себе повірити, що вона доросла.
якій тепер доводиться розплачуватись за свою "гру в серйозну і самостійну дівчинку". тепер вона служить підтримкою для інших, хоч сама її потребує.
яка не змогла знайти себе в цьому місті, яка хоче повернутись. та вертатись немає куди. там чекають "серйозну і самостійну дівчинку", якої не існує.
я почуваю себе такою самотньою і покинутою. та ще й немає куди втікати.

люблю говорити про себе у 3-тій особі

На жаль, тієї дівчини, яку очікують побачити мої старі знайомі, уже немає.
Хороша була дівчина.

я була закохана. з цією людиною у мене не було нічого. мене з ним більше нічого не зв"язує. лише спогади. тоді ж чому так важко? так важко бачити, що він щасливий з іншою? я думала, що вже все, цей кошмар закінчився. Так ні. Бачу їх фотографію разом і тоненький голос в моїй голові:"Чому це не можу бути я?". Я вжахнулась. Ці думки не повинні бути в моїй голові. Я хочу, щоб він був щасливий. Я хочу бути щасливою. Без нього.
Я не можу цього сказати найкращій подрузі. Хоч знаю, що вона зрозуміє. Але сама вона зараз старається забути свою "хворобливу любов". А я їй говорю, що це можливо, в мене ж вийшло. Та тоненький голос в моїй голові говорить:"Лицемірка".
Чому людям так важливо "висказатись"?