Veritas Mortemia

С нами с 5 января 2016

Це було так швидко, так нестримно, що я не встигла отямитись, як все втратила. Занадто жорстоко. Щось наче вгризлось мені у груди і не хоче забиратись звідти. Хоч воно неприємне, але мені однаково.
Я хочу вести себе природньо і не шкодувати за наслідками. Хочу робити відчайдушні вчинки і роблю. Шкода, що вони знецінені всіма. Сподіваюсь, ця іскра не погасне до тих пір, доки хтось не стане вважати її цінною.
Для чого давати надію людині, а потім вихоплювати, відбирати у неї з рук, вириваючи разом із цим серце? Мої недопочуття горять так швидко, як сухе листя. І дощ тільки підсилює це пекельне багаття.

19 сентября 2016, 22:15

10. Саме цього числа я знайомлюсь з людьми, які невдовзі стають мені дорогими. Одначе я не розумію одного: як вони, так різко увірвавшись в моє життя, за такий малий період встигають стати такими близькими? Цікаво, чи я взагалі хоч щось значу у відповідь
Це якесь вічне пекло. Постійний страх, що зі мною припинять спілкування і повністю обірвуть стосунки, бо я нецікава, дурна, сіра, нудна, некрасива... Тому я намагаюсь грати якийсь образ, що здається ідеальним, та інколи я вибиваюсь з ролі, показую справжню себе, стаю прозорою, відкриваюсь, і... Відлякую. Намагаюсь здатись кращою, але нічого не виходить - і я мовчу.
Лицемірити, щоб втримати, чи мовчати, щоб випробувати (відлякати)? Що гірше?

14 сентября 2016, 19:32

Мати людину, яка підтримає в скрутний момент так класно. Напевно.
У мене ніколи не було такої людини. Тому я просто намагаюсь ставати черствішою, щоб нічого не могло статись і я не потребувала чийогось тепла. Але інколи я все ж не розумію, чому я не заслуговую на це? Невже я настільки жахлива навіть для звичайної дружби?
Ненавиджу, коли людина перебирає з алкоголем і думає, що їй все дозволено. Як же це низько та гидко.
А я й досі чекаю, що хтось забере мене з цього пекла і витре мої сльози, чекаю, що мир прийде. Вдавати з себе постійно сильну і незламну так лицемірно і показушно. Чи показушно нити? Перший варіант трішки кращий, він не настільки противний.

14 августа 2016, 15:55

Боюсь одного разу спитати:'Ти забув про мене?' і почути у відповідь холодне, та жалісне :'Так.'
Як забувають зимою осінь, як забувають про перші сльози за рік, за два.
І все ж я мазохістка. Чи всі, хто люблять - мазохісти? Мені скрутно. Напевно, було б боляче, якби я вміла відчувати. Я потону наодинці в своїх сльозах.

14 августа 2016, 01:17

З людиною, від якої боляче з самого початку, нічого не складеться. Час би це вже усвідомити.
Якщо спочатку все складно - легше не стане.
Але я все одно тягну це далі, мучусь і сподіваюсь на краще. Нічого з цього не вийде. Ненавиджу себе. Ненавиджу свої надії і очікування хорошого.

07 августа 2016, 20:11

Я хочу, щоб мене обіймали, щоб заспокоювали, доки я захлинаюсь сльозами, щоб цілували і жаліли, навіть якщо я кажу, що все добре. Я хочу відчути себе слабкою, щоб мені не дали впасти, коли я буду вщент розбита. Я хочу розревітись, щоб хоча би для когось вивільнити свій сум та думки. Я хочу закричати, щоб бути почутою. Я хочу притиснутись до когось, щоб мені говорили теплі слова та гладили по волоссю. Я хочу розчинитись в ніжності та любові.
Дивно, що людина, не знаючи що це таке, так палко прагне цього.
Наче риба, що бачить кольорову приманку та швидко пливе до неї, клюнувши на її вигляд, але помирає в муках, досягнувши того, що здавалось їй красивим.

06 августа 2016, 00:58

Жити від повідомлення до повідомлення. Закривати очі, а відкриваючи знову змушувати себе засинати, бо в телефоні пусто.
Очікувати хорошого, але готуватись до найгіршого.
Чому я така егоїстична? Ніхто нічого не винен мені. А те, що я завжди вірю в чудесне - моя проблема, наслідки передбачувані.

05 августа 2016, 22:57

Всі слова та емоції здаються награними - я не маю їм віри. Вони несправжні, скривлене кольорове скло, яке пропускає світло через свій бруд. Та навіть те світло хибне. Воно спотворене і вже не має свого справжнього кольору. Хто винен? Все через скло, світло не мало наміру стати таким, та перешкода змінила його, не спитавши. Тепер воно зовсім ненадійне і розсіяне.
Я - скло?

05 августа 2016, 08:14

'Відносини на відстані неможливі'
Так не хочу, щоб ці слова були правдою. Якась частинка мене вірить в те, що так справді буває, що мій випадок особливий, що це серйозно. Адже я вже так робила і роблю, і все добре. Чому ж тоді все має статись погано?
Ці слова знову і знову лунають у мене в голові. Я вже чула їх, і вони не здійснились. Хоч я і хочу, щоб все було добре, але заперечити не можу. Бо сама розумію, що життя - дивна річ, і те, що мені поталанило одного разу, не означає постійне везіння.
Чому у людей так стається? Вони хочуть кращого, а вірять в гірше. Або ж не можуть визначитись і боряться самі з собою. А я... Мені все одно.

05 августа 2016, 03:40

Я обмежую себе всього лиш у всьому.

04 августа 2016, 08:07

Якщо ти маєш людину, якій можеш показати всі свої селфі (і тобі не буде соромно) - ти щаслива людина.

03 августа 2016, 16:22

Переглядувати фотографії, навіть зроблені нещодавно, дуже заворожує. Час застиг для нас двох і ми сміялись та згадували всі моменти, що відбувались з нами. Перенеслись у той час. Щасливі та красиві.
Вона ще ніколи не бачила всіх моїх фотографій. Я розповідала багато невідомого. Їй справді було цікаво? Мені здається, ми востаннє сиділи ось так і просто займались маячнею дуже давно.
Доки переглянули усі мої фотографії, пройшло чимало часу. Хоч мені зовсім так не здавалось. Я... Рада? Не знаю.
Буває, з'явиться сум чи меланхолія за старими подіями, людьми, місцями, коли дивишся на старі світлини. Та у мене такого немає. Я творитиму нове і чудове.

03 августа 2016, 13:32

Цікаво, чим думала моя мама, народжуючи мене? Чи була вона тоді щасливою? Чи усвідомлювала всі труднощі? Чи припускала такі варіанти, які трапились до цього моменту? Думаю, вона все ж була щасливою. Але мені важко в це повірити, і я просто припущу, що вона була молода і дурна, просто нічого не тямила.
Але чи краща я? Окрім сварок та гиркань між нами рідко щось буває. Тільки нещодавно я пішла на контакт з нею. Справа не тільки в моїй агресії до неї, але і в її відношенні до мене, але це вже не так важливо... Напевно, ми почали потроху зближуватись, бо мама відчуває, що скоро я можу поїхати і вона не побачить мене дуже довгий час. А я єдиний ї співбесідник, якому вона може відкритись.

08 января 2016, 06:04

Склалась ситуація, за якою мені довелось взяти мамин телефон, до якого я ніколи в житті не торкалась. І чисто випадково побачила історію її пошуків... "Я ненавиджу своє життя", "набридло все" і т.д. Якось не по собі від думок, що моя мама може перебувати у такому стані.
Хоча, це і не дивно - вона ніколи нікуди не виходить, майже не має друзів, не працює (хоча, є і плюси - купа вільного часу). У неї дійсно нудне життя.
Я почала задумуватись над тим, що явно не хочу собі такого майбутнього. Сім*я, можливо, це і добре, але не коли це стає тягарем і ставить хрест на житті. Передусім, треба займатись тим, чим хочеш. Тим, що тобі подобається. І я щиро не розумію тих, хто так не робить.

08 января 2016, 02:39

Коли я була до неподобства спотворена і намагалась зберегти себе хоча б у "товарному" стані, він все розумів і сказав:" Мені все одно на те, як ти виглядаєш! Ти потрібна мені здоровою". Все одно не розумію, чому він обрав мене. Можна ж піклуватись про когось, хто віддячить і відповість чимось кращим, аніж я своїм безглуздим "дякую". І те, не завжди.
"Ти надихаєш мене діяти!" Я хочу робити це надалі. Хочу надихати всіх, кого тільки зможу. Принести себе в жертву світові та людям.
Слухаю чудовий гурт Explosions In The Sky. Я така вдячна за те, що для мене шукають музику... Це багато чого варте. Враховуючи те, що наші смаки майже не схожі. Нарешті зруйную одноманітність хоча б у свому плеєрі.

08 января 2016, 00:36

Чи могла я всього 2 місяці тому уявити, що житиму ось так? Стільки всього змінилось. Відчуваю себе героїнею якоїсь книги. Все відбувається так спонтанно - навіть 3 години тому не сподівалась, що кататимусь на санках.
Не можу зрозуміти, чому люди здатні робити щось безкорисно? Страждати заради інших, робити все заради їх щастя... Але це дійсно героїчно. Сподіваюсь, і я такою зможу стати. Прикладатиму усі зусилля. Відчула це добро на собі і отримала натхнення передати його далі.
Сьогодні я відчула страх. Коли з*їхала вниз спиною... Всередині щось обірвалось. Мені здалось, що падаю в безодню. Захотіла ще раз, але... Більше нічого не відбулось. Проте той страх дав усвідомити, що я все ще ЖИВА!

07 января 2016, 21:42

Зараз збираюсь йти гуляти. Знов моя мама випирає мене з дому, і пофіг, що така година. Окей... Не скажу, що я в захваті, бо хотіла провести цей вечір з дорамою та музикою наодинці. За 20 хв встигнути намалюватись і відмити весь йод з обличчя? Авжеж.
Відчуваю температуру, нежить та кашель... Здається, захворіла, але нікому не варто про це знати. Нити - доля слабких та нікчемних людей. Але я не можу сказати з точністю, що я не така.
Стільки всього ще хочу написати, але потрібно поспішати. Сподіваюсь, не забуду всі ті думки, які хотіла записати.

07 января 2016, 18:36

Почала думати перед сном, як колись: майже ніколи не задумувалась, наскільки сильно змінюю долі оточуючих мене людей. Я ж змінюю все життя їм. Едакий ефект метелика. І вони мені теж. Щиро сподіваюсь, що на краще, адже я не хочу приносити їм біль та розчарування у життя.
Цікаво, якби не певний збіг обставин (а чи є це збігом обставин, чи долею?), вони би жили, як і раніше, чи на моє місце прийшов би хтось інший? Часто уявляю, чим би займались ці люди без мене. Я змінила їх. Це прозвучить, як егоїзм, але я впевнена, що роблю все добре... Поки що.
Дуже боюсь, що брехня рано чи пізно може викритись і тоді я втрачу все, що маю. А поки що... Варто цінувати те, що є. На що я , звісно ж, не здатна.

07 января 2016, 16:30

Несподіванки все частіше трапляються в мому житті, і створюю їх я сама неочікувано для себе. + 1 за столом у Святвечір. Коли має бути тільки родина... Чи означає це те, що той, хто був разом із нами - стане нашою родиною?
Багато душевних розмов.
Вперше відчула сором та скованість за такий час! Від нервування здерла весь лак на нігтях,ледь не згризла їх, а так довго відрощувала.
Поїздці у Львів бути. Сподіваюсь, до того часу нічого не зміниться. Точніше, зміниться, але тільки в позитивну сторону.
Почула дуже багато приємних слів. Насправді, це підіймає самооцінку на деякий час. Ці моменти безцінні. Людина, що здатна на все заради мене... Здається, все занадто добре, щоб бути правдою.

07 января 2016, 01:11

Душевні розмови з мамою - дивовижна річ. Особливо, коли вона в хорошому настрої. Обсудили всі речі, що були у мене в голові в цей час, послухала її поради і думки. Дуже приємно спілкуватись отак з нею, шкода, що це рідко буває.
3 - моє щасливе число. Саме о цій годині пролунав дзвінок. Знову хотів вгамувати мою ломку солодкого. Було дуже приємно і неочікувано. Обожнюю такі несподіванки!
Провели трохи часу разом, хоч я і не планувала цього до останньої миті. Нафарбувалась за пару хвилин і вискочила з дому.
Довго говорили. Сьогодні якась дивна атмосфера розмов?
Ледь не надихалась якоїсь чудо-травки.
Всередині щось хороше хоче вирватись, але не може... Можливо, це якесь приємне збудження?

06 января 2016, 15:01

Сьогодні ляжу близько 3. Дуже рідко лягаю так рано. Але що ж, пообіцяла, та і нічні розмови дуже вимотують... Особливо, коли співбесідник постійно багато розповідає, в ньому горить енергія, видає потік інформації. Лишень інколи потрібно казати "угу","класно","ясно", щоб запевнити його, що уважно слухаєш. Для мене це дійсно важко та проблематично, адже я рідко спілкуюсь з людьми, особливо так багато і довго. Зазвичай, я хоча б щось говорю, а тут доводиться лишень слухати. Ну що ж, це теж інколи цікаво, але морально виснажує. Дурна причина, по котрій у мене розболілась голова.
Приємна солодка несподіванка. Так хотілось солодкого! Моя потреба в ньому частоково задоволена. На декілька хвилин.

06 января 2016, 00:52

Приходити вночі і чекати, стоячи в лютий мороз, під вікнами... Не дочекатись. Але знову і знову приходити в надії просто побачити. Відчайдушний вчинок, як на мене. Але настільки дивовижний! Як можна настільки бути прив*язаним до людини? Віддавати, не чекаючи того ж у відповідь - чи є це проявом вищих почуттів? Над цим я можу тільки роздумувати, адже мені невідомо це. Думаю, я не заслуговую на це, не можу віддячити у повній силі. Чому саме мене обрали для таких чистих намірів?
Бувають же такі надзвичайні люди. Хоча, кожна людина чарівна по-свому для когось. Навіть я. Є хтось, хто мною захоплюється. Звучить тупо і егоїстично, але... Це правда?
Намагаюсь пробудити у собі хоч якісь почуття.

05 января 2016, 17:04

Засидівшись до ранку, як завжди, навіть не знаю, що робити. Музика вже остаточно починає набридати. Нічого нового за останній час. Ніяких нових почуттів, чи емоцій. Таке враження, що вони застигли назавжди десь в минулому. Я би хотіла відчути будь-яку емоцію, навіть негативну. Хоча, брешу, у мене нема бажання. Це ж теж почуття, чи ні?
В планах написати слова подяки в щоденник про людей, які не залишають мене, навіть коли я вередлива сучка. Насправді, було дуже багато моментів, на які не кожна людина піде. Класно мати людину, яка завжди допоможе, підкаже, підтримає і не покине. Але... Чому ж я не можу цього відчути? Сподіваюсь, вони усвідомлюють це.... Відчуваю себе льдишкою.

05 января 2016, 02:50

Зарегистрироваться

или

Что говорят пользователи Фрагментера

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Akise 🛩

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы