Molly Hoover

Ну чому так? Всі навколо такі привабливі, а я страхопудло. Завтра вечірка, у мене класна сукня, пошита спеціально для цієї події, і сидить на мені не так вже і погано. І тут на тобі, сьогодні її міряє моя сестра... Вона аху*нна в ній. Взагалі, що не одягни на сестру, то на ній все класно, а на мені, як на мішку з лайном. Мені аж плакати хочеться. Хоча, багато людей мене справді люблять, у всіх я викликаю приємне враження, всім подобаюсь. Чи це мені подобається так думати? Може всі мене вважають ненормальною, одбитою і тд.? Не знаю. Але якось мені не спокійно на душі, ніде не спокійно.

Чи не вперше я відчуваю внутрішню спустошеність, що заповнена болем, відчаєм і не розумінням. Сьогодні людина, яку я встигла полюбити, яку вважала другом, якій старалася допомогати у всьому у чому могла б допомогти, з якою завжди була щирою і відвертою, з якою розділяла погляди та смаки сказала мені, що більше не хоче зі мною спілкуватися. Він сказав це, нічим не обґрунтувавши, хоча я просила пояснити. Звісно, почувши ці слова, мені стало ніяково, в певному сенсі погано, я відчула біль, що вирував у мені вчора. Біль розсипався по усьому тілу, починаючи з голови, проколюючи кожну клітину сталевою голкою. Здаволось, я б могла впасти неживою, але встояла. І надалі,хай і сама, але встою і вистою

Я спалила майже всі мости. Минуло вже 4 місяці з того моменту як моє спілкування з старими друзями припинилося. Та й чи були вони мені друзями? Я дарувала їм подарунки, малювала малюнки для них, малювала їх портрети, писала вірші. Вони брали у полон мої думки, а зараз ... Таке відчуття, ніби цього всього не було. Ніби я це бачила мимохідь у якомусь фільмі чи рекламі. Дивно зараз усвідомлювати всю низькість тих "друзів", їх абсолютну байдужість і ницість. Хоча, може через ці їх риси вони мене так приваблювали, а зараз мені просто набридло це. І вони набридли. Отже, я нічим не краща від них?

Зараз сиджу за вищою математикою і розумію, що я повний аут. Не уявляю як це можуть розуміти інші. Взагалі, прочитане наче трохи і доходить до моєї збіднілої ,останнім часом, на думки голови, але на практичних завданнях я відчуваю себе порожньою бочкою. В якій лише порожнеча. Для чого я себе мучаю? Те чим я займаюся в університеті абсолютно не для мене. Хочеться стрибнути з мосту. Що я і зроблю літом. Може банджо -джампінг допоможе мені, правда поки не знаю в чому.

Ну, вот... это время настало. Время готовиться к экзаменам. И пусть у меня он всего один ( я на это надеюсь) , но он с самого адского предмета на Земле. Да, с высшей математики. Я умру! У меня всего неделя. Мне конец. А всё представлялось таким красочным и ярким...

Посмотрела "Приключения Паддингтона ", посмеялась, сейчас смотрю мультики. Оп, ровная жизнь стала дугой! Мне сказали посмотреть что бы не убежало молоко. Похоже, что на ужин будет молочная каша. Странно, я учусь в универе, а дома всё как будто мне 5 лет. Наверно за это и люблю его. Ой, молоко убежало, распространившись по всей плите с сверхсветовой скоростью. Мама материться, папа никак не реагирует, я следую папиному примеру и сохраняю невозмутимость.