MaryAnna

Найважче не брехати собі, розуміти себе, відчути себе, почути себе. Коли в Один момент ти говориш собі, що хочеш одного, А робиш геть інше... де в той момент ти? Чим ти керуєшся: розумом чи серцем? Коли ти відпускаєш, але тримаєш. Коли ти мовчиш, але думаєш. Де ти? І як відпустити, коли ти не хочеш відпускати, але не маєш змісту тримати людину, яка хоче бути поряд. Основне, в чому Причина такої поведінки: почуття до людини, Але при тому і не Бажання бути поряд? Як позбутись егоїзму, який заставляє страждати тебе і близьких?
Як навчитись забувати біль минулого і дати шанс собі іти далі?
Як позбутись страху що це буде помилкою, коли швидше за все це найбільш правильний вчинок за довгі роки?

Одного разу оступившись можна заплатити за свій вчинок болем на довгі роки...
Брехня не буває разовою.
Одного разу збрехавши, ти стаєш її полоненим назавжди.

Пора до праці над собою.
Слід скласти список того, що планую зробити, того, чого давно хотілось, але не дозволяла лінь.
Зараз хворію, відлежуюсь і вперед.
Слід боротись з лінню.

Багато років болю, сліз, багато років не визнання власної вини, багато років докорів до оточуюючих...
Розуміння абсурдності ситуації, розуміння, що починаючи з певної точки в неї ж і повертаюсь... Рішення відпустити... І врешті-решт посмішка... від фото, де в тебе омріяна собака. Вибач, що мене на фото поряд немає... Я за тебе радію, справді... Щиро...
Цікаво, як ти його назвав?...)

Іноді повстає вибір між кроком в майбутнє або кроком в минуле, і, що парадоксально (А може і зовсім ні),минуле може бути таким важливим і тримати так, що зробити крок у нього хочеться куди більше. В таких випадках переконання вчинити на благо майбутнього Бувають геть безрезультатними.
Не можу впевнено сказати що випадків, коли крок в минуле був насправді кроком в майбутнє не існує, але в більшості це таки крок в минуле.
"Треба вміти відпускати". Фраза, яку повторюють люди самі собі, яку говорять іншим, але яка так часто стає комом в горлі, коли треба втілити її в діях. Чи може в бездіяльності?... Хто знає...

Вкотре переконуюсь що той, хто тріщить про зміни в собі на кожному кроці, насправді ніколи не змінюється. Буде для мене наукою.

Хочу навчитись менше говорити і більше слухати.
Ловлю себе на думці, коли хочу сказати щось про когось(стараюсь зупинити свій язик))

Понеділок. Дощ. Холод. Осінь.
Я лінивець.
В мене все.)

Ти мовчиш про багато речей, які тебе дратують у людях, розуміючи що ідеальних не існує, А вони звертають тобі увагу навіть на найбільш дріб'язкові речі у твоїй поведінці.

Розгубленість.
Особливо гостро відчуваю, що мені нічого не вдається.
Хочу вдосконалюватись в чомусь, але не знаю з чого почати. Страх...
Не можу пересилити його ні щоб знову сісти за кермо, ні щоб почати давно заплановану справу, ні щоб показати комусь своє резюме на роботу... Страх провалу.
Хотілось би щоб хтось прийшов і сказав як зробити так, щоб реалізувати себе, щоб страхи зникли або хоча б ослабли.
Дитячий підхід.
Плюс постійне порівняння себе зі своїм більш успішним оточенням.

Повернення до того ж самого жодного разу ще не принесло тобі добра. Тому, вгамуйся і дотримуйся обіцянок самій собі.
Іноді щоб відчуття пройшли, їх потрібно просто відчути до останнього.
По-моєму, ти таки прийшла до тієї точки, де ти дала собі це відчути і це нарешті пройшло.
Спокій...
Зміни в собі не припиняють радувати.
Сподіваюсь, це не гормонально і тимчасово, а вже на постійно.

Не можу заставити себе почати працювати над своїм задумом. Постійний страх того, що все виявиться марним і не дасть жодного результату. Пригадую ту безстрашну дівчину, яка була колись мною. Куди ти поділась?

Ранок почався з приємного)
Дуже пекли і печуть очі, заварка не допомогла)
Поснідали (в 12 годині😂) смачнючим рисом, печемо сирник)
Люблю коли ми робимо щось разом)
Сьогодні будемо грати у настольні ігри)
Хочу купити пістолети на воду) Будемо розбавляти буденність дуркою)
Думок глобальних нема) просто радість)

Шлунок болить і далі. Такий стан викликає роздратування. Від квітня обмежуюсь у їжі, перестала курити навіть кальян, зовсім не вживаю спиртного... а шлунок продовжує боліти!!! Обідка(
Сьогодні спробувала жаб'ячих лапок та равликів. Смачно.
Настрій жахливий.
Вирішила купити нові штори та тюль, хоч хата і зйомна, Але поки вона моя, тому створюватиму затишок як можу.
Задовбалась одноманітністю днів.
Хочу втекти кудись подалі від посуду, прибирання, готування їжі, прання і т.д.
Я втомилась.
Хотіла обговорити з тобою важливі для мене речі, ти залип у телефон і сказав не заважати слухати оператора.
Який же "чудовий" вечір...
Ти "робиш" багато висновків про сказане мною...ага...

Іноді бувають такі дні, коли нуууу дууууже хочеться себе жаліти, навіть коли на те нема жодних видимих і невидимих причин)
Гормони? Осінь? Бездіяльність? Може просто дурка?)
Не знаю.
Але краще читатиму книжку, ніж займатимусь самооплакуванням)

Цікаво чи насправді реально обдурити власний мозок?
Хочу спробувати впарювати йому певну думку, реакцію, емоцію на окреме своє відчуття.
Сподіваюсь, експеримент буде вдалим.
Бажання боротись з тим, а не просто проживати і розкручувати в думках.
Чомусь впевнена що в мене вийде.

Вирішила сьогодні поїхати додому, до батьків)
Спілкування з моєю бабулічкою мене якось наповнило і час пролетів якось дуже непомітно.
Зранку бачила С. Відчуття дивні, на момент защемило, але я більше не розвиваю роздумів, а навпаки стараюсь себе зайняти чимось для того, щоб думки не були зайняті ним. Страх відчути знову те саме. Хочеться назавжди перейти той період і більше ніколи не повертатись туди. Дякую тобі за все. І щиро жалію про свої вчинки. Ти надто багато пережив з моєї вини, цю Історію потрібно нарешті закінчити. Я знаю, ми обоє будемо щасливими. Я в своїй теперішній сім'ї, зі своїм чоловіком, а ти в тій, яку створиш.
Все проходить і це пройде...

Приготувала вечерю та спекла торт. Бісквіт вийшов на ура, а от з кремом виникли проблеми. Як не одне, то інше. Так завжди. Дико болять ступні, відчуваю себе дуже втомленоюю.
В голові жодних змістовних думок.
Загострення гастриту знову заставило перестати вечеряти після 20:00 і перестати протягом дня жувати що не треба. Тому торт з'їдять без мене)
Потрібно знову повернутись до вивчення англійської, не можу заставити себе.
Також хотілось би привити звичку лягати спати швидше і вставати зранку теж швидше.
Для мене це з розділу "практично не можливо"))
Хочеться нарешті відчути себе до чогось спроможною...

Сьогодні нарешті вперше вловила себе на моменті, коли замість того, щоб підкреслювати дріб'язкові мінуси людини, все ж прідкреслила великі плюси. Рада за себе)
Роблю все більше кроків для викорінення звички ображатись на людей, а приймати їх природу і нести відповідальність лише за свої вчинки та емоції.
Приємно усвідомлювати, що праця над собою тривалістю більше 6 міс, нарешті почала давати результати.
На черзі звичка обговорювати, поки з нею в пориві злості справитись буває крайнє важко, особливо в компанії "милих дам")) Це улюблене заняття жінок вкрай важко полишити)
Думаю над дієвими методами боротьби)

От зазвичай більшість людей (і жінок, і чоловіків) прагнуть кар'єри, розвиваються в якійсь конкретній області діяльності... Звісно, час же тепер такий...
Тільки як же Ви себе знаходите??? От цікаво було б послухати кількох таких успішних. Як вони взагалі зрозуміли що їм подобається?
Або от ті "подорожуючі". Як їм вдається кожного разу без страху зриватись з місця і де вони беруть на це гроші?
Дивно, завжди мріяла бачити світ, а застряла на одному місці. Чоловік завжди підкреслює "для того щоб подорожувати, потрібно працювати".
Шукаю роботу, а все здається нудним і сірим.
А серед от таких"успішних і реалізованих" відчуваю себе сміттям.
Ви так молодці, по-доброму заздрю.

Как-то совсем скучно мне сегодня.
Поиск работы не приносит никакого результата. Чувствую себя ни на что не способной.
Сегодня мысленно возвращалась в прошлое, в те времена, когда была студентом, когда рядом были Ю и С. Тогда было весело, хорошо. Жаль, что время всех разбросало и так поменяло отношения между нами. Ребят, я так по нам скучаю...
Лечу свои беды, сама уже не справлялась.
Говорят, нада завести животное... Жаль собаку на сьемной хате нельзя.
Опять мне гнило...

Ну вот, не успела завести дневник, как уже сюда не пишу))))
Вечная проблема бросать все на полпути)
На улице пасмурно и я весь день хочу спать.
Завтра 2 года как мы поженились) В годовщины и праздники (с такой женой как я) ты напоминаешь ослика Иа с мультфильма)
Думаю как хорошо было бы уехать на несколько дней, поселиться в домике у моря, запутаться в теплый плед, смотреть как шумят волны и пить какао)

Привет!) Пишу сюда впервые) У меня не совсем хорошо с русским, но пускай) Мне давно советовали завести дневник)
Вот я решилась.
Сегодня теплый день, но как-то особенно чувствуется приближение осени.
Сижу в парке под деревом, смотрю на людей, которые куда-то торопятся.
Все мы проводим большую часть жизни куда-то торопясь.
Наблюдая за людьми, появляется особо острое ощущение быстротечности времени.
Наверное книги Ошо навеяли столь глубокие мысли...))
В последнее время все больше роюсь в себе и своем окружении, и все больше начинаю любить проводить время где-то наедине с природой.
Хочу чтобы вся осень была теплой, как сегодняшний день)