Філософ

Вже не один раз я чула історії, де люди помирали від хвороби. Різні. Скульптор, що працював без маски і як наслідок у якого в 46 років частково закам'яніли легені. Він відмовився від операції та за півроку до смерті закінчив всі свої справи, попрощався з сім'єю, оплатив і спланував власний похорон... Старенька жінка відкладає з пенсії гроші сину на операцію, а її донька боїться зізнатися матері, що брат вже рік як помер - лікарі не змогли його врятувати... Чоловік хворий на рак і йому не кажуть діагнозу. Він приймає ліки і жаліється, що вони не допомогають. Ніхто так йому і не сказав, що він помирає... Не приховуйте від рідних правду, якою б вона не була. Вони повинні бути готовими, щоб піти.

Можливо комусь знайомий такий стан: ти знаєш, що до якогось там часу ти повинен зробити те, те і те. Але ти його робити не хочеш і відкладаєш до останнього моменту, страдаєш всякою фігньою. І розумієш же, що це фігня, але ділом зайнятися сил немає. І змусити себе ти не можеш. Я в такій ситуації себе чисто ламала. Але нещодавно задумалася - а чому я не хочу це робити? Подумала. Задала собі питання: я роблю це для інших, чи для себе?.. це нецікаво, чи я сама собі внушила, що це робити нудно?.. Я нікому нічого не винна. І доводити мені нічого нікому не потрібно. Моє життя, живу як хочу і побоку чужа точка зору. Я сама вирішила цим займатися, мені нічого не заважає, так чому я нічого не роблю?..

Прочитала таку чудову книгу... Просто прекрасно передана головна думка. Сюжет був про людей яких називали "барди". Це були творчі особистості: художники, співаки, музиканти... Але таланту у них не було, їм просто подобалося те, чим вони займаються. І ніхто б не сказав що вони створюють щось прекрасне: картини далекі від шедевру, співаючи і граючи на інстументах вони немилосердно фальшивлять. Але коли в світі з'являються фейрі на звичайних людей вони незважають. І тільки барди удостоюються їхньої уваги та поваги. Тільки ті, хто вкладають душу у свою роботу, той хто чесний з самим собою і не боїться показати іншим справжнього себе, хто розуміє свою неідеальність і не прогинається під інших.

Є група слів які я викинула зі свого лексикону: правильно, неправильно, добре, погано... Ці слова дуже відносні, конкретного сенсу вони не несуть. Занадто багато факторів впливають на події. До прикладу можна взяти таку ситуацію. Хлопчик А вдарив хлопчика Б. Покарали хлопчика А, бо вдарив він. А те що диму без вогню не буває, і просто так, без причини такого б не сталося, нікого не хвилює. Бо є зачинщик. Але якщо копнути глибше, то ми побачимо, що зачинщиком був хлопчик Б, адже він спровокував своїми словами цю бійку. Але дорослі бачать тільки фінгал під оком хлопця Б і не бачать, як ниє від болючих слів сердце хлопчика А. І безліч варіантів, хто правий...

Ненавиджу, коли хтось порушує межі мого особистого простору. Мій особистий простір складається з моєї кімнати, моїх уподобань, моїх речей, в ньому відображаються мої прагнення і надії... Це мій маленький світ який я будую тільки для себе. Тут знайшла матеріальне втілення моя особистість. І коли хтось вривається в мій острівець спокою, і починає їдко коментувати мої захоплення, мої досягнення, критикує мої мрії... Це все одно що наплювати мені в душу. Підняти на сміх конкретно МЕНЕ. І це боляче. Мене наче кислотою обливають. І сердце болить. І вбиває фраза: "ми твої батьки, ми маємо на це право". Про яке право вони говорять? Який нелюдь їм це право дав? Право руйнувати мій внутрішній світ...

Ну привіт, мій світ! Буду писати на українській, бо на носі ЗНО з укр. мови. Та й російська у мене калічна на обидві ноги. Ну, ви зрозуміли. Якщо комусь буде цікава моя точка зору на життя, то нехай подивиться фільм "учитель на замену". А, пофіг. Все одно мій погляд на життя нікого не цікавить. Маю надію, що це єдиний фрагмент в якому я комусь щось про себе пояснюю. І далі будуть тільки мої думки. Моя погана звичка - все всім пояснюю, а потім болюче: "ой, відцепися, кому яке діло до твоїх думок", "навіщо ти мені це пояснюєш, я все одно не зрозумію". І цей щоденник я завела для себе. Хоча це не реальна розмова, але тут мої думки будуть кимось почуті. Комусь, можливо, буде цікаво це почитати.