21788

Дорога моя колишня подруго, я знаю, що ти це не прочитаєш, тому можу бути відвертою. Я розірвала нашу држбу без будь-яких пояснень. Ти нічого не розумієш навіть коли я намагаюся пояснити, ти плачеш називаючи мене безсердечною і кажеш, що мені на тебе байдуже. Ми в 11 класі, а в тебе до сих пір збереглася наївність у відношенні друзів. Ти вважала, що ми повинні поступити в один інститут, на один факультет і тебе не хвилювало, що я вже визначилася з професією. Ти поганий математик, тому контрольні з фізики і математики я писала за двох. Ти не робиш домашнє завдання і заважаєш мені на уроках. В мене знизилися оцінки. Наша дружба для мене - важкий тягар. Пробач мені, я більше не можу... Пробач...

Доводити щось іншим - це пуста трата часу, сил і нервів. Спостерігаючи за людьми, які спорять між собою, складається враження, що вони говорять на різних мовах. Один не чує слів іншого, вони приводять одні й ті самі докази своєї правоти раз за разом і не розуміють, що їхні спроби достукатися пропадають впусту. Їх не чують. Кожен зайнятий поясненням своєї "правди", жоден із них навіть не намагається зрозуміти свого співрозмовника. Не хоче чути. А інколи посто потрібно промовчати, послухати, в дечому погодитися. І тільки давши зрозуміти, що ти справді почув іншого, пояснити свою думку.
Звичайна ж дискусія: говорить сліпий, а глухий не чує, показує глухий, а сліпий не бачить. Яка іронія...