28305

День таки видався максимально продуктивним.Так давно не писала тут.
Що, навіть незнаю з чого почати.Я так давно запуталась в собі,що незнаю хто я є насправді.
Тільки не брешіть собі,і тоді ваш розум буде вільним,а серце чистим.

Не доторкайся до мене своїми грязними руками,бо певно мені не 12 років,щоб нічого не розуміти.
Не розкидайся словами,вони такі дешеві як і ти...
Такі ж,нікчемні як твоя душа.

Знов чомусь нахлинуло,не так як ранійше,але все ж.
Я досі пам'ятаю той погляд і слова сказані зовсім тихо,але так зворушливо.
Як ти там?
Вона так само за тебе хвилюється коли ти хворієш?
Вона лікує тебе?
Ти завжди говорив,що чекаєш мене.

Хлопчик мій хороший ти був найбільшим щастям для мене,найкращим другом.

Ти залишив мене серед цих злих людей,сірих буднів,похмурих ранків.
Ти говорив, що я сильна я справлюсь.
Вона ні.
Ти є в мені.І мене це дратує.
головне не проходь.не чіпай душі з неї досить,а я не залізна,як тобі здавалося.
Мені просто не вистачало сил сказати тобі,що я насправді відчувала.

Ти знов тримаєш мене за руку.
Досить міцно.
І я прокидаюсь,а ти розчиняєшся в ранковій імлі

Я знову пишу ось тут,бо вголос дуже важко це озвучить.Коли сумую за тобою,я пишу листи і знаєш,наче стає лекше.Пишу,водночас плачу,проходить час і він нічого не змінює.Сама світла людина на Землі твоє тепло зігрівало всіх,а доброта була без меж...
А поки я буду жити я не перестану писати листи,тобі,листи яких ти ніколи не прочитаєш,це боляче усвідомлювать,але і з цим потрібно навчитись жити.

Сьогодні прокинулась з думкою,що зовсім не скучаю за тобою.Незнаю чому,можливо відвикла від тебе і змирилась з думкою,що найближчим часом тебе не побачу.
На вулиці хороша погода,а в душі якомь сіро і порожньо.чогось не вистачає можливо тебе,чи може.....та хз.

Знов болить горло.Тут вдома нічого не радує,неможу дочекатись коли поїду звідси.Все тимчасово і все рано чи пізно закінчується)