Alter ego

Завжди вагаюсь і сумніваюсь...
Те, що живе в мені...
Трішки внутрішньої темряви..

С нами с 15 января 2019

Сутеніє...
Півдня байдикувала, єдине що зробила корисного: приготувала їсти.
Вчора, переступила через свій страх та сумніви і пішла у кімнату колишнього, грали мафію, нічого надзвичайного не сталось, треба частіше виходити із зони комфорту, стала помічати, що при великій кількості незнайомих людей поводжусь тихо і сором'язливо, звідки ж це взялось, де мої 10, коли я без лишнього страху, сорому із дитячою безпосередність, могла виступати перед великою аудиторією, абсолютно не хвилюючись і отримувати від цього задоволення?
Де те бездумне, добре, емоційне і надзвичайно цікаве дівча?
Що чи хто забрало його у мене?
Як би я хотіла його повернути....

14 марта 2019, 16:49

Я знову тут, не знаю чи надовго. Прийшла весна загострились усі емоції. Робота уже набридла і втратила цікавість, ще й єдина людина, яка мене там найбільше тішила звільнилась, на останок ми, навіть, нормально не порозмовляти, а ще навпаки посварились, от чому у мене завжди так, не вмію я прощатись і відпускати людей, особливо коли це все не має визначеного часу .
Навчання теж встигло набриднути, не знаю як після всього що сталось поводити себе у групі, як ставитись до людей.
Втомило все дуже сильно...
Хочу кардинально змінити обстановку, поїхати кудись подалі від всіх і всього, хоча знаю, що це не допоможе, поки не розберусь із собою, від себе не втечеш, хоч як добре не бігай, а жаль..

11 марта 2019, 15:32

Це знову я, давненько не писала та і зараз не має ні бажання, ні натхнення, фізична втома сильна штука: лежу на ліжку, а ноги ніби ходять окремо.
Думаю, швидше вже б весна і тепло...
Скоро День Валентина, жаль, що вже не у школі, тепер жодну валентинку написану корявим почерком, які були такі особливі не кинуть у таємну скриньку, не вистачає у житті романтики, а ще ці всі гормони, тільки посилюють стан коли хочеться якоїсь любові і стосунків і так, щоб у вир з головою...
Невже це пишу я...?!

09 февраля 2019, 22:48

...якщо жінка змінює зачіску, отже скоро змінить життя...

05 февраля 2019, 21:06

Як же все таки все дивно у цьому світі влаштовано.
Чому завжди ти або нікому не потрібен, коротаєш дні у самотності або всім на раз різко захотілось із тобою зустрітись?
...Завтра буде насичений день...
Знову треба буде бути милою, веселою, цікавою дівчинкою, тобто зовсім не собою справжньою, хоча я і не знаю, яка вона я справжня? Було б цікаво дізнатись.
Можлив,о у майбутньому з'явиться пристрій який зможе визначати істинне лице кожної людини...

04 февраля 2019, 21:16

Є світло у темних людях і є пітьма у світлих ...

03 февраля 2019, 00:26

Якщо вдень ще настрій, який не який був, то зараз якось ніяк, лежу на ліжку і нічого не відчуваю, ні про що не думаю, а мимовільні сльозинки з'являються самі по собі біля кутиків очей, на серці якось пусто, писати зовсім нічого не хочу, але змушую себе.
За вікном розкинулись барви нічного міста, воно здається надзвичайно живим, живішим від мене, я споглядаю збоку за ним, бачу усі його найпотаємніші куточки, слабкі і сильні місця, а воно, навіть не здогадується про моє існування, хоча з кожним днем поглинає мене все більше і більше..

02 февраля 2019, 19:59

Снився сон, що я приходжу у кімнату, а там подруга лежить, я не вірю своїм очам, дуже рада її бачити, обнімаємось, вона щось весело розповідає, не даючи мені щось мовити, потім щось мова зайшла про схожість, я мимоволі вимовляю: "ти схожа на тата", потім вона запитує, а звідки ти знаєш як він виглядає, де ти його бачила, я замислююсь і розумію, що бачила його один раз за столом на її поминках, практично вимовила у слух, збентежене "на похоронах", тут до мене доходить, що її не може тут бути, що це все ілюзія, але я відганяю від себе ці думки, яка різниця, головне, що вона тут, переді мною, але не встигла я отямитися, як її уже не має, порожнє ліжко, порожнє, я починаю її шукати і не знаходжу.

01 февраля 2019, 23:25

Писала про улюблену погоду і одразу заповнили думки про весну)
І от, перед очима відразу картинка: заквітчаних дерев, щебетання птахів, довгі дні, короткі ночі, легкість у тілі, після звільнення від важкого зимового одягу та й відносна легкість на душі, сонячне яскраве світло рятує від пригніченого стану.
Якось я вже втомилася від цьогорічної зими, вона занадто мене обтяжила, хочу щоб ця казкова пора вже швидше закінчилась.
Я звикла шукати хороше у всьому, попри те, що зазвичай воно сповна наповнене поганим і вже не знаю, що є патологією, мій стихійний, раптово виникаючий песимізм і цинізм чи навпаки рожевий оптимізм? Де та тонка межа? Не маю визначення ні в чому.
Ех, весни вимагає душа...

31 января 2019, 21:49

Як же тяжко, розуміти свою невсесильність і слабкість перед деякими ситуаціями і життєвими обставинами, ненавиджу стан розгубленості...
Ніч опустилась на місто, все поволі засинає, на вулиці десь ледь видніються поодинокі постаті нічних перехожих, тьмяних ліхтарів, засніжених дерев...
Вчора отримала поезію-передбачення:
"У приміщенні неба відкрита тюрма
У приміщенні тіла відкрита пітьма
У приміщенні духа відкрита розруха", людина, яка тоді була зі мною і прочитала це, сказала, що це якась дурня, але для мене це аж ніяк не дурня, це опис мого стану, ніколи не засумніваюсь у тому, що письменники - це дуже чуйні люди, з глибоким мисленням.
Пану Андруховичу, дякую за сильну поезію...

30 января 2019, 21:46

Завтра маю зустріч з "колишнім", не знаю навіщо я погодилась. Я ж чітко розумію, що він сприймає мене не лише, як співрозмовника, хіба що у нього дійсно катастрофічний брак спілкування.Почуттів до нього ніяких не має та й по правді крім симпатії і зацікавленості ніяких і не було. Побачимо що з того вийде.
..сьогодні, мене попросили допомогти впоратись із втратою, так дивно, самій потрібна допомога, але я змогла запропонувати деякі дієві, нормальні способи, (якими сама не користуюсь). З цією людиною знаходимось практично у однаковій ситуації, легко зрозуміти почуття і емоції, які вона зараз переживає.
Чому я бачу якою необхідною є допомога для інших, але щодо себе думаю, що впораюсь сама?

28 января 2019, 22:45

Вечір, п'ю чай, знову говорила з подругою, 2 рази за останній тиждень, це щось нове, у неї переломні події, треба підтримка, важко бути самій у величезному місті, де ти біла ворона, важко без нормального спілкування, важко влитися у світ, який суттєво відрізняється від твого власного, як я її розумію..Зайшла тема про стосунки, спонукало мене до роздумів. Сиджу думаю, от я уже не пам'ятаю, коли останній раз у когось сильно закохувалась, щоб прямо з головою.Були стосунки, але вони були побудовані на взаємосимпатії і комфорті, зрештою довше місяця вони не протрималися.Тепер взагалі боюсь цієї байдужості, ніби вона ознака якоїсь хвороби, хочу закохатися, але взаємно,можливо тоді відчую себе живою

27 января 2019, 21:07

Минув ще один не наповнений змістом день.
Втомилася при тому, що нічого не робила, розмовляла з подругою по телефоні. Можливо, на якісь вихідні разом з'їздимо додому. Вона теж навчається у іншому місті. Дім, який уже давно перестав ним бути...
Я по правді, скучила за своїми колишніми друзями, однокласниками, всі по різних містах, у кожного свої проблеми, змінились, втратилася та близькість, часті спілкування, які були, коли ми вчились у школі. Тих рідких моментів, коли зустрічаємось не вистачає, щоб все обговорити, по телефону чи в мережі якось не то. Та й загалом всі зустрічі зводяться до посиденьок у різношерстних компаніях, випивки і створення ілюзії, що у нас все класно, хоч це і не так

26 января 2019, 18:41

Тепер її неможливо подолати, вона всюди...
У місто прийшла ніч ...

Місто - людство
Темно-синя імла - невідома, темна сторона нашого існування, наші невтіленні бажання, потяги, деструктивні сили...

26 января 2019, 03:00

Та слід їм лише на мить заплющити очі як вони з неймовірним жахом усвідомлюють, що те від чого вони так ретельно все своє життя ховались, те від чого втікали, уже встигло стати частиною їхньої сутності, воно стало їхнім наповненням...
Люди все своє життя втікали від цієї імли,вони закривали перед нею двері, не помічали її, придумували безліч способів її позбутись, вони відкидали її існування, боролись з нею всіма способами, думали якщо не бачитимуть її, то це ознака перемоги, а вона у цей час непомітно, поступово захоплювала кожен клаптик їхньої душі...

25 января 2019, 23:23

Темно-синя імла спускається на місто, беручи у свій полон кожен його куточок. Вона заповнює не лише простір, але і всіх людей, які в ньому знаходяться, наївні відчайдухи з усіх сил намагаються з нею боротися, вони вмикають яскраве світло, закриваються у своїх оселях, ведуть довгі бесіди, ховаються у світі суцільних залежностей, своїх солодких ілюзій і уяв з надією врятуватись...Спочатку їм, здається, що вони досягнули бажаного, імла зникла , вони радіють, б'ються в невимовній ейфорії:
....вдалося...

25 января 2019, 20:33

Фу, не люблю сметану, ще й у поєднанні з пивом)
Мій телеграм: @alter_ego911 ,завжди відкрита до спілкування, є бажання - пишіть)
Хоч тепер це і забирає деякий момент анонімності)
Тепер на рахунок дня, була на черговій співбесіді, ніби все більш-менш нормально пройшло, назад поверталась через одну "гору" на якій раніше був концентраційний табір, не знаю чи це мені нав'язав мені мій мозок, але відчуття там справді дивні, не те, щоб було моторошно, але не дуже людна, засніжена територія у центрі міста із руїнами колишньої катівні якось викликає деяку напругу і відчуття чиєїсь присутності, а каркання ворон лише доповнюють цю атмосферу, важко, навіть, уявити скільки болю і страждань тут було...

25 января 2019, 18:01

Marlowe, цікаво, що ж це за спосіб?)
Завтра маю чергову співбесіду, всерйоз думаю про курси англійської, але на них ще слід заробити. Не полишає думка про Берлін, непогана можливість змінити обстановку, розширити зону комфорту та й загалом перший раз побувати за кордоном.
Дні дуже швидко летять, а справи щось ніяк не рухаються, скоро знову на навчання, навіть, не хочу про це думати.
Люблю ніч, вона забирає фальш і робить усе більш справжнім, темрява перестає ховатись і виходить назовні, якось у ній почуваю себе спокійно, комфортно, а у дитинстві це був мій кошмар, не могла спати без включеного світла,зараз навпаки не можу з ним...
'мені ніяк не звикнути до себе'

24 января 2019, 22:48

Вже тижні напроліт сиджу на сайтах роботи, помітила одну річ: багато роботодавців пропонують золоті гори, але, навіть, нормально оформити своє оголошення не можуть. Скоро з'явиться професія спеціаліста з написання оголошень по набору персоналу. Ну от справді, пишуть, які вони класні, який хороший колектив, історію компанії з початку існування і бла-бла-бла, а от чітко написати який у них графік роботи, умови праці, розрахунок зарплатні то ні. Щоб дізнатись те, що дійсно цікавить потрібно напряму до них звертатись, де вони починають переконувати, що от без них я ніхто.
Ненавиджу такі маніпуляції...

24 января 2019, 20:29

Ранок був важким, сподіваюсь колись уже світ перелаштується на сов)
Була сьогодні на співбесіді, тільки дарма витратила час і сили, подзвонив власник закладу запитав чи шукаю досі роботу, сказала, що так, він такий каже, то приходьте на співбесіду, по телефону не хотів обговорювати ніякі умови праці, все при зустрічі. В результаті я на морозі з виключений тф шукаю вулицю і заклад, приходжу, а його нема, всі не дуже вигідні умови мені за три хв розповіла якась співробітниця, от як можна бути таким, для чого тратити мій і свій час?
Завтра теж маю йти на співбесіду у інший заклад, власник всі умови одразу виклав по телефону, каже якщо підходить все то приходьте, різниця колосальна....

24 января 2019, 16:42

Часто думаю про те, що у світі не має нічого абсолютного, не хочу зараз писати тут купу "філософських" роздумів, а хочу лише зупинитись на рисах характеру людини. От часто можна побачити поділ на погані і хороші риси, накшталт впертість - це погано, добродушність - це добре і тд.
Але якщо взяти саму людину як особистість, то часто можна спостерігати, як "негативні" риси приносять їй корисний результат, а "позитивні" навпаки її руйнують.
Приклад, та сама впертість дозволяє втриматись людині на плаву, злість націлює йти вперед, наперекір усім, у той час як через надмірну доброту людина приносить себе у жертву на користь іншого, постійно поступається і дозволяє себе використовувати...

23 января 2019, 22:36

Рей,у мене так: у той момент у який пишу сюди, то все хочеться ще і ще щось написати, зупиняє ліміт символів і часу, а якщо цілий день сюди не заходжу, чимось займаюсь у реалі, то забуваю і забиваю.()
Тепер про день: шукаю зараз роботу, щоб і заробити щось і потім з навчанням якось поєднати, поки без особливих успіхів. Сьогодні двоюрідна сестра, яка живе у Берліні із сім'єю дізналась про це і запропонувала приїхати до неї, попрацювати гувернанткою, казала, що заплатить і їй якось спокійніше буде якщо діти будуть зі мною, а не з чужою людиною. Тепер от у роздумах, бути чи не бути, просто якось не можу із сестри брати гроші за таке, хоч і розумом розумію, що це нормально, але якось я вагаюсь.

23 января 2019, 20:18

Рей, тут не може бути ніяких ні, тільки так)
Ти можеш здійснити свою мрію, якщо не повністю переїхати жити зараз, так просто приїхати погуляти, відпочити душею і змінити обстановку, це завжди корисно)

Marlowe, я люблю Дена Брауна, це єдині величезні книги, які читаються одним подихом)
Сьогодні у сестри день народження, подарунок їй сподобався, на вулиці досі морозяно, хочеться уже тепла.
boring mask,я використовую цей щоденник як засіб терапії, якщо я пропускатиму деякі дні, то вона виявиться неефективною, тому я і написала про "покарання")

23 января 2019, 16:27

Marlowe, дякую за пораду і слова підтримки, напевно так і робитиму. Ти сильний і у тебе обов'язково все вийде!
Бачу ти любиш детективи, я теж, можеш щось порадити?
Сьогодні півдня провела у центрі, готувала подарунок сестрі, дуже замерзла, але попри це додому йшла пішки, поки дійшла до гуртожитка, вже була як бурулька)Ох, ці мої прогулянки)
Ах так, вчора я ночувала у себе, була сама, наче все нормально.
Блукаючи вузькими вуличками Львова, зрозуміла одне, містом я точно не помилилася, скільки б тут не було розчаруваннь, болю, самотності, страху, втрат, але цю любов нічого не здолає, вона сильніша за обставини і справжня, бо його я люблю, навіть, за недоліки і навіть тоді коли ненавиджу люблю.

22 января 2019, 20:36

Я знову ,провалила завдання, два дні нічого не писала, треба придумати гідне покарання, але щось у голові ніяких ідей. Можливо хтось щось порадить?
Сьогодні ходила на стажування покоївкою. Напевно, ще ніколи у житті я не витрачала стільки сил і часу на прибирання. За час який провела у стінах готелю, зрозуміла одне, якими б прекрасними, вишуканими, дорогими не були б ці номери, от скільки не старайся,у них точно ніколи не буде одного...
...затишку...

21 января 2019, 22:39

Зарегистрироваться

или

Что говорят пользователи Фрагментера

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Sart

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы