ім'я

Боже, як ти мені подобаєшся... Я ніколи не зможу тобі цього сказати. А якщо і зможу то це навряд шось змінить. Наше оточення, думка інших... Хтось скаже шо не зважай на думку інших. Легко сказати. Всі на неї звертають увагу. Я помню всі моменти, хоча їх було дуже мало. Я завжди думав що я не вірю в ту любов, шо я крутий, шо то ілюзія. Я дурень. А може краще за все жити нам ілюзії? Як же ш добре не вірити в правду. Я не знаю що буде далі. Може я колись тобі зізнаюсь ще раз. Не дивлячись на інші фактори, але тоді ти відсторонишся від мене. Пройде рік, два три... Все буде як завжди. Буде сніг. Буде літо. Буде щастя. Но так і ніхто не дізнається що всередені нас. Життя чи страх? Життя, але нове.

я ніколи не розумів чого у одних все добре а у інших завжди є якісь невдачі? Потім я зрозумів, що це скоріше за все грає роль впевненість у собі. Впевнені у собі люди ніколи не покажуть перед іншими свою слабкість, але якщо мені погано і я цього не показую іншим, то я впевнений у собі? Скоріше за все ні, а воно так і є. Я не знаю що буде далі, більше півроку, а може року, а може більше, я живу тільки на надії на найкраще, не скажу що у мене все так погано, але воно так тяжко. Знаєте, хочеться як у тому фільмі, щоб все було добре і грала гарна фінальна музика, але такого не буде. Постійно перед нами стоять якісь рамки і ми хочемо за них вийти, але це не так легко. Так хочеться просто бути щас