BegbM@_u3_6Jlep

Дуже хочеться спати, постійна сонливість. А я обіцяла зробити йому салат, поки він прийде з роботи. Сходила в магазин. І все. Сил не залишилося. Сильна втома.
Пора збирати сумку до пологового. Де б знайти на це сили?! Плюс до всього, я не знаю, які речі потрібні малюку, хоча б на час перебування у лікарні... Бачу єдиний варіант на даний момент - це зателефонувати його сестрі і попросити допомоги у цьому питанні.

Нервів на нього не вистачає. Я вже не можу з ним боротися і сперечатися... у цьому немає сенсу. Як горохом об стіну. Речей до#я, в основному його речі. Одяг. Купив і не носить. Вчепився в одну річ і носить... У мене речей менше бо свої я періодично передивляюся і дещо викидаю, інакше був би повний безлад. Кімната ніби і велика, але коли заносяться речі, то вона стала мініатюрною....

Хочу додому.
До пологів близько 8 тижнів, а сумки не зібрані... Купили учора коляску для дитини. Ледь вмістилася у багажник... не уявляю, як буде далі... важко уживатися з людиною, яка збирає весь хлам і тягне його до кімнати... бо йому, бачите, потрібна пуста машина.
А мені потрібна БІЛЬША машина. Що далі?!

Хочу додому. До крику. До сліз.
Відчай. Бо В. каже, що ми можемо не повернутися, точніше, може бути таке, що вертатися буде нікуди.
Прокинулася вночі, плакала. Від втоми, від страху, від відчаю. Не хочеться нічого робити. Апатія, відсутність настрою.
Нерозуміння, що робити далі...
Перебрала валізи (не всі) - дещо піде на смітник. Але зроблю це, коли В. буде на роботі, бо він не дасть мені це зробити, поки він удома.
Хочеться десь заховатися, від усіх.

Чим ближче вересень, тим більше страху не впоратися з новими обов'язками, що ляжуть на мої плечі... Обіцяла В., що не буду нити і проситися додому, АЛЕ я не можу так більше!!! Народити в Польщі - значить затриматися тут ще мінімум на рік. А я вже не витримую. Мене все тут дратує. Але В. мене не розуміє в цьому плані...
Мене ВІН дратує своєю звичкою все старе і діряве зберігати. 😡 Була б моя воля весь непотріб повикидала би на смітник... 😤

Втомилася... бути в чужій країні, ходити по польсько-мовним лікарям, жити на зйомному житлі, ділити з кимось кухню, душ, туалет. Хочу скоріше повернутися до себе додому. Набридло все...

Лист янголу-охоронцю
Дякую тобі за те, що ти оберігаєш мене від усіх негараздів, які трапляються на моєму життєвому шляху. Дякуючи тобі, я зараз живу на світі. Дякую за те, що 19 років тому не дав мені сісти до того автомобіля, в якому загинуло четверо людей, в тому числі, і моя мама.
Хочу помолитися тобі за себе, за В., за нашого малюка, за наших родичів, які зараз в Україні. Бережи їх, бо для мене вже немає нічого дорожчого за них. Молюся тобі кожного дня за їхні життя і прошу лише одного: щоб вони змогли взяти на руки свого онука (або онуку).
Нехай моя дитина народиться здоровою і життя її буде довгим і щасливим. Амінь 🙏🏼

Замовила подарунок подрузі. Набір шоколаду. Ще з минулого року вирішила дарувати щось таке, що можна зїсти або використати впродовж нетривалого часу (того року подарувала їй набір екзотичних фруктів, їй сподобалося). Сподіваюся, що їй сподобається і це.
Мама пообіцяла вислати свідоцтва. А я в роздумах про те, щоб повернутися додому з сестрою В., так як почуваюся, м'яко кажучи, обузою для нього, бо не працюю. Якщо, все ж таки, захочу їхати, то нам потрібно росписатися тут. Бо в Україні ми невідомо коли зможемо побачитися...
Коли вже закінчиться ця ненависна війна?
Дитина продовжує активну діяльність. До лікаря 7.07, але напередодні ще буде аналіз крові на цукор. Щось мені лячно...

27.05
Написала подружці в інстаграм. Дуже за мене рада. Привітала. Сказала, що дуже хоче нас побачити. Ми її теж. Настрій (+2)
2.06
Про мою вагітність нарешті дізнались батьки. Можна сказати, що мама сама здогадалась. Зраділа.
Була у лікаря. Сказала, що все добре, але потрібно пропити ліки. Дитина з кожним днем все активніша. Настрій (+2)

26.04
Дитина починає рухатися, я відчуваю її в середині. Злегка дивне відчуття, ніби хтось лоскоче. Настрій (+3)
16.05
Сьогодні була на узі. Лікар сказав, що все добре і що буде хлопчик. Чесно, я навіть зраділа. Я мріяла, що в мене буде син. Прописав вітаміни. Настрій (+3)
21.05
Знову засумувала за домівкою. Дуже. В. сказав, що його сестра вже їде додому, заїде до нас, побачитися, і може забрати мене. Але як? В новинах розповіли, що по місту було випущено 9 (!) ракет. Куди влучили - не кажуть. Тут безпечніше.
Не можу заснути. Не тільки через це, але і через розуміння того, що ми нікому ще не казали звістку про мою вагітність. А вже 21 тиждень. Маю спокусу сказати хоча б подружці. Настрій (+1)

20.03
В. працює до кінця березня і змінює місце праці. Я їду разом із ним. Настрій (+1)
17.04
Віза закінчилася. Мали їхати додому, але не склалося. В Україні зараз війна в самому розпалі, батьки говорять, щоб ми поки що лишалися в Польщі. Я вже сумую за домівкою. Настрій (-2)
23.04
В. сказав, що Сіму знайшли в лісі. Найвірогідніше, що не встигла втекти від зграї собак... Я так засмутилася... Все, що у мене залишилося від неї - це фото в телефоні, і жетон з нашийника... Передивляюся фото з нею кожного дня і ледь не плачу. Не можу вце повірити... Настрій (-3)

Продовжую)
27.02
Турбував зуб мудрості. Ходила до лікаря, щоб його вирвати. Думала, буде швидко, як з попредніми двома. Але ні. "Катував" мене десь годину. Вколов багато знеболювального. Увечері почалась кровотеча... Настрій (-3)

28.02
Дякуючи Богу і В. все обійшлося. Поклали до лікарні, з дитиною все добре. Я не можу дібрати слів вдячності лікарям і В., за те, що він послухав мене і ми поїхали до лікарні... Дякую! Разом вирішили поки не говорити батькам про мою вагітність у звязку з останніми подіями, щоб не нервували... Настрій (+2)

12.03
Виписали з лікарні. Дали лікарняний на місяць. Постільний режим... Звільнили з роботи. Ну хоч лікарняні виплатили з відпускними. Настрій (+1)

З поверненням мене))) Відтепер всі записи будуть на українській мові. Нікого не тримаю, і нікого ні до чого не змушую.

Згадуємо, як це було...

10.02.2022
Затримка. Запис до лікаря на 14.02. Тест на вагітність позитивний.
14.02
Тільки-но від лікаря. Вагітність підтверджена. З одного боку, я щаслива, з іншого - не можу поки що уявити себе в ролі мами. Проте, я маю попереду ще 9 місяців, аби звикнути до свого стану.
24.02
П'ята ранку. Нам подзвонили батьки і сказали, що почалась війна. Ми поки не чуємо вибухів, бо ми не в Україні, але ми планували повертатися у квітні... Тепер не впевнена, що вдастся повернутися до народження дитини.

Далі буде...

С этой работой нет ни времени, ни сил что-то делать... Уже забыла когда последний раз заходила на фрагментер. Не забросила, просто сильно устаю на работе. Наконец-то выходные и можно расслабиться. Но не надолго: в понедельник подьем в 4-30 утра. Устала... Хронический недосып, на работе хожу как зомби...
Читать некогда, писАть некогда... Живу по расписанию дом-работа-дом.
Хочу человеческого отдыха!!!

Я вернулась с Польши домой и, сказать, что я ахринела от увиденного - ничего не сказать... Мою квартиру "зас#али" так, что никакого карантина не хватит, чтобы ее привести в порядок... Большая часть самоизоляции уже прошла, а мы успели убрать только ванную, туалет и начали драить кухню... Одни из квартирантов съехали, пока нас не было, а вместе с ними пропала и почти вся посуда, что у меня была... Капец какой-то 😵

Захожу сюда, когда некому выговориться...
Поссорились. Вчера сильно психовала. Причина, можно сказать, детская.... Заблудилась в ТЦ. Он на меня теперь злой, разговариваем через раз...
Мне кажется, что он близок к тому, чтобы завершить наши отношения. Хотя не хочется верить в это... В надежде, что он меня простит...

На работу завтра не хочется идти. Такое отношение ко мне, наплевательское, что фу... Присутствует чувство, что меня хотят выжить отсюда. Ещё три месяца нужно продержаться, но... получится ли?... я не знаю.
Я уже соскучилась по дому... Хочу вернуться домой.
Эмоционально устала.

Адская боль в зубах. Хуже чем до визита к стоматологу. Раз в 20. Обезболивающие не помогают... Сегодня в ночь, а я не знаю смогу ли отработать 12 часов. Хочу отпроситься у координатора. Хз...
Хочется спать, но боль не даёт покоя. Болит зуб, а от него голова раскалывается. Тело ломит. Морозит....

Однозначно надо дома отлежаться несколько дней...

На этой неделе было аж целых два выходных. Суббота выходная , впервые за два месяца. Работала три дня по восемь часов и два по двенадцать. Круто было.
В понедельник на ночную. Все ночи по двенадцать часов. Это будет сложно, но я постараюсь.
Выехали вчера на прогулку. Доехали до Кракова с Вроцлава, хотя планировали немного другой маршрут.
В целом настроение хорошее.

До сих пор работаю на заводе. Пока нормально.
Хотелось бы что-то писать здесь, но времени не хватает ни на что. Прихожу домой, только поспать. Все остальное время на заводе. 12- часовой график. Завтра в ночь. Снова.
Хочу продержаться здесь хотя бы до НГ. А дальше, если что проплачу комнату, за два месяца не так уж и много. Всего то 1200 злотых. Дешевле чем снимать квартиру...

Соскучилась по Симе. Она хорошо себя чувствует в частном секторе. Я думала, что она не адаптируется к жизни на улице...

Что-то я не выспалась совсем. Вчерашняя рабочая ночь выдала с меня все соки. Спала целый день и ночь. Да ещё и сегодняшний день тоже весь проспала...
Вчера плакала. Не так из-за конфликта на работе и увольнения, как из-за разговора с ним. Заставляет теперь решать куда мне ехать. Самой, на секундочку. Вариант встречаться на выходных меня совсем не радует. А ещё меньше радует вариант увидеться через пол года, если я все же решу ехать назад, в Украину (если из-за этого мы не расстанемся). Из двух зол выбирают меньшее... Останусь наверное в Польше, но жить буду уже в трехместной (если повезёт) комнате с девушками.

На работе конфликт с лидерами... Из-за того что я типа плохо проконтролировала качество. Взвалили ворох обязанностей на меня так ещё и выполнения нормы требуют... Уволили.
###
Пришло понимание того, что я сильно привыкла к В. И без него теперь будет трудно. Спрашивает не рассматриваю ли я вариант вернуться на "NARA"... 😔 Без него - нет, маловероятно...
Я уже не представляю себя без него. Возможно такое мышление ошибочное, но мне кажется, что я не смогу выдержать длительную разлуку с ним...
Сказал, чтоб я решила до завтра... И начала собирать вещи

Работаю в ночную смену на этой неделе. Сегодня последняя ночь. А на выходных меня ждут Берлин и Дрезден. Ура! Только я вот не знаю, как смогу выдержать сегодняшнюю ночь.
Ложусь отдыхать...

Когда я рассталась с Владом, мне аж дышать легче стало. Я избавилась от петли, которая с каждым годом все сильнее затягивалась на моей шее. Его постоянные пьянки, тотальное безденежье и отсутствие у него работы добивало меня. Шесть лет...
Сейчас уже все это позади. Влад по прежнему выпивает, не работает... А я в Польше уже четвертый месяц. И довольна, что попала сюда. Благодаря Виталику. Если бы не он, я наверное до сих пор убивала бы свою жизнь с Владом...

Сегодня обо мне вспомнили практически все. Вспомнили, естественно, потому что им, скорее всего, высветилось напоминание о том, что у меня ДР и меня желательно поздравить... Вот и повылазили... Те, с кем я не общалась уже года три... Те, с кем у меня нет ничего общего... Зачем, спрашивается?!
***
Настроения нет с самого утра, и вообще, откуда ему взяться, если мне скоро 30... (ну, как, скоро?! Четыре года к тридцатнику...) Да ещё и работала сегодня...

Что-то я совсем все забросила... С этой работой, с этой Польшей... Фрагментер, свой рассказ, который не закончила... Всё, что я хочу здесь - это спать. Выходные у меня на данный момент только для этого. Устаю очень сильно, но работа нравится.