сентиментальна

часом страшніше задати запитання людині, яка тебе хвилює, ніж почути саму відповідь на нього.
мій нік повність себе виправдовує
як можна бути настільки сентиментальною в таких речах?
він занадто вагома причина, щоб я не хвилювалась
так не має бути. але на жаль, я вже нічого не можу з цим зробити.
хотіла б щоб все було по іншому.
або інший початок, або в майбутньому мій кінець

Боже, будь ласка, дай мені розуму не закохуватись в нього.
Він надто харизматичний, хороший, милий, веселий.
Блять.

кажуть "відпусти того, хто не вартий тебе", а що робити, коли ті люди єдині хто тебе оточує, з ким ти була як ніколи близька? Що тоді?

Лишь утратив все до конца мы обретаем свободу.

Чак Паланик « Бойцовский клуб»

часом один погляд, одна репліка чи дія можуть покращити твій день. зробити його просто неймовірно щасливим. головне це помітити. не зациклити увагу, а просто помітити. Легенько посміхнутись, бо десь всередині стало тепліше і здається почали літати метелики. і хоч для твоїх знайомих і друзів це здається дивним, головне що тут і зараз ти щасливий

Блядь.
Будь ласка, не нийте мені. Одне що я ненавиджу, це коли людина ниє, як їй погано. Я теж живу не в шоколаді, але я не НИЮ.
Будь ласка. Я вислухаю все, всі ваші проблеми, радості, поспівчуваю і порадуюсь разом з вами. але в мене теж є межа.
ненавиджу таких людей. вони слабохарактерні

и среди людей бывает одиноко
и не с ким даже помолчать
и вроде ты привык немного
как вновь тебя охватывает печаль

целует плечи, пальцы, губы
глазами шепчет "не пущу"
о как тяжелы ее оковы
что временами воешь на луну
....

перед тим як сказати "я люблю тебе" подумайте чи тій людині ви говорите правильні слова. От я чомусь не можу сказати їх, навіть у жарт. Це просто так якось дивно казати те, що ти не відчуваєш. Хоча чомусь тепер ніхто не сприймає ці слова серйозно. А я от не можу. Хочу, щоб вони несли максимальну серйозність.
Люди, будь ласка, не розкидайтесь такими словами.

помітила, що в будь-якій тупіковій або незрозумілій ситуації починаю ігнорити ту людину з якою зв'язана якимось чином, уникати її, не спілкуватись з нею, не зустрічатись поглядами. Тобто, людина перестає для мене існувати.
ось чомусь так

як відгородити себе від людей, які жаліються на все?!
народ, мені справді потрібна порада. дуже

ми самі створюємо проблеми і заганяємо себе в рамки. Це все в нашій голові. Насправді все набагато легше

чому все минає, а біль ні? забувається все, навіть хороше, а погане завжди пам'ятається. Що керує людьми, коли вони завдають біль іншим?
Як шкода, що я не знаю відповідей на ці питання. Люди - вони раби власних поступків, запутались в тенетах болю і страху. Куди бігти? Де шукати притулку? Чому вони такі жорстокі. І я теж. Мій біль настільки великий, що я ділюсь ним з іншими. Тримати в собі все так боляче. Зберігаю в собі біль для того, щоб зберегти гармонію в сім'ї. Для чого? Якщо це лише одностороннє бажання.
Як і колись, знову запуталась.

Що спотворює наші душі? Спогади, люди, події, почуття, що?
чому в один прекрасний момент, ми стаємо зовсім іншими?
нас не радують дрібниці, ми не щасливі поруч з людьми
у нас не викликає щастя слово "жити"
Дорослішаємо?" - запитаєте ви.не лише це.
просто ми усвідомлюємо,що вибрали не тих,кого б хотіли,
чи нас вибрали не ті.
але піти вже настільки важко, бо ти прив*язався до людини настільки, що довіритись комусь іншому буде дуже важко.
краще залишитись з тим що зараз є.
для чого зміни? для чого пристосовуватись до чогось іншого?
але ні, те відчуття що щось не так,грезе зсередини, потребує звільнення.
і в один момент, ти не витримуєш і змінюєш своє життя до біса.
от тоді це спотворює душі.

скаржилась на свою долю, життя. нила через проблеми, які було важко вирішити; бігла до мами за порадою чи краще, щоб вона вирішила мою проблему.
тепер стаю самостійшніша, проблеми вирішую сама, радію дрібничкам життя, бо тільки вони роблять мене щасливою, ну і та людина, яку я бачу щодня , дивлячись у дзеркало. Тільки так. Бо нікому ти до біса не потрібен зі своїм поганим життям і проблемами. Справжніх друзів, які б тебе підтримали коли справді погано - одиниці, а то й зовсім немає. Люди не люблять невдах. від них ж дуже багато клопоту. Люди люблять лідерів, тих кому можна розповісти про свої негаразди.
не будь невдахою, який розповідає про свої проблеми, будь лідером, який слухає.

часто доля ламає наші плани до біса, ставить в незручні становища, та й взагалі, ніби сміється з нас. але це не так. вона старається загартувати, зміцнити наш дух, зробити нас сильнішими.
"Все що не вбиває робить нас сильнішими" - завжди згадую ці слова, коли здається, виходу немає і ти просто ламаєшся, але не вмираєш... просто, якщо ти все ще живий, значить вихід якийсь є, ти маєш зрозуміти який саме. нічого не буде іти по плану, який ти склав. такого просто не може бути. ти або виживаєш в тих ситуаціях в які попадаєш, або "здуваєшся". тобі вирішувати ким бути: лідером чи невдахою.

чому ми нарікаємо на труднощі? ми ж знаємо, як з ними боротись і ніхто не казав, що буде легко. Проте, ми забуваємо і плачемось. Для чого? ніхто ж не допоже, а коли б хтось і хотів, чи варто приймати цю допомогу?

всі ми, рано чи пізно, змінюємось. Хтось стає кращим, хтось зовсім іншим, так що його не впізнати. Все залежить від оточення, від людей, від відносин і стосунків. Ти змінюєшся, бо тебе змінюють. Ти змінюєшся, бо цього хоче хтось інший, той котрий для тебе є важливіший, ніж ти сам собі. Просто хтось перевертає твій світ з ніг на голову.
і все змінюється...
ти змінюєшся.

Я б написала йому чи сказала "Я люблю тебе", але це надто гучні слова для нашого маленького світу. Я не знаю, що буде завтра і чи взагалі воно буде. Так, він хороший, навіть дуже. І мені подобається все у ньому. Але признатись йому важко.
Я люблю його повністю. Але ...

Я просто хочу человека, кто будет целовать меня, когда я злюсь, разрешать мне плакать, покупать мне пиццу и часами смотреть со мной ужастики, держать меня за руку, думать, что я красивая, несмотря ни на что, кто позволяет красть их свитера, чтобы я могла спать с их запахом на моей коже, кто смеется, не позволяет мне уйти, независимо от того, насколько сильно я хочу оттолкнуть.

Дім... У кожного він свій. 17 років у нього був один дім, тепер зовсім інший.

Біль... Відчуття, яке жере зсередини. Ти не знаєш чого ти хочеш більше - крикнути (бо здається, що це допоможе) чи розплакатись (що теж, здається, допоможе). На жаль, ніякий з цих варіантів не допоможе. Стане легше, але лише на деякий час. Можна ще спробувати "відключити" почуття. Перестати плакати, переживати, просто не відчувати нічого. Бо разом з тим ти перестаєш радіти.
Мій випадок. Не відчуваю нічого. Інколи крихти болю просмоктуються через мій невидимий бар'єр і тоді стає просто нестерпно. так що стараюсь просто не зважати на всі ці глобальні проблеми. не відчувати

Когда ты встречаешь того, кто изо всех сил пытается быть рядом с тобой несмотря на то, как это трудно, удержи его. Удержи его любой ценой, потому что не каждый день встречаешь того, кто настолько о тебе заботится, что смотрит сквозь твои недостатки.

коли ти маєш гроші, круті речі - ти змінюєшся, як не крути. Тебе не цікавлять друзі, які "нижчі" за тебе, прості дрібнички. Ти починаєш спостерігати за світовими тенденціями моди, хто що їсть, хто що носить, який телефон має. Просто визнай це і не вимахуйся

Очікувати - найважче всього. А коли не знаєш чого очікувати - ще важче. Яким буде кінець зрозуміло одному Богу. Але чим гірші обставини, тим менше хочеться знати, що буде далі, просто хочеться, щоб час зупинився, або ти нарешті проснувся. Щоб це просто нічний жах. Та на жаль...
Ніхто не розбудить тебе, не скаже, що все буде добре (бо добре аж ніяк не буде). В один "прекрасний" момент ти нарешті зрозумієш: "це мій кінець". І якою б не була твоя роль, вона вже зіграна. Залишається або радіть, або плакати (як в моєму випадку).
Я знаю до чого веде доля, очікую кінця, який аж ніяк не радує. Просто чекаю, і прирівнюю це до повільної смерті.
Діагноз - невиліковно хворий.

Не знаю чи моє рішення було правильним. Але як я писала, або ти ризикуєш і втрачаєш все, або ризикуєш і отримуєш все. Щось схоже на російську рулетку. Не знаєш яким буде фінал. Просто, якщо це робить щасливою не лише мене, то мені це подобається.
Нехай все іде так, як має бути. А далі буде видно...