сентиментальна

Бувають такі моменти, що здається взірветься голова від всіх тих емоцій, які на мене навалились. Будуть це моменти радості чи смутку. Просто розумію "вау". Так і хочеться їх зберегти їх в пам'яті, якось закарбувати, щоб не зникли.
Але... Що робиться в моїй голові, коли відчуваєш якусь пустоту. Невідомо звідки вона приходить і коли вона піде. Хочеться вити, кусатись і царапати стіни. Відчуваю себе душевно хворою, і часом дивуюсь, що я роблю в цьому світі.
А у вас було, щоб ці два відчуття якось змішались?

"Запихати голову в пісок" у незрозумілих для мене ситуаціях вже, навіть, привично. Коли щось іде не по плану це вибиває з колії, але лише в деяких випадках. От, як на приклад, моє особисте життя. Боюсь змін і відповідальності , боюсь не виправдати сподівань, розчарувати і розчаруватись самій. Настільки важко прийняти щось нове, що краще мучатись у старій рутині.
знаю, що ризикнувши можна отримати в сто раз краще, але ж, блін, і в 100 раз гірше...
який вибір правильний ?

напевно у всіх була така штука, коли подобається людина , але вона не проявляє інтерес. Ти стараєшся якось її зацікавити , показати свої хороші сторони. І тут одного прекрасного дня та людинка звертає не тебе увагу, зацікавлюється тобою, але тоді вже тобі ста все рівно. зникає симпатія, інтерес. Все. Ніби й нічого не було...

Заплутуватись у собі стало моїм хоббі. Як можна стільки разів ставати на одні і ті ж граблі? Виявляється якось можна. Противно від самої себе. Чи я просто настільки наївна чи просто хочу довірять людині?
Вже просто втомилась. Моє кредо - триматись як можна дальше від нього, щоб знову не було боляче, щоб знову не плуталась у власних роздумах, щоб просто було легше.

Люди не такі якими здаються на перший погляд. Готова посперечатись, що кожен має скелет у своїй шафі.
ми можемо осуджувати дівчину, яка пішла на панель, але ніхто не захоче розібратись чому вона це зробила. Ми судимо лише з вигляду, не стараючись копнути глибше, думаю нам було б встидно, якби ми дізнались всю правду.
Ніхто не ідеальний, просто хтось вміє краще грати свою роль...

здавалась перше проста випадковість, коли хлопець який мені подобався почав зустрічатись з моєю знайомою чи подругою. Просто випадковість. Але не пятий раз поспіль. Ювілей бляха муха. Це вже не весело і не смішно. Відчуваю себе обділеною і немічною. Противне відчуття і одразу виникає запитання: що зі мною тоді не так?
не хочу, щоб таке сталось знову з хлопцем який мені зараз подобається. Бо симпатія моя дійсно велика.

Чомусь щастя інших для мене важливіше за щастя своє - власне. Радію за друзів, які зустрічають свої половинки, за рідних, що піднімаються по кар'єрних сходинках. Викликає просто дитяче захоплення і просто хочеться міцно обійняти їх і просити, щоб лише вони берегли оте своє щастячко. Бо, на жаль, зараз щасливих людей дуже мало...

Писатиму українською.
Для мене цей сайт має стати чимось на кшталт "особиста сповідь" чи просто для того, щоб розплутатись у власних думках. Останнім часом не можу заснути, щоб про щось не подумати чи не проаналізувати день, людину, місце. Не продумати щось нове і захоплююче. А потім дивуюсь, бо люди не виправдовують моїх очікувань, не задумуючись чи я виправдовую їхні. Дивно...