Lil
інколи під настрій пишу вірші
Сьогодні дивилася "Хайтарму"... Сейтаблаєв як завжди неперевершений...Мимоволі закралася думка, що з нами хочуть зробити те саме, що й з кримськотатарским народом - знищити, якщо не фізично, то морально...
Скоро до школи... це не додає мені гарного настрою, як і те, що зараз не поряд...навіть згадувати не хочеться)
Господи, як витримати це все? Сьогодні в мене навіть з"явилась думка, що це приворот. Безглуздо звичайно, але ж не може просто так тягнути до одної людини. Це страшно! Страшно, коли ти старанно намагаєшся його забути, будуєш щастя з іншим, а один сон перериває всі намагання. Ці 1,5 роки були мабуть найкращими в моєму житті. Тепер все починається спочатку...І ніхто мене вже не врятує.
До мене несподівано прийшло усвідомлення того, що я любила його весь цей час... Намагалася глушити це почуття, але тепер воно проросло з новою силою. Це моє нещастя, моє покарання...
Таке враження, ніби з мене витиснули всі сили, як сік з лимона...А це ж тільки понеділок! М. думає, що я на неї ображаюся, а мені насправді просто погано... Все дістало... Але сил щось їй пояснювати немає... Хай думає, як хоче...
Ну чого так виходить? Я мала такі шикарні плани на ці канікули, а все полетіло шкереберть! Не побачу ні Львова, ні коханого...тепер лишиться тільки вчитися. Вчитися до втрати свідомості, до божевілля. Хоча, кому від того стане краще? Засмучена...просто нема слів))) Дотягнути б до зими...
Уффф як холодно! Треба таки одягати шапку. Виглядає звичайно дивно, але...Прийшла з двору і зрозуміла, що холод в душі не порівняєш з тим що на дворі. Порожньо. Сумно. Безлюдно. Не допомагає вже ні музика, ні розмови з коханим. Пробувала навіть гарячий чай. Лишився тільки один порятунок. Але старанно відганяю цю думку якнайдалі. Переконую себе, що зараз не час. Що це немає сенсу. Скільки ще так триватиме - не знаю. Живу одним днем. Від ранку до ранку. Від вечора до вечора...
С улиц однажды ветер-приятель
Запах принес мне смутно знакомый,
Запах волос, так прежде любимых,
Был многоцветный, неповторимый.
Может, здесь поблизости
Синие глаза твои…
Я всё теперь могу отдать,
Чтобы коснуться их опять,
Чтобы коснуться их опять…
Снова и снова иду куда-то,
И провожает ветер-приятель,
Снова и снова в мыслях своих
Я в океане волос дорогих.
Может, здесь поблизости
Синие глаза твои…
Я всё теперь могу отдать,
Чтобы коснуться их опять,
Чтобы коснуться их опять…
Отак кожного дня шукаю твої очі серед натовпу, і незважаючи на те що ти далеко, часто бачу твоє обличчя серед перехожих) Чекаю тебе в гості. Рахую дні до твого повернення...незважаючи на те, що все складно...
Что говорят пользователи Фрагментера
Психолог говорит, что я двойственна во всем. Фрагментер - это точное отражение данного высказывания. Тебя все видят, но ты инкогнито; ты ждёшь одобрения, но оно не придёт. Ты хочешь внимания, но о нем здесь также не узнать. Здорово!
satesate
Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus
Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька
Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'
Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ
фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱
Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.
фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Aart 🐦
Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы