Lil
інколи під настрій пишу вірші
Сьогодні дивилася "Хайтарму"... Сейтаблаєв як завжди неперевершений...Мимоволі закралася думка, що з нами хочуть зробити те саме, що й з кримськотатарским народом - знищити, якщо не фізично, то морально...
Скоро до школи... це не додає мені гарного настрою, як і те, що зараз не поряд...навіть згадувати не хочеться)
Господи, як витримати це все? Сьогодні в мене навіть з"явилась думка, що це приворот. Безглуздо звичайно, але ж не може просто так тягнути до одної людини. Це страшно! Страшно, коли ти старанно намагаєшся його забути, будуєш щастя з іншим, а один сон перериває всі намагання. Ці 1,5 роки були мабуть найкращими в моєму житті. Тепер все починається спочатку...І ніхто мене вже не врятує.
До мене несподівано прийшло усвідомлення того, що я любила його весь цей час... Намагалася глушити це почуття, але тепер воно проросло з новою силою. Це моє нещастя, моє покарання...
Таке враження, ніби з мене витиснули всі сили, як сік з лимона...А це ж тільки понеділок! М. думає, що я на неї ображаюся, а мені насправді просто погано... Все дістало... Але сил щось їй пояснювати немає... Хай думає, як хоче...
Ну чого так виходить? Я мала такі шикарні плани на ці канікули, а все полетіло шкереберть! Не побачу ні Львова, ні коханого...тепер лишиться тільки вчитися. Вчитися до втрати свідомості, до божевілля. Хоча, кому від того стане краще? Засмучена...просто нема слів))) Дотягнути б до зими...
Уффф як холодно! Треба таки одягати шапку. Виглядає звичайно дивно, але...Прийшла з двору і зрозуміла, що холод в душі не порівняєш з тим що на дворі. Порожньо. Сумно. Безлюдно. Не допомагає вже ні музика, ні розмови з коханим. Пробувала навіть гарячий чай. Лишився тільки один порятунок. Але старанно відганяю цю думку якнайдалі. Переконую себе, що зараз не час. Що це немає сенсу. Скільки ще так триватиме - не знаю. Живу одним днем. Від ранку до ранку. Від вечора до вечора...
С улиц однажды ветер-приятель
Запах принес мне смутно знакомый,
Запах волос, так прежде любимых,
Был многоцветный, неповторимый.
Может, здесь поблизости
Синие глаза твои…
Я всё теперь могу отдать,
Чтобы коснуться их опять,
Чтобы коснуться их опять…
Снова и снова иду куда-то,
И провожает ветер-приятель,
Снова и снова в мыслях своих
Я в океане волос дорогих.
Может, здесь поблизости
Синие глаза твои…
Я всё теперь могу отдать,
Чтобы коснуться их опять,
Чтобы коснуться их опять…
Отак кожного дня шукаю твої очі серед натовпу, і незважаючи на те що ти далеко, часто бачу твоє обличчя серед перехожих) Чекаю тебе в гості. Рахую дні до твого повернення...незважаючи на те, що все складно...
Відгуки користувачів !F
Лише сьогодні дізналася про Фрагментер і створила аккаунт. Хочу визнати, сайт дійсно цікавий і незвичайний. Ідея - саме те, що треба. Буду вести свій особистий щоденник незважаючи ні на що. Як же подобається ця анонімність.
Fikus
Так подобається читати записи учасників! Тут набагато щиріше, ніж у будь-якій соц мережі.
Дынька
Цікава ідея - вести онлайн-щоденник, який можуть читати всі й водночас ніхто.
Daryel'
Мені дуже подобається, що на !F ніхто не коментує. Є враження, що я пишу це для себе; зменшується стурбованість тим, що повідомлення буде оцінено.
!ХуеРы
Фрагментер дуже подобається. З'явилася додаткова мотивація змінюватися: є велика різниця - писати тільки собі в блокнот чи писати в загальний доступ.
Фрагментер прикольний - уже кілька разів з'являлися думки про те, з чого я такий депресивний і чому я таким став.
Туле 🌱
Фрагментер – найкльовіше, що зі мною сталося цього року!
Aart 🐦