б і р ю з о в и й с о н

чужа душа – то тихе море сліз

С нами с 22 апреля 2020

скільки важать слова?
коли тебе ранили словом - просто плити по течії та дозволяти собі відчувати будь-які емоції?
а може не сприймати їх серйозно та не пропускати крізь себе -нащо витрачати енергію та піддаватися під вплив негативу, думати про їхню суть.
не знаю скільки вони важать, але знаю, що можуть бути гострими, теплими, холодними, приємними та різкими..
а якщо тобі постійно їх говорять, от саме різкі та гострі як спис слова?
як легко розчинитися в них і вірити, що вони правдиві, сумніватися в собі.
краще цих людей викреслювати зі свого життя, звісно.
а якщо ця людина найрідніша в світі?
а от і відповідь - це тільки ілюзія. відтепер рідністю вона навіть і не пахне.
а може й вже давно.

25 мая 2020, 07:33

застрягла у батьків на час карантину. і от зараз побачила, що я 100 відсоткова копія тата. я знала, що я схожа на нього, але щоб аж так...
він кар'єрист до кісток. вкладає свій час та сили 24/7 в свою справу.
ми з ним ніколи не були близькими, навіть не говорили особливо. тільки коли я виросла та почала впахувати як лось - в нас знайшлася загальна тема - робота. говорити годинами про бізнес, справи, клієнтів, вдачі та поразки.
це при тому, що він не займався моїм вихованням, мало проводив зі мною часу.
чого не скажеш про мою маму. але я стала абсолютно не схожою на неї.
тобто я - результат татової байдужості, а не навпаки маминої опіки, суцільної любові,виховання та підтримки.
цікаво.

20 мая 2020, 13:14

по роботі попросили відправити своє фото.
шукала в телефоні, на компі, зрозуміла що всі нормальні зроблені давно, а селфі майже немає, і то вони якісь дивні.
обожнюю знімати,але не бути перед об'єктивом, не тому що я не гарна, а просто в мене ступор.
недавно знайома гортала свої фото на телефоні-побачила що 95%галереї-це селфі. але наскільки вони щирі? в наш час селфі-це ти на згадку чи спроба побачити себе справжнього? чи в цьому ніяких сенсів не має бути?
тільки що робила фото.зрозуміла що не бачила себе давно. побачила свої сумні очі та якусь набагато старшу жінку а не молоду дівчину. хто вона?
подумала що всі мають робити саме такі чесні портрети час від часу. я себе не впізнаю.
дивно.

20 мая 2020, 09:38

н а с т р і й :
ці нав’язливі ночі зводять з рахунку
ці неонові дні застигають у склі
ти мені завинила півтора поцілунки
і розпущений вузол смислової петлі
а польоти без тебе – це тупо прольоти
і реальність суха як військовий устав
я лиш дуже приблизно здогадуюсь хто ти
і не маю на тебе ніяких підстав
і не маю на тебе ніяких капканів –
ти проходиш крізь сіті як риба крізь лід
ти приходиш нізвідки крізь пасма туману
і зникаєш імлистий лишаючи слід
ти в мені – наче віра нова наче вірус
проникаєш усюди без віз і без меж
я для тебе – таблиця пергамент папірус
що захочеш напишеш а потім зітреш
тут без тебе завмерло усе й зупинилось
тут на тисячі миль глухо пустка і штиль..

19 мая 2020, 20:54

колись жила в рожевих окулярах ну дуууже багато часу. закоханість, юний вік охх. зняла їх коли сталося нестерпне, огидне та неочикуване.
дала собі слово не вдягати їх. стала прохолоднішою, стриманішою. а зараз мені здається, що саме в той момент мене перемкнуло та до сих пір я живу не так як справді хочу. в мені так багато - "ще встигнеться,завтра, через місяць, наступного літа, тоді-коли буде більше грошей"
режим - підозрюю кожного, очікую на погане.
так,події впливают на нас. але як ми їх пропускаємо крізь себе-залежить тільки від нас самих.
найбільше боюся "загуснути" душею, розумом і постійно думаю чому зараз є так як є.
а може треба просто менше думати і просто ж и т и?

19 мая 2020, 14:23

Дядько Юнг казав - "Не стримуй того, хто йде від тебе. Інакше не прийде той, хто йде до тебе".
Напишу собі на лобі.

18 мая 2020, 21:41

творча професія - це так важко й так прекрасно.
ілюстрація - це як закоханість. ти маєш відчути текст, щоб пройшов крізь тебе, надивитися на нього, "переспати" з ним, і тільки через деякий час закутатись в папері начерків. малювати, придумувати, відчувати, помилятися, злитися.
а коли серденько тьохне - це в о н о.
взяти його в свої обійми - ліпити. до тих пір поки не буде теплого відчуття задоволення та приємної меланхолії.
вийшло. добре.
все добре.
дивна порожнеча.
завжди треба доливати в себе водичку, тому що "квітка творчості" (хехе) зав'яне буквально за пару днів. це погааааано.
ненавиджу відчуття, коли я хочу зробити класно, але не можу(ох, як же часто це буває).
піду за водою.

15 мая 2020, 15:29

вже дуже багато часу відчуття комфорту та повноцінності мені надає саме робота, якісне виконання класних проектів, вдосконалення вже набутих навичок.
здається, це дуже поширене явище в нашого покоління- досягти успіху, встигнути отримати нові знання, не стояти на місці. це в нас такий післясмак совка? ніби протест всій тій системі-довести собі,що я можу.сама можу.
але як, чорт забирай, важко попуститися.
коли я роблю звичайні речі - в мене постійне відчуття провини, "не до", ніби час йде повз мене, ніби я котюся назад. все дійшло до того, що в мене серце колотиться від того, що я простозахотіла полежати.хочу згадувати як це-не роздивлятися сенс в кожній крихті. просто бути.
просто дихати.

30 апреля 2020, 12:51

м р і ї.
просто мріяти,літати в рожевих,пухких хмарках або ж ставити чітко цілі та йти до них крок за кроком.я роблю перше й друге.перекос в друге,це в мене від батька.не просто йти до цілі,а бурити всі стіни й скважени або дійти,доповзти до неї.я відчуваю азарт.але й відчуваю себе часто занадто паскудно,тому що в жертву йдуть сон,друзі(кого я обманюю я всіх їх втратила),особисте життя(яке ледь ледь ще живе).але все це приносить плоди.пишу це за годину до здачі проекту своєї мрії.я йшла до цього 5 років.для мене це було колись чимось недосяжним.я розгублена,втомлена,щаслива та налякана.мій всесвіт на мить втратив сенс.те,чого я трималася так довго здійснилося.
мрія здйснилася.
я це зробила.

29 апреля 2020, 08:14

завжди вірила в те, що скільки ти віддаєш - стільки до тебе і повернеться.
верніше не те, щоб вірила, прийшлося повірити, бо це вже було післядією.і ти такий ХОП, і усвідомив, ти ба! воно працює.
але є такі люди, типу вампірчики.вони беруть, беруть до останнього, ніби навіть висмоктують з тебе. енергію, твій час, твою якусь силу, яку ти так дбайливо ціниш та збираєш по частинках,тому що без неї все здається заблюреним.коли я роблю для когось щось - то завжди це тільки "по любви".в процсеі навіть не зудумуюсь про зворотню відповідь або ж не приношу з себе жертву. але саме з цими вампірчиками відчуття ніби з тебе потихеньку забирають життя. ти стаєш старим молодим.
проблема в мені чи в них..

25 апреля 2020, 10:56

с е н с.
в чому він? в кому? в думках, упередженнях чи просто в сьогоденні?...
бути корисним світу чи забити на все і бути егоїстом? правильної відповіді немає.
я занадто багато про це думаю. та занадто близько сприймаю все до серця. нібито боюся визнати, що я ні кому не потрібна істота зі своїми там почуттями, вміннями та думками.
сенс в тому, що його як такого немає, правда ж? чи кожен вигадує його собі і живе з цим.
кожен день пам'ятаю, що все закінчиться. ти, я, твоя рідня, твоя улюблена собака, злий сусід, той симпатичний хлопець в трамваї. кожен день. буває по декілька разів на день.
і тільки це і спонукає вилазити зі своєї шкаралупи, в якій так затишно та тепло.
в чому твій сенс?

24 апреля 2020, 14:32

привіт, новий та дивний світ літер,
які виливаються крізь ніжні та крижані кінцівки пальців,
які так повільно або нервово щось друкують. таке безглузде для всесвіту,
але таке важливе для себе.
хм.
душенько, прокинься, будь ласка, весна ж на дворі.
така дивна, але весна.
хочу дихати на повну, хочу відчути себе живою та корисною.
хочу.
що ж. вдох, видих,
вдох.......

22 апреля 2020, 13:01

Зарегистрироваться

или

Что говорят пользователи Фрагментера

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Sart

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы