б і р ю з о в и й с о н

чужа душа – то тихе море сліз

С нами с 22 апреля 2020

блть.
для чого я це зробила.
геть себе не поважаю чи що...

30 января 2023, 10:56

нові подробиці твого дивного всесвіту. як же мені огидно.
час на самоті був чудовий. вона текла прямо в моїх жилах і це мені подобалось.
але він минув дуже швидко. і мені напряжно, що це закінчилось.
за хвилини повернулися тривога, ком в горлі, сарказм, образи та нерозуміння. хто ми такі один одному, чому все ще на одному шляху.
ця штучність вже так проїлась в мене, що як би я не покращувала своє життя, досягала успіхів в кар'єрі, цікавилася новим, щось робила для себе - поки є поруч ти, мені не добре фізично.
здається, наступна стадія може бути дуже поганою, тож візьму в руки твою ж зброю та зроблю рівно все те саме, що ти зробив мені.
:)

24 января 2023, 18:16

утопаю в вині.
відчуття, що я не можу взяти своє життя в руки.
надломилося все. давно.
я хочу те, чого не матиму ніколи і маю те, що не цінно.
на самоті дуже ок проживати все це, бо з кимось - не можу собі дозволити.
не маю зараз людей, людини, якій можу все розказати та вислухати.
я все зруйнувала.
все.
відштовхнула всіх, кого тільки можна.
поки я в себе геть не вірю, впала на дно.
коли лишилась на самоті - я ніби дуже скопо зруйнуюсь, бо я не бачу сенсу ні в чому. але й помирати не хочу. а як взяти і жити - не знаю теж.
війна придавила як ті плити в будинках, люди в яких або гинуть або 20+ годин чекають на допомогу.
скільки пздца робиться, як це витримати...

17 января 2023, 23:03

скільки трагедій, болі та зла. я ненавиджу недокраїну, терористи та кати! кати!
якби я вірила в бога, я б просила його знищити рашистів. але тільки сподіваючись на наших захисників та допомогу можемо все витримати.
ну чому не відступити? чому? цей біль та страждання обов'язково повернеться вам, нелюди.
я вірю, що це буде як можна скоріше.

14 января 2023, 19:03

знов. знов. знов. знов. знов. знов. знов.
ти наснився. знов.
ти приїхав в село, в яке я колись тебе запрошувала. вві сні я була дуже щаслива, що я там. і ти.
миті щастя в житті я забула коли по справжньому відчувала. хвилини задоволення - бува. а тотального щастя, яке аж виштовхується з середини - ні.
єдине сподівання, перечитуючи ці миті через роки - посміхнутися з цього всього. і бути на абсолютно іншому, новому рівні свідомості та відчуттів.
кажуть, майже нічого не забувається. щось притуплюється, щось заходить в туман. але якщо це щось було справжнім - що робити поки - не знаю.
я ніби й готова злетіти і не боятися відчувати абсолютно нічого, а ніби й ні.
з часом стане все ясніше.
мабуть.

12 января 2023, 14:56

визнавати, що це кінець - одне.
намагатися просто поговорити - а в відповідь почути і побачити стільки зла, ненависті та зневаги - інше.
коли все стало так гірко?
я сподівалася, чесно.
але чому все завершується в такому гівні?
завжди відчувала, що маю заслужити на хороше ставлення, добре слово, погляд. іноді так важливо отримати просто так, не в відповідь. це надає сил.
натомість отримала крик, обзивання та недолугі звинувачення.
не хочу ототожнювати себе ні з ким. хочу сама бути, жити, я нічого не хочу.
я хочу, щоб зійшли набряки від вчорашніх недолугих сліз, через які на мене також нагнали і просто піти в захід.
я не знаю як виходитиму з цих станів. і чи буду взагалі.
я нічого не хочу.

11 января 2023, 13:13

відчуття, що цей шлюб - це помилка.
чи була я завжди сліпа, чи з мене зробили посміховисько я так і не знаю.
я не хочу нічого і нікого.
я хочу повернути своє прізвище і ніколи його не змінювати.
я хочу жити там, де буде зручно мені, а не так зручніше для когось.
я хочу надсилати тобі листи, багато. слухати думки й мовчати. або ж іноді промовляти тихе слово.
ти прийшов, зробив моє життя на декілька місяців кращим та зник.
якщо я і хотіла б колись відносин, то таких, в яких я буду почуватися так, як при спілкуванні з тобою.
мабуть, я не зможу з нею підтримувати зв'язок, бо коли я з нею - думки тільки про тебе.
для тебе мене не існує, спробую зробити все також щодо тебе.
(я знаю, що не вийде).

08 января 2023, 21:45

вчора зловила себе вперше за довгий час на тому, що хочу тепла.
не хочу бути закоханою чи мати симпатію, щоб просто з кимось лежати і відчувати тепло.
і лежати так вічно.
я так звикла, що в мене вже довгий час нема на меті просто мати хоч когось поруч. але поруч таки завжди є людина. лишень вона мені чужа вже дуже давно.
тепло, яким не шкода ділитися. це єдине, що я можу також зараз віддати.
я його маю, тільки тим, хто поруч, воно не треба.
знайти би людину, в ідеалі не мати з нею романтичних стосунків, щоби просто бути поруч.
знаходитись, лежати, спати, робити щось разом, якщо і будувати стосунки то тільки дружні.
тепло треба всім. просто люди про це забувають.
як забула і я.

03 января 2023, 18:56

живу життя в голові.
плани, мрії. бажання, які, здається, ще трохи і втілю. але не зараз. потім.
вчуся бути не залежною від оцінки інших. але найбільше від однієї.
я залежна, нарешті це визнаю.
ніби не можу на повну вдихнути повітря. бо я знаю, що мене не просто не зрозуміють, а й засудять.
сенсу розділяти життя з подібною людиною нема.
роками я думала, що мої мрії та бажання - не варті нічого.
я не хочу, щоб мені дозволяли щось, просто приймали такою, яка є.
ні я не живу як хочу до кінця, ні ця людина.
від залежності краще відмовитись, мабуть, різко та безжально.
гарний день. сонце.
поки воно не сіло - справи в сторону - піду ходити з музикою.
на все інше все одно.

02 января 2023, 13:08

сенс не в чомусь конкретному. його треба постійно шукати.
бо я не вірю ну майже ні в що.
я не вірю в потойбіччя, рай чи пекло, бога чи знаки. всього цього нема, це тільки вибір людини триматися за щось, когось. частіше все стається так як стається і крапка. нема пояснення чи законів. є причини, наслідки.
людям страшно визнавати, шо вони не можуть впливати багато на що. тому в пошуках сенсів, пояснень, "сил" і тд.
все простіше.
я не вірю, що колись настануть насправді щасливі моменти, дні. не вірю, що колись таки зустріну тебе. що мій світ в раз зміниться.
я просто працюватиму і змінюватиму те, на що хоч якось можу повпливати.

30 декабря 2022, 14:26

ціле місто чужих людей.
знайомі обличчя іноді майорять, але мені геть нема діла до них. контактувати можна, але сенс.
мені нема їм що дати, та я нічого і не хочу взамін.
вислуховувати стільки гівна на прохання поговорити - знов і знов. а після гівна робити вигляд, що нічого не відбулося. а потім з мене робити дурку, що я на рівному місці паранойю. а потім бути таким хорошим, наче якшо вести себе просто тихо - всі забудуть про зроблене.
як же мною вдало маніпулюють.
я не думала, що колись я вислухаю про себе стільки поганого.
якщо я сама не дам собі раду-відчуття, що помру. дуже скоро.
думала, під час війни кардинально життя краще не змінбвати. але я помилялася. і мені це приємно визнавати.

22 декабря 2022, 11:18

як же мені подобаються спокійні та чуйні люди.
якщо я і хочу бути поруч з кимось, то з такими.
не лицемірами, блюзнірами і тд.
які якщо виражають емоції, то все одно якось чесно і без драматичних вкраплень.
як же я не люблю фальшиву драму.
я можу гіперболізувати ситуація чи емоцію, але вона нікому не нашкодить.
я хочу стати такою людиною, з якою самій було би комфортно та цікаво. або просто спокійно.
мабуть, ця ціль вже є достойною та відкладання цієї мети на потім - точно не зробить мене кращою.
чуйні люди. живі. які помиляються, шкодують, але знов встають і знаходять сенс радіти, бо ми всі тут на рівних правах.

15 декабря 2022, 11:43

вночі прийшло безсоння, в голові було гучно від думок.
заснула під ранок. сон був приємний.
ззаду підійшов якийсь чоловік, він стояв дуже близько. я не відчувала його фізично, тільки теплий подих. він щось шепотів - я нічого не могла розібрати. він був вищий за мене, нахилився до мене, відчувала, що знаходжусь в теплому коконі й звідси зовсім не хочеться виходити. навколо були люди, щось відбувалося, але йому було все одно. від його присутності я відчувала, як до мене приходять сили. здається, заради цього він і був поруч. я знала, що він поруч просто, бо хотів тут бути. біля мене.
в житті я відчувала таке тільки від не близьких людей, але абсолютно такими по духу.
поруч їх вже нема

14 декабря 2022, 14:02

зовсім не боюся самотності. навіть цікаво. важко саме ступити на нову сходинку. коли почнеш йти - все вже буде. рішучість на крок буде вже в минулому.
почала частіше писати в щоденнику. писати від руки - таке забуте і приємне відчуття. ну і роблю це майже завжди тоді - коли емоцій забагато, думки заплутуються самі в собі.
на роботі дуже важко зосередитись, виходить не часто. але її так багато, що вибору ж нема.
якби не вона - що б я робила взагалі?

08 декабря 2022, 11:54

ти снився знов. і декілька днів тому також.
чим більше я стараюся не думати про це - тим частіше ти приходиш в мою голову.
по відчуттях - треба якось закрити цю всю тему, якимсь чином вбити тебе у своїй голові чи шо. мені це заважає. будь ласка, зникни з моєї підсвідомості.
.
купа довгих емоційних розмов - і вуаля, я шукаю собі житло. я вже не можу. мені треба бути окремо від всіх і всього. запровадила приємні зміні в іншій сфері життя, але я не можу в це поринути з головою поки не вирішу все, що турбує моє серце. така вже я є. це те, що тобі так не подобається в мені, ти завжди це казав.
вагаюся чи робити переїзд перед нр чи після. хоча, мабуть, нема сенсу. хоч завтра.
головне це зробити.

06 декабря 2022, 15:58

ти сьогодні наснився. вчора ніби майже не згадувала, тільки засинала з бездонною діркою на душі. знов напівістеричні стани, самотність під час спільного життя з людиною, яку знаю надто довго.
я себе ненавиджу зза того, що завжди сподіваюсь на краще. завжди.
але блть це наївна тупість.
уві сні ти як завжди був чимось світлим, теплим і наче світився. я знала, що не маю права торкатися тебе, але я йшла поруч і дозволила собі торкнутися твоєї руки. було відчуття, що крізь тіло пройшов струм. я знала, що мені треба звернути та не йти поруч, але я не змогла.
прокинулася з ще жалюгіднішим настроєм ніж засинала.
я вже не знаю скільки ще має пройти часу, щоб думки про тебе викликали якусь огиду.

28 ноября 2022, 12:13

я майже готова зайти в новий етап самотності, пошуку всього, що хочу віднайти, але вже в іншому статусі.
мені набридло все, що маю.
люди, здобутки та мрії, які частково збулися.
тест говорить, що в мене важка депресія. і вже ніякий алкоголь, знайомі, які зникли або гугл не відповість ні на які питання.
тільки психолог.
здається, зараз один з найважчих періодів. звісно, як і в багатьох.
але я знаю, що ламатися я не буду.
можу, іноді хочу, але цього допустити не можна.
бо сенси є. десь є. я просто досі не знайшла свої.
якісь втратила. якихось, як я зрозуміла, й не існувало. якісь щезли разом з людьми, завдяки яким мій світ був кращим. дійсно кращим та яскравішим.
але вони не повернуться.

20 ноября 2022, 21:35

ненавиджу війну, ненавиджу кожного, хто живе в росії.
смерті мирних, наших захисників...таких сильних, мужніх та чудових, а ще й таких красивих. краса в силі, в незламності.
не проходить і пару годин, як ти не згадуєш, завдяки кому є хоч якийсь, але тил.
вони хочуть лишити нас світла, тепла, людей. і що далі? що?
мозок колись розірветься від цього абсурду.
але не серце.
коли з'являються думки, що вже не ясно який сенс в житті - я згадую всіх полеглих.
вони прагнули життя, на яке всі українці заслуговують. вони виборювали й виборюють цю можливість.
і тоді попри біль та лють - я працюю що є сили, щоб донатити.
ми всі один організм, який має не просто виживати, а жити наше найкраще життя.

16 ноября 2022, 19:53

бляха, мене ніби облили холодною водою.
я бачу приклади наочно.
якщо людина зацікавлена в тому, щоб іноді порадувати іншу, зробити хоч шось і мале, але дуже тій людині корисне - вона це зробить.
зі мною до кінця днів розуміння, що щось треба заслужити/дуже сильно напрягтись/стати кращою в чомусь, тоді мене помітять і МОЖЛИВО я щось отримаю в замін. але, мабуть, це не правда?
я не про надмірне хороше, а про людяність, щось просте, не заради вигоди.
в інших парах і після 10 сумісних років люди дивують одне одного, зворушують ітд.
а от коли я чую докори, претензії, підтримкою пахне дуже рідко - я ніби застигаю і розламуюсь.
чи так мені треба те, за що вхопилася дуже давно і сліпо довіряю?

18 октября 2022, 16:02

дописи 'нікому' ніби так і лишаються в моїй голові, дивно.
накладання всього чого тільки можна - відбулося.
задумалася скільки ж енергії йде на все - переварити новини, прийняти міри щодо стану свого міста, бо тут бойові дії таки відбуваються. а ще скільки всього іншого - переживання, стрес, битове, робота. все воно завжди буде. але от в я кому контексті...
чи будуть зміни в подальшому, чи ні - мабуть тільки час покаже.
але головне, як все зараз. вік про це просто вже кричить.
слухай, відчувай, набирайся досвіду, роби висновки.
але не забувай і просто жити.
просто бути.
простота - вона яка? я ніби боюся її відчути. спробувати на смак. давно і сильно хочу, але все ніяк до кінця...
я спробую.

06 сентября 2022, 21:37

ненавиджу. ненавиджу всю русню, горіть в пеклі, гнилі, бездушні кати та нелюди.
я з-за сльоз нічого і никого не бачу, але ой як добре відчуваю. лють, злість та ненависть.
і це відчуває кожен українець.
як же гидко бачити ваші огидні пики, ті, хто пише свої тупі коментарі такі ж якими ви всі є.
ви хотіли, щоб ми перестали існувати, але що ж, такими згуртованими як сьогодні ми ще ніколи не були. з кожною кровавою подією ми стаємо ще ближче, але й настільки ж злі, бо помстимося і відстоїмо своє. себе. свої території та гідність.
хоча ви мабуть і не знаєте що це таке.
ви помилка на цій землі, яка не може спокійно жити і дивитися собі під ніс, ви вмієте нищити, вбивати та красти.
ненавиджу!!!

14 июля 2022, 14:13

мама завжди бажає щастя. і каже, що майже не бачить мене такою. вона вважає, що чоловік має робити мене щасливою.
я ж вірю, що ти або можеш відчувати це або ні. і ніяка людина тобі не створить цього відчуття. люди тільки можуть робити краще або гірше. звісно це не стосується токсичних.
але я зрозуміла, що щасливою мене робить в основному тільки робота. коли беру класний проект, коли завершую його. коли цінують працю та я чую позитивні відгуки щодо цього.
але вдома, в парі, з друзями - цього нема. працювати і бути на самоті в улюблених для себе місцях - ось, що робить мене щасливою.
це признак, що поруч не ті люди?
чи цей дуальний світ не є однозначним і у всіх все по різному?
без поняття.

29 июня 2022, 09:17

мозок, давай легше, ок?
постійний аналіз та копання. навіть ситуації та моменти, які й на 1% не варті того.
все частіше та частіше виникає бажання все обнулити, очистити. не витрачати ні секунди на безглуздя.
змушую себе все частіше не робити того, що від мене очікують. якість стосунків з людьми страждає, але оця нотка похуїзма нарешті залетіла в мене і це просто нереальні відчуття. нехай я лишуся сама та купатимусь в вічних нерозуміннях інших, але, чорт забирай, воно того варте.
в теорії є розуміння, що з роками тобі все важче робити те, що не хочеться, а й особливо для тих, на кого все одно. але головне ще й практикувати це в житті.
робити тільки те, що хочеш та для тих кого ❤.

30 мая 2022, 08:57

повному відчаю приходить на заміну хоч якийсь, але підйом сил. під час нього треба спробувати встигнути бути корисним на скільки це можливо.
здається, мозок вже зрозумів і звик до всього спектру емоцій - єбашиш як проклятий, щоб прожити, донатити, бути не пустим місцем. а коли настає спад сили - ти не розумієш як взагалі можна встати з ліжка.
можливо, вся країна зараз з букетом психологічних хвороб, але обов'язково будемо відновлюватися після перемоги.
ще б знати як в тебе справи, який стан. я так хочу в тебе просто спитати як ти? але знаю, що це тільки нашкодить. від не спілкування з тобою мені дуже не вистачає кисню. бува я його шукаю, бува ні.
сподіваюсь, ти дихаєш на повну.

19 мая 2022, 16:26

кожного дня сподіватись на хоч одне слово. один погляд. одну секунду відчуття спільного буття.
сказав би хтось колись давно, що це все станеться - звісно ніхто б не повірив.
як же страшно прожити життя й так і не ризикнути, не спробувати, не наважитись...
мені дуже страшно. але я приймаю це відчуття абсолютно повністю.
все таки є деякі речі в житті, зробивши які - не зможеш жити спокійно далі.
але мені сказали вчора, що я в себе одна. це ж правда. правда. сьогодні, завтра - я буду в себе завжди, але всьому настане кінець. в будь-якому випадку. чи даси собі зможу хоча б спробувати відчути щастя або ж ні. кінець буде у всіх.

09 мая 2022, 10:28

Зарегистрироваться


или

Что говорят пользователи Фрагментера

Психолог говорит, что я двойственна во всем. Фрагментер - это точное отражение данного высказывания. Тебя все видят, но ты инкогнито; ты ждёшь одобрения, но оно не придёт. Ты хочешь внимания, но о нем здесь также не узнать. Здорово!
satesate

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Aart 🐦

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы