б і р ю з о в и й с о н

чужа душа – то тихе море сліз

С нами с 22 апреля 2020

поводжу себе як 16-річне дівчисько. заходжу по сто разів на годину перевіряти чи нема звістки. від цього фізично аж нудить часто. треба зав'язувати, це не діло.
бо на справах не можу сконцентруватися.
які ж дивні всі ці такі довгі, але й швидкі водночас дні.
в повітрі відчуття страху, непевності, роздумів та невідомості. але зовсім поруч з людей ллється і багато хорошого. погане - воно завжди є і буде, але помічати хороше, особливо в війну - надважливо.
подобається тенденція, що зараз люди наважуються на кардинальні зміни. хтось розлучається, хтось йде з роботи, хтось заводить тварину, а хтось одружується.
я щиро захоплююсь всіма ними, бо прагну такої ж свободи волі та відсутності страху.

сегодня в 14:46

ну чому я постійно думаю за інших, а за себе в останню чергу? і так всеее життя.
коли дорослий - здається, я все зрегулюю, вирішу. але ні.
одна з найближчих людей стала такою іншою і тяжко-незрозумілою, що я постійно себе ловлю на думці, що поруч з нею мені не добре. на фізичному рівні.
я роками себе обманювала і вдавала, що мені ок чи просто і я змінилась теж?
бути б сміливішою. зізнаватися собі ж в усьому швидко, не чекаючи роки і затискати якісь переживання десь глибоко в душі.
все більше людей йдуть з мого життя. в основному - не відчуваю нічого. значить нам не по дорозі.
але коли йдуть ті самі тут вже бац і пустка в середині...
я її намагаюся закрити, але шось поки не то.

20 мая 2022, 06:40

повному відчаю приходить на заміну хоч якийсь, але підйом сил. під час нього треба спробувати встигнути бути корисним на скільки це можливо.
здається, мозок вже зрозумів і звик до всього спектру емоцій - єбашиш як проклятий, щоб прожити, донатити, бути не пустим місцем. а коли настає спад сили - ти не розумієш як взагалі можна встати з ліжка.
можливо, вся країна зараз з букетом психологічних хвороб, але обов'язково будемо відновлюватися після перемоги.
ще б знати як в тебе справи, який стан. я так хочу в тебе просто спитати як ти? але знаю, що це тільки нашкодить. від не спілкування з тобою мені дуже не вистачає кисню. бува я його шукаю, бува ні.
сподіваюсь, ти дихаєш на повну.

19 мая 2022, 16:26

кожного дня сподіватись на хоч одне слово. один погляд. одну секунду відчуття спільного буття.
сказав би хтось колись давно, що це все станеться - звісно ніхто б не повірив.
як же страшно прожити життя й так і не ризикнути, не спробувати, не наважитись...
мені дуже страшно. але я приймаю це відчуття абсолютно повністю.
все таки є деякі речі в житті, зробивши які - не зможеш жити спокійно далі.
але мені сказали вчора, що я в себе одна. це ж правда. правда. сьогодні, завтра - я буду в себе завжди, але всьому настане кінець. в будь-якому випадку. чи даси собі зможу хоча б спробувати відчути щастя або ж ні. кінець буде у всіх.

09 мая 2022, 10:28

провалитися б в тебе.
бути поруч, щоб знати, що в твоїй голові. або ж і не знати, а тільки прислухатися та здогадуватись. споглядати.
здавалося б - нема правил. ну нема. нема ж?
але як можна було закохатися так недолуго, безтямно і недоречно?
можливо, це відчуття таке сильне лишень тому, що мозок розуміє, що втілити в реальність все це - провал.
так, все можливо. і проблема навіть не в тому, що хтось не зрозуміє, людям буде боляче. справа в тому, що чи зможемо ми забити на всіх і все та просто спокійно жити? впевнена, ні.
я і забула як це. мати почуття та не мати змогу щось з ними зробити.
а ще й в контексті війни це ще той "виклик".
життя, ти звісно цікаве, але яке ж шпилясте.

26 апреля 2022, 16:59

2 місяці цього страхіття.
стільки ненависті та люті не було ніколи і я впевнена, що вона тільки помножуватиметься.
а на десерт - життя собі йде і відбувається ох як багато не контрольованого. такого, на що ти думав, можеш впливати, а виходить, що ні.
життя зводить з найпрекраснішими людьми, але вони йдуть, лишаючи в серці таку безодню та холод. здається, гірше не може бути - війна, самотність, відчай та злість.
але кожного дня після монологу з собою, після стількох думок та браку енергії приходить розуміння - життя має продовжуватись, якби важко не було. люди, які боролися за мир - йдуть з життя. і це точно не для того, щоб ми страждали.
борітеся - поборете.
вірю до останньої клітинки.

24 апреля 2022, 19:17

привіт, 2022-й.
ти почався дивно, але ж головне ти є.
кількість подій вже вражає. сказати, що все це очікувано - ні.
але вчитися сприймати все належним чином, та не бути осторонь, а впливати на те, що можу - моя ціль, до якої так хочеться дійти.
суміш страху, розпачі, прийняття та навіть цікавості в одному флаконі.
поки розпиляти я його не буду.
а що якщо відсутній саме найголовніший інгредієнт?

10 января 2022, 20:25

бути піддатливою людиною - для когось це дуже зручно, а для себе то наче ти ходиш в окулярах, скло яких дуже темне та пошарпане. скрізь них ледь видно правдиву картинку, ти можеш тільки догадуватися, що там насправді, додумувати, ідеалізувати.
ти на всі сто довіряєш оточенню, а потім коли на тебе дивляться як на пусте місце, бо ти в цих грьобаних окулярах приходить розчарування.
скільки б ти все ароматизатором не обробляв - гівняні люди будуть смердіти і надалі.
виходить, якщо буде чисто - не треба перебивати огидний запах, бо його просто не буде?

06 ноября 2021, 11:19

переживати втрату виявилося важче ніж очікувалося. ключове слово 'очікувалося'.
бо всі знали, що до цього йде. але чому все так швидко...
мене коливає від повної беземоційності (коли не відчуваєш ну абсолютно нічого) до викиду всього болю та відчаю, що десь сидить в середині, як дикий звір, який нападає саме тоді, коли ти цього не очікуєш.
лягаєш спати й він з-під ліжка накидається о 2й ночі.
що з цим робити не знаю.
я його не боюся. я знаю, що він є. я його бачу.
але тобі вже час, друже.
ти дійсно лякаєш та все ускладнюєш.
але йди.
прошу.

30 июля 2021, 23:33

роблю улюблену справу під п'янкий запах півоній.
літо.
грім.
відчуття, що все правильно, все є як є.
останні місяці - це якесь перепрограмування мозку, що все, що відбувається - це і є життя.
все те важке, що приходить в моє та життя інших - це просто події. це не змінити.
ти можеш впливати мало на що. фішка навчитися сприймати все як воно є. бо божеволіти лиш по причині, що все йде не так як в твоїй голові - виснажує.
мені за місяць 28 і я розумію, що я все та ж маленька дівчинка, але вдає з себе таку незалежну та самостійну. бо я справді такою стала. але бажання бути пригорнутою тільки росте та збільшується. чим більше досягаю тим більш вразливішою я стаю.
попереду день.
він буде хороший.

11 июня 2021, 09:49

приїздити додому дедалі важче. морально.
чи то всім так, чи то я така слабка?
старість рідних - це природньо, хоч звичайно і важкувато для сприйняття, бо ти їх бачиш так рідко і кожнісінька зміна просто кричить про себе, а ти просто удаєш, що все як раніше, ніби не хочеш помічати все це.
але хвороби рідних це зовсім інше. хворіють люди, хворіє кішка, яку мені подарували в 10 років, і мозок же розуміє все, але очі та серце - ні.
хочу допомогти, але не можу. хочу кричати про це, але й хочу залізти під 10 шарів ковдр, щоб удати, що то просто моя уява та насправді все ок.
навчитися ці речі достойно сприймати та переживати - надважко для мене.
як би я хотіла навчитися цьому.
але поки не змогла.

02 мая 2021, 22:09

попасти під дощ.
град.
ховатися під дахом старої будівлі, тримаючи каву в червоних замерзлих руках та роздивлятися таких смішних, дивних та цікавих перехожих.
посміхатися, щоб всім їм стало тепліше та вони зробили те ж саме.
а через 10 хвилин вже бачити яскраве весняне сонце. йти замружившись з улюбленою музикою та відчувати, що все так, як є.
я здала ще один такий важливий для мене проєкт. пів року роботи завершені. далі нове, не менш значуще.
звичайна прогулянка може статися такою особливою.
я так люблю цей день.
дякую, що все саме так.

23 апреля 2021, 20:12

ходила вчора вулицями й побачила чоловіка, який сидить навколішки, обіймає великого пса, ніжно йому посміхається, дивиться в очі так, ніби вони ведуть діалог, а той все прекрасно розуміє та щось тихеньку йому говорить, ніби розказує йому історію.
в нього було таке блаженне та розслаблене лице, що моя посмішка, яка одразу з'явилася після побаченого не щезала ще кількасот метрів.
обожнюю знати, що добро в людях є, вірніше якась проста людяність та приємне сяйво.
як же я хочу собаку)
колись все обов'язково буде.

19 апреля 2021, 07:34

людина, яку ти знаєш пару годин говорить яка гарна родимка в мене над вустами. дрібниця,але зрозуміла що це перший комплімент за дуже довгий час. я трохи прокинулась і оглянула себе, дійсно, я теж дуже її люблю. як же рідко помічаю в собі ж гарне та хороше. ще я дуже люблю своє уже хвилясте волосся(прямо як мій настрій), яке відросло бо мені лінь його стригти, але тепер я знаю що це найкраще. я полюбила свй зріст, хоча все життя комплексувала, мені подобається як швидко я генерую дотепні жарти то підмічаю риси людей. подобається, що я швидко реагую на прохання та без вагань допоможу тому, хто цього потребує.
що, якщо частіше підмічати в собі хороше, а не навпаки.
помічай, ти прекрасна/ий.

16 апреля 2021, 13:40

давно не відкриваюся іншим, завжди тримаю дистанцію. однак, одиниці теплих та гарних людей якось самі приходять в моє життя. нехай ми рідко в контакті, але знаю, що є до кого звернутися і навпаки.
але "найближча" людина, з якою вже пару років як все не ок, деформує мене та моє життя. іноді на краще, але в основному навпаки.
в такому стані не визначення дуже важко знаходитися.
походу інші це відчувають. та дають поради.
непрохані поради.
говорять, що мені робити, як бути, деякі конкретно говорять - дівчино, ти в халепі, йди геть. навіть мама постійно питає коли я збираюся робити висновки.
я ніби заплуталася в павутинні.
чому так важко робити деякі кроки.
чому.

28 марта 2021, 20:31

проектів стільки, що не маю часу життя жити, кожен день це вирішення справ, проблем, а ще й творчий настрій не можна губити, т.я.всі проекти пов'язані з малюванням.
час від часу роблю підсумки, дивлюсь на свої досягнення (бо гнати на себе завжди виходить),щоб бачити і хороше в своїх діях.
але це все важко. очі, тіло болять. нервова система ледь жива. в такі моменти розумію, що не настільки сильна як думала, але здаватися в голову не приходить.
інша вічно страждаюча сфера життя ніби то тільки почала бути просто без психозів, як тут знов і з подвійною силою. в ці моменти я зовсім не можу себе контролювати, енергетично вичерпана ще зранку, але справи чекають.
збираюся до купи і в робочий день.

04 февраля 2021, 08:52

поділилася з людиною своїми почуттями, чого боюсь та що не знаю як буди в конкретній ситуації. мати змогу виговоритись то для мене дуже цінне. не почути осуду, як бувало часто, або знецінення.
останні роки живу з тим, що зручніше все в собі тримати. людина, з якою могла ділитися усім стала зовсім іншою, чужою. краще в собі ніж отримати дозу насміхань.
треба вірити та бути впевненим, що десь є твої люди, просто треба робити кроки на зустріч, а не сидіти в скляному ковпаку зі своїми емоціями, переживаннями.
зіткнулась з психосоматичними штуками. коли нервую або не кажу те, що турбує-стискає горлянку. брак повітря.
страшно.
наскільки все пов'язано і тіло тобі кричить - ти щось робиш не тааааак

18 января 2021, 13:40

чому у деяких присутній рефлекс: ображають - йди, а в мене він спить. і до чого я так дотерплюся?
настає день і я думаю. а можливо сьогодні все буде не так? можливо я хоч сьогодні не буду його дратувати, можливо він вислухає, не осудить?
а заради чого надіятися. я не знаю.
але зізнаюся собі. я боюся. боюся піти, боюся почати нове життя. боюся впасти в такий стан, в якому мені важко буде дихати. то виходить я слабка? слабка жертва?
слухаю, читаю, аналізую. навіть прокручую в голові, що скажу, як шукаю житло. але ж потім стане краще? має стати. так всі говорять, але поки не доходить.
я незалежна. думала сильна. а виходить я желе, яке не може піти від людини, яку колись любила, а зараз....
?

07 января 2021, 21:50

в 2020 зробила не мало. я йшла роками до того,що маю зараз, а далі тільки більше, бо знаю чого хочу.
стільки разів гнала на себе, засуджувала, не сприймала серйозно емоції, просто себе, дозволяла іншим робити з собою дуже негарні речі, не дозволяла собі лінуватися, нормально відпочити, нарешті доїхати в гори.
а що якщо дозволяти собі?
входжу в 2021 з важливою для себе думкою- я в себе одна. я є. не ідеальна, багато чого не знаю. але якщо гнати на себе, інші будуть робити те саме (і роблять).
дозволяти злитися, не боятися проявити емоцію на людину, яка дістала. думати не про інших а вже потім про себе, а навпаки.
егоїзм? тільки здоровий.
я в себе є завжди.
не прогинатися під когось.
гоу.

02 января 2021, 11:14

зловила якийсь такий тепло-зворушливий та майже святковий настрій тільки тоді, коли бігала по місту шукала подарунок для бабусі, а саме нитки для в'язання.
це єдине, що вона робить руцями після хвороби та відновлення.
це єдине, що вона може робити, постійно в'язати та передавати шкарпетки, а я навіть не встигаю їх носити, так їх багато.
тепло стає ще на стадії їх вдягання.
що може бути прекраснішим та ціннішим за стільки кілометрів знати, що тобі хотіли зробити добре. і це вдалося.
така безумовна любов може бути тільки від найрідніших.

29 декабря 2020, 20:38

те, що роблю - лишень 2-3 роки назад могла мріяти про це. так і робила і нарешті все збувається. можливо, це навіть добре, що все так не швидко, дуже поступово. в мене завжди так. нарешті прийняття себе в цьому відбулося. не дивитися на темп інших, не порівнювати, а навпаки - обов'язково висловлювати захват іншим, не пройти повз, а сказати. сфера творчості така цікава. багато хто робить собі під носа, інших ніби не існує. але як класно знати, що ти не один. після гарних слів іншим - люди самі тягнуться.
день почався з неприємностей.
але далі він буде прекрасним. допоки я займаюсь улюбленою справою - буде тільки так.
знати, що ти не просто малюєш, а лишаєш слід в історії - безцінно.

28 декабря 2020, 07:57

дівчинко, зізнайся собі, ти в сраці.
останні два роки ти живеш в емоційних гойдалках, тобою нехтують, тебе помножують на нуль, тобі погрожують, постійно говорять що ти руйнуєш життя, що ти нікого не зацікавиш, тобі вже 27, а це вже не 20. тобі страшно, коли після сварки навколо тебе летять предмети, коли він в агресії б'є стіну кулаком, а там лишається кров, а потім вибиває двері, бо хоче показати, який же він злий. а потім ти вибачаєшся, не знаєш вже за що. аби він заспокоївся і стало просто тихо.
зроби з цим вже щось, дівчинко моя.
так жити можна, але то не життя, то руйнування.
все інше в тебе ж виходить, поступово, але виходить.
так, чомусь це важко, але треба наважитись
треба.
не бійся.

26 декабря 2020, 10:44

як він так робить...

UNDERWATER
тужливі крики кораблів
у чорно-білім морі
над ним сирен далекий спів
і небо непрозоре
над ним нуар і чорнота
і блиск пустих ілюзій
і доля зрадливо-пуста
і душі мертвих друзів
горить у мозку мрій маяк
мене збиває з курсу
я плив вперед
я плив навспак
тепер тону і грузну
я потопаю у собі
немов у трясовині
і я живий лише напів
і мертвий вполовину
нема душі в моїх словах
немає змісту в фразах
я відчуваю тільки страх
огиду і відразу
я відгортаю день за днем
аби лишень пошвидше
я проклинаю цей едем
і опускаюсь нижче
вже ледве чутно вишній спів
і крики корабельні
і тихо гаснуть у мені
вогні святого ельма

24 декабря 2020, 22:16

період досягнень, ейфорії. проект моєї мрії вийшов у світ та ще й отримав відзнаку, чи це не щастя? відчуваю себе живою. повною мірою. не так як решту днів.
паралельно ж відбувається й прикре. таке собі - чорнобіле життя. не вистачає сили волі зробити рішучі кроки в іншій сфері. ніби тут я обділена якоюсь силою зробити те чи інше. розуміння, що далі так не можна, але цей тягар мене одного часу притисне до підлоги і тоді вже точно нічого не зроблю.
певно що треба все зробити по методу "відірвати пластир зі шкірі". швидко, неприємно, боляче, але дуже треба. бо рана під ним не отримає кисню, буде постійно боліти та тільки рости.
головне, не зробити це занадто швидко.

19 сентября 2020, 17:18

крайній місяць зосередилась на своїх відчуттях.
чи не зраджую я сама собі.
зраджувати себе - огидне почуття. хочеться піти в душ і стояти там годинами, щоб отямитись, бути чесним із собою.
занадто багато сил та часу витрачаю на те, щоб заспокоїти, пояснити людини те, що вона не правильно мене зрозуміла, допомогти вирішити якісь глобальні життєві проблеми. але чи є в цьому сенс?
ці люди потім зникають. натомість я пуста та виснажена. морально.
цей місяць був весь в питаннях собі, але по справжньому зроблю це в майбутній відпустці.
коли живеш,а в фоновому режимі в середині все починаєш розуміти.
хочу нарешті почати втілювати в життя всі свої давні мрії, які роками лежать на поличці "хочу".

29 августа 2020, 12:15

Зарегистрироваться


или

Что говорят пользователи Фрагментера

Психолог говорит, что я двойственна во всем. Фрагментер - это точное отражение данного высказывания. Тебя все видят, но ты инкогнито; ты ждёшь одобрения, но оно не придёт. Ты хочешь внимания, но о нем здесь также не узнать. Здорово!
satesate

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Aart 🐦

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы