б і р ю з о в и й с о н

чужа душа – то тихе море сліз

С нами с 22 апреля 2020

роблю улюблену справу під п'янкий запах півоній.
літо.
грім.
відчуття, що все правильно, все є як є.
останні місяці - це якесь перепрограмування мозку, що все, що відбувається - це і є життя.
все те важке, що приходить в моє та життя інших - це просто події. це не змінити.
ти можеш впливати мало на що. фішка навчитися сприймати все як воно є. бо божеволіти лиш по причині, що все йде не так як в твоїй голові - виснажує.
мені за місяць 28 і я розумію, що я все та ж маленька дівчинка, але вдає з себе таку незалежну та самостійну. бо я справді такою стала. але бажання бути пригорнутою тільки росте та збільшується. чим більше досягаю тим більш вразливішою я стаю.
попереду день.
він буде хороший.

11 июня 2021, 09:49

приїздити додому дедалі важче. морально.
чи то всім так, чи то я така слабка?
старість рідних - це природньо, хоч звичайно і важкувато для сприйняття, бо ти їх бачиш так рідко і кожнісінька зміна просто кричить про себе, а ти просто удаєш, що все як раніше, ніби не хочеш помічати все це.
але хвороби рідних це зовсім інше. хворіють люди, хворіє кішка, яку мені подарували в 10 років, і мозок же розуміє все, але очі та серце - ні.
хочу допомогти, але не можу. хочу кричати про це, але й хочу залізти під 10 шарів ковдр, щоб удати, що то просто моя уява та насправді все ок.
навчитися ці речі достойно сприймати та переживати - надважко для мене.
як би я хотіла навчитися цьому.
але поки не змогла.

02 мая 2021, 22:09

попасти під дощ.
град.
ховатися під дахом старої будівлі, тримаючи каву в червоних замерзлих руках та роздивлятися таких смішних, дивних та цікавих перехожих.
посміхатися, щоб всім їм стало тепліше та вони зробили те ж саме.
а через 10 хвилин вже бачити яскраве весняне сонце. йти замружившись з улюбленою музикою та відчувати, що все так, як є.
я здала ще один такий важливий для мене проєкт. пів року роботи завершені. далі нове, не менш значуще.
звичайна прогулянка може статися такою особливою.
я так люблю цей день.
дякую, що все саме так.

23 апреля 2021, 20:12

ходила вчора вулицями й побачила чоловіка, який сидить навколішки, обіймає великого пса, ніжно йому посміхається, дивиться в очі так, ніби вони ведуть діалог, а той все прекрасно розуміє та щось тихеньку йому говорить, ніби розказує йому історію.
в нього було таке блаженне та розслаблене лице, що моя посмішка, яка одразу з'явилася після побаченого не щезала ще кількасот метрів.
обожнюю знати, що добро в людях є, вірніше якась проста людяність та приємне сяйво.
як же я хочу собаку)
колись все обов'язково буде.

19 апреля 2021, 07:34

людина, яку ти знаєш пару годин говорить яка гарна родимка в мене над вустами. дрібниця,але зрозуміла що це перший комплімент за дуже довгий час. я трохи прокинулась і оглянула себе, дійсно, я теж дуже її люблю. як же рідко помічаю в собі ж гарне та хороше. ще я дуже люблю своє уже хвилясте волосся(прямо як мій настрій), яке відросло бо мені лінь його стригти, але тепер я знаю що це найкраще. я полюбила свй зріст, хоча все життя комплексувала, мені подобається як швидко я генерую дотепні жарти то підмічаю риси людей. подобається, що я швидко реагую на прохання та без вагань допоможу тому, хто цього потребує.
що, якщо частіше підмічати в собі хороше, а не навпаки.
помічай, ти прекрасна/ий.

16 апреля 2021, 13:40

давно не відкриваюся іншим, завжди тримаю дистанцію. однак, одиниці теплих та гарних людей якось самі приходять в моє життя. нехай ми рідко в контакті, але знаю, що є до кого звернутися і навпаки.
але "найближча" людина, з якою вже пару років як все не ок, деформує мене та моє життя. іноді на краще, але в основному навпаки.
в такому стані не визначення дуже важко знаходитися.
походу інші це відчувають. та дають поради.
непрохані поради.
говорять, що мені робити, як бути, деякі конкретно говорять - дівчино, ти в халепі, йди геть. навіть мама постійно питає коли я збираюся робити висновки.
я ніби заплуталася в павутинні.
чому так важко робити деякі кроки.
чому.

28 марта 2021, 20:31

проектів стільки, що не маю часу життя жити, кожен день це вирішення справ, проблем, а ще й творчий настрій не можна губити, т.я.всі проекти пов'язані з малюванням.
час від часу роблю підсумки, дивлюсь на свої досягнення (бо гнати на себе завжди виходить),щоб бачити і хороше в своїх діях.
але це все важко. очі, тіло болять. нервова система ледь жива. в такі моменти розумію, що не настільки сильна як думала, але здаватися в голову не приходить.
інша вічно страждаюча сфера життя ніби то тільки почала бути просто без психозів, як тут знов і з подвійною силою. в ці моменти я зовсім не можу себе контролювати, енергетично вичерпана ще зранку, але справи чекають.
збираюся до купи і в робочий день.

04 февраля 2021, 08:52

поділилася з людиною своїми почуттями, чого боюсь та що не знаю як буди в конкретній ситуації. мати змогу виговоритись то для мене дуже цінне. не почути осуду, як бувало часто, або знецінення.
останні роки живу з тим, що зручніше все в собі тримати. людина, з якою могла ділитися усім стала зовсім іншою, чужою. краще в собі ніж отримати дозу насміхань.
треба вірити та бути впевненим, що десь є твої люди, просто треба робити кроки на зустріч, а не сидіти в скляному ковпаку зі своїми емоціями, переживаннями.
зіткнулась з психосоматичними штуками. коли нервую або не кажу те, що турбує-стискає горлянку. брак повітря.
страшно.
наскільки все пов'язано і тіло тобі кричить - ти щось робиш не тааааак

18 января 2021, 13:40

чому у деяких присутній рефлекс: ображають - йди, а в мене він спить. і до чого я так дотерплюся?
настає день і я думаю. а можливо сьогодні все буде не так? можливо я хоч сьогодні не буду його дратувати, можливо він вислухає, не осудить?
а заради чого надіятися. я не знаю.
але зізнаюся собі. я боюся. боюся піти, боюся почати нове життя. боюся впасти в такий стан, в якому мені важко буде дихати. то виходить я слабка? слабка жертва?
слухаю, читаю, аналізую. навіть прокручую в голові, що скажу, як шукаю житло. але ж потім стане краще? має стати. так всі говорять, але поки не доходить.
я незалежна. думала сильна. а виходить я желе, яке не може піти від людини, яку колись любила, а зараз....
?

07 января 2021, 21:50

в 2020 зробила не мало. я йшла роками до того,що маю зараз, а далі тільки більше, бо знаю чого хочу.
стільки разів гнала на себе, засуджувала, не сприймала серйозно емоції, просто себе, дозволяла іншим робити з собою дуже негарні речі, не дозволяла собі лінуватися, нормально відпочити, нарешті доїхати в гори.
а що якщо дозволяти собі?
входжу в 2021 з важливою для себе думкою- я в себе одна. я є. не ідеальна, багато чого не знаю. але якщо гнати на себе, інші будуть робити те саме (і роблять).
дозволяти злитися, не боятися проявити емоцію на людину, яка дістала. думати не про інших а вже потім про себе, а навпаки.
егоїзм? тільки здоровий.
я в себе є завжди.
не прогинатися під когось.
гоу.

02 января 2021, 11:14

зловила якийсь такий тепло-зворушливий та майже святковий настрій тільки тоді, коли бігала по місту шукала подарунок для бабусі, а саме нитки для в'язання.
це єдине, що вона робить руцями після хвороби та відновлення.
це єдине, що вона може робити, постійно в'язати та передавати шкарпетки, а я навіть не встигаю їх носити, так їх багато.
тепло стає ще на стадії їх вдягання.
що може бути прекраснішим та ціннішим за стільки кілометрів знати, що тобі хотіли зробити добре. і це вдалося.
така безумовна любов може бути тільки від найрідніших.

29 декабря 2020, 20:38

те, що роблю - лишень 2-3 роки назад могла мріяти про це. так і робила і нарешті все збувається. можливо, це навіть добре, що все так не швидко, дуже поступово. в мене завжди так. нарешті прийняття себе в цьому відбулося. не дивитися на темп інших, не порівнювати, а навпаки - обов'язково висловлювати захват іншим, не пройти повз, а сказати. сфера творчості така цікава. багато хто робить собі під носа, інших ніби не існує. але як класно знати, що ти не один. після гарних слів іншим - люди самі тягнуться.
день почався з неприємностей.
але далі він буде прекрасним. допоки я займаюсь улюбленою справою - буде тільки так.
знати, що ти не просто малюєш, а лишаєш слід в історії - безцінно.

28 декабря 2020, 07:57

дівчинко, зізнайся собі, ти в сраці.
останні два роки ти живеш в емоційних гойдалках, тобою нехтують, тебе помножують на нуль, тобі погрожують, постійно говорять що ти руйнуєш життя, що ти нікого не зацікавиш, тобі вже 27, а це вже не 20. тобі страшно, коли після сварки навколо тебе летять предмети, коли він в агресії б'є стіну кулаком, а там лишається кров, а потім вибиває двері, бо хоче показати, який же він злий. а потім ти вибачаєшся, не знаєш вже за що. аби він заспокоївся і стало просто тихо.
зроби з цим вже щось, дівчинко моя.
так жити можна, але то не життя, то руйнування.
все інше в тебе ж виходить, поступово, але виходить.
так, чомусь це важко, але треба наважитись
треба.
не бійся.

26 декабря 2020, 10:44

як він так робить...

UNDERWATER
тужливі крики кораблів
у чорно-білім морі
над ним сирен далекий спів
і небо непрозоре
над ним нуар і чорнота
і блиск пустих ілюзій
і доля зрадливо-пуста
і душі мертвих друзів
горить у мозку мрій маяк
мене збиває з курсу
я плив вперед
я плив навспак
тепер тону і грузну
я потопаю у собі
немов у трясовині
і я живий лише напів
і мертвий вполовину
нема душі в моїх словах
немає змісту в фразах
я відчуваю тільки страх
огиду і відразу
я відгортаю день за днем
аби лишень пошвидше
я проклинаю цей едем
і опускаюсь нижче
вже ледве чутно вишній спів
і крики корабельні
і тихо гаснуть у мені
вогні святого ельма

24 декабря 2020, 22:16

якась надто потужна жага до пошуку свого сенсу - довести собі, всім, що можу на max,ось, дивіться, я досягла! в мене вийшло!
а знайома слухає мене, говорить- а я зараз домогосподарка і мені збсь.
значить всі на своїх місцях чи кожен десь себе дурить? одна людина не хоче напружуватись, їх супер, а інша не пам'ятає коли останній раз відпочивала. я вже не вірю в гармонію, що всього має бути по трохи, в мене так не працює. або перекос в одну або в іншу сторону.
сенси.
мій сенс-дуже чогось хотіти і по трохи йти до цього.
але при цьому шлейф почуттів - що саме за це мене хоч хтось помітить, полюбить або поважатиме.
хіба так має бути?
мабуть ні.
треба по ходу мозок перезавантажувати, бо не діло.

22 декабря 2020, 20:11

період досягнень, ейфорії. проект моєї мрії вийшов у світ та ще й отримав відзнаку, чи це не щастя? відчуваю себе живою. повною мірою. не так як решту днів.
паралельно ж відбувається й прикре. таке собі - чорнобіле життя. не вистачає сили волі зробити рішучі кроки в іншій сфері. ніби тут я обділена якоюсь силою зробити те чи інше. розуміння, що далі так не можна, але цей тягар мене одного часу притисне до підлоги і тоді вже точно нічого не зроблю.
певно що треба все зробити по методу "відірвати пластир зі шкірі". швидко, неприємно, боляче, але дуже треба. бо рана під ним не отримає кисню, буде постійно боліти та тільки рости.
головне, не зробити це занадто швидко.

19 сентября 2020, 17:18

крайній місяць зосередилась на своїх відчуттях.
чи не зраджую я сама собі.
зраджувати себе - огидне почуття. хочеться піти в душ і стояти там годинами, щоб отямитись, бути чесним із собою.
занадто багато сил та часу витрачаю на те, щоб заспокоїти, пояснити людини те, що вона не правильно мене зрозуміла, допомогти вирішити якісь глобальні життєві проблеми. але чи є в цьому сенс?
ці люди потім зникають. натомість я пуста та виснажена. морально.
цей місяць був весь в питаннях собі, але по справжньому зроблю це в майбутній відпустці.
коли живеш,а в фоновому режимі в середині все починаєш розуміти.
хочу нарешті почати втілювати в життя всі свої давні мрії, які роками лежать на поличці "хочу".

29 августа 2020, 12:15

затерлося.
замилилося.
розфокусувалося.
людина.
та, яка була рідною, вразливою, відкритою та чуттєвою.
як довго можна намагатися виправити/перечекати/перетерпіти/намагатися?
не дні, не місяці й не один рік втрачено. чи це тільки так здається? чи все це не просто так, все має сенс.
питань забагато, а от відповідей... немає.
в грудях важко. хвилини легкості так цінні.
як наважитись зняти той тягар..
мозок все насправді знає.
а як бути з серцем,
яке от-от розлетиться на шмаття?

10 августа 2020, 18:04

місцина де пройшло твоє дитинство,де ти виріс - така дивна.
тут суміш відчуттів тебе поглинає.
ось там ти впав на велосипеді, а там з друзями бігла хто перший до шовковиці. тут ти вперше поцілувалася, а там востаннє бачила друга,який переїздив в інше місто. он місце, де ти зустрілася перший раз з майбутнім чоловіком, а в іншій стороні ви з ним лаялися так що люди озиралися.
весь цей букет асоціацій з місцем не дає спокійно ходити по місту.
ностальгія, сум, сміх та меланхолія... прекрасні миті, щоби не ставалося на кожній з локацій.
це тільки твій досвід, твої історії, нехай такі буденні, але твої.
завжди коли їду з міста - плачу. не знаю чому, але точно не від суму.

24 июня 2020, 20:56

я б покликав тебе за собою мала
і узяв би на завтрашнє свято
тільки свята не буде –
спинилась земля
і розпалась цілком на цитати
може й «завтра» не буде
а буде одне
безперервне щоденне майбутнє
а в майбутньому цьому не буде мене –
я у ньому не буду присутнім
я залишусь мабуть у хвилині оцій
непримітній немов павутинка
нам давно наворожено на молоці
що не бути нам разом дитинко
відривайся від мене
злітай і лети
поки тут іще можна літати
зупинилась земля..
я втомився іти
і збирати цей світ по цитатах..
прощавай
відлітай
ні добра ані зла не тримай –
все забудеться швидко
не покличу тебе за собою мала
лиш любитиму тихо
нізвідки

Іздрик

23 июня 2020, 11:57

помічати з яким теплом батьки дивляться одне на одного.
як ластівки, коли настає вечір, різко та шумно кружляють в небі, я завжди думаю що вони в ці моменти дуже щасливі.
як старенька та улюблена кішка все ще бігає як дурна по кімнаті та грається.
слухати як шелестить листя.
як племінник надсилає в повідомленні саме тобі фото своїх фігурок, які він вирізав з дерева, йому так потрібна підтримка.
як запах липи просочився в вікно і п'янить твою голову.
робити йогу,бігати - відчувати своє тіло, м'язи,як кров бурлить в тобі. ти живий.
коли бабця просить причесати її(насправді вона хоче просто з тобою побути поруч).
помічати заходи сонця.
поганого немає. є тільки відсутність хорошого...

21 июня 2020, 14:43

важкий.
дуже важкий день.
моя найрідніша людина захотіла побути на самоті, зібрала речі і пішла.
можливо це кінець, можливо ні.
час все розрулить? я не знаю.
проєктів багато, часу мало. почуття намагаюсь відкласти на найвищу полицю, щоб навіть не бачити їх.
в країні відбувається якийсь жах, просто розриває від цієї всієї дурні, яка з кожним днем тільки збільшується.
тільки доробила частину роботи, а на завтра ще треба зробити тестове завдання.
сиджу і не знаю як з себе вичавити творчість та креатив. адже потенційна робота дуже крута.
треба вміти ставити на паузу почуття та займатися справами чи навпаки справи слати подалі і дозволити собі відчувати?
я не знаю.
важкий день.
дуже.

15 июня 2020, 21:02

я завжди його любила.
спочатку було просто цікаво.
в підлітковому віці любила шалено, палко, могла багато часу йому приділити. тільки щоб виправдав надії. тоді це стояло на 1-му місці. якби мені хто сказав що якість залежить не від кількості проведених годин разом)
з часом перегоріла,перенаситилася. і все що було пов'язане з ним в мене викликало суто негатив, навіть огиду.
згодом знов стало цікаво. дізнаватися щось нове, те чого раніше не помічала. цікаво було бачити, що все це не даремно, є результат.
пізніше він став таблеткою від всього поганого. настрою, самопочуття, ліні, думок.
саме цим він наразі цінний. він може отямити,відігнати всю злість та лють.
я знов люблю тебе, біг.

14 июня 2020, 12:29

багато дорослих - великі малі діти.
колись давно в одну мить вони почали думати, що увійшли в доросле життя, але ж ні чорт забирай.
щодо дорослості я маю на увазі цілісне відчуття себе. с е б е.
хто ти, твої цінності, що тебе хвилює, чи ти робиш те що для тебе важливо, чи дотримуєшся принципів, чи взагалі вони в тебе є.
страшно знати, що люди не познайомившись із найріднішою людиною (собою), приводять в світ нову людину. ай, по дорозі розберуся, головне тепер поринути в нову людину, дати їй.....а що ти даси?
відчуття невпевненості, тривогу, постійне ігнорування?
аааа, ти любиш.
але ж цій людині окрім любові треба ще дещо важливе.
відчувати, розуміти що ти серед людей,які знають,хто вони.

13 июня 2020, 22:12

робивши гарно іншому - в відповідь лови критику. констриктивну - залюбки, але "ти робиш гівно" - не сприйму в серйоз, поясни. але поясни тільки якщосаметвоя думка важлива для мене.
коли в тебе наводять кран з помиїв, ти віриш що ти і є частина цієї субстанції. і коли тебе надірвали і ти сидиш в сльозах бо знаєш що за кожну твою помилку, невідповідаючу очікуванням поведінку чи якусь зайву емоцію чи навіть за ці довбані сльози з тебе ще й посміються і скажуть що ти робиш вигляд що граєш в драмі - от що можна зробити? що?
той момент коли думав що зараз все так як треба і все на своїх місцях - вітаю, ти в ілюзії.
упс. я в ілюзії. все не є таким, яким його сприймала я.
я не розумію як бути.

04 июня 2020, 11:13

Зарегистрироваться


или

Что говорят пользователи Фрагментера

Психолог говорит, что я двойственна во всем. Фрагментер - это точное отражение данного высказывания. Тебя все видят, но ты инкогнито; ты ждёшь одобрения, но оно не придёт. Ты хочешь внимания, но о нем здесь также не узнать. Здорово!
satesate

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Aart 🐦

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы