YuKo

Почни свій ранок з ненависті до всіх росіян та білорусів. Багатостраждальне моє Місто та люди в ньому.
Ненавиджу.

Зимний вітер і похмуро. Сьогодні 23/06. Від учора всі чекають вибухівАтакПровокацій.

Я з ентузіазмом прополюю клумби у дворі і розсаджую квіти. Місцевий клуб "Шалені землерийки" слєгка в шоці.

Усі обговорюють вранішні вибухи. Емоції: від тривожно до знову_страшно.

Я раптом подумала, що П. не подорослішав, а постарів. Оця емоційна старість прийшла разом із усвідомленням тлінності буття. "Смерть – це просто ще один досвід", – казав П., коли ми сиділи під обстрілами. І це жахливо до сліз.
***
"Ви будете завтра?" – запитує покупець у продавчині. Та відповідає: "А хто з нас із впевненістю може сказати, що буде завтра?"

Дійсно, хто?

Прокинулася від вибухів. Перша думка: "Що? Знову? На коридор?"

Кажуть, збили рослітак над Ірпенем.

-- Мам, знаєш, як Альоша каже "шизофренія"? ШизоХренія!

Здається, це наш новий мем.

Забігала в школу. ЛІ не застала, доведеться йти у понеділок.

Школа готується до наступного року, пахне фарбою і надією. В коридорах шепочуться, що ті надії (при)марні. Покупка нового портфеля відкладається на невизначений термін (

В мережі холівари с приводу пушкінВслєдЗаКорабльом. Рішення, як на мене, досить суперечливе (особливо, якщо враховувати, що Гоголь та Булгаков - частина нашої культурної спадщини) З іншого боку, виховані на вєлікой русской літературє і правильних совєтських мультиках досі вбивають, гвалтують, обкрадають мою країну. Цитуючи класика: " Отака хєрня, малята"

Новини зранку до кави👇
Залишайтеся в укриттях (залишалися...в укриттях під ковдрою)
Дядьки в костюмчиках на фоні руїн Ірпіня (от прям найпопулярніша фотозона Європи)
Бої на Сході...

Кава гірка, але кава. І це привід посміхатися.

Сьогодні потрібно зайти в школу, забрати свідоцтво про закінчення 3 класу. Розмірковую, чи варто купувати новий шкільний ранець (планувала до війни, що купимо перед новим навчальним роком).

Ходили в DT, шукали клячку. Клячку не знайшли: логістика порушена, склади в передмісті розбомблені. По ходу також шукали пасту для лазаньї. Теж невдало.

В DT на кожному поверсі декор до дня св Валентина. Дивне відчуття.

Місто застрягло у лютому(

Зранку болить голова. Хоча ніч у нас була відносно спокійною.

П. зустрічався з ДК. Приніс дві піци.

Вчора додивилися Аркейн. Не так щоб захват-захват, але дуже достойно. Будемо чекати на другий сезон.

Діти згадали, що вони – діти. Смартфони валяються купкою на лавці, а їх власники бігають з вереском за повітряним змієм.

Сусід В. вирішив розбити сад каменів. Виходить дуже гарно. П. водив мене на екскурсію. На питання "А де той сад?" відповів не задумуючись: "Там, де труп лежав!"

Той труп іноді сниться мені. Лежав, накритий рядниною, вбитий нашими, покинутий своїми. Безславний ванька-покидьок із російської дрг.

Фу...кацап не красивий...

Сьогодні шукала пазли, а знайшла роботів-дослідників зі старої колекції Мака. П. із задоволенням згадав минуле)

Зараз побіг на майданчик. Телефонував із доповіддю: добіг, зустрівся, все ок.

Під вікнами знову тренуються військові.

У спогадах німкені з окупованого росіянами Берліна прочитала: "Ми не могли вимовити слово "росіяни". Губи не пропускали його".

Ми теж не можемо вимовити це слово. І багато інших слів. Але це не правильно. Слова потрібно вимовляти. І запам'ятовувати. Українців вбивають росіяни. Крапка.

Чудовий вислів: милий непотріб прожитих років.

Дві сирени за першу половину дня. Давно такого не було.

Вітер куйовдить крони дерев і жене по небу сірі хмари.

У духовці -- яблучна шарлотка. Руки пахнуть корицею.

У П. нежить. Лежить. Робить страдатєльний вигляд.
Зранку ізволіл складати пазли.

С. також робить страдатєльно-ображений вигляд. При цьому виглядає абсолютно смішно.

Не квартира, а юдоль пєчалі.

Ранок такий звичайний: ніхто не бігає під вікнами, не дихає важко, не матюкається. Прєлєсть.
Леонтійович або Міла звично і мирно гепнули дверима.
Життя чудова річ, як не крути.

У мене якесь просто таки непереборне графоманство.
П. вирішив пройти тест на IQ. Результат 143. Дуже тішиться.

Під вікнами черговий порив (чи прорив? не знаю, як правильно). Проїжджою частиною несеться просто таки гірська річка, потужна і вільна. Вода змиває міський пил та сміття.

На місто тихо опускаються літні сутінки.

У повітрі аромати жасмину та півонії. А ще тополиний пух. І приреченість. Ми всі хворі на війну.
П. учора вночі просив почитати йому щось дитяче та легке, бо сни важкі та страшні( На програмуванні створив симпатичну гру. Довелося трішки допомогти: у П. не вистачає мотивації та посидючості.
П.С. Постійно забуваю цю назву: "бруслина".
П.П.С. Тепер важливо не забути, де я це записала (смайл, що дурнувато сміється до сліз)

ДЮ у війську. Повідомлення з фотками висіло в приватних тг-повідомленнях з 03/06 (я його пропустила і побачила лише зараз). Сором і ганьба...мені. БПС.

У П. зараз урок з програмування. П. на урок не хоче, бурчить, кліпає і всячєскі виражає своє "фе".

Жизнь офігітєльно прекрасна, а у бабуна дупа красна.

Ок. Хеллоу, Фрагментер!
Що відбувається у моєму житті? У моєму житті відбувається війна. "Война - дело молодых. Лекарство против морщин..."
Дивно, але ми змогли звикнути до війни. Ми сміємося, п'ємо каву, сваримося через дрібниці, дихаємо. Іноді дихати немає сил. Хочеться кричати. Але кричати не можна, бо навколо діти, літо і військові зі зброєю.
Відчайдушно хочеться виспатися.