YuKo

Ранок такий звичайний: ніхто не бігає під вікнами, не дихає важко, не матюкається. Прєлєсть.
Леонтійович або Міла звично і мирно гепнули дверима.
Життя чудова річ, як не крути.

У мене якесь просто таки непереборне графоманство.
П. вирішив пройти тест на IQ. Результат 143. Дуже тішиться.

Під вікнами черговий порив (чи прорив? не знаю, як правильно). Проїжджою частиною несеться просто таки гірська річка, потужна і вільна. Вода змиває міський пил та сміття.

На місто тихо опускаються літні сутінки.

У повітрі аромати жасмину та півонії. А ще тополиний пух. І приреченість. Ми всі хворі на війну.
П. учора вночі просив почитати йому щось дитяче та легке, бо сни важкі та страшні( На програмуванні створив симпатичну гру. Довелося трішки допомогти: у П. не вистачає мотивації та посидючості.
П.С. Постійно забуваю цю назву: "бруслина".
П.П.С. Тепер важливо не забути, де я це записала (смайл, що дурнувато сміється до сліз)

ДЮ у війську. Повідомлення з фотками висіло в приватних тг-повідомленнях з 03/06 (я його пропустила і побачила лише зараз). Сором і ганьба...мені. БПС.

У П. зараз урок з програмування. П. на урок не хоче, бурчить, кліпає і всячєскі виражає своє "фе".

Жизнь офігітєльно прекрасна, а у бабуна дупа красна.

Ок. Хеллоу, Фрагментер!
Що відбувається у моєму житті? У моєму житті відбувається війна. "Война - дело молодых. Лекарство против морщин..."
Дивно, але ми змогли звикнути до війни. Ми сміємося, п'ємо каву, сваримося через дрібниці, дихаємо. Іноді дихати немає сил. Хочеться кричати. Але кричати не можна, бо навколо діти, літо і військові зі зброєю.
Відчайдушно хочеться виспатися.