ari
Just say “yes” and I arrange everything.
Думаю, що пішло в моєму житті і як, що коли зі мною відбувається щось «як у фільмі» я відступаю на три кроки назад. Частково, бо в моєму «дорослому» житті знаю можливі наслідки своїм вчинкам, а частково тому, що коли підступає щось дуже кайфове я в це ніби не вірю. Це реально зі мною? Ні, він маніяк. Ця охуєнна квартира моя? Та нас скоро попросять виїхати. Пішло з бізнесом? Та це випадковість. Мабуть, це про знецінення і також про страх швидкості як на лижах – коли розігрався і не до кінця можеш вправно керувати. А ось тут цікаво: думаю, страх рішення зʼявляється там, де я не впевнена, чи це те, чого я справді хочу і готова приймати наслідки
Побула з собою в цьому стані. Всі чоловіки, з якими я спілкуюся, сказали, що я дуже щасливо виглядаю і відпочинок йде мені на користь. Лол. Знали б вони з чим повʼязане моє наповнення.
Обговорювали з подругою вибори. Нестачу якихось речей в єдиних стосунках, можливості доповнювати ці потреби спілкуванням / заняттям з іншими людьми. Жаль, що на синхронізацію цих процесів йде забагато зусиль. А на чесність усі зрештою ображаються, хоч раціонально прагнуть саме її.
Фізичне навантаження йде мені на користь. Дивлюсь крізь накопичену втому на свої ноги. Торкаюсь до стегон. Грудей потайки.
Записую пиздець-задоволені-кружечки О. Вона розуміє все без слів.
Хочу свободи
Я не була тут вічність. Запитую себе, чому згадала про це місце — мабуть, тому що відчуваю щось схоже на те, що відчувала, коли завела аккаунт тут. Я в подорожі. Фантастично почуваюся з собою, своїм тілом, людьми навколо. Відчуваю себе живою. Не кортить винити себе за насолоду. Багато думок про те, чого хочеться насправді і чи справді я обираю саме «те». А коли не обираю, то тому що важко робити вибір? Чи просто проходжу повз вибір за звичкою. Почуваюся фантастично, хоче зберегти це відчуття в собі, потривати його
зрозуміла, що сьогодні знов почуваюсь більш втомлено, ніж минулого тижня. незрозуміло чому. можливо, бо на вулиці знову гавнопогода. щоб перевірити цю гіпотезу -- ввімкнула багато теплого світла в кімнаті.
дозволила собі вийти в обід на вулицю - сонце, сніг, ліс через дорогу від мого дому. у такі дні помічаю ці переваги. дивуюсь, що у більшість днів не маю сил навіть визирнути у вікно (справді роблю це часом після обіду, помічаючи, що вже потемніло).
щоки легенько палають від морозу. тато у дитинстві нюхав мої щоки і казав, що вони пахнуть повітрям. а я дивувалась - чому він не ходить гуляти з нами, це ж усього півгодини-година, а стільки задоволення. зараз, на жаль, розумію, що часом "важко відірватися", коли над тобою нависає величезний список незакінчених справ і відсутність сил у цьому рутинному неспокої.
я постійно згадую тата. щоночі. і майже щоранку. а також і вдень.
за вікном сніг. Р. вдягнувся і пішов кататися на лижах. виникло дивне відчуття - о, клас, я сама, можна сісти поробити задачу, яку я відкладую вже кілька тижнів. хоча в будь-який інший час він мені ніяк не заважає.
подумалось, я ніколи не жила сама. спочатку - з батьками, потім у зйомній квартирі із знайомими, тепер - з Р. цікаво, як би я почувалась і справлялась самотужки. вільніше? страшніше?
поміряла цукор, сьогодні він ок, задоволена.
вчора лікарка надіслала аналізи, думаю, про все це. і взагалі про те, чому почуваюсь втомленою, слабкою, сумною. як я кажу - по відчуттях моє тіло таке ніби я плачу. хоч плачу я рідко. вранці або вночі. кілька разів на пару тижнів.
сьогодні нормально.
стейкхолдер тричі переніс зустріч. і тепер вона знову перенесена "на завтра", а не на визначений час. "спишемся". роздратування на нього за невизначеність плавнопереходить в роздратування на те, що я напружуюсь з цього приводу і взагалі якогось фіга боюсь з ним розмов. вкотре думаю про звільнення. вкотре зупиняюсь із невідомих і абстрактних причин.
помітила, що майже 4 години, а все ще світло на вулиці. настрій вирівнявся десь після дейліка . помічаю, що те, що раніше приносило задоволення - вести зустрічі, брати відповідальність, спілкуватися з людьми - зараз виснажує і втомлює.
лякає те, що, мабуть, якби була можливість просто лежати - я б так і робила
я кілька днів як почала приймати віта мелатонін. зі сном чи засипанням у мене проблем як таких не було, але геніколог порадила від хронічної втоми. можливо, це працює на мене як плацебо, але ледь не від першого дня - тобто і вчора, і сьогодні я зранку почуваюся більш відпочившою. це тішить.
хоча емоційно, звісно, як і раніше - сложно. лінь сідати за роботу, в голову лізуть багато екзистенційних "чому?" і ставлять під сумнів мою діяльність і тд.
дивлюся на людей, які зараз на Балі, згадую, як минулого року було сонячно і радісно. дивлюся на вулицю, а там сіра мряка - сум. хочеться відчувати наповненість, легкість.
вчора зробила майже 10к кроків, вправи і поміряла цукор вперше за довго
згадувала про це місце багато разів останнім часом. потребую простору, щоб виговоритися, і в тві зовсім не хочу нити.
відчуваю спазм у грудях, в легенях і під ребрами. розумію нарешті, що таке ця срана психосоматика.
це коли від ментального болю, починаються проблеми в тілі - проблеми зі шлунком, шкірою, психікою.
я згадую тата щодня,щогодини,щоночі,щоранку.мені нестерпно розуміти, що "ось і все", отут цей тупік, коли я вже просто не отримаю повідомлення, листа, слів, подарунку, він не приїде до мене з мамою під будинок,щоб віддати кілограм яблук, і я не покладу йому голову на плече навпроти великого дзеркала у нашій вітальні. мені нестерпно і я відчуваю це кожним пальцем. кожною клітинкою
два дні не відчуваю радості. вчора плакала багато.
і якщо в такий момент я не отримую підтримки, якої не можу сама собі забезпечити стабільності.
сьогодні мала зустріч по справі, після неї мені написали, що я виглядаю дуже сумно і втомлено. хоча я не старалась цього демонструвати, просто була лаконічніша чи чіткіша, аніж раніше. тобто не була чемною і контрольованою в своїх емоціях, а простою, живою.
роботодавчиня просить мене лишитися. або відпочити і лишитися. ледь не у будь-якій функції, якій я себе бачу. каже, що дуже цінує мене. радить наступного разу не доводити себе до такого стану, а відстоювати свої границі і важливі речі для себе.
втомилася і доторки здаються механічними.
упадок сил - лежала на пуфі півтори години.
чекаю шефиню на "планьорку", на якій чи після якої маю сказати кінцево, що йду - це вводить мене в легкий тремор, бо рішення не до кінця виважене. точніше йду я у невідомість.
почуваюся втомлено, але брейнштормимо над назвою моєї нової команди
вже трошки підходить до чогось близького нам
я знаю, чого хочу але це хочу це так, наче мене є три особистості
страшно щось змінювати)
раніше (з віком це напевно змінюється?) менше залежала (бо менше знала) від гормонального циклу. тепер дуже відчуваю як змінюються "кадри" день за днем. як у поганому кіно, не плавно перетікаючи, а різко дьоргаючись із стану до стану. сьогодні я лінива і слабка фізично, але як завжди нервово зосереджена і амбіційна головою. поєднувати важко. незадоволена собою і цим станом
хочу робити власну справу. відчуваю як багато я не знаю. раніше я великою кількістю речей взагалі-взагалі не цікавилася виявляється (хоча ілюзії щодо свого досвіду в мене ой які, гг)
дуже дивне відчуття в тілі
я думаю, що це пов.язано і з втомою, і з високим цукром.
у мене якась незрозуміла байдужість до свого тіла.
забиваю на хвороби, біль, забиваю на соціальне бажання поголити деякі "загальноприйняті" частини тіла. бо мені так ок. мені так спокійніше.
просто бути з собою.
обмежую себе від спілкування з людьми у яких можу раптом закохатися
секс мені набрид?
таке взагалі буває?
просто таке враження, що то немає сил, то немає настрою, погано відчуваю і від цього не так "весело". без змазки торкатися неприємно. із змазкою не такі сильні доторки.
більше подобаються поцілунки тіла. шиї. грудей. боків. пупа. це культивує відчуття безпеки, близькості, турботи.
вечір ще вдалося втілити. а ранок провально - телефон розрядився, я не прокинулася, дипломом не зайнялася досі .
треба бути строгішою до себе в цьому плані.
дуже рада була говорити з Р по месенджеру, але цікавий ефект - коли я думаю про нього, то сумую і хочу і хочу торкатися, а коли дивлюся на екрані - він для мене не тілесний, а просто як картинка з голосом.
сьогодні постараюся по роботі справитися з 11 до 16-17, а ще дві години попрацювати з дипломом, і сьогодні ще й захід. я стомилася.
ранковий daily cheklist на березень:
@ прокинутися о 7:00 (встати не пізніше 7:30) ідея: ходити на йогу на 7:15 (на подолі)
@ за бажання: полистати соцмережі не більше 20 хв
@ випити води (можна з лимоном)
@ випити таблетку
@ зробити зарядку (включно з розтяжкою, присіданнями, пресом та планкою)
@ снідати (!)
@ 10 хв на планування дня
@ 30 хв на ранкове читання (якщо мало часу можна в ліжку між 7 та 7 30)
2,5 год/день присвячувати диплому
вечірній чекліст
@ написати, що вдалося за сьогодні у блокнот (зафіксувати результат; наклеїти плани у календар яскравих днів)
@ написати, що відчуваю, що думаю, чого хочу
@ лягати о 23 в ліжко (відкласти телефон не пізніше ніж о 23:30)
@ почитати 30 хв
записалися з Р на курс кераміки
покохалися з О
Р їде на 14 днів у Ванкувер
як вижити в цій псевдовесні блять не знаю.
хочу шоб мене прив'язали до чогось і потрахали ззаду
а також в рот. можна одночасно.
читаю статті у стилі "страпон, она, он". друг запропонував розвагу - намалювати до них ілюстрації. а, так, мені подарували планшет(!)
в квартирі шалено холодно. нагріваюся останні два місяці, тільки коли лежу під ковдрою з Р. або трохи від уфо на роботі.
думаю про автономність. і очікування. навчилася менеджети автономність, але якщо є якась домовленість, яка порушується, мені а) прикро; б) злість перетворюється у блок емоцій/довіри. хоч часто це може бути не дуже зв'язано.
вдень відчувала і загалом останнім часом відчуваю, що тривожність зникла і це дає багато плюсів у всі сфери життя. я нікуди не біжу, я можу бути сама собою, мені достатньо просто любити (?).
але зараз мені сумно.
розриваюсь між ревністю і тим, що я розумію, що ревнувати деструктивно, не варто, і неприємно.
дуже тривожно і напружено.
ну, що я, в мене нема таких змін великих. я досі з Р. в нас багато відчуття близькості. я це ціную. він піклується про мене як ніхто раніше цього не робив. принаймні мені це так відчувається. я розумію, що це якийсь етап такого запаморочення, але маю певність, що є важливі речі окрім запаморочення, які нас поєднують і тому не переживаю.
мені добре у відчутті, що я можу бути сильною, продуктивною, сміливою, закоханою і відвертою, і у цей же час ділитися цим усім, і відчувати підтримку, коли моя сила, продуктивність виснажуються, а страхи набрякають у всіх частинах тіла і потребують любові.
чувствую немножко боль в спине. много сижу за столом. работаю. а продуктивный период у меня, похоже, все ровно где-то с 7:30 до 12-13. и после 20-21, если хорошо провести время между этим.
вчера ходили в хамам с полиамурными ребятами. компания так себе - шутки, разговоры, видео на ютубе, музыка не в моем вкусе. но в самом хаммаме очень расслабило. и еще была девушка К, хотелось ее. очень хороша.
сегодня будем вечером бегать. но холодно и дождь. пытаюсь не слушать ленивое "я", потому что знаю как хорошо в теле после 8-10 км бега.
мой феминизм позавчера "пошел лесом". пошли смотреть телефон с А, и он подарил мне его. денег брать не хочет. очень приятно и не комфортно одновременно
после батутов (это как акробатика) - там подготовительные стойка на голове, кувырки, сальто, стойки в мостике и тд - все тело (а особенно шея и в ногах) болит. но это интересное чувство. нравится ощущать свое тело, и частями тоже.
меня взяли на работу, пока что пробный строк. но хз. мне нравится атмосфера и сфера - коммуникации в агенстве арт-менеджмента, современное исскуство. интересно. но есть неопределенность.
последние две вечеро-ночи были лучшими за последний месяц или даже два.
с А чувствовала себя очень близко, как никогда раньше.
а с Р разговаривали и выясняли, что может быть дальше, и зачем мы это делаем. но пока не могли решить ничего толкового. просто уснули.
очень тепло
словила себя на том, что уже раз 10 открыла и закрыла все соцсети, почту, перебрал все открытые вкладки, и сьела вафельку, все ли ок?
после длительного дня и законченного тестового задания (на 85-90%, потому что внутренне еще хочется что-то доделать, но нет сил), закрыла комп, вышла на улицу - а там холод, мрак и пустота. культурный центр был закрыт и я не смогла попасть в мастерскую и обняться. свидание я отменила из-за того, что типа не успевала закончить. оставалось идти домой, а по дороге сьесть что-то вкусное. или не сьесть.
чувствую опустошонность. думаю, это гормон, упавший после вчерашнего алкоголя. не чувствую поддержки в разных сферах. хотя вроде бы ничего не поменялось
много пили (зачем?). но было хорошо.
сегодня должна была встать в 6-7 и сделать тестовое ( на него еще будет немного времени днем, но все же я нервничаю теперь), не встала, конечно, сладко спала.
конечно хорошо, что я научилась отпускать себя от обязанностей и давать себе переключаться на другую деятельность, не коря себя за это. но теперь "то что важно" тоже начало страдать. обратная сторона.
ощущение усталости - на пределе - наверное нужно отказаться от прекрасных прикосновений на благо здоровому сну. и лечь в 23, встать в 9. выспаться.
а то чувствую себя как раб, который вечно должен работать и вечно бежит :(
не хочу никого видеть. наверное отменю обед с Р, и ужин с А
с тех пор как перебралась от родителей, очень поменялся рацион еды.
ем только то, что люблю. возможно меньше по обьему (банально, ленюсь готовить и т.д). но только то, что люблю. "наседаю" на авокадо, хурму, не сладкие йогурты, омлеты с овощами и специями, рысовые штуки всякие.
пока что не могу отказаться от сладостей - хотя диабету моему это все ни к чему.
пришла из собеседования. все еще чувство, что это то место, и "та" деятельность. интересно, смогу ли их заинтересовать стратегией, которую нужно на завтра подготовить. заела это чувство авокадо и стало очень приятно.
вечер обещает быть наполненым людьми, но я не знаю, хочу ли я к ним. там будет Р, хочу его целовать.
Что говорят пользователи Фрагментера
Психолог говорит, что я двойственна во всем. Фрагментер - это точное отражение данного высказывания. Тебя все видят, но ты инкогнито; ты ждёшь одобрения, но оно не придёт. Ты хочешь внимания, но о нем здесь также не узнать. Здорово!
satesate
Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus
Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька
Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'
Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ
фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱
Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.
фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Aart 🐦
Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы