ТТ

Я думала, что в новом коллективе смогу чувствовать себя лучше, но ошиблась. Знаете, ожидания не оправдали реальность. Я не стану для них "своим" человеком. Я закрылась, как только увидела их отношение к себе. Вроде бы только пришла, не успела даже постараться произвести впечатление, а они уже составили какое-то свое мнение о тебе. Все уже успели поделиться на группы, а тебе в них уже не ногой. Да и не особо хочется быть в окружение тех, кто то и делает, что обсуждает какие-то новости из инстаграма, последние сплетни университета и поливает грязью людей. Что делать в случае, если ты говоришь "доброе утро", а в ответ на тебя смотрят, как на мусор. За что я получила такое отношение к себе?

Мне снова плохо, поэтому я здесь. Ничто так не спасает, как это местечко. Здесь все предельно ясно, не нужно играть какую-то роль, а можно просто быть собой. Я думала, что справилась со многими проблемами, стала сильнее, а потом все вдруг вернулось на прежнее место, а возможно ещё и ухудшилось. Я стала бояться своей тени, какая-то паранойя. Я не понимаю почему так происходит. Всё начало рушится буквально месяц назад. Был ужасный день, последствия которого можно заметить и сейчас. Сегодня даже промелькнула идея обратиться к психологу. Это то, чего я так долго избегала, но у меня нет на это денег. Родителям говорить не хочу, они только посмеются, для них все в норме. Нужно как-то отвлечься.

Сиджу на вулиці біля фонтану. В навушниках музика, я нарешті розслаблена за довгий період часу. Одягла короткі шорти, пофіг на синці на ногах. Сьогодні вдома лише з дідом, ввечері хочу подивитися якийсь фільм, а там як складеться.
Напружує те, що мені досі не віддали атестат, а реєстрація особистого кабінету починається вже з понеділка. Подивимось, що з цього вийде, але я досі не визначилася між двома університетами.
Сьогодні хотіла написати Р та М, запропонувати погуляти, але передумала.

Нажраться сладкого и проспать весь день. Вот так и прошёл мой день. Похрен на то, что моя кожа сейчас снова будет не в лучшем состоянии. Мне просто нужно было провести сегодня день именно так
Нога не позволяет долго ходить, поэтому не выхожу почти на улицу
Папа на дачу уехал, это и к лучшему. Его снова штырит, орёт, как ненормальный. Видимо снова проблемы на работе, а отыгрывается на нас
Дедушка не перестаёт пить, хотя явно ему плохо. Стойкое ощущение, что его скоро не будет среди живых. Конечно, пить всю жизнь, а это имеет свои последствия. Здоровье у него лошадиное, любой организм бы не выдержал
Из-за того, что он постоянно бухает ужасный запах в квартире. Завтра мне нужно срочно на воздух

Была у невролога, так как нужно пройти медосмотр, а с экзаменами и всем остальным я не закончила это дело. После посещения врача мне очень плохо морально. Она сказала такую фразу: "С твоим гипергидрозом у тебя никогда не будет отношений. Тебя же даже за ладонь противно взять будет парню"
Все, теперь эти её слова будут преследовать меня долго. Как она не понимает, что это изменить не в моих силах, это врождённое. Все её ванночки из ромашки до одного места. Я перепробовала многое, единственное, что может когда-то мне помочь это специальные уколы, которые стоят дохрена. В чем-то она права, люди часто плохо реагируют на это. А самое главное, что мне самой некомфортно с этим жить.
Не хочу ничего.

Когда уже эта ноющая боль пройдёт? Понимаю, что бывают ситуации намного хуже, но не могу с собой ничего поделать. Стоять и ходить больно, даже, если лежу, то чувствую боль. Не завидую всем тем, у кого были когда-то переломы, или вообще проблемы в этом плане.
Всерьёз задумалась о вузе, в который буду поступать. На примете два, оба в моем родном городе.
Дома опять неспокойно. Когда уже это все закончится?
Сейчас даже не заметила, как написала свой первый фраг на русском. Что ж, значит так нужно.
Подсчитала свой конкурсный балл для поступления, вышло довольно неплохо. Надеюсь, этого хватит, чтобы поступить на бюджет.
Хоть бы завтра снова не пришлось тащиться в школу🤦‍♀️

Чому мені так щастить? Довго думала, що одягти, щоб приховати синці та гематому на ступні. Зупинилась на штанах, а хотілось одягти сукню
Прийшла до школи, віддали мені додаток до атестату, а потім забрали. Так як у мене срібна медаль, то вони мають ще щось там вписати
Прийшла додому, переодяглась в домашній одяг, а тут дзвінок від класного керівника Сказала, що медалі вже надійшли до школи, можна приходити забирати. Вже тоді нога почала знову розпухати і боліти, але я не захотіла йти туди ще й завтра. Зібралась, вже майже дійшла до місця призначення, а тут знову дзвінок. Класна вибачилась, сказала, що медалі надійшли, а самого атестату ще немає Після моїх прогулянок нога ще більше розболілась

Вже 4 день, як я повернулась додому. За всі ці дні була лише один раз на вулиці, коли їздили до лікаря. Нога все ще болить, особливо, коли я ходжу, тому переважно займаю горизонтальне положення.
А от сьогодні треба піти до школи, щоб забрати атестат. Не знаю, як я дошкандибаю, але це треба зробити.
Не так я уявляла свої дні після подорожі, не так. Образливим є те, що мої "подруги" навіть не спитали, як я. Просто написати, хіба це важко? Ну ок, я зрозуміла, що ми вже чужі люди один для одного.
Батько постійно не в гуморі. Не розумію причину, але це може бути через проблеми на роботі.
Ну от і все... Здається, що останній раз в школі, останній раз з цими людьми в оточенні. Чи буду я сумувати?

Я вдома, вчора ввечері приїхала. Дорога назад була жахливою. На вокзалі я впала, ступня розпухла та боліла, а на колінах синяки. Протягом всієї дороги мріяла вже опинитися вдома. Сьогодні зранку поїхали до лікаря, зробили рентген. Сказав, що кісточки цілі, а це просто сильный розтяг
Вчора ввечері дізналася результат з останнього екзамену. Хочу сказати, що я ще та клуша. В останньому завданні просто не вписала відповідь, яка була правильною, тому нижче на 3 бали результат. Образливо, що через свою неуважність та нерви вийшло все саме так
Батько накричав на мене через мою ногу. Його слова про те, що я "сліпа, а тепер ще й хрома" мені неприємні. Краще б я не приїжджала. Хочу в садибу, де ми жили

Залишився один день нашої подорожі та ще день на дорогу додому. Зараз лежу в хостелі, а до цього ми жили в садибі. Мені та подругам дуже пощастило, бо номер, який мав бути нашим зайнятий, тому нас поселили в люкс. Після люксу хостел здається не таким великим задоволенням.
Найяскравішим враженням залишиться похід на гору, яка десь 1240 м висотою. До неї десь 17-18 км. Це було одночасно страшно, але й дуже захоплююче. Розумію, що навряд я б повторила це знов. Було складно, одного разу я думала, що не продовжу шлях, але все витримала. Ноги в кров, мозолі та синці тепер повсюду, але я не жалкую.
Я не хочу їхати додому, це точно. Я звикла до всього того, що мене оточує. Це незабутня подорож!

Ще в дорозі. Нарешті зв'язок нормальний. Доїхали вже до Львова, ще годинки 3, а потім будемо на місці. Ніч пройшла весело😂. Це було дивно, але ми спали усі на нижніх полицях. Нас було четверо, мы вмостилися по двоє. Майже усю ніч не спали, тільки під ранок заснули. Погода тут дуже відрізняється, я вже це відчула. В нас в цей час вже була б спека, а тут прохолодно. В топі та шортах зранку холодно було, зараз вже краще. Дістала джинси, таки вони згодяться, бо погода не айс.

Збираюсь... Як же я не люблю це робити. Знаю, що все-одно щось забуду. Мама захотіла провести мене аж до автобуса, а я цього не дуже б хотіла.
Нарешті відпочину від батьків, це радує. Вони мені потрохи вже виїдають мозок чайною ложечкою. Чому я не можу зробити щось так, як хочу?
Здається, що жити ми будемо не по четверо, а по двоє. Не дуже хотілося б, але мене поселили з М. Вже нічого не зміниш.
Сумка в мене дуже велика. Зібрала все необхідне, а тут ще мама із своїми джинсами. Каже, що там може бути холодно. Літом? Коли спека +30? Я розумію, що там трошки інша погода, але не настільки!
Не знаю, чи буде можливість писати фрагменти. Напевно, це буде переважно ввечері. Якось так.

Дуже цікавооо. Якщо раніше ти спілкувався з людиною та бачив її аватарку в телеграммі, а зараз її вже не видно, то тебе заблокували?
Кожен раз, коли я чую у свій бік "ти зробила це погано", відчуваю якесь приниження. Хоча й розумію, що сама спитала про це. Але бувають випадки, коли людина сама нав`язує тобі свою думку. Зараз намагаюсь ігнорити це, не брати близько до серця. Все-таки це моє життя, а тому я буду робити те, що захочу.
Хочу солодкого, але треба триматись. Хоча б 2 дні ще треба протриматись. Завтра ввечері їдемо в поїздку. Відпочину від батьків, їх тотального контролю. Розумію, що вони і там будуть частково мене контролювати, бо будуть дзвонити часто, але я буду від них далеко..)

Останній раз, коли я писала М, він відповів, що зайнятий. Все розумію, але було б бажання, а за 3 дні міг би написати, що все добре. Я більше не хочу давати знущатись над собою, не хочу писати першою, а у відповідь не отримувати нічого.
Написала С. Ми не спілкувались дуже довго, а все через мене. Через мою дурість! Відчуваю себе сволотою та дурепою. Коли їй так необхідна була моя підтримка, я просто відвернулась від неї. Розумію, що вже не буде тієї довіри, яка була. Нічого минулого не повернути, але можна побудувати щось інше.
На завтра купа планів, намагатимусь все встигнути

Результати прийшли аж вночі, я вже спала, бо сайт був перегружений. Підірвалась о 5 ранку, подивилась. Наче норм, десь на такі результати й очікувала.
Тільки що підстриглась, відрізали 30 см волосся. Волосся, яке я ніколи настільки не відрізала. Так легко стало, взагалі не відчуваю тепер тої тяжкості, яка була. Чи жалкую я? Можливо, але це мені зараз потрібно. Потрібно відчути себе іншу, не таку, яку мене звикли бачити. Я зробила це і для того, щоб у майбутньому зрозуміти, яка зачіска мені краще.
Всё на краще, це лише перший крок

І що за підсумком? Прогулянка відбулась, але замість чотирьох нас було двоє. Ось так ось...
Зараз чекаю перші результати зно, з двох предметів. Якщо все піде за планом, то їх опублікують о 00:00. Залишається декілька хвилин, так неспокійно на душі. Вже не знаю чим себе зайняти. Увімкнула музику, кайфую та розслаблююсь.
Лист сьогодні так і не написала. Для цього треба спеціально налаштуватись, завтра спробую. Стільки планів на завтра! Треба ще докупити дещо в поїздку.
А музика дійсно розслаблює.
Нуууу, 6 хвилин залишається. Напевно, враження від своїх результатів розкажу завтра.
Солодких снів усім жителям Фрагментеру!) нехай завтрашній день буде кращим, ніж сьогодні

Вперше пишу фрагмент з ноута. Раніше завжди з телефона писала. Сьогодні прохолодно, так добре) Вчора домовились з подругами погуляти сьогодні ввечері. Бісить те, що треба знову відпрошуватись у батьків. Я розумію, що вони хвилюються, але то занадто. З подругами збираємось на честь здачі усіх екзаменів. Дві з них, до речі, пишуть сьогодні останній, от саме в цей час. І нас ігнорила вчора, тому не знаю, чи піде вона з нами. Якщо так, то нас буде четверо, якщо ні - троє. Саме це мені й потрібно, просто відволіктись. Хочу в найближчий час написати собі лист, в якому напишу все. Всі мої проблеми, комплекси, досягнення і просто думки. Порадила одна людина. Сподіваюсь, допоможе розібратись в собі.

Ну що, останній екзамен! Хвилююсь за нього більш за все. Сподіваюсь, все буде ок. Стою біля будівлі, в якій буду здавати. Нащо я прийшла за годину до початку екзамену?Стою вже хвилин 15🤦‍♀️

Написала М першою, не витримала. Я навіть про це не шкодую, бо мені це було необхідно. Ми дійсно добре поспілкувались, розповіла йому дещо важливе для мене.
Батьки на дачі, тому вдома я тільки з дідом.
Сьогодні ще й з дівчатами поговорили. Написала їм першою, бо знаючи їх, вони б цього точно не зробили. Тільки, якщо їм щось знадобиться.
Щось так голова розболілась, жах😔

Хочу написати М, але не хочу нав'язуватись. Мені не вистачає його смс. Я не розумію, чи це взаємно. Може я для нього взагалі нічого не означаю. Другий день без нього, а я не витримую. Не буду писати, вирішено.
Позавчора зробила те, що так давно хотіла, поки не буду розкривати всі карти. Може нічого не вийде, але я хоча б спробувала.
Купила сьогодні сумку для поїздки. Якось дивно, бо вона мені подобається, але все ж розумію, що це не те, що хотіла.
Дівчата, які ж ми дівчата! 😂 Самі не знаємо, чого хочемо. Не всі, звісно, але більшість. Співчуваю усім чоловікам, які терплять наші вибрики)
Під вечір розболілась голова, зараз трохи краще. В даний час слухаю музику, валяюсь в ліжку, буду спати

Втікла зранку з дурдома, який у мене вдома. Таке відчуття, що мені абонемент з народженням видали на проживання в цьому хаосі.
Прогулялась години півтори, аж легче стало. Відчуваю себе не найкращим чином, а ще треба прибрати кімнату. Завтра знову піду кудись, але планую подовжити прогулянку. Хочу просто відпочити від усього, хочу піти на річку. Може після зно піду.

Як може подобатися людина, але водночас ти відчуваєш до неї неприязнь. Таке взагалі буває?
Хоч спека не така, бо вчора аж погано було. Хотіла сьогодні піти на прогулянку, але цілий день дощило. Сиділа вдома, готувалася до ЗНО. Завтра точно піду кудись, бо я так не можу. Вже голова кипить від цієї інформації. Дивились ввечері з сім'єю серіал Чорнобиль

Все, 11 років шкільного життя закінчились 31 травня! Я тепер не школота, як каже більшість мого класу😅Я досі не усвідомила, що більше мені в школу не треба. Лише забрати атестат, а далі все. Далі буде все нове.
31 травня був якийсь шалений день, я встала о 4:30🤦‍♀️ для мене це незвично. Все прошло не за моїм планом, звісно, але це позаду, а від цього набагато легше.
Після останнього дзвоника я з трьома однокласницями пішли гуляти. Мабуть, це остання наша зустріч у повному складі, не враховуючи ще поїздку, яка буде з 16.
На душі якесь полегшення, якщо чесно. Я відчуваю себе майже вільною, бо розумію, що попереду ще вступ, а далі буде набагато тяжче.
На вулиці дощ, а планувала прогулянку😂

4 години на спекі позаду😅 так проводимо вже другий день, але все-одно тупимо. З цими репетиціями нічого не встигаю. Встаю дуже пізно, лягаю теж, за підсумком нічого не зробила з того, що планувала. Треба щось змінювати. Не уявляю це, але у п'ятницю треба встати о 5 ранку🤦‍♀️ Вже останній дзвоник, а зовсім не віриться. Ще не зрозуміла, що саме відчуваю
Дуже втомилась

Не знаю з чого почати
Я зникла з Фрагментеру якось раптово. Думаю, більшість цього навіть не помітила. Вже не пам'ятаю в який саме момент перестала писати, але я знову повернулась.
Мені було так хєрово після першого ЗНО, бо я розуміла, що не зробила і 30% з того, що я дійсно можу. В усьому дійсно винна я, бо я лінива жопа
Фух, треба заспокоїтись. Я зникла, бо мені треба було переосмислити все, що сталось.
Розповім про все детальніше, але трошки пізніше.
Я вирішила розпочати все з початку, докласти зусиль та змінитися назавжди. Я зрозуміла, що далі не хочу так жити, тому треба діяти. Щодня знаходитись в атмосфері, яка просто з'їдає тебе зсередини вже неможливо. Сподіваюсь, я знову не здамся.