Lass-mistake

Сьогодні був якийсь смутний день. Дивилась якісь тупі мультики, зависала в вк. Подивилась "Грозовой перевал". Поплакала.. настрій на нулі!
слухаю музику (асоціація з літом 2014). Блін, це так давно було!! два. роки, два довбані роки пройшли!! пздц! як так???
Життя летить зі швидкістю рік як день! а треба навпаки!!!

НР на носі. так хочеться прикрасити гарно будинок! а як? якшо всім тупо насрать на все. в нас немає вдома свята. це так.. лякає чи що.
В мене не сім'я, а просто група корисливих людей (про це потім напишу). немає злагодженості.. та й взагалі нічого немає!
Вони нічого змінювати не хочуть! все лишається таке саме.. А так хочеться додати хоч краплинку нового..
*консерватизм блять*

В мене є малюсінька мрія. Хочу, щоб коханий хлопець взяв мене на руки та покружив.. навколо нас будуть летіти сніжинки, вечір, скрізь будуть новорічні вогники, свято..* мм..
Можливо колись таке й буде))) От не знаю чому захотіла цього. Можливо просто хочеться якогось святкового настрою, якихось спогадів в майбутньому, та й просто чогось приємного*

Нікого немає, лишилась я сама.. А так хочеться щастя жіночого* Гуляти вечорами, обіймати його, і відчувати - він тільки мій.. І перший поцілунок був би доречним.. Пройде рік, другий.. Ми вже не можемо один без одного.. все частіше хочемо бачитись.. щодня, щохвилини..
Незабаром можемо вже й жити разом. Ну й що, що ми ще не заробляємо повноцінно? Ми все зможемо. Головне кохання!* А там і діткии будуть... такі маленькі, і вимовляють "ма-ма і та-то".. А потім кричать "наздоганяй мене, ти програєш". Це безцінні моменти :**
Сім'я.. це найважливіші тобі люди.. вони поруч, з тобою.. І ти щаслива :*
Ось чого я хочу..! Але його все немає. Де ж ти? Я ж чекаю..

Дивилась фільм "Лучшее во мне".. :'(
:с це.. це.. це просто.. шикарний фільм** надзвичайно зворушлива історія омріяного і моментами недоступного кохання..
плакала від середини фільму.. хоч трішки виплакалась)
а хто ж для мене стане тим "лутшим в мені"..? (і чи взагалі буде). я теж хочу таке кохання, лише з щасливим кінцем.
можливо ще все попереду?? хоча.. не всім дано зустріти своє кохання. до когось воно приходить, до іншого дотикається, або й зовсім оминає..стороною..
блін настрою немає, хочеться тільки плакати.. бо згадуєш про своє становище і розумієш що в тебе звичайне монотонне життя.. без пригод, без кохання і без підтримки..

Дійшло до того, що якщо людина починає цікавитись мною, я тупо шукаю в цьому підступ... ппц!
От я бачу, що людина ніби подає сигнал: "я тут, давай відкривайся, будемо дружити" я не вірю і ще більш закриваюсь.. безисходность прям. А все чому? Бо я боюсь що їй просто шкода мене, що я зовсім не цікава, зі мною скучно, або думаю про те що буде коли вона пожаліє про це...
в мене ніколи не буде друга! це факт! ібо я не можу змінитись, я така як є, і подолати цю боягузливість, соромливість, самокритичність я не зможу...

я всегда лишняя.
везде.
:с

Відчуття "повної" порожнечі.
Раніше я завжди з кимось говорила, як не один, то інший. А зараз нічого такого немає.
Зовсім немає кому розказати щось, не обов'язково те наболіле, а хоча б щось буденне.
Тільки зараз зрозуміла, що так я знімала стресс, відволікалась, відпочивала!!!
Так хочеться виплакатись!!!
Хочу знову мати людину, якій я розповідатиму про все на світі, жалітимусь на всіх, буду мати підтримку в житті..
ЗНАЙДИ Ж ТИ МЕНЕ!
В мене знову та депресія, що була минулого року (до зустрічі з Ж).
А хто цього року "спасе" мене??
Як же не хватає спілкування!!!!
боюсь це доведе мене до психолога..

Хочу чогось, що не кінчається.
P.S. кохання

#3
Ще давно я зайняла позицію чекати. Чекати поки знайдеться коханий, поки знайдуться друзі. Чекати, але аж ніяк не робити крок до цього.
Я б зробила цей крок, але постійно соромлюсь.. себе. Та й не можу я нав'язатись людям. От якби я знала що вони хочуть зі мною хоча б говорити, тоді й робила ці кроки, а так..
*Я ніколи не вибирала хлопця. Вони мене знаходили, говорили про свої почуття, і я починала думати що це взаємно. А що як це не було навіть тимчасове захоплення? а просто типу вдячності що людина так добре до мене віднеслась...
Шо за маячню я написала?? ахах

*Розумію, що сумую не за людиною, а почуттями, що переживала тоді.. Я закінчена егоїстка! Виведіть хтось з мене це..!!!
хник :'(

Знайома підкинула мені таку собі мотивацію. Мені дійсно пора сприймати себе як самодостатню людину, тягнутися до людей. Брати справи в свої руки, навчитись бути в центрі уваги. Почати одягатись яскраво, відповідати на парах, щоб мене помічали. Подавати якісь ідеї. А не бути сірою мишкою
А це ж так, вчителі постійно намагались мене підштовхнути, підняти самооцінку. А я ще більше забивалась в куточок, щоб чим менше людей помічали мене. Старалась одягатись непомітно, не брала участі в конкурсах (наскільки це було можливим). Я завжди боялась публіки. А зараз, як наслідок, починаю червоніти, коли до мене звертаються. От тобі й сіра мишка..
Я ж не така!! Треба відкритись наповну!! Та чи не рано ще?

Такий сум на душі.. Зараз лежу в ліжку, сильно хочу спати. Включила музику на всю, і о боже це афігенне відчуття. Музику ніби хтось під настрій підібрав**

Згадала, що на початку року хотіла завести таку собі баночку зі спогадами. Ідея непогана, а от спогадів бракує(( хоча.. я вже написала трішки. а от чи буде цікаво це читати колись?? сумніваюсь...*

**Snow Patrol - Run**
**Birdy - Skinny Love**
**Rachel Taylor - Light a fire**
//трішки пісень з минулого//