MdMila

Щойно ідучи в метро,так задумалась,що ледь не пройшла мимо. А думала я про людей. Про те,що справжнє призначення,сенс нашого існування в тому,щоб змінити життя іншої людини. Комусь призначено зробити величезне відкриття,комусь створити музику,портрет,кіно,комусь врятувати життя... А хтось просто повинен з'явитися у твоєму житті в певний момент і залишитись там,чи просто трішечки побути, посміхнутись,обійняти, підтримати,що це вплине на тебе так сильно і невидимою рукою скерує твоє життя туди,де ти зможеш змінити життя іншої людини. Хіба ж це не найкращий сенс життя? Всесвіту байдуже існує людство чи ні,але людина людині не має бути байдужою!

Сьогодні в «Маленькому принцу» прочитала фразу:«Коли ти даєш себе приручити,потім доводиться й плакати».Так от, я її зрозуміла.Бо сьогодні хочу плакати.Хай би скільки я собі не обіцяла,що не плакатиму через чоловіків та кожного разу плачу. Невинна сварка,дурний маленький жарт,а скільки болю після.Покарати мене тим чого я найбільше потребую. Він просто написав: « не хочу з тобою розмовляти,принаймні сьогодні». Я ледь свідомість не втратила. Другий день болить душа,по справжньому болить. А десь там поштою йому має прийти моя листівка з зізнаннями. Я думала це так романтично буде,надіслати поштою. А тепер шкодую,бо цей месседж не видалиш. Ллються сльози в душі по тому,хто навіть не визнає нас...

Що мені сьогодні прийшло на думку,так це навіщо ми шукаємо кохання? Та й справді,хто точно може сказати,що таке кохання? От є зараз у моєму житті чоловік,так навіщо задавати питання,мучатись,кохання це чи ні. У мене ж є якісь почуття,я почуваю себе добре,комфортно з ним. Та й все. А від того,що я катую себе питанням чи кохаю я,чи це просто шал,пристрасть, мені легше не стає. А треба всього навсього насолоджуватись нами! Все одно ніхто нікому нічого не винен. Не варто присвоювати когось на все життя. Ми не речі. Зараз нам добре,а потім щось може змінитись і ми розійдемось. І це нормально! Нормально! Світ від цього не перестане існувати!

Я вважаю,що багато наших проблем надумані. Особливо це стосується дівчат. Нам аж кортить щодня щось вигадувати,хотіти чогось абсолютно протилежного,бути непевними у своїх бажаннях. А всього навсього треба чесно собі зізнатись,що справи йдуть саме таким чином і не інакше. Підходить чи ні? Якщо так,то ок,не парся і насолоджуйся,якщо ні,то розберись вже в кінці кінців,що ти хочеш! І не колупай мозок ні собі,ні оточуючим. Не можеш розібратись - зроби паузу і доклади до цього більше зусиль. Не можеш? Чи може не хочеш? Ну тоді будь готовим прийняти результати своїх дій. Адже все у наших руках. Все! Досить скиглити. Час дорослішати.

Він зводить мене з розуму... На стільки круто я себе зараз почуваю. Дала обіцянку просто жити і насолоджуватись життям. Роман із Суперменом це і є насолода. Забрав мене із Києва,допоміг з речами,наговорив таких солодких слів...я тану. Вчорашній секс був неймовірним. Я досить розкута,але з ним це щось... романтично-сексуально-пристрасно. Як би я хотіла,щоб він знав про всі ці мої почуття,але не знаю чи варто. Я і сама не певна,що це за почуття,просто відчуваю,що поряд з ним мені солодко. Сподіваюсь і йому зі мною. Але до чого все це призведе? Ніхто не знає. Я не знаю. Але його не відпускаю... І він мене. Невже закохуюсь? Страшно...

Цікаво,це нормально хотіти і не хотіти одночасно серйозних стосунків? Я не розумію в чому зараз справа.Так,ми домовлялись з Суперменом,що будемо проводити разом час і все це без зобов'язань.Ок.Так і було.Так ніби і є.Мені з ним настільки круто - розмовляти,гуляти, працювати(так,ми з ним ще й колеги!), секс...Але я почала ставитись до цього інакше.Мені його мало і мало.Але ми обоє не говоримо про те,щоб припинити це чи перевести у щось серйозне.Хоч він і сам веде себе неоднозначно - знаки уваги, сюрпризи,поличка в його шафі для моїх речей.Може я відстала від моди і так зараз виглядає секс без стосунків?Та,що мене найбільше бісить,що я і сама не знаю чи хочу я стосунків взагалі?

Новий день,нові думки. Засинала з надією,що цей день стане більш продуктивним ніж вчора. Написала список справ,маю сподівання все виконати. Не написала туди лише про те,що ввечері поїду до Нього, назвемо його Супермен. Так-так,знаю - копіюю Керрі,але тим не менш саме це прийшло на думку) Це навіть у список писати не треба,адже це єдине про ,що я думаю цілий день і точно виконаю. Ми не зустрічаємось,просто проводимо час разом і нам добре. Ми не заводимо серйозних стосунків ні один з одним,ні з ким іншим через минулі травми. Отаке от зараз життя - протистояти і боротися з цілим світом,щоб не завдати собі болю.То хіба весь світ це біль, а ми живемо для боротьби? Я відмовляюсь у це вірити.

Що ж,вітаю всіх!Вже деякий час хотіла створити щось на кшталт онлайн щоденника - ділитися своїми думками з незнайомцями,просто перетворювати свої роздуми у написане. А отримавши цю можливість,можна сказати, оторопіла)))Про що ж написати вперше? І ніяких тобі ідей чи тем!Але ж в цьому і вся суть - піддатись вільному польоту творчої думки! А якщо чесно,то хотілось би трішки краще розібратись із собою,розкласти все по поличкам і перестати зациклюватись на думках про стосунки. Не знаю чи писання тут мені в цьому допоможе. Але ось написав думку,випустив її у світ і ніби легше,не думаєш про це весь день,так би мовити знімаєш з себе відповідальність і будь що буде. Чи може це самообман?Час покаже...