Ельза

Пазл знову складається.
Розумію таємний смисл того, чому ми не бачимося. До зими К. перебереться в його район. І тоді я буду декілька разів на тиждень, а може, й частіше знаходитися на "його території". Фраг, саме зараз я не готова до цього. Аж ніяк. Зараз я переживаю таку тугу і розпач, зараз я вперше без ілюзій і прикрас побачили свій внутрішній перелом стосовно цієї ситуації і своїх почуттів.
Багато факторів тиснуть на мене. Як в дурноватому серіалі я знаходжуся на міждоріжжі: якщо оступлюся - від цього постраждаю не лише я, він, чи ми - від цього постраждають і наші родини, і наше оточення. Все сплетене. І в мене немає права на помилку.
Головне: не втрачати розуму ще більше...

"Божевілля моє, божемилля..."
Зараз відчуття, ніби життя так тонко и чітко відводить мене від нього. Я вже стільки разів могла побачити його. Могла, але зараз я занадто хочу цього. Життя не терпить мого сценарію, не приймає його. В нього свої погляди на розвиток сюжету. І цей погляд мені на користь.
Ми побачимося, коли я заспокоюся. Зараз я впевнена в цьому.
Тоді я зможу адекватно сприймати. Витримати роль.

Однак можливо, ми зустрінемося післязавтра. І що тоді? Я зовсім не готова.
2-й сезон дуже нестабільний. Та нехай він стане фінальним.

Останнім часом я тільки і чую за спиною сміх богів, які регочуть з моїх планів. Як доміно, один за одним, падають на моїх очах. І все менше надії на осінь.
Я зараз переживаю одну з найвищих до цього часу точок переживання. Я так за ним скучила...Вже третій раз сподівання побачитися - не здійснилися. Я сьогодні 1.5 години пробула в місці, де він працює.Це було занадто.Кожний перехожий здавався мені схожим на нього.
Хочу вірити, що ці почуття передвісники закінчення.Така буря виснажує і залишає по собі попелище. Я не хочу бути з ним. І не його стосунки цьому причина."Потому что у каждого сердце не сильнее, чем голос рассудка." І розсудок говорить: це не моя людина.
Але в нас неймовірна хімія.

Розповісти тобі, Фраг, як пройшла відпустка? Все в думках про Алі. Світ замкнувся на ньому. Діяльність відволікає. Нові місця і люди - ні.
Завтра ми можемо побачитися. І це єдине, що стоїть зараз на повторі.
Я все ще надіюсь, що метушлива осінь все змінить. Ахах, тобто відволіче. А поки що тільки він.

До речі, Фраг, я останнім часом помітила за собою, що я все частіше уявляю себе з ним. Якісь фрагменти, буденні, побутові, але такі милі...
Та вхопившись за якусь картину я розумію: звідси випав пазл з її ім'ям. Куди подінеться вона і більше: те, що я відчуваю щодо цього? Я не вірю що можна легко вистрибнути з довгих стосунків. Подивися до чого я дожилася. А я ж досі не хочу з ним стосунків.

Далі є...
Ах, як же манливо бути власним прикладом безглуздя...
В Алі змінився графік. І я вже вдруге зустріла його дорогою до залу.
Сьогодні я вже впізнала його серед натовпу. Ми їхали великами. І замість того, щоб їхати як ні в чому не бувало сміючись і говорячи з Л., я, крикнувши їй:"Гайда наввипередки!" додала швидкості так, щоб Алі як найшвидше залишився позаду.
Ох, море, море, море... Я його там точно не зустріну. Хах, не зарікаюсь.
Без образ, Фраг, але море - ось вона справжня терапія.

Так, по суті. Я не готова. Не можу відпустити. Не хочу. Боюсь.
Я відпущу. Мені потрібний час. За ці серпневі дні вже нічого фантастичного не станеться. А потім мене втягне у вир подій. І я відпущу його.

Ситуація з авто провела водорозділ між тим, що було до і тим, що є після Так, ззовні здається, що все, як і було. Та насправді, це зовсім не так. Щось в нас змінилося. В поглядах, в прямоті, в нашій сором'язливості. Ми стали сміливіші, але нам досі так само соромно.
Пам'ятаю, як вперше після авто ми побачились. Я подумала: "нічого такого не сталося. все як раніше." Як я помилялася... лише зараз я розумію, як ми змінилися.
Що ці зміни означають для мене? Я все більше втягуюся, вірю в свої ілюзії... Мене не повинне хвилювати те, що відбувається з ним і його почуттями. Ми не разом. В цьому ми не разом. Це кожен з нас повинен пройти самостійно. Я обираю позбутися від цього.
Далі буде.

В моїй уяві досі "на повторі" той погляд біля Д-у. А за цим поглядом тягнеться ланцюг сотні інших поглядів, які залишають по собі запитання. Я не можу надивитися, бо ж і не дивлюся, по суті... Потрапила в зону "відчуження". Я уявляю на мить: ось я граю знову в байдужість. А він дивиться на мене. І мене турбує те, що не повинно: я думаю, а що він подумає? Я ж заплутала не тільки собі думки. Що він подумає про мою поведінку? То в очі зазирає, то робить вигляд що немає.
А що, як йому бачити мене - така ж мука? Таке ж випробування?.. Якщо для нього це також перевірка на порядність, на гідність?.. Та і він не залишить її. Якщо досі не залишив - отже, все в них непогано.
Нехай так і буде. І краще.

"...Оце дожилася — з бурі та з клекоту,
оце дожилася — до сліз, до лепету."

Оце дожилася... Мені страшно почати віддалятися. Страшно, що я стану байдужою на кінець, та перш за все, страшно не бачити і не дивитися на Алі. Це той мізер, те єдине що я можу... І позбутися й цього?..
Так, я знаю що повинна. Всередині себе я вже все вирішила, прийняла рішення. Та ось цей каприз: як я без Алі?
А я з ним була?.. Звідки це взялося? Це не втеча, це вимушена відмова. Навіть від, здавалося б, невинних поглядів. Та кожен цей "невинний погляд" несе в собі надію на щось більше, надію на взаємність з його боку... А останні наші зустрічі продемонстрували, що я майже повірила в це.

...Алі вийшов з потягу, а я з незворушного стану. Мені забракло повітря. Я жадібно вдивлялася на перон, але не бачила його...
Стільки в минулому я пам'ятаю наших незрозумілих випадків - голова обертом йде...
Фраг, і найостанніші події. Всі події разом. Всі його погляди. Я зараз можу сказати божевільні слова. Я скажу їх. Він або відчуває, що я небайдужа, або... Як тільки я озвучу це - то моя божевільна уява повірить в це. Вся влада над моїм спокоєм в одному його погляді. Що ти на це скажеш? Може, час відібрати мою волю назад?

Я повинна поводитися так, ніби він нічого не означає. Просто перехожий. Чужий. У всіх відношеннях. Я стану сильнішою за свої почуття. Є варіанти, як я це проверну?..

В мене в голові безглуздий архів наших дивних зустрічей, наших поглядів, які лише викликають запитання.
Авто. Його стан був таким, як і мій. Тільки я змогла взяти себе в руки, а він ні.
Вагон. В мене перед очима постає той ранок... Він зайшов за мною. Я сіла на початку, він зупинився біля наступного ряду, якусь мить повагався і пішов далі. Він озирнувся. Один раз, але він озирнувся. Схилив голову на руки від сонливості, а мені хотілося ридати від тієї ситуації. Як ми довели себе до такого стану?.. Я бачила, але головне: фізично відчувала його погляд на собі, коли він виходив. Та я не змогла подивитись на нього, я дивилася вперед так, ніби його не було... Як би я могла так завжди.

Фраг, мене зводять з розуму його погляди. Знаєш, я тікаю. А мені хотілося б затримати ту мить, коли наші погляди сильніші за нас; коли магнетизм сильніший за нас. Та мить, коли немає її, немає думок. Є лише його погляд. Я не знаю, як його описати. Але мені від нього болить. Як він може так дивитися, якщо в нього є вона?..
Так, я вчора дуже хотіла його побачити. І я рада, що ми побачилися на пероні. Однак та зустріч біля магазина так спутала мені думки... Не дивляться так на байдужих людей. В нього є інтерес. Звідки?.. Є тільки одне пояснення. Та як він може бути тим хлопцем?.. Це вже занадто кіношно...
Розумієш, Фраг, з самого випадку в маршрутці і до вчорашнього. Все не просто так.

Цей випадок можна назвати лайфаком з дурнуватих ситуацій...
Я вийшла з магазину і "врізалася" очима в Алі, який стояв і дивився на мене. Я навіть не звернула увагу на те, хто був біля нього... Бачила лише його. Та я так швидко відвела погляд, відвернулася й пішла, що Я. крикнула мені:"Чого ти так поспішаєш?" Я уявляю, що він міг подумати в цю мить... Фраг, ну як можна так осоромитися?..
Навіщо я дала йому такий привід для зайвих думок?.. Я показала, яка я безпорадна в цій ситуації. І мене це дуже мучить тепер.
Знаєш, Фраг, в іншій ситуації я була б щаслива від цього. Це теж свого роду заряд енергією.
Мене хвилює, що я хлопцю, який в стосунках, я даю привід думати, що небайдужа...

...Я йшла пероном і думала: ось тепер твоя черга соромитися і відчувати провину. Ох Фраг, провину він точно не відчуває. Так, я вперше звернула увагу і побачили, що він теж відчуває себе не комфортно.
Я йшла і думала: "Соромно повинно бути тобі. Я не маю ні планів, ні намірів. А ти, чому від сорому відводиш очі?.." Думати про нього - означає думати і про неї. Вони взаємопов'язані. Проте вчора я побачила, що він, як і я, відчуває інтерес.
Так, я знову звинувачувала його. А потім... мені стало жаль. Якщо і в Алі є щось, то я тим більше повинна уникати його, і вже ж точно не дивитися на нього у відкриту. В ідеалі: взагалі не дивитись.
Ввечері з Я. ми зайшли в магазин. І саме на його районі!..

Фраг, а я на нього не звернула увагу спочатку. Увагу привернув його друг. Потім вже, придивившись до волосся і ходи - мене сіпнуло: та це ж Алі. Добре, що вони не йшли нам на зустріч.
Я подумала тоді: як добре, здається він вже не так мене хвилює. Так, я скучила. Так, я б хотіла побачити його. Але це вже як рефлекс, розумієш? Я просто звикла.

Головне те, що сталося сьогодні, коли я з Н. були на пероні. Здається, те, що я була сама, привернуло його увагу. Де вже ця прямота, невимушеність його?.. Я поглянула на нього - а він дивився в інший бік. Як і я, коли дивився він. Я не могла стримати себе і те й робила, що ті долі секунд, хвилин, які ми мали, я хотіла надивитися на нього вдосталь.

Фраг, знову терапія.
Що ж, це в нас уже 2-й сезон. Або пост "Авто". Після того випадку я не можу поводитися невимушено. А мені вже нещодавно здалося, що починається нова сторінка...
Я прекрасно жила ці 2 тижні, що не писала про Алі. Нарешті зайнялася тим, що вже давно відкладала. В мене змінилося відчуття життя, я стала спокійнішою, заняття відбирали мою енергію в "потрібне" русло. І, так, Фраг, я майже не думала про нього. Ах, як там в Ліни Василівни? "...Тепер я без тебе не можу пробути й хвилини. А якось жила ж я усе попереднє життя!"
І поїздок, де ми могли б зустрітися не було...
Загалом все сприяло тому, щоб я відпочила від цієї вже нав'язливої думки.
А потім я побачила його.

Останні записи можна віднести до рубрики "заскоки після Алі". Ахах, після. Якби ж то...
Фраг, вчора я була дуже вражена хворобою сусідки і подумала, що треба негайно перевіритися самій і змусити маму. А сьогодні я згадала, де працює Алі... Ну, не божевілля це?..
І я вже планую, що треба з К. поїхати... Ніби К. його не буде супроводжувати... А як все почалося? Я сама "підкинула" собі ще одну ідею, де б я могла зустрітися з ним... І все. Так просто. І так складно... Лікарня величезна, та я уявляю, що ледь не на кожному кроці зустрічатиму його...
Це мені нагадало той випадок в переході, коли йшла пара і я подумала про Алі. Хто я по відношенню до них? Лише дівчина, яка закохана в ЇЇ хлопця.

Ти не забув про ціль, Фраг?)
Я сьогодні просто відключилася і танцювала. І що ти думаєш? Так-так, я не змогла навіть в своїй експресії не думати про нього. Звісно ж, саме ці почуття так і вириваються на вихід, так і прагнуть виразитися. Навіть в формі танцю...
Хочу заповнити кожну хвилину свого життя так, щоб для нього не залишилося місця. Буду думати секундами, авжеж...
Я не вірила Ді: "Не можна переключитись на щось - і забутися. Це має зникнути самостійно." Я ж не знала, що колись так закохаюсь! Вона всі симпатії дуже тяжко відчувала. Я з цим зустрілася вперше. Для мене кохання зажди було джерелом натхненням, жагою до життя. А зараз воно перетворилося в пітьму. Проте я не стану пітьмою.

Чесно, Фраг? Я сподівалася на миттєвий результат. НІчого не відбулося. Я коротко описала рік почуттів, звісно, акцентуючи увагу лише на важливих подіях. А зараз я спустошена. Мабуть, я так підсіла на ці "колеса", що мені необхідна нова і нова доза для "яскравості життя". Та якщо я перетерплю - мені стане спокійно. До нової зустрічі. До нових непорозумінь. Знову і знову... Ти пам'ятаєш, я писала про стан, коли мені не хотілося ніяких почуттів, а тільки спокою... Чому я просто не відвернулася від нього, щоб не бачити? Бо я вже не можу, розумієш? Я навіть не подумала про те, що можливо просто відвернутися і не бачити його...
Ціль: навчитися знову бути сильнішою за свої почуття.

Що ж ми маємо в "сухом остатке", Фраг?
Я по вуха втріскалася в Алі. І чим більше я його бачу - тим гірше стає. А якщо ще ситуації непередбачувані - як-от спільна поїздка в одному авто... Взагалі зносить дах.
Я зациклилася на його поглядах і мені мариться за ними щось більше, ніж є. А так, як я навряд чи зможу колись довідатися правду - це буде ще тримати мене необмежений час.
Що там говорять? Закоханість може тривати 2-3 роки?.. Самознищення, розтягнуте на роки...
Рік є, Фраг) Ще якихось 2. Пфф...
Я сьогодні бачила його тата. Мама, на диво, затихла про його маму. Я цих двох за раз не потягну.
Дякую за сина.

Останній, ІІІ-й, стан, який я переживаю - звинувачення.
Так, Фраг, я звинувачую його. За той найперший погляд, який закарбувався в пам'яті, за його непідступну шляхетність, за всі випадки, коли він затримував погляд довше, ніж це можливо; за його прямі і незворушні погляди взагалі...
Моя інтерпретація - це моя проблема. Та я не знімаю з нього провини за те, що я відчувала і думала, коли бачила цю увагу, інтерес, незворушну прямоту...
Цей стан, Фраг, я стала відчувати разом з відчаєм, коли мені вже стало не по силам витримувати ці почуття. А ще точніше: після поїздки в авто, після зустрічі з нею... Я загубила свою гідність в цих почуттях. І провину, яка тільки на мені, я повісила на нього...

ІІ-й стан - це таємна надія. Якимсь чином я саму себе переконала, що не хочу ні сподіватися, ні чекати чого-небудь від нього. Однак... Збираючись їхати - я планую такі дні і такий час, щоб зустрітися з ним. Вигадую різноманітні причини, чому мені потрібно підти в його населений пункт. А коли К. переселиться в його район...
Фраг, це так дивно: він мені непотрібний і потрібний одночасно...Я хочу позбутися цих почуттів, а з іншого - довідатись: що відчуває він. Але це неможливо. І тому цей стан ще матиме наді мною владу певний час.
В Ахматової є такі рядки:"...Я только вздрогнула: Этот сможет меня приручить." Фраг, але ж він не зможе... Чому тоді він такий важливий? І звідки така шалена хімія?..

А тепер, Фраг, я розповім тобі про 3 стани, які я відчуваю по відношенню до цих почуттів.
І-й стан - це заперечення, сором, презирство до себе, провина перед його дівчиною і моєю мамою. Це намагання відволікти себе, змусити думати про інше...
Цей стан був домінуючий більшу частину цього року. Я не думала про нього, доки не було складних для мене випробувань. Я почувалася відносно спокійно. І часом думала: не знаю, мабуть, вже все в минулому. Потім ми бачилися - і знову режим "боротьба". Я не дивилася у вікно потяга, коли він зупинявся у його місті, не шукала його на пероні вдома і не озиралася, чи йде він позаду.
Цей стан в минулому. Добре було б активувати його, Фраг! І думаю, саме час)

Фраг, минулої п'ятниці я побачила Алі. Він - незмінний. Все такі ж прямі погляди. Я, справді, тільки сьогодні задумалася, що вони пояснюють лише одне: йому немає чого соромитися. Я тому на нього погляд не можу підняти, витримати, не відвести, бо мені є що приховувати. Він же - чистий...
Я ледь не розридалася, коли він зайшов за мною у вагон і сів неподалік. Добре, що спиною...
В мене вже одяг на завтра лежить готовий. Так, Фраг, я настільки збожеволіла, що збиралася їхати завтра лише, щоб побачитися з ним... "Божевілля моє, божемилля..." І для чого? Щоб подивитися йому в очі хоч раз без сорому. Як він відреагує на це? Так само холодно, незворушно?..
Та це не варте того...

...А вона ледь чутно сказала:"Привіт." Я прокручувала тисячу разів цей момент. Моє вимушено-невимушене обличчя, посмішка, "привіт". Алі стоїть за нею. А що в очах? Я можу лише здогадуватися. Я дивилася на неї. Вона, без великого бажання, привіталася. Ми сіли в авто.
Я біля одного вікна, Алі - іншого. А між нами мама і вона. Я дивилася на свої руки, за вікно, на його батька... І на того, хто сидів попереду, коли говорила. І бачила, що він дивиться в мій бік. Переконувала себе:"За вікно, він просто дивиться за вікно." І не могла зрозуміти, чому він не зосередився на ній... Або просто не відвернувся до свого вікна. Якби людині було соромно - вона б очей не підняла. Як і я.
Йому байдуже.

Фраг, а зараз останні події.
Його тато відвозив нас. Назад він зателефонував Алі і сказав, що він може разом з його дівчиною поїхати з нами. В мене почало калатати серце. Ніколи ще я не бачила їх разом. Новий досвід. Ніколи ще я не їхала з ним, коли нас розділяли лише моя мама і його дівчина. От тобі прірва. От тобі "немыслимое расстояние"... Я ж зовсім не знаю його. Який він, коли хвилюється, радіє, бентежиться чи приховує свої емоції... Я якось інтуїтивно відчула його дискомфорт. А може, мені було забагато свого.
Коли я побачила його - завернула назад в під'їзд. Сподіваюся, він не помітив.
Повертаюся. Стоїть вона. Алі позаду. Фраг, звідкись взялися сили всміхнутися їй і привітатися...