Алексей

Як би було зараз класно сісти в якусь круту тачку, наприклад в беху 7 серії, и поїхати кудись далеко. Туди, де ліса, де природа. Чи море, велике блакитне море...
Хотів написати українською один фрагмент, написав цілих три. Майже без помилок и без підглядання в гугл перекладач, при тому що я москвич. Всі українці в шоці з мене, коли я починаю говорити, думають що я свій, що жартую. Отож бо, чути українську мову більш 5 років, заговориш як миленький.
Пора возвращаться на родной. Всем добра.

Лягати спати сенсу нема, я вже зрозумів. Цілий день буду як овоч. Все ж такі психологія цікава реч, одна маленька думка зіпсувала сон. Треба забути Марію, але як забути людину, яка була з тобою протягом п'яти років. Та ніяк. Всі счастливі моменти в моєму житті пов'язані з нею. Це як наркотік, один раз відчув це почуття, більш такого не буде. Мене відвідувають думкі, що вона зараз тут є, бачить мої повідомлення, сміється.
Треба забути, все що з нею пов'язано.і ніколи не згадувати.
Досі не розумію як буду сьогодні безсонним. Одразу я спробував возстановіти свій графік, але безуспішно. Лікі приймати не хочу. Ех, будьмо щось робити.
Всім, хто мене зараз бачить, доброго ранку и гарного дню.

Доброï ночі, шановній фрагментер.Чомусь вирішив написати тут українською.Так давно на неї не писав.Не знаю чому, коли мені сумно, коли я злий чи в моменті справжнього счасття, я звертають до української мови.Хоча це не моя рідна мова,я навіть не із України.Дивно.Зараз не сплю,і згадую одну дивчіну,яку любив,так сильно любив,що кожного ранку дивився яка погода у неї в місті.У неї такий чарівній голос,коли я десь чую схожий жіночій голос,в мене зупиняєтся серце. Але дійсно схожого, ніколи не чув.Його немає.Він тільки у неї.А як вона виглядає...
Нажаль, вона залишалась в минулому...Може, хто читає це, бачить її кожен день, її волосся, чарівну посмішку.А я в 1000 км від неї. Вибач мене,Марія.