Сателіта

С нами с 9 июня 2015

Я не хочу захищатися, я хочу спокою. Думалось, що І. дасть мені його, але він прагне просто насититись, а я так не можу, мені боляче, бо чоловічу неситість не може втамувати одна жінка. Я так боюсь зради. Хоча, радше, не зради, а того, що хтось розпалить у ньому більшу жагу аніж я. Я намагаюсь горіти рівним вогнем, але ж якщо не підкидати поживи у ватру – вона зачахне. А він такий байдужий до того, що кричати хочеться. Він тішиться як мала дитина і грається своїми забавками, а мені, щоб подорослішати потрібен зрілий чоловік. Ця його легкість, дитячість, наївність робить з мене не пристрасну коханку, а дбайливу матусю. А що може бути гірше?

19 июня 2015, 06:48

Жосткий відхідняк. Напевне і думки дурні через це. А думається про те, що від часу своїх найперших серйозних стосунків я не довіряла і не закохувалась (хоча і з Тим, чи було то К.?). Чобіт до чобота як каже тато. Так зараз літо і чоботів не треба. Можна просто розважатися і насолоджуватися молодістю, одурманюватись коханням як травою (і навпаки) і жити. Просто це відчуття – воно як черв’ячок точить десь всередині: І. мене не кохає, я його – моментами. Немає між нами довіри, немає щирості і розуміння, бо чоботи не до пари. Ось так.

15 июня 2015, 16:39

Не подобається коли кажуть "головне почати". Назбиралося купу "початих" незавершених справ, купу сміття, що закопилює пори дихання мого життя. Завжди щось є, що затулює мені і ясні світанки, і зоряне небо. Це щось безцеремонно штовхає мене у спину - не стій на місці, розвивайся, рухайся вперед. А головне - весь час відчуваю, що йду не в тому напрямку. Тому і не доходжу до кінця, збиваюся на манівці. І так щодень.
Хочеться бодай щось зробити систематично, пройти шлях від початку і до кінця...А потім зупинитися, озирнутися назад і видихнути нарешті. Але ж ні. Я озираюся після кожного невеличкого кроку, засапана невдоволено хмурюся, бо "не так", і починаю заново.

09 июня 2015, 12:07

Зарегистрироваться


или

Что говорят пользователи Фрагментера

Психолог говорит, что я двойственна во всем. Фрагментер - это точное отражение данного высказывания. Тебя все видят, но ты инкогнито; ты ждёшь одобрения, но оно не придёт. Ты хочешь внимания, но о нем здесь также не узнать. Здорово!
satesate

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Aart 🐦

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы