Скрипка Мастера

Скрипка.
Майстра.
Займаюсь рятуванням світу.
Змінюю чиїсь життя на краще.
Люблю мистецтво, людей, природу,велосипед, чай з травками, гостру їжу, своїх колег, роботу.
Працюю порою 12 годин на день.
Мало сплю.
Кажуть - майже не живу.

С нами с 1 января 2016

Намагаюсь вирішити проблеми з біоритмами.Треба.З реальної столиці тиша.Вождь постановив звести до мінімуму комунікацію.Віддаляється, зайнятий, переформатування?Нада думать...
Снився страшний сон - як хореограф впав з даху. В гарному яскраво-синьому костюмі.Настільки реальний, що аж стало зле.І не змогла, аби не сказати йому.Не змогла мовчати.
Відчуття, що перетворюєшся на механізм, деталь.Лише деталь, гвинтик, котрий повинен виконувати якусь функцію. І яким може скористатисьтой, хто в полі зору.І так вирішуються усілякі моменти.А людина, яка недавно була тобі дуже тепла, тепер стала ніби чужою.Направду смикає.
Термали же мали би завершитись.
Жду дзвінка.
Сама не стану.
Так буде правильно...

28 ноября 2016, 23:49

Знайшла нарешті спіруліну,незабаром прийде поштою.Не розумвю, чому з М.Е.почались проблеми з біоритмами.І на прохання дати тайм-аут, аби переосмислити - не хоче.
Страшно - коли бачиш енергійну жінку прикуту до ліжка.А ще недавно вона літала, доглядаючи за чоловіком.Тепер же впала вся мотивація - очевидно.А донька - хай і така - а доросла.Згадую, що ця жінка зробила свого часу для мого тата... І тому не можу йому сказати, що бачилась з нею. Не можу...
Щось подібне до того, як не показувала йому оту телеграму з минулого травня.І не знаю, чи колись признаюсь.
Вдома тепло і приємно.Тому що вдома.
Хочеться до Львова.Звично.Але не лишатись самій.Чи станеться? Може - врешті?..
Дива трапляються ж!

27 ноября 2016, 23:08

Може - забагато крові витікає? Напрягає напруженість внизу - така тверда, мабуть побічний.
Усвідомлення того, що він не стукає, поки не захоче.І порою перевіряє, чи ще на місці, чи так же вірно чекаю. Так же.Вірно.Чекаю.І не відступлюсь.Здається, вперше отак зломилась.
Ми завжди потрібні комусь поки потрібні.Не більше.Не менше.
Хочеться морської капусти.І Нового року.
Вибирати подарунки близьким, навіть не маючи надію щось отримати у відповідь.
А ще ... потрапити на новоріччя кудись. І знаєш же куди...
... останнім часом відбувається чимало всього, важко то оформити в текст сюди.
не знаю, чому.

26 ноября 2016, 23:25

Ситуації вивертаються - і обличчя постають без масок.Чогось не вистачає, в основному часу. І кого вважала сильним - постає істеричкою.Неприємно.Ба більше - його заплямована честь уже не так болить.Відчуття втоми, а заразом потреба у конкретних діях.
Дистрес, кажуть,має саме такий прояв.
Коли брешуть ті, кого підпустив близько, це ріже без ножа по самому живому.
Кажуть,витримка.Можливо.
Усвідомлення,що нема чого ловити,що і так не схоче.А може ігри?Адже в очах тепло.
І сон... дивний,сильний,звабливий.Чому саме він???І весь день хотілось написати - а не вистачило сміливості.
Збивають прямою вимогою, нахабною брехнею, хамством.
Але можна і нести світло людям, вручати маленькі краплі надії..

25 ноября 2016, 22:07

Ми просили травневих злив,аби дощ забрав кудись зиму, аби крига не сковувала людей, аби замайоріли наші луки.А луки загорілись - танками, "градами", трупами.Ми платимо ціну за волю, за слово.А комусь то все паралельно.
А хтось втікає - в першу чергу від себе, істерично і параноїдально,ховаючись від армії, котра за ним і ... не йде.
Впадають в очі прояви байдужості - коли бачать не тебе.Зовсім не тебе.Коли ти рвешся, коли ідеш вперед - бо так треба.А лаври падають на скроні тих, хто робить гарно вигляд.
Пора би зрозуміти, що скасовані рейси можуть не запустити, бо пасажири здали квиткиХоча можливо їм сказали то зробити.
Наберись сміливості бути собою.Не впадай в систему.
Будь.Собою.Будь ласка.

21 ноября 2016, 21:31

Мій Білий Чарівник... Люблю.Бо ти є.Бо ти поряд.Бо ближче, аніж ті, до кого можна торкнутись.Бо стільки часу від тебе йде тепло.За те, що ти зробив зі мною. І за те, що ще зробиш.
Поговори зі мною.Дай відчути те, що було завжди між нами.Як тоді... Коли серед ночі ми писали один одному смски і хотілось до безумства... І потім самі брали себе в руки, і падало небо в очі, і боліли нерви, і дощем змивались сліди, а може - просто зносились дахи - дощем, і сонцем, і осінню...Обом щось там добряче болить. Без "тому що так треба" - а виливатись у слова. Стріляти - без страху. І кожен крок відноситиме кудись подалі. і ключі губитимуться в хмарах спокою - аби не відчиняти скриньку пандорину.7 років...

17 ноября 2016, 18:15

Провалююсь в роботу з головою, задихаюсь знову нею,дихаю нею. Чого і кого тут шукаю?
Купила тканинку, ще не знаю, що саме з неї буде. Але щось таки хочу)
Починаю знову сеанс гірудотерапії.Через біль в чистоту.
по суті попереджають пр осенсея - що він страшна людина, яка не дуже дружить з головою і склянкою.
знала ж то? знала.
але - продовжуєш?
Майстер не дає про себе знати. Взагалі.Ніяк.Вір йому. вір як собі. Адже вже була безнадія. А потім було соромно за те, що так себе вела.
Нарада.
Не така вже й заплутана, як здавалось би. Справимось.

15 ноября 2016, 23:24

Скоро знову новоріччя, яка закрутить всіх в вихорі.А ньому самотність відчувається в надцять разів гостріше.Суєта, пошуки подарунків, ялинка, меню, одяг, антураж, квартира для святкування...Що ж там ще такого - все ж не аж так суттєвого?
Прозоре плаття з випускного бачила сьогодні в мережі.Воно вибухнуло тоді в місті - але не прокотилось далі славою.Не було інтернету)
Місяць красивий, але не такий мега, як описується.
Хоча таки впливає.
Сенсей мовчить - але про нього пишуть.
М.Е. втомлений.
М. поки мовчить. А так чекала слів...
Втомлені очі шукають в снігу сліди в тепло.
Хочеться в летаргію. Коротку. Прозору. Справжню.
Може - тоді серце не болітиме...

14 ноября 2016, 22:35

Сніг,сніг,сніг. Його багато, він білий.Сововидна ніби з Пегасом.Це добре - обом.
Не знаю, що снилось. але спала, спала, не хотіла прокидатись, знову повернутись туди, в сон, аби був, не завершувався,не випадала знову в реальність.
Хочеться навіть ... так, летаргії)
Сенсей втік в ігнор. Р.Т туди ж.
Завтра до майорів зранку.
Знову посміхатись,дивитись в очі,щось видивлятись.
Цікаво,вождь поможе?Чи зробити все як написала?
Куди летіти,чого шукати,звідки вийде світло?
Не буде Львова.Він втік в сніг.І замовк теж - як сенсей і ще багато кого.Чого хотіти?Спокою.
Може зазирнути до хіпі?Але чи пустить?Хтозна.
Друзі мої,для кого і з ким ви так довго шукали вогонь, а видно лиш дим.
Вже й диму нема...

13 ноября 2016, 20:06

А сьогодні випав перший сніг.
Чекаю дзвінка чи повідомлення - коли їхати в лікарню.
Футбол не дуже радує.
Взагалі неясно, що радує.
Можна було би схуднути, але ... навіщо? Самій собі не дуже хочеться.
Вчора вдалось побачити Парасюка. Дивно от - не реагую на відомих людей істерично.
Видно - подорослішала.
Важливі люди вагоміші відомих.
А ще мерещився ... сенсей. І так реально! Аж страшно.Може,ввечері йому написати?
І Майстру нагадати про себе.
Як же хочеться в його місто!!!
Просто до крику, до страху, до болю!
І нехай все буде так, як хоче він. І з тим, з ким хоче. Неважливо.
Теологія.Як же хочеться говорити з автором цієї ненаписаної книги...
Не забути про військкомат.І окуляри для мами.

12 ноября 2016, 20:06

Голос, що впливає анестетично.Мабуть, коли будеш тримати за руку і говорити щось, дивитись в очі - можуть відрізати пальці. Гіпнотично.
І все переходить в інший вимір,і все лишається десь далеко.
Як же відвикла від вітчизняного автопрому!!!А ще не каталась в машині замначальника управління, якому віддала колись пару літ життя.
Як це театрально - показувати тепле ставлення... Коли всі розуміють, що і як.
Переглядати стару переписку, а вже і не кусає, не гризе,не зачіпає за живе.
Виспатись.Може прокинутись. Якщо пощастить.
Впертись в чиєсь плече.
А ввечері почуватись монстром.Тільки ... перед тим по тобі проїхались катком.

10 ноября 2016, 21:30

Обійми мене за плечі.Тепло-тепло і міцно, аби не турбувало вже нічого, аби в очах заворушились сльози, аби душа завмерла, а думки перестали крутитись в дикому вальсі.
Колеги не розуміють - чому почала співати на роботі. Стрес виходить голосом.
Не завжди успішно.
Разом з тим мене не чіпають, не загружають. Відчувають - іграшка зламалась, іграшку треба поремонтувати.Іграшка не просить про ремонт, але в не в стані сама себе склеїти.
Усвідомлення - все буде добре. Він з тобою.Навіть такою.А вся недовіра була проявом слабкості. І чи можеш бути вартою?
Дощ витанцьовує.
Відстав трошки роботу.
Подумай про суттєве.
Оживай.
Народись ще раз...

08 ноября 2016, 23:14

Фрази, які контрастним душем заливали, купали, сповивали - то в холодний шовк, то в теплу шерсть, то в щось кусюче. Фрази, які впивались колючками,бились птахами, що вириваються з клітки, лизались песиками, кусались котиками, ластились ласками і лоскотались ...е, а хто лоскочеться - бо згадується лише шуба...
Хоче бути біля - але не вже.Маскування проходить не дуже вдало)
Своїх не лишають, не бійся. Прорвемось - як би там не було. І паралель - у дружини щось там теж. Дивно.Він відчуває. В іншому разі - заблокував би, не писав би, не чекав.
М.Е. таки не реагує.Ніяк.Зовсім.Видно,так має бути.
Крізь рани заходить світло.Румі таки правий.Він знав, про що пише...

06 ноября 2016, 23:26

Песни нелюбимых, песни выброшенных прочь.
Похороненных без имени,замурованных в ночь.
Песни перечеркнутых,песни сброшенных на лёд.
Песня больше не нужных звучит, не перестаёт.
У нас хорошая школа -прикуривать от горящих змей;
Вырвать самому себе сердце, стать ещё злей.
Держать голову под водой, не давать делать вдох;
И обламывать лезвие после удара, потому что с нами Бог.
Наступи на стакан,если он выпит;
Голову в петлю и с вещами на выход.
Господи, открой мне тайну Бытия;
Посмотри мне в глаза и скажи, что это воля Твоя.
...
От щось таке хочеться писати. Сподіваюсь, він зможе рухатись саме в цьому напрямку, а як ні - попробую направити, скоригувати, перекрестити.
Або просто самообман.Знову.

06 ноября 2016, 20:25

Ранкові дзвінки в вечірній конвертації. Коли не боїшся сказати йому діагноз, коли він лякається, коли не кидає трубку, коли обіцяє допомогу, коли каже"скучив", коли відчувається в голосі бажання і турботу. А ще - дізнаєшся, що пухлина в його дружини.Тобто - дружина таки є. От же ж ситуація...
Зійшлись файли.
Ще би почекати до завтра - чи подзвонить.
Дощ вибиває цвяхи з трун, куди запихаєш надію на світле вчора.
Все ще вляжеться.Його голос діє анальгетично.На диво - анальгетично. А може то все самообман?А навіть якщо і так!
Тепло - незрозуміле, незбагненне,ясне, справжнє... Нехай у тебе на це своє бачення.
Але нехай буде так. Бо даруєш цю дивовижну ілюзію, чарівну, прегарну, неймовірну.

06 ноября 2016, 18:06

Ранкові дзвінки, пропустила.Цікаво, що він хоче?А якщо попрошу допомоги - чи зразу втече?От тому і боюсь казати. Реакція М.Е.очікувана.Не шукатиме більше.
Сенсей повинен би відгукнутись - але сама не писатиму.Вже не писатиму перша.
Головний біль.Психосоматика.
Не хочу говорити колегам.
Друзів знову нема.Боляче, що Олена навіть не спитала, як сприйняла діагноз.Егоїстично трошки чекала дзвінка від неї.Не прийшло.
Не зважай на людей.
Зранку показатись терапевту, хай направить на обстеження.
Потім - прооперуватись.І якщо померти на операційному столі - хай так і буде.
І тоді все лишиться - чи таємним, чи явним.
Струн нема чого полірувати каніфоллю.Вже не зіграю.
Війну програла.

06 ноября 2016, 14:31

Ловити - як Сковороду світ.А в результаті те, що і очікувалось.Так завжди - ти цього не хотіла,а сталось тому що сталось.
Він не чекає.І шукає - вже не тебе.
Віддавайся в інше русло.
Напиши, що хочеш кави.
Прокричи у небо, аби дало нарешті крила.Але не проси - якісь крила.Бо буде літак чи ще щось.
Відлітай.На цій землі вже стало надто тісно.
І робота не дає кайфу.Дошліфовано до автоматизму, доведено до механіки.Нема емоцій там, де алгоритм.
А музика ще жде віршів?А раптом так собі -- не надто тверезі слова?Все ж можливо.
Кричи.
Це все, на що ти здатна. Кричати вглибину себе самої.Нічого більше.
У тебе нема цілі. Ти - зламана стріла.Ти вже не полетиш...

05 ноября 2016, 20:28

Вимкнути телефон.Скоротити контакти.Сховатись.
В церкві шукати відповіді на питання.Зрозуміти - треба рвати те, що тягне на дно.Хто не тримає слова - не тримає себе. Не тримай його.І за нього не тримайся.Ти не потрібна йому.Вже не потрібна.
Сняться запахи - від них же прокидаєшся.
Пишеш роботу.
Роковини. Віриш?
Ні.
Твої болі набули розуміння, ти вже знаєш, що це таке, ти не боїшся.
Тепер цього треба позбуватись. Шукаю клініку.
Взяти себе в руки.
Розумію - буду сама боротись. Ну, і батьки)
Розуміння - вже вкотре - ти сам собі. Сам собі. І тільки так.
Не треба боятись цього. Лише прийми як факт.
Раніше були ілюзії.
Тепер позбувайся і їх.
Ти - собі - сама.

05 ноября 2016, 16:16

От що сказати - перед лицем діагнозу я зламалась.Взяла - і зламалась. Потім подивилась то все на фото. Стало ще гірше.Аж страшно уявити, що в прямом сенсі слова є в моїй голові.
Подруги не беруть трубку.
А ті, хто готові були ніби взяти якусь там відповідальність - зникли.
Коли людина потрібна - ти не згадуєш про нею у вільну хвилину, ти кожну вільну хвилину готовий витрачати на неї. Але не в моїм випадку.
Подібно човну - в далекім океані. А ліпше би то був Світязь. Хоча ні - таки океан - впасти на дно, аніж гнити на берегах,потраплявши на очі всім і вся.
Депресія?
Виснаження?
Та ні. Приреченість.І біль. Страшний біль.
І сил таки нема.
А втекти ... куди? Тільки в себе. Тільки в біль.

04 ноября 2016, 20:56

Забагато сил втікає в роботу.Замало лишається на життя.
Рухатись вперед.
Але куди?
В котрі коридори забігати, де шукати світло в кінці шляху, якими ключами відчиняти двері, з-під котрих вибивається промінь світла?
Чи - підважити плечем?
За вікном кричить пес. Далеко
Кажуть - дурний знак.
Не думати про то...В моніторі дзвенять козачі російськомовні пісні.
Очікую - той, хто зміг допомогти полюбити Лемберг, скаже щось - бо нащо йому хвора?
А може навпаки.
Не впевнена.
І сенсей віроломно зник.
І не лише він.
Діагностика - коли лежиш у скрині, що звуть мрт.Ясно одне - це не клаустрофобія.
Боюсь отримати результати.
Реально боюсь.
Хочеться в чиїсь обійми. Просто в обійми.
і ... плакати.

03 ноября 2016, 23:07

Ми розбиваємось - на уламки, падаємо вниз, без споминів,в тишу, в страх. І там безодня вдивляється - кожна у свого персонального ніцше. І кожен - в ніші.
Дякую за те, що вів дощовим княжим градом, що чекав, був поряд ,не ухилявся, за кожен повільний крок і погляд теплий.І такі особливі очі.
Обстеження - комфортне, як в дитинстві. коли бабуся ще була в посаді.Багато пояснили, розповіли.
Тепер задача - поставити так, аби була потрібна команді,аби боялись втратити.
Вечір - приносить сенсея.Відштовхую його.Сама.Самозахист.Рефекторно.
Чого самій хочеться? Тиші.спокою.Львова.А можна вивчати колір очей - теплий.Чи котрогось атовця.Чи й сенсея.Треба спитати про очі...

02 ноября 2016, 23:11

Кардіограма сказала"так"режиму, а шкідливим звичкам"ні".І нагрузилось ще багато чим.
Їхати в інше місто вивчати, що ж там поламалось...Раптом поремонтується?
Нарешті ремонтувати саме себе.
І коли по дзвінку - вирішуються нормальні питання.Дивно.
А потім дивне листування.Дуже дивне.Спонтанне.
Сенсей.
Чого ж НАСПРАВДІ хочеш?І чому не можу назвати на ТИ?
І чому стукаю не в ті двері - треба відключати трошки логіку.
Хоча... подумай, що то був коньяк.
Але слова... лоскочуть тіло... це не дуже правильно.
Заснути би, не думати про це все, налаштуватись на діагностику.
Не боятись.
А ще не знати, чого чекати в стороні Львова.Може - дощу, як тоді?
Але розуміння стресу - не спалити.

02 ноября 2016, 00:18

Робочі моменти.Випитий не мною алкоголь,випиті нерви,вилиті сльози.І все скупане у щедрому дощі.Листопад.
Назад дороги вже немає.
Кроки робимо - а сліди лишаються.
І не боятись сказати "ні". Вірити в легенди.
А ще серце стискається - коли натикаєшся на чиюсь черствість.Достискалось.
Зранку хочеться зайти на діагностику.
Треба щось робити.
Відчуття зайвості не витікало з офісне.Не вживатиму алкоголю в цім середовищі - натверезо спостерігати за ними цікавіше.І страшніше...
Ухилятись від ножа.І словесного.
А хочеться трошки тепла.Не натяків на фізіологію - а саме тепла.
І відчуття потрібності.Не по робочій лінії, не по вирішенню проблем.Глянути в очі, спитати - чи все добре.І чи плачу...

31 октября 2016, 22:56

Навіщо знову гратись у те ж саме?
Ти маєш сили ще боротись? Ще не всі очі сплакані? Ще не стерла всі коліна?
Навіщо? Навіщо пропадати в тому погляді? Навіщо вірити в ілюзію?
Навіщо вірити в диво?
Адже знаєш - це може не збутись.
Адже можеш не ступити на асфальт вокзалу його міста.
Бо життя таке мінливе...
Заразом - ридаєш.
І робиш вигляд, що не болить.
А серце нащо дурити?

30 октября 2016, 22:30

Два дні дивимось з мамою кіно про вампірів)
Сюжет передбачуваний, але дивимось!
Веселка, град, хмариська - одночасно. І вітер, вітер, вітер...
І хтось за гітарою так і не приїхав(
Вихідні якось так минають, виспатись би дали нарешті - а не суцільні крики сусідів і відвідувачів.
Дайте виспатись...
Салон краси за стіною.
Знак - попередження астролога?
Робити з себе ікону ,модника, саму-саму пару міста, непередбачуваних, стильних. Але в обід давитись сухом'яткою) От такі стандарти.
Хочу варити комусь борщі.
Прокидатись в 6 ранку - і варити борщі.
Хочеться вибухів в крові - лише не на обличчя з родимки. А вибухів щастя.
Воїн АТО - один і другий - зникли.
Зникай і ти. М.Е. - чекає...

30 октября 2016, 10:42

Зарегистрироваться

или

Что говорят пользователи Фрагментера

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Akise 🛩

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы