Скрипка Майстра

Скрипка.
Майстра.
Займаюсь рятуванням світу.
Змінюю чиїсь життя на краще.
Люблю мистецтво, людей, природу,велосипед, чай з травками, гостру їжу, своїх колег, роботу.
Працюю порою 12 годин на день.
Мало сплю.
Кажуть - майже не живу.

С нами с 1 января 2016

Все ж пізнається в порівнянні.Коли важко - згадати треба,коли було важко пару літ тому.І зрозуміти,що може і не так страшно?Адже кожна ситуація через якийсь час бачиться інакше.
Таке в дуже різних випадках.
Розумію, що якщо приїдуть дівчата на роботу в місто, то ми будемо періодично випивати,якщо не буде нічого надзвичайного і важливого, а отже часто.Між іншим, прикро,що колега не бере з собою на гулянки.Каже,що їй соромно у моїй присутності,але може тут інші фактори.
Нарада була напружена,але цікава.Почула те,що хотіла би почути. Побачила реакцію.Зокрема і колег.
Коли вже буде листопад і можна буде трошки просто поспати?
Але чи буде то все?..

21 июня 2020, 19:58

Слухаю на роботі Пікнік. МЕ вчора подзвонив, сам,ввечері, коли гості вже всі його пішли.
Цьогоріч він теж не привітав із днем народження.Неприємно,якщо отак розібратись.
Думаю про свій вік,але того робити не варто.
Про роботу - її багато,вона несистемна,вона нелогічна,неправильна.І страх.Неприємно тисне оте бажання, що з моїм не співпадає.Коли змушуть - це неправильно.
Подвійні стандарти - невже без цього неможливо?Невже нема відкритості?Виснажує,сковує,вибиває з колії,хочеться чистоти.Але її нема.Це ілюзія.
Ми шукаємо завжди чогось досконалого,а потім беремо те,що є.
...скільки це вже висить невідправленим?
Втрачаю важливе, задешево продаюсь.
Таки праві ті,хто хочуть захистити.
А я не чую...

20 июня 2020, 18:06

Серед людей трапляються альбіноси моральні,які визначають розвиток.Вони інші.Вони рухаються не так,як всі.Вони мислять іншими категоріями і оперують іншими даними.Їх часто ненавидять,але в потрібні моменти шукають.Саме їх вбиває першими революція.Саме вони стають жертвами і згорають,часто безіменні.
Викручується всяке.Зводити кінці з кінцями не так і просто.І швидко вирішувати якісь питання.Як вже є.Не знаю,кого там з мене хочуть зробити.І зараз горіти не хочу.Хоча би тому,що є заради чого жити.
Не хочу авансцени.
Збирати потоки чуток,припущень,приписувань лаврів чиїхось комусь якось, віддирати бруд,розмальовувати у свої кольори.
То таки дещо втомлює.
Смак життя дещо втрачається

12 июня 2020, 15:55

Отже, я роблю все і навіть більше.А тоді, коли роблю лише те, що повинна, то викинає враження, що не роблю нічого.Парадокс, правда?
Сьогодні дуже неприємний мужчина кликав на каву, відмовилась.
В неділю можливо зустріч з друзями, але певно перенесу на наступний тиждень.Чи може навіть і на завершення місяця. Просто не хочу. Видно, дистанційне таки зробило своє.
Вперше їла у новому закладі, який не дуже сподобався.Вірніше навіть і не дуже сподобався.
В житті скоро будуть зміни, зміни важкі і разючі. Не знати, якою звідтам вийду.
Важливо, аби він був поряд.І поряд були ті,хто справді важливий.
З друзями якось непросто останнім часом.А може то непросто зі мною і треба подивитись правді в очі?

11 июня 2020, 13:48

У мене дикий комплекс меншовартості на фоні того всього,що відбувається.
Розумію,що сама то все надумую.
І взагалі це таке притаманне - надумувати.
Не їм. В робочий час просто не їм, вся впавши в робочий процес.
Не здається,що справді забагато пишу саме про роботу?Це вже ніби який психоз починається.Місцями перестаю сама себе впізнавати.І це лякає.
Нема кому про то сказати.Віталій зразу скаже,що маю наважитись і зробити вибір.Або що сама ж дозволила.І буде справді правий.Помилки повторюються скрізь і постійно.От тільки як переступити через отой поріг?
Треба перестати боятись помилок.І перестати робити їх.Або не боятись.
Дощ.
Холодно.
Незатишно.

02 июня 2020, 14:21

Не вмію реагувати на критику, це проблеми із самооцінкою?Чи з чим?Технічна сторона таки теж підкачала.Не вмію працювати на такому ж рівні,як і решта.Ага,через це комплекси.З цим нічого не зробиш.Може таки треба дати спокій і перейти в іншу нішу?Життя коротке,аби витрачати його на зміни,які не оцінять...На зміни,які ми фактично нав'язуємо,бо це прерогатива сміливих.Не всі просто визнають, що то щось важливе.
Наскільки важливою може бути робота в житті?Чим можна пожертвувати?В якому обсязі?Навіщо?Заради чиїх ідеалів?
Холодно якось.Всередині теж.
І якось пусто.
Згадується та картинка - ніби нічого надзвичайного,а разом із тим...Літо буде віддане не тому,як би то мало бути.А порою і вихідні дні.

01 июня 2020, 19:15

В люди.
З масками не вельми межи людьми.
Мантри повернулись.Вони працюють,а я не так щоб дуже.Нема нормальної комунікації,нема належних підходів,нема бачення і ніхто над тим не займається.А куди далі, як то все буде - не знати.Остаточної відповіді теж нема.
Ми всі граємо у якусь заплутану гру,де всі всім все винні.От тільки ніхто нічого не робить.
Тотально.
Якесь глибоко неправильне літо починається.
Пишуться вірші.Йому подобається.
Таки проблема - ми часто говоримо не про те.Я не завжли знаю,чого чекати,чого ти хочеш.Не вмію і сама говорити,але треба вчитись.
Робила ключі - із 4 аж 1 нормальний (От сервіс...Іду переробляти, що ще лишається.
Не їла нічого весь день.
Брюки,які хочу,не знайшла.

01 июня 2020, 11:36

Ще завтра і вихід з дому.Буде не по собі,буде чимало всього до роботи,буде шум і гам, будуть задачі і висновки,буде дощ.Буде натовп.І літо.І квіти.І сподівання на щось хороше.
Манара -перші на черзі.Треба буде зрозуміти.І в сумку вкину першими.Також руни.
Погода не стимулює ні до чого.
Дощ та й дощ, калюжі.В столику лежать заготовки до браслета для мантр.Кольорові.Буду ними гратися.Тільки треба взяти нитки міцні, поплести вузлики.Вночі треба буде то зробити.На наступному тижні.
варто ще один браслетик зробити.Тільки з пласкими намистинками.
І взагалі досить брати на себе в роботі більше аніж треба і передбачено зарплатою.
Що там на рахунок літа,не знаю.Якось сумбурно,сумно.Чи ж він відчув?..

30 мая 2020, 13:36

Сьогодні не прийшов.Взагалі.Мабуть,відчув,що щось не те сталось.А може пропала мережа.А може ще щось.Так чи інакше - щось сталось.
Карти забрала. Буду потихеньку їх освоювати.Треба дістати з шафи його руни,спробувати потримати в руках.Відчути,що то він їх зробив,і зробив певно для мене.Неочікувано якось отак, але приємно.Досі переживаю оту інформацію, хоч минуло вже стільки часу.
Повертається звичний ритм.
Настрій вниз.
МЕ переймається дощем.
Алкопоет на своїй хвилі.
Власник песа і кота мовчить, хоча що він взагалі робить у сім списку)))
Куди мене заносить?Все,вдих-видих.Розслабся.
Можна почати читати чергову історію про ТаємнеМісто,тим більше таки пішло непогано.Його книжку.Так,саме його...

29 мая 2020, 20:56

У Великобританії член парламенту має чимало всього на голові - це фактично лідер округу, що його делегував.В нас щось подібне.Цікаво, як там і забезпеченням на ту всю діяльність?
Капсаїцин стимулює.
За вікном сильний вітер.
Град досі лякає.Стихія то страшно.Особливо коли бачиш результати.
Коли закінчиться мода на тверк?)
Карти - треба забрати.
Карантин - введуть послаблення, можна виходити межи люди. Сподіваюсь, все буде добре з транспортом. Дуже сподіваюсь.Наступного тижня шефа не буде, тому підготовка до того чогось важливого таки пройде.І оте теж пройде.І взагалі все пройде так, як пройти має.
Чи болить сказане ввечері?Дуже. Найближчі ранять найсильніше.Не знаю,що він відчує ввечері.І чи.

29 мая 2020, 11:04

Карантин і далі карантин, транспорт не ходить,як буде далі - хтозна.
Випав град.Великий.Злякалась.Взагалі боюсь явищ природи - вони мене паралізують. Всякі стихії типу граду, смерчу, сильного вітру. Тобто отого, на що нема взагалі впливу. Ну бо як захистити врожай від стихії?
Сподіваюсь, що завтра приїдуть карти.
І що зможу відкривати в собі нові грані.Важливо - вірити, що то буде. І працювати над собою., довести все до автоматизму.
Робочі питання займають багато часу і сил.
Шумить щось в серці.
Завтра треба буде сходити до Саші, занести йому мед, каву, чай. Та й просто підтримати.
Волосся понищене, треба занятись відновленням.
Хочеться вже до людей.І познайомитись із Пуккі)
Все буде гаразд.

27 мая 2020, 17:35

Несподіванки таки трапляються. Інколи навіть такі. Приємно.
Карти в дорозі.Зрозуміла, що то мені таки треба.Хтось відчуває мою силу - і вірить їй.Це знак іти далі.Кажуть, треба рятувати планету?Треба.
А може вона себе рятує сама оцим коронавірусом, очищаючись? Проте знову ж - чекали, що зачепить середовище людей зі слабким імунітетом, однак масових смертей наркоманів нема.
Кста, про наркоманів.Цікаво, що там Ісаєв?І дійсно, чим зумовлена така його реакція?
Місто,майбутнє - може бути в наших руках.А може і ні.Тут як карта ляже.І все може бути.А може і не бути.
Сміливість бере міста.А загалом - він не сказав ще нічого.
Що буде в результаті?Час покаже.
Страшно було вночі.Таки попрошу вибачення.

26 мая 2020, 16:09

Карантин лишає сліди на всіх.
Будучи в вихорі інформації,вибираючи оці всі негативи, стає зрозумілим,що треба таки допомога психолога.Однак чи вистачить психологу, про яку думаю, усвідомлення,що із цим всім робити?
Чи то все лише блаж, нема коли, потрібно рухатись далі, не спинятись, не здаватись, не ламатись, не нити.
А потім в один прекрасний момент все просто стане.Раптом.І вже аніруш.
Ми живемо у час вельми жорстокого покоління, і самі винні, що виростили таке,що самі є його частиною,що дозволяємо такими бути.
Ми не сентиментальні.
І Хвильовий би був вражений.
Він хоче бути темним,але сповнює світлом,сам стає світлом,коли поряд.
Є двері,за які треба не зазирати, і кроки,що треба зробити.

25 мая 2020, 20:29

Давно сюди не заносило.
Робочі нюанси.
Сподіваюсь, Апельсин таки скаже - ні. І буде спокій без отих фарсів. Бо інакше то буде спроба пояснювати історію мовою фарсі, котрої не знаю ані я, ані слухачі.
Вельми було неприємно, коли ото в 5ницю не забрали.
Щоправда, певно не було потреби.Ну так, адже то не в мене критичне мислення)
Погода шепоче - сиди вдома.
Те ж саме повторює і нога,яка вже настраждалась.
Дякуючи персональному гуру, все суттєво краще.
А ще були сни - такі різні!
Читаю його книжку - легко пішла.
Затримка з поданням документів на 20 днів - роздратувала дуже( Колеги, на жаль. Але тут безсилля. Система цінностей(
База не працює, що паралізує діяльність.Невже знак і скоро крапка?..

25 мая 2020, 06:41

Дякую, що ти є.
Завдяки тобі вгамовуються внутрішні демони,а слова набувають нових барв.
Стаю спокійнішою, вже нема тої рвучкості і такого страшного бажання рятувати світ.
Пам'ятаю рельєфи твоїх мозолистих спрацьованих долонь, що торкались значно ніжніже, аніж десятки інших.
Коли ти поряд - не завжди важливо,що там на вулиці,бо внутрішнє тепло сповнює. Воно не змінить погоди,але уможливлює не помітити її)І обов'язково пригорнеш на морозі,аби не замерзала.
Так важливо бачити твої очі!Так важливо просто мовчати і посміхатись,не забивати ефір звуками.Ми стільки наговорились за ці місяці розлуки,що тепер велика потреба у спілкуванні без слів.Поглядами.Дотиками.
Ми - є.
Чекаю на тебе.Дуже чекаю...

13 мая 2020, 11:00

Карантин триває,але вже таке враження,що люди про то забули.Маски,безпека,відстань - то для слабаків.
Сни дивують.Чиїсь,зокрема.
Дивує і реакція Віктора,який таки переходить межі.Говорити,пояснити,чути - на це нема часу.Розділяй і володарюй.Не треба заганяти мене в почуття провини.Не варто.Це можна було би зробиті рік тому.А тепер стала кращою.
Надто добре все пригадую - і спину,і квартиру,і непідготовлену зустріч,і депресивний листопад,і пропозицію приносити йому матеріальну користь.
Обирати треба.
МЕ мовчить.
Набралась зобов'язань,але сама би щось отаке хотіла.Адже обіцяла змінювати, змінюватись?
Думати вмієш,ото тепер і маєш.
Не вистачає дотику рук.
І відхід Графині болить.Відчутно болить.

12 мая 2020, 22:37

Поки дзвінки лише від тих, від кого то цілком очікувано.Важливі слова.
Робочі будні будуть з часом, поки все як є.Та декого не стримує те, що вихідний.
А може таки назватись в мережі справжнім іменем?А може подзвонити до Коста?А може ?..
Сон цієї ночі - урок трудового навчання.Незнайомі люди,вчителі,завдання теж не дуже зрозуміле.Факт - кабінет таки знайомий,хоча не бачила його вже років 20.А так в деталях!От лише столи стоять якось дивно.Ну, в мене ніколи з хендмейд не було як треба.
Атмосфера екзаменаційна.
Життя бере на зуб.Життя треба інколи також водити до дантиста.Навіть якщо дантист - свободівець)
Дякую батькам,що вони дали життя.Дякую, що дарують тепло.Вони найкращі.І спогади - чисті.

11 мая 2020, 10:33

Ніколи не думала, що то може статись отак.А з іншої - їй пощаслило, що все так швидко.І не мучилась.
Знову перед моїм ювілеєм щось трапилось.
Боляче.
Незвичайно вразила турбота його.Недзвичайно.Так огорнув теплом,ніжністю,підтримкою.Не сподівалась,що можна аж так.
Снився дивний сон - міське озеро, що виходить з берегів, що несе в собі щось чорне і страшне,щось неприємне.І води все більше і більше, вона струменить навсебіч, а я за вікном, де безпечно, за всім тим спостерігаю.І потім все стихає, озером пливуть лебеді.
А ще - походи до якогось лікаря, Хомяк на дорозі спиняє бусик, а біля мене той сам став.
Сни вміють давати підказки, тільки треба навчитись їх впізнавати.
Дякую батькам за життя.

10 мая 2020, 20:53

Карантин іде до завершення, ще би дочекатись,коли почне транспорт ходити.
Хворих більшає, логіки меншає.
Дивлюсь останню серію серіалу і думаю, що там далі подивитись.
Якось не тягне на всякі отакі,як рекомендує шеф.Бо не треба.
МЕ не приходить в ефір.
Бажання закритись від людей не минуло,до людей не хочеться.
Згадався двір біля озера,де на сходах з тильної сторони двору завжди проводили час з Анатолічем. Минуло десять літ.
Якби Коста був музикою, це було би Knocking On Heaven's Door
Вчора перебрала забагато того всього,інформаційно перевантажила голову, а з перезавантаженням щось не склалось.
Пролистала сторінку Богдановича.Слизько.
Трава така зелена...
Весна.
Понеділок лишу для себе.Можна?

09 мая 2020, 12:44

Ситуація починає демотивувати дедалі більше і більше.Почуваюсь як особа з особливими потребами.А може просто не вмію приймати належним чином ситуацію.
Холодно.І за вікном, і в квартирі, і в мені самій.І неспокій, тривога, а разом з тим нема підтримки.Ти всім сама потрібна, ділиш навсебіч любов, інформацію, а самій не лишається особливо щось там.
Що буде далі?Як ми будемо далі?І чи ми будемо?Чому він так негативно реагує на мої прояви емоцій щодо нього?
Не хочу допускати навіть і думку про якусь паузу у спілкуванні, бо то треба обидвом.
Погода робить своє.У Славську випав сніг.
Певна війна почалась.Сподіваюсь,не вельми зачепить.
Далі буде далі...
Не думається про свято.Але щось треба подумати)

06 мая 2020, 14:09

Карантин починає закінчуватись,але не у всіх.Нема чарівної палички,яка спинить все.Не можна діяти так,тому що тобі так хочеться.Не можна наражати на небезпеку інших.Люди - це не витратний матеріал,це взагалі - не матеріал,навіть коли то біомаса.На жаль.
Страшно,якщо чесно.
Давно не було такого вінегрету в думках.
Розуміння,що довкола - стіни.
Не хочу говорити,що не потрібна нікому,але в такому віці не знайшла досі саму себе.
А може не треба морочити собі отим всім голову - а просто почати жити без зайвих задумок?
Відпустити ситуацію - якщо не можна нічого змінити.
Пам'ятати про важливе.Знати,що дивитесь в одну сторону.
І ще. Він справді любить.Він бажає справді щастя.Іде тепло.
Це важливо...

04 мая 2020, 20:56

Важко сперечатись з тим, чиї слова мають велике значення.
І в певний момент розумієш, що він важливіший за багато моментів.Саме він, не правота, не правда, не ще якісь там нюанси.Він - це і є місто.
І стриматись, не заплакати, не зірватись - важливо.
Завтра треба буде вийти з дому.Страшно,якщо чесно. Розумію.що після карантину треба буде якого психолога.От тільки щось перестала в них вірити.Можна, правда, спровокувати роздвоєння, але то наробить тільки більшого клопоту.
Віктор просто перестав реагувати.І треба перестати називати його М.А може навіть і в телефоні переписати.
Насправді нема кому розповісти.
Тому говорю сама собі вголос.
Завтра все мине спокійно.
Все оте пройде добре.Однозначно)

03 мая 2020, 20:57

Карантин закінчиться,але нема виходу з нього,нема продуманої стратегії,нема доїзду на роботу,взагалі нічого путнього нема.Країна у квітні 2019 року повернула радикально не туди.
Коста.Треба ставити крапку.
МЕ.Просто зник.Втік в хворобу.6 років...Це вже 6 років від часу, коли все закрутилось.
3травня.В той день повернулась зі Львова.Там була важлива зустріч,яка потім допомогла наламати дров і стати сильнішою.Зараз не особливо чогось від нього жду.Треба думати.Інколи головою.
Персональний гуру більше мовчить.Не шукаю нічого особливого у тому.Різні рівні.Треба вчитись приймати,зберігши себе.
В цих хаосах де за цим всім я?І чого хочу насправді - те,що вмію,чи те, що люблю?
Спокою.
Треба спокою...

03 мая 2020, 13:46

Де ж ти є?Вет, де ж ти?Вже вельми пізно,а його ще нема.Певно, поїхав в магазин.
Коста таки хоче показати,що йому цікава і важлива...
Погода тепла, затишна вже така весна.І вишні цвітуть.Люблю,коли цвіте вишня - її аромат тонкий,дзвінкий,особливий...
Коронавірусна динаміка набуває цікавих обертів.
Не знати, чи воно спадає,чи недообстежені.Схиляюсь до другого.
Люди перестали носити маски,думають, що вже все, скоро крапка.
А крапка не скоро (
Самопочуття не радує,але сьогодні день без солодкого,то не так страшно.
І сеанс знову треба просити,аби відпустило.
Шанті походу знайшло щастя,от тільки поки опирається і не хоче.Є моменти там.Це її вибір.
Щось мотивація не така...
МЕ,де ж Ви?Чи все гаразд?

29 апреля 2020, 18:01

Ну що, карантинно і надалі.
Бігаю на новупошту по всякі штуки.
Коли впадуть гроші? Поки ще стабільно,але вже не завадило би поповнити скарбничку.
Їсти не хочу.
Місячні, болючі, спати не дуже.
Розповіла про Вета.Кажуть - принцип пазлів. Мабуть так і сталось.От тільки чому саме так, саме в такий час?
Він наполегливий, турботливий, впертий. І дуже самотній насправді.
Порою проживаю день від вечора до вечора,аби знову почути його.І нехай російськомовний,зате в серці у нього є дещо особливе - я. Скромно)
Робочі будні.Цікаві питання, неоднозначні рішення.
Знову листаю некропольні історії і воно дуже навіть гарно заходить.
Весна якась дуже особлива.
Побачимо, що буде далі з Костою...Певно, тиша.

29 апреля 2020, 11:30

Зарегистрироваться


или

Что говорят пользователи Фрагментера

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Sart 🌄

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы