Скрипка Мастера

Скрипка.
Майстра.
Займаюсь рятуванням світу.
Змінюю чиїсь життя на краще.
Люблю мистецтво, людей, природу,велосипед, чай з травками, гостру їжу, своїх колег, роботу.
Працюю порою 12 годин на день.
Мало сплю.
Кажуть - майже не живу.

С нами с 1 января 2016

Зранку поступила пропозиція долучитись до вживання алкоречовин в товаристві людей, з котрими раніше то було звичним.
Зараз не тягне - ні на цих людей, ні на алкоречовини, якщо чесно.
І розмови строго про роботу. А особисте життя - якось, колись, правда, потім не зорієнтуєшся, коли все вже пізно.
Свого часу було чимало потягів, які поїхали вдаль з перону - без повернень, в один кінець. Ми більше не перетнемось, та й вже пізно. Все вирішено, крапки поставлені - як і підписи в РАЦСах. А тоді... Тоді не вбачалось за належне.
Всьому свій час? Може.
Не хочеться, аби було як у хіпі. Ага, завіси спали. Бачиш справді нещасну людину. І алкотреш не порятунок.І потяги йому давно перестали навіть снитись.

18 апреля 2017, 10:58

Вітряно,холодно ,але сонячно.І на вулицію ніби й хочеться, але водночас і не дуже.
Треба буде зайнятись листами на мерію - терміновими.
Весна несміливо блукає,а не заходить.І лише білим цвітом прикрасила дерева, аби подражнити тих, хто ще не одягав весільних суконь.Чи хочеться? Є таке.
Снились якісь легко бюрократичні сни.
Тематичний воїн усім виглядом показує,що зайнятий.Але коли проблеми - знає, що є куди постукати.
Може би почати якось відсторонюватись і просити про щось навзаєм?Але всі дивляться,як на джерело тепла і позитиву.
От лиш М.Е.втік в свою депресію.
М.просто втік.Хоча і каже - покличу.
Це ж вже три роки від першої зустрічі буде...
Перший дотик, перший вечір,перше вино.Скучила!!!

17 апреля 2017, 15:44

Христос Воскрес.
Надворі зимно.
Якось зависаєш між часом, і сну не вистачає, і мовчить телефон, і нема дзвінків від друзів.Вірніше - є від тих, кому ти потрібен, чиї інтереси допомагаєш відстоювати. А може так і треба?
М.Е.пише.Смикати за руки, благати,хапатись за пальці,шукати тіні...
Чи ждати,коли покличе?Коли скаже - ти де?Чи коли Лемберг нагада про себе?
Задумайся,він ніразу не вітав ні з чим ТВОЇМ.
І біль не випивав - твій.
Бойовики обстрілюють позиції, провокують.
Сармат дочекався Великодня і пішов в небуття.Айдарівець.
Коли закінчиться війна?Коли всі повернуться додому?
Скільки поколінь має зникнути,аби забули про цей жах?
Країна в агонії.
Країну рвуть за гроші крізь ілюзії патріотизму

17 апреля 2017, 12:03

Христос Воскрес!
Ми забуваємо, що сьогодні спомин про Жертву Божу. Що був момент, коли Отець полишив Сина помирати на хресті, аби потім - воскресити.Як Ісус відчув на собі, що то є - втратити захист.І все ж врятував нас, випив до дня чашу сію.
А мир не навчились розуміти, возлюбивши гроші, що дає війна.
Домашньо і тепло.
Особливо коли надворі лютує вітрисько.
Зомбіящик розчарував - не варто робити кумірів, спекулювати на релігії, маніпулювати тонкими матеріями, робити з віри шоу.
Мистецтво - досконале, тонке, треба розуміти, відчувати.
На жаль,як є.
М.Е.в депресії.Помирає, аби вернутись.Куди?Ким?Що далі?Він не виконував своїх функцій з самого початку.Самообман, Скрипко.
Все ж Христос Воскрес!

16 апреля 2017, 22:28

Будьте обережними, програмуючи дійсність,загадуючи бажання, бо вони збуваються, бо молитви будуть почуті.
Дивишся в заховані за окулярами очі,які закували свідомість 9 років тому - так несподівно, а так сильно. І не смикає, зовсім.Абсолютно.
А просити - дітей. і того, з ким тих дітей виховувати, з ким вчити їх ставити перші кроки, хто лікуватиме рани.
Поки впадають в депресію,не підпускають,не шукають,не чекають.
А так хочеться відчинити брами душі, подивитись в очі, взяти за руку. І щоб більше не смикалось, як хтось обіймає за плечі, не так, як звично.
Самотності - яку забиваю волонтерством. Громадська робота не постраждає, ні, адже підтримає, зрозуміє і буде поряд.
То буде справжньо і щиро!

15 апреля 2017, 20:05

Пора вже обростати перами, варити комусь борщі і впадати в рутину родинного буття.Відчуваєш, як програєш у казино життя роки, години, дні.Натомість - що маєш?А?Досвід?
Чекання, коли покличе?
Куди? На пару годин гармонії,аби потім витерти губи після абсенту і пити чай з пакетика?
Банально.
Читати книги ні про що, шукати шлях в нікуди, розмовляти про непотрібне - у цьому падає в воду океану смерті рік, ще один, і знову.
А у когось виривають під ногами діти.
А хтось ...
Стоп.
А може хтось дивиться на тебе, як на щось важливе? А? Не думала про то?
Розгортай крила - і рятуй, витягуй, жертвуй.
Місія в тебе така, розумієш?
Кожному своє...
Змирись, спинку рівно,люби світ.
І дозволь йому любити тебе!

15 апреля 2017, 16:51

Ритуали створені для того,аби їх дотримувались.
Руки допомоги потрібно простягати, не чекаючи ніц взамін.Хіба плюс до карми.
Дуже хочеться бути потрібною.
Оголошення було зайвим - лише потоки не надто адекватної публіки.А результат? Не знаю.
Хочеться весни.
Але не блискавки, як то було з превдотатуйованим - що не лишило й сліду.
Не грудки попелу,що розвіявся давно,як з сенсеєм.
Не шрамів,що болять
Хочеться постійності,надійності,впевненості,що чекають.
А потім знову натикаєшся на щось старе і вже минуле.
І воно теж натикається на тебе.Чи доцільно знову наступати на ті ж самі граблі?
І чи хочуть вони, аби ти на них наступала?
Львів.
Хочу туди.
І прекрасно розуміється, чому і до кого.

15 апреля 2017, 13:50

Просто реанімувати ноут, важче - себе.
Швидко завоювати прихильність,миттєво її втратити.
Характерництво туманить голову, втягує,а заразом розумієш - всі нації роблять одне і те ж, але різними мовами, під покровом різних вір, але сенс...Сенс той самий.
Правда насправді очевидна, от лише грати на серцях не хочеться зривати.
Скучила за М.
Дуже скучила.
Болить.Дуже.Вчорашній випадок з коштами різанув по живому.Якась така дрібниця, а зачепило.
Сенсея більше не буде.Навіть випивший не займає.Цікаво, з чого випало отаке?
М.Е.незрозуміло себе поводить - то кличе, то мовчить, то хворий, то втікає, то посміхається.І не спитає - як ти?..
Заповнити емоційний вакуум.
І дуже особливий похід на цвинтар...

14 апреля 2017, 12:39

Давно не писала.Багато роботи.Важливі люди віддаляються.Навіть колеги.
Вівторкового ранку ридала на могилі дюдіка. Прийшла провідати - і вибухнула.
А потім було багато тепла, були зустрічі з дітками, з особливими. І з людьми - особливими.
І сповідь була.
І люди, які приходять не в ті двері не з тими питаннями.А ти тримайся, не вибухай, тримай спину рівно.
І руки допомоги,яку простягнув комусь.
І фото,яке передало суть.
І нема крамольних думок про отого, з татуйованим рукавом.
Швидко якось так.
Вироджене, девіантне розуміння потреби у фізичнім прояві.Невже то ключ до самотності?Невже не зможу створити щось для себе, куток тепла?
Треба щось змінювати.
Якось інакше дивитись на речі і саму себе.

07 апреля 2017, 20:13

Втома.
Можливо авітаміноз.
Або нестача ще чогось.
Або просто виснаження.
Прагнення спокою.
А ще - новина про самогубство бійця, котрому носила на поховання квіти.То було самогубство.Страшно.
Сьогодні мала злітати на виставку,але не змогла навіть чаю випити за весь день, бо не мала як відірватись від роботи.
Рівень відповідальності патологічний.
Решта не страждає таким.
Ти тягнеш пару лямок і переживаєш.
Коли жити?Як?Нащо?
І хочеться дітей...
А ще зустрічі зі священиками дуже дивують...
Четвер5ниця будуть неоднозначні, робочі, потім - субота, яка може дати по голові.
Страшно? Ще й як!А вини нема, та й все сталось не тому, що ти це зробила.
Гранатометний вогонь - вже неподалік.
І це - страшно!

29 марта 2017, 21:49

Пересохле горло від довгої промови, від важких слів, страшних речей, специфічних явищ, неоднозначних ситуацій.Важко було? Та вельми.
Чесно.
Навть не думала, що аж так.
Приємно - то не було даремним.
Тепло - вони відчувають єдність, потребу. І коли на завершення посміхаються - це щастя.
Адже головне - допомогти, не дати впасти духом.
Адже їм і зараз болить.
Нам треба вчитись бути Людьми. Зокрема - стосовно тих, у кого неоглошена війна забрала рідну кров, рідну душу.
А сил не додає, і треба стільки всього встигнути.
Люди втрачають здоровий глузд - істинно страшно!
М.Е.прихворілий.
Не знаю, як з рандеву в 5ницю, ніби і не страшно, ніби лікар, але хтозна,хтозна...
М.зник.Не пише.Зовсім.Чекатиму

28 марта 2017, 15:45

Наші програли хорватам, поляки виграли в чорногорців. Певно, не поїдемо на чемпіонат в РФ.
Та й - страшно подумати... Реально страшно - невже Львова більше не буде?
Таке враження, що втікає.Віддаляється.Чи впадає в якісь проблеми?Депресію?
Щось страшне трапилось?Чому мовчить?
Вже би сказав усе. що мав сказати. Наприклад, що відпускає.Чи що завантажений.Чи що скучив.
Чоловіки...
Написала тому, хто ховався за ... та за якими псевдо він тільки не ховався))) І далі - за псевдо)
До речі, "Чому француженки не сплять самі?" читати не варто.Піархід, не більше.Побачите, то не беріть.Краще вже вернутись до канонічних Барбари та Алана Піз.
Весна має вибухнути.Але - взаємно.
Без больвих відчуттів.
Весною

26 марта 2017, 21:42

Невже?Невже в РФ знову ризик виникнути революції?Невже ті громадяни таки скинуть свої окови? Невже зазомбоване населення наважиться на зміни?
Питання риторичне.
На вулиці весна несмілива.Першими квітами фіолетовими та білими, але не бризнула матимачуховими іскорками.
Невже вихідні так швидко завершились?
Сни закривають добру частину доби.
Добре, що вдома, тепло, тут батьки і смачний чай.
Як соромно, що не можу забезпечити бабусі того,що можна.Але їй - судячи з усього - комфортно у тій жертовності, котра наявна.У спілкуванні з маргіналами.
Cora Laba. А колись вшив в меморіз - Кара Лаба.Ото знайшла.Слухаю.Дивуючь.Відчуваю.
... як би не було - скучила.
В голові бринить "Місто спить"Квітки Цісик.

26 марта 2017, 16:42

Хлебчу хороший елітний алкоголь з Прибалтики.
Ризький бальзам.
Ну, як, хлебчу.Так собі, грам 20.Розтягую на довго-довго це вишукане задоволення.Інакше - пиятика.А так - томно, смачно.
І життя треба так само - смакувати.
І емоції.
І ще багато чого.
Хочу до Львова!
Але розумію, що є багато роботи, що є стільки всього, що не буде для того ніші.
І що М. не чекає.
І коли заходиш на сайт, а не виходить - то не треба заходити.
Навіть коли він там)
Так треба.
Тобі так треба.
І йому - теж.
Вчись відболівати.
Тебе он на каву кличе мужчина.У нього специфічне почуття гумору, смак на музику, а ще називає тебе ханжою.Ага.Мене)
Щасливий)
Скоро буде весна,велосипед,тепло, квітнучі дерева і багато позитиву!!!

26 марта 2017, 13:04

Снилось щось середнє між школою і лікарнею, а вночі втікаєш в офіс, де відбувається своя якась активність.Чомусь явно снились ... туалети, аудиторії,заняття з дітьми.І весі. Події в приміщенні відбувались вдень, а за порогом була ніч.По суті - як воно і є.
Аж захотілось побродити десь нічним містом.
Коли зробити глибокий вдих і все спланувати - то не страшно. Треба лише перебороти себе і заспокоїтись.І діяти.Не здаватись в полон емоціям.
Аби на ранок не смикало і не боліло.
Епізоди львівських хвилин.Як знову хочеться туди...А водночас - не хочеться благати про зустріч.
Хороша людина,яку звали мадонною - в хорошому сенсі - стала мамою і живе для себе.Взяти з неї приклад? Мама явно не проти...

26 марта 2017, 10:34

Інтернет радує - ним неможливо користуватись.Взагалі.Вибиває.DNSадреси не хочуть слухатись.М.Е.нарешті вийшов на контакт - і от маєш, мережа проти.
Зараз пишу сюди і не впевнена, чи запис збережеться.
Мав бути скандальних захід - і не було.
Мала бути важлива зустріч - вибрала лікування.
Мали зібратись мальви.
М.відверто мовчить.Читає мої повідомлення,але не відповідає.Невже більше не жде?Невже аж так вперто вимагає,аби вирішила його проблеми?Боляче.Дійсно - боляче.
На столі лежать книжечки, які би почати читати.
Про комунікацію між представниками гендерів.
Мабуть,то треба знати, очевидно, щось в мені не так і не там.
Дощ зі снігом.
І книга з шоколадом.
Або заносити в електронний світ вірші.

25 марта 2017, 22:07

Нова пристрасть гастрономічна - житній солод.Кисленький, яскравий, поколюючий, але такий насичений! Це не смак житніх сухариків, не смак темного пива - це солод.
М.не пише.Взагалі.Жде авто?Егоїстично.А як інакше?Невже можна так експлуатувати?А взамін?Не хочу матеріального.
Чимало векторів, напрямків - а що вже є.
Червоні туфельки - де не повинні бути.
Серце не летить.
Дописувати випадково написані вірші- і змінювати сенсове навантаження.
А сенсей дав до зрозуміння, що вже все.Отака історія.Завершилась - ще не почавшись.Ілюзії,ілюзії,ілюзії.Розбита кришталева шклянка. А що було у ній?Ілюзії.
М.Е.готовий знов вчити літати.І в цьому щастя.Нехай теж - ілюзорне.
Однак - доля дала такі саме ключі.

23 марта 2017, 19:43

Кольоровий день дітей сонця.
Дивишся в очі першим почуттям - і жодного нерву не смикнуло.Тільки потім ідеш пустим містом і чомусь не думаєш про нього, але в сумці лежить сир з пліснявою. Кажуть,знімає стрес.
Зміна зачіски - не кожен помітить, не кожному знати.Але нарешті.
Ніхто не має для мене часу.Зовсім.
І колеги стукають, лише аби щось помогла.
І люди шукають,аби простягла руку допомоги.
Чи бачить хтось за посмішкою, що чі сумні?Що закриваюсь ширмою сяйва?
Вірші систематизуються.Знайшла ото з часів рок-опери. Небагато, але є.
Сильні.
Допрацювати треба ще щось.Треба робити збірку.
Відповідаю на листи,які не мають особливо сенсу.
І чекаю того, без кого сенс втратить все.Чи дочекаюсь? Не знаю

21 марта 2017, 22:19

Ранок заколосився дощем\снігом.
Снилась знову війна і постраждалі.
Нарешті набралась сміливості.М.Е.має недоліки з компом.Тому мовчав.Але міг би сказати,де він,що з ним.
М.ще не знає, коли він хоче мене бачити.І чи хоче.Сумніваюсь.
Пора думати вже практично про квитки на концерт.Їх розбирають.Це видно.Тому нема чого тягнути гуму.
Лікування дає плоди.Плоди не дуже смачні,але які вже є.
Колеги з поверху 2 вкотре показали,що є робота і тільки робота.Дякую.Враховано.
Тепер маю дофігіща інфи, яка не вийде далі, як треба.Бо так треба.
Не забирайте час,передбечаний на сон -навіть на благі цілі.Жити хочу.Ще трошки хочу жити.
Репресії, розклади.транспаранти. диспропорції...Чому місто так не хоче змін?

20 марта 2017, 20:27

Як заснути?Як розбити цю тишу?Як прорватись у світ, який зачиняють?
Де той дивний муляр,що зводить долю?Куди він зник?Персональний Волинкар, що грав коло Воріт Зорі.Той,на чию музику злітались птахи - і розсікали повітря перами, насичуючи його вогнем життя.
Впасти на коліна,питати в землі,в води,в дощу - де він?..
А можна просто набрати - і почути голос.
Та лиш чи хоче він цього?..
Листи, що не отримали відповіді.
Вони взагалі діставались із скриньки?Чи розірвались нерозпакованими?
Важка - хоча ніби і правильна зустріч - з тими, хто втратив частинку себе, хто живе в болі.
Ми не зрозуміємо того стану,але маємо бути достойними тої жертви.
М. Відізвись!
Будь ласка...
Не залишай.
Світ такий чужий

19 марта 2017, 23:35

У вихідні ввечері засідаєш за роботу, а чому? Бо тебе звинувачують у недопрацюванні.От такі грані - трудоголізм з аверсу,халтурництво з реверсу.Намагання комусь довести, що ти хороший спіціаліст.
Нащо отак?..
Зранку треба довго не дрімати - чекатимуть дівчата,котрі втратили щось більше, аніж спокійний сон.
М.Е.незрозуміло де.
Переживаю.
Не кажучи про то, що знову - ох вже та циклічність! - М.просто ... теж зник)
Парадокс.
Ніхто з них не подумав, що є якісь там емоції?
Відповідальність,зрештою?
Чи то всьо лише красива обгортка нудної книжки, де знов натикаєшся на те, від чого втікала, від чого впала у отой паралельний вимір.
Певно, пора ставити сліди на нових стежках, читати нові книги.
Весна.

19 марта 2017, 00:13

Різнокольоровий манікюр не здатен зафарбувати будні.Ми хочемо заховатись за чиїсь плечі, аби вони приймали удари - але не готові підставляти свої.
Двері зачиняються.
Довіра розсипається на дрібен мак.І тільки спогади ще щось там навіюють,але усвідомлення - крапка.
Розриваються конекти.
Тиша.
Завіси з шумом польоту метелика спускаються.
В сумці дрімають дві нові книжечки - від прекрасної поетеси,на котру ти колись рівнялась,а сьогодні - даруєш квіти, і цвітеш,обіймаючи її.
Через скільки треба ще пройти шляхів,аби дійти до тих дверей, котрі відчинять тобі, за котрими - тепло.
І щоразу, переступаючи котрийсь із порогів - ідеш на пошуки того тепла.
Та лише не знаходимо сил протистояти течії...

17 марта 2017, 21:21

Країна рветься.Смута - як сказала мудра колега.Невідомо,що трапиться за годину,день.Все - як погода навесні - таке нестабільше,і вітер подує не так- уже дощить, або бруньково вибухають дерева, біліють квіточками клумби.Цікаво,вже є маргаритки?
Витравлення - як кислотою, з системи.І системи - з мене.Необгрунтовані дивні дзвінки.Ще більш дивні повідомлення.
Ситуація хитається.
Сенсею боляче.Його ранять.Вже давно.Чому ж мовчав?
Міжсезоння вдарає по психічних станах.вилазять хронічні хвороби.Трапляються дивні речі.Плани часто руйнуються.
Сонно.
М.Е.не трапився.
І в солодощі не хочеться.
Взагалі не знаю, куди рухатись.
А вже пізно робити доленосні повороти.
Дітей хочу.І заміж.І спокою та гармонії.

15 марта 2017, 22:23

Засинається.
Мимоволі в свідомість падають картини з нещоавніх снів,аби наснитись знову.І знову - блукаю одним і тим же кварталом міста.Чому?
І чому саме там застаю війну, усвідомлення бойових дій?
Оте дивне відчуття - немов репліку з минулого втілення, коли розумвєш фібрами. А може - то відгомін попередніх інкарнацій?
Тематичний воїн на своїй хвилі, не намагайся будувати діалоги.
Самбука:перший, кому чітко сказала про бажання - поки таке, закрите тінями, але не мерехтливе - змін.
Без деталізації.
Дивлюсь на квитки на БГ.Так руки чешуться купити!Скоро вже.І зробиш то сама - бо нема чого надіятись на того, в кого просиш допомоги.
Вірші.Мають бути.Нехай біль стікає у них.Стане легше. Побачиш)

13 марта 2017, 22:36

Все більше починає гризти бажання розірвати коло,вирватись і пірнути з головою в іншу сферу.От тільки - чи так просто відпустять?
Разом з тим - тривала пауза була дане не просто так, а щоб глянути зі сторони, оцінити, що і як, ху із ху. Зрозуміла?
Отож...
М.зачекає.Цього тижня ви не зустрінетесь. ані самопочуття, ані темпи, ані внутрішні налаштування не посміхаються.Зовсім.
Зможе - зрозуміє.
Випитий чай, розмальовані кружки.Невідомо де взялись ложки.
Не допомагайте родичам працевлаштовуватись до себе - то не закінчиться нічим хорошим.Ніколи.Нема винятків.Взагалі.
М.Е.малослівно прийняв біль і мовчання.А чекала хоч одного питання...
Дуже хочеться іти вулицями давнього міста...Туди,де тепло...

13 марта 2017, 20:08

Зарегистрироваться

или

Что говорят пользователи Фрагментера

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Akise 🛩

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы