Скрипка Майстра

Вельми дискомфортно, коли стільки шуму.Самопочуття бажало бути кращого,а навколо рух, хоча всі розуміли,що того робити не було би варто.
Перший півфінал відбору в євровіжн,сподобався отой грузин, дівчата з калиною.Депешмодові клауди більше депешмодові.А взагалі виграє політика.
Говорити про траву в такому ракурсі?Люди дивують.
Нога тривожить, але справлюсь.
Чогось дуже не вистачає в спілкуванні з ним.І на кожне - все буде добре.Заспокоює.Навіть коли виливаю всю себе - як воду з графіна.Нехай і йому на голову.Зате чесно.
Люди мовчать.
Люди приходять лише коли до них хтось і щось стукає,коли треба допомога.
Друзі в тому і друзі,що поряд.Душами.
Чим більш дорослі - тим важче лишатись людьми.

Підвернула ногу,але нікому про то не скажу,тихенько накульгуватиму.Не тримаюсь на землі,але і на небі ще нема чого бувати.
Лікування триває.
Алкоголь вивільняє в людей всякі неподобства.
Нащо ото літати?
Вибрала 10 нових ароматів, з них 8цілком незнайомі.Чомусь стала знову надавати увагу запаху.А ще нервовість,імпульсивність.
Вгамувалась потрошки,не беру аж так в себе його. Не сприймаю аж так агресивно відсутність.І чомусь не так міцно відчуваю його.
Втома?
Чи щось треба робити?
М.не так аж вигризає.
МЕ просто грає в свої філософські ігри.
Знайшла новий цікавий ресурс,поки не дуже розумію,що там відбувається,але буду вчитися ошиватись і спілкуватись в середовищі не дуже адекватного населення.

Робоча географія розширюється.То дає плюс по самолюбству,але і несе навантаження.
Є колеги,з якими строго робота-робота.А є такі, які вміють посміхатись.Наприклад,Ле.Там і робочі штуки,і сезонні жарти,і просто свій жаргон,і завжди прикриє та порадує.І поспівчуває.
А є схожі на двері - з карними ручками,різними вставками,вітражем,але пилюку би витерти,фарбу поновити.Хе, от цікаво - люди як двері."Скрябін"писав - як кораблі...Треба допрацювати.А тут ще би з птахами навести лад...
Спільно купити дачу.Невже справді готова до отаких речей?
Інколи здається,що люблю його темряву і його світло,коли береже і коли відстоює свою думку. Навіть коли матюкається - прощаю то йому.
Зламалась чи ... то все?..

Бурштинокопачі хочуть хранцузькі духи, жителі району Шацького хочуть і рибку погризти, і туриста нагодувати, а ще продати кладофору, заробити багато грошей і злити щось у озера, бо чого ото би і не злити.А ще лохину ж треба виростити, щоб все було як має бути.Аааа, якого я купила оті 100 грам лохини ,вони вбивали Світязь. Соромно.
Положинський кидає мистецтво.
В країні апофігей.Тимошенко зламала мікрофон Разумкову і пошкрябала собі палець.В парламенті неподобство.Скільки ще то триватиме?
Філармонія горіла.З ним все добре...
Григорій каже - якщо ревнує,значить важлива.А я хочу довіри.
Замовила алкоголь,багато алкоголю.Треба подивитись книжечки, ще можна.Хочеться заповнити чимось життя кольором

Почалось лікування, новий курс.
Життя підкинуло новий цікавий шанс і можливість трошки підзаробити цілком в новій іпостасі, але не знаю, що за то отримаю.
Впевнена, що продешевлю,але все ж пограюсь.А за ті гроші купити можна буде або хусточки, або парфуми. Їх буде небагато, саме тому потрібно щось матеріальне і напам'ять. Факт - щось красиве.Аби збереглось.Це як семитомник ГарріПоттера, який вже стільки часу нагадує про те, що було у 2007 році. Кста, більше певно таких сум не давалось за таких умов.
Єля явно змінюється, то відчувається, то добре, так має бути.Завтра вранці забіжу провідати.
Канада?
Впевнений,що це мені треба?
Забагато аналізую,замало відчуваю.Так не можна.Треба довіряти!

Якщо ж дивитись відверто - вже ж не так, щоб і Скрипка.Більше - не така і Майстра,хоча хтозна,як зватиму тебе в підсумку.
Вчора було кіно і було гарно.Сподобалось.На цитати ще не розібрала, бо були емоції, а емоції перекривають багато всього.
Хаотичність стає нормою.
Приємна зустріч і тепле спілкування з головою, який насправді цілком адекватна людина і може багато чого зробити. Треба йому тільки допомогти.І підтримати.І сказати, що він молодець.Насправді це ж зовсім не важко!
Нас не врятує нічого - бо нема єдності.Нас врятуємо лише ми самі.Ми всі біжимо в свою сторону, відстоюємо свою правду,говоримо про своє.А треба просто подивитись в очі правді.
Життя одне.В іншому можемо не зустрітись...

Одночасно робити кілька справ - це завжди натхненно і цікаво.Це завжди виклик і мазохізм. Це завжди намагання іти туди, куди іти не треба.А потім виходить те, що не мало би вийти.
От то треба бути таким втіленням добра і турботи? А, команда...Ну та, команда.Коли кожен сам за себе,потім відгрібають всі, як що десь не так трапиться. А трапляється ж.І кожен момент сприймаєш якось так боляче. І навіть згадуєш, в тому числі коли стосується не лише тебе.Щось не туди...
Погода депресивить.
Давай не буду писати про те, що знайшла в отій групі, аби не засмучуватись ще раз.
І просто не треба про то думати.
Адже є хтось,хто мене любить.Такою,якою є.І це важливо.
Сьогодні кіно.Сьогодні перезавантаження.

Перестала слухати музику - окрім в межах сеансів.Відчуваю себе зрадницею.
Шаман каже, що влізаю куди не треба, за що і розплачуюсь.
На нозі знову щось не те, що треба, ото тепер маюсь з цим. І знову ж кіно. Якесь щось незрозуміле.
Треба буле забігти до хіпі.Взагалі ж вдячна йому,якщо отак розібратись, бо саме він допоміг у багатьох моментах.Але і погризена психіка від нього теж дісталась, куди дітись.Взагалі кількість тих, хто гриз психіку, доволі пристойна.
Вчора були раптові напади страху, коли верталась додому.
В неділю був ледь що не інфаркт,ледь не петля .І перший невеличкий конфлікт.Ага, обведу цей день в календарі)
Він любить мене. Справді любить.

Чоботи зруйновано.Давно не було отакого відчуття.Але як вже є, до автобуса домандрую.І тут питання не в місці, де трапилось бути.Тут питання в часі)
Хочеться до лісу.Там вивільняється щось дике, живе, справжнє.Я хочу з тобою до лісу.І там гуляти, дивитись на небо, що пробивається крізь дерева, дихати, лежати на траві, цілуватись...
І насолоджуватись миттю, природою,щастям.Тобою насолоджуватись.
Робота знову домінує,знову заповнює простір і час, себе і решту.
Єля починає сеанситись.Успішно, на щастя.
Сьогодні вперше за тривалий період почула МЕ - і щось не рвануло серце так, як було звично. Разом з тим - вмикаю логіку на голос Вета,а емоції беруть своє.Серцю не накажеш, бо диктує свої умови.

Неправильно розпрядилась часом, тому і вибило світло, тому і сталось ото.Мабуть.А може просто навішую містику на ремонтні роботи.Чи ще щось там.
Команда?Оооо,забагато пафосу.
Наступного тижня рвану на імпровізовану нараду.Сама продумаю,сама зорганізую,сама зроблю.А далі буде далі.
Львів?Не знаю.Певно,погода не буде сприяти.Він не вірить Скрипіну?Дивний.
Погода незимова.попри сніг.Сніг впав і зник,майже одразу,хоча ранок був білим.
Куди там треба їхати,що робити,чому я?
Скільки можна робити чиєсь?
Зустріч - нарешті.Поговорили.Згадалось усе.Навіть те,що не мало би.Але як вже відбулось.
Зі сторони - органічні.Він таки любить і явно турбується.
А я все більше захоплююсь,пишаюсь.Все більше його...

У ватній країні, де йде війна, люди мали би більше розуміти, що відбувається, натомість рухається то все настільки незрозуміло куди.
Брак почуття гумору - то жах і біль.
Не пишу тут часто, бо змінились біоритми,раніше засинаю,важче прокидаюсь,падаю у срії, а потім ррраз! - і горю роботою.Аж надто люблю її.
Дивно... 23. 5 місяців для першого "люблю".І зауважує,що у нас чудові взаємини.І відчувається, що для нього це важливо.І я теж - важлива.
Не можу зрозуміти,чому доля дала саме такого.Що маю зрозуміти.Прийняти - протилежність. Цілковиту протилежність.
Інколи пишеться.
Інколи мариться.
Інколи плачеться.
Не завжди розумію шефа,але нехай буде так.
Колеги - лише робота.Не більше.Дружби там нема.

Накритий притон, напруга і переживання,неоднозначність і ще чимало всього.
Ревнощі?
Невпевненість.
Але зараз,коли він там,відчуваю,наскільки потрібна йому.Ці розмови за нагоди.Замовчування,коли важко. І прийняття помилок,вміння вибачити.
А ще наради.
А ще нерви.
Напруга, бо не знати, що робити, як далі бути, як існувати в системі, де нема системності, в команді без команди, слухати окреслення перспектив,де нема перспектив як таких. Де нема поваги.Де нема плеча і руки. Де не схильні бути поряд.
І де є лише накази і власні інтереси.На як довго з цим багажем вистачить?
Терпіти - заради людей,бо вмію їм допомогти?
Рано чи пізно розплачусь,вибухну.
А може просто почати себе любити.
І жити повністю

Не трапилось так,як думала,було взагалі не так.Невже отак передчуваю?Невже він щось розкриває у мені?Невже так справді має бути?
Не хочу дивитись в майбутнє.
Досить знати, що у нас все буде добре.Але то в моїх руках.Що не зруйную.Що зумію бути порядною,мудрою,простою,правдивою.Що не втрачу його.Не шукатиму іншого.
Адже не потрібно іншого насправді!Адже цілком віддаюсь йому,вся...Втомилась шукати ще когось.І ждати дива.Коли диво вже є.
Мед з додатками таки дуже смачна штука.І корисна.
Зіна врятувалась.Так мало бути. Бог вберіг.
Бажаю їй - щиро - зустріти своє щастя.
І Сергію з Луцька теж цього бажаю.
Та й М.бажаю зустріти таку,яка буде чимось ліпшою від мене.Гарнішою - точно.
Все буде гаразд.

Вірші Процишина і Воськала - якісні і потужні,рефлексійні, реакційні, справжні.Без зайвого.
Спала дуже довго.Снилось якесь збіговисько,щось там було отруйним,а може просто такі люди.
Чомусь згадується от саме зараз як курила на порозі готелю у Львові, сиділа на сходах,думала про вічне, а потім зустрічалась із М.А потім довго сиділа на сходах, курила, йшов дощ.А може не йшов?Але відчуття було десь таке.
Передивилась фото того готелю, прикинула, що то вже стільки часу минуло...
На роботі по всім прогнозам лишають.Навіть якщо закриють - то два менших структурних підрозділи.А ще я ж одна замість кількох...
Він екстрасенс,невже не очевидно?І так все знатиме.Відпусти той стан.
І обійми завтра його.

Робочі будні, сповнені динаміки, без пауз, без передишок, без перерв, вперед, туди, робити, вершити, творити, змінювати, гнатись.
Мотивація на цікавому рівні, тому що те, що робилось постійно - тепер вводиться в ранг правила і потрібно для всіх. Однак реакція контингенту вельми і вельми специфічна, але так вже воно є. Керівники, робіть висновки і перетрусіть хмаринки на небесах.
На читання не поїхала, ібо була не менш важлива і потрібна зустріч. Там показала себе з робочої сторони, а далі буде далі.
М.питає, коли прибуду. А я знаю, як там файли складуться? Ніхто не знає, чого ждати, на що розраховувати...
В Зіни зміни,взнаю про то не від неї.Чудово.Це теж мотиватор)
Вет... Ще кілька годин...

Не можу розставити крапки на свої місця.
Не можу визначити, чи буду що читати людям,чи взагалі читатиму,що не хочу розкривати зустріч.Феномен Талькова,таке враження.Амбіції нічого не роблять хорошого.Чи буде сенс їхати взагалі?А раптом погода все підкаже?
Вимикати питання ревнощів?Чому він відправив мене спати, а сам не спить?А може спить,але щось з системою?
Виходжу з рівноваги.
Чомусь подумала - що робитиму,якщо народиться дитина з психіатрією? Є страх.Хочеться нормальну дитину.Мабуть,тому поки нема ніякої.Мабуть,так правильно.А разом із тим недаремно кинула ж паління.І недаремно Вет проти,аби повернулась до звички.
Ми не одружимось.
Цілковито без варіантів. А може так і треба.Хрест такий.

МЕ не являється, від цього смикає,болить,виводить з рівноваги,демотивує.
Не егоцентризм - це залежність.
Він - це залежність.
Чиста, неприкрита, сильна, страшна,але інакше не виходить...
М.не дає про себе знати.
Ото в світлий Різдвяний час засмічую себе неправильними думками і діяннями.
Треба заспокоїтись, вдихнути,видихнути,заснути.
Безперечно,почулись.Як інакше?
Дисонанс у день внесла ота музика під вікном,але по рукам скута безсиллям,бо нічого робити з тим не можна взагалі.І це вибиває з колії - коли є проблема,а от вирішити її не можна.Тому що не можна.
Задумка - познайомити Вета і МЕ.Що вийде?
Ревнощі ще мучать.І він то знає.Він то дуже добре знає.Соромно? Звісно ж,ще й як.

Не можу заснути.
Не можу вгамувати думки.
Не можу заспокоїтись.
Боюсь його втратити.Настільки в нього вросла.Настільки став близьким,важливим,потрібним.І розумію, що нікуди не відпустить.
І підкреслює,що поряд. Навіть на відстані.
Адже повірила, довірилась, відкрилась - наважилась, не злякалась.Підтримую.Прошу берегти.Бути.
Ми різні,все ж таки різні.Але не заважає бути разом.
Ми по-різному бачимо Різдво.Україну.Однак приймаємо це. Він любить доводити свою правоту, але не змушує думати так само.Просто повинна знати його позицію.
Забагато уваги,Віталію Миколайовичу?Приїхала.Адже про тебе і просила стільки часу.От і маю.Забираю.Моє.Мій...
Зігрію.закрию,підтримаю,збережу.
І можливо ... хтозна)

А вже і Різдво.
Час летить з якоюсь невизначною швидкістю, події змінюють події, коли встигли минути оці канікули?І чи вистачило їх? Не було кіно, не було багато книг, не було зустрічей, не було дзвінків від ряду людей, не було дзвінків і в ту сторону.
І не треба, виходить...
Не триматись за те, що йде. Не відштовхувати те, що приходить.
Записувати думки, які висять в голові.
Не втомлюйся жити, не варто. Подумай про диво Різдва.
Надихайся ним.
Слухай людей, які бачать щось у поезії - твоїй поезії. І повір їм. Повір, що таки то має вартість. І що теж маєш вартість.
Не знецінюйся!
А навіть якщо і між отими двома щось почалось - то доля так вирішила.Все буде гаразд)От побачиш!
Христос ся рождає!

Піддаватись на його маніпуляції.Рухатись туди, куди він скаже і як скаже.Не зважати ні на що. Вимкнути всі голоси совісті.
Сон: знову людно, автобус, Вет не біля мене сів, інспекція затоплених будівель.
Вмію імпровізувати.Вмію говорити.Кому це все треба.
Вже не буде в місті отого чувака,за яким сохла півзими.Ефективно так сохла, взагалі-то.Але то таке.
Так,ревнощі.Відчутно.Гостро.Не думала,що буде аж настільки.Боляче.Реально боляче.На фізичному рівні.Невже зламалась?
З+В?
Перечитала Соминаль.
МЕ хворіє.Каже - у році не було ще доброго самопочуття.
М.в мами.Як це чуттєво.
Коляда домашня,затишна,спокійна,врівноважена.Невже востаннє 07 січня?Ох цей період перемін.
Що буде далі?
На все Воля Божа.

Відірватись від людей?Запросто.І потім дивишся квадратними очима, що подобається людям насправді. На 6 році війни люди з кайфо слухають відверту бридоту.яку продукує роскульт.Ну,як.Це культурою назвати складно,але хавається.
Пісня про "ты пчела я пчеловод,а мы любим мёд"І люди це реально слухають, і тащаться.
Життя не буде колишнім)
А ще погризлась трошки з Ветом.Ну, як...просто різні погляди.Але загалом він приймає то, що є.І я приймаю його,як є.Мабуть то і є щастя.
То справді - щастя.
МЕ був на діагностиці.Все добре.Але хворий(
М.хотів би побачитись.Навіювати гарні рядки - можна.А от жити по ним важче.
З Ветом могла би жити.Справді - могла.Але чи він чогось такого хоче?
Чи жде,коли доросту?

Богдан Процишин - це щось надзвичайне,просто літературний оргазм від його творчості.І страшна жаба,що так шикарно сплітає слова.Треба рости і вчитись.
Рости - то дуже важливо.
В медитації потрапила кудись,куди не потрапляла ще.
Він нічого не знає.
Взагалі з ним стало непросто.Мали би зустрітись,а щось не пускає в місто, бо частина мене вже сказала йому, шо зустрінемось в наступному році,а інша боїться визнати,що ще тут.Садомазохізм,не інакше.Його треба застосовувати дозовано.
І Вета, і садомазохізм, і ще чимало всього.
Кста,треба таки вирватись до Львова.Спитаю М, хай скаже, коли можна буде.
Не дуже впізнаю щось себе.Перевтома?В чому причина?Чому так втікаю від усіх людей?
А може просто зима?

На жаль,але продовжую у цей день згадувати про оту чорняву дівчину,яка вже не дівчина,а доросла, і втратила весь шарм, ставши такою, якою не хотіла ніколи бути, а саме - як всі. Зичу тобі всього найліпшого,щиро і від душі.Все тобі забула,тільки от вибачити книжки ніяк не можу,але вже і забула,що саме там було,тому це радше підхід до відповідальності.
Трошки дало морозцем.Настрій полярний.
Ранок трошки почався робоче,бо і розбудили,і штрафом пригрозили,і потім просили про нереальне,і знову нереальне.Таке враження,що на диктофон писалось.
Зізнання у відповідь на вітання.
Трохи сковує недовірою,бо не варто було лишати наодинці з болем.
Вет виховує.Чи вдасться?
Вже скоро на роботу.
Треба оживати.

На вулиці прорізається крізь хмари сонце.Сірі стіни не спонукають виходити з дому.І настрій теж максимально домашній.Розумію, що є Вет, що варто би з ним зустрітися,що йому теж чогось хочеться,але зараз у мене ще й місячні,тому не хочеться взагалі нічого,ніяих людей, мінімум спілування.Факт - треба якесь кіно хороше подивитись.Можливо і новеньке, вірніш - незнайоме.А зайшла цілком "Битва Екстрасенсів", ще й зі старіших сезонів)Ага, смішно.
Дещо кульгає самопочуття.
Прикро, що Вет так рівно ставиться до позитиву у житті.І свята є умовностями.Звідки черпає щось хороше?Чи є ще ще щось, окрім явного егоїзму та акценту на матеріально-практичній стороні?А потім додає "Я ж мужчина".
Накручую себе(((

Шкодую,що не зберегла, не скопіювала переписку з МЕ з перших днів.Там було стільки всього. І мова не про влучні цитати,але про емоції.
Поки ще не видалилась із пейну, треба хоч там поприбирати.
А ВладоТарасу теж колись писала ну дуже красиво.
От тільки не вельми думаю,що аж надто там то все цінувалось.
Чомусь стримуюсь,аби не писати які фантазії М.Або просто не писати ВладоТарасу.Вет стримує?Чи таки здоровий глузд?
Хочеться вина ігристого.
І чогось смачного.
Може би завтра знищити пляшечку самотужки?
Висмикнула волосся над губою - і ото маю тепер запальний процес.Нічого.Треба побути вдома.
За день не було дзвінків.Неприємно,скажу отако.
Ау, де ви,друзі?Ау, я що,не треба вам?Виходить,не треба.