Скрипка Майстра

Скрипка.
Майстра.
Займаюсь рятуванням світу.
Змінюю чиїсь життя на краще.
Люблю мистецтво, людей, природу,велосипед, чай з травками, гостру їжу, своїх колег, роботу.
Працюю порою 12 годин на день.
Мало сплю.
Кажуть - майже не живу.

С нами с 1 января 2016

Більш гострі заходи безпеки.Чи допоможуть?Статистика малоприємна і загрозлива навіть.
З роботою не встигаю, бо її дуже багато.Нікого не цікавить,що можна ще щось зробити.
Від зрання до смеркання в моніторі.
Не спиняється.Не знати, що робити, куди далі.І розуміння,що не буде допомоги.
Як то закінчиться, куди перейде цей карантин, що зруйнує?Стабільності нема.Жодної. А далі буде ще гірше, бо такого ще не було. Важко.Але щопарусотліт то трапляється.
Хвилююсь за стільки всього,що в серці місця все менше і менше,викреслюється щось маловажливе.Яблук нема.
Взаємини з МЕ стали незрозумілими.
М.тим більше.
Хвилююсь - що з кордоном.Аби не закрили.Він виживе,він сильний.Він любить. Це відчувається.

01 апреля 2020, 17:53

Нарешті показала хоч комусь переклад.Ритм порушений. Не ті нюанси, хоча адаптую під музику.
Як знала, що колись ми перетнемось.
МЕ треба буде сказати.
Він розповідав колись про нього.
І тут - маєш.
Карантин накладає відбитки.
На психіку теж.
Втому числі і мою.
Не можу уявити його самоізоляцію.
А ще зрозуміла, що таки самозакоханий, і там на першому місці буде він. Як при такому букеті не бути тематиком - не уявляю.
Квіти... А може таки надіслати комусь квіти?
А може не давати збою - і тримати ресурси, бо може бути все, що завгодно?
Хоча ліпше конвертувати. От тільки у які саме матеріальні цінності?

01 апреля 2020, 00:22

Невже комусь таки треба моя думка?Чи то лише транслятор і платформа?І чому комусь дали можливість і пільги,а в мене того всього дива нема?
Не хочу,аби були копирсання у брудній білизні.Не хочу підставляти під удари його - адже не треба.Там почуття гумору особливе.
І він особливий.
Серце болить.
Ще жива. Думаю про те,що настане весна.
Весну зустріну у його руках.
В спільних болях,страхах,тривогах.
Бути важливою...
Нерви.То все нерви.То все через них плутаюсь і не знати,куди іти далі,що робити,що шукати.
А потім малювати за пару хвилин все,що треба.
Не знаю, що там буде.
Я відмовлюсь від осені.Заради весни.Весни,яку знайду лише в його погляді і відчую в теплі його рук.
Сумую.
Ще жива.
Вже його.

30 марта 2020, 22:31

Карантин триває.Все тече,щось змінюється.Рухаємось далі.Працюємо далі.
Важко було засинати з думками,що може залишити.І тут заявляє,що важлива.Озирнутись би,подумати,адже завжди хоче бути поряд,і у вільну хвилину чекає.І завжди чекає.І любить.Адже ж любить.Адже ж турбується і переживає.Емоції - не кращий радник.
Нерви.
Навантаження,коли по завершенні дня зрозумієш,що ще не їла нічого.
Коли відчувається напруга.
Коли стільки всього на плечах.І тут варіант - а може ти ... А хто питав,чи хочу того?А от і ні...І не спитають.
Адже ж не маю амбіцій,а коли що трапиться - то на поверхню вийде стільки всього темного.
Залишать саму вдома?Все можливо.
М.не допоміг.
М.Е.дистанціювався.
Не роблю висновки.

30 марта 2020, 18:26

Ми не робимо ніяких висновків.
Ситуація без змін,карантин.Нова програма щось не вельми,не вивчила ще її.І дивно було чути його в вечірній час.
Гуру образився ж.Відчуваю - таки ревнощі.І він дуже потрібен.Ідуже важливий.
Отої ночі,коли проплакала...А може так і буде, може дійсно зустріч так буде.Однак плакати в центрі міста?Де гарантія?
Яблучна дієта.Не ждала, що перейду на неї.Ефект поки не дуже помітний,але їм.Тому що хочу яблук.Треба буде ще додавати куркуму.І ще якихось речовин.
Кажуть,що куріння не захища.
З важливого - не навчилась реагувати на критику.Так і не навчилась.
Дезінфекція як активність.Чи отруюсь хлором?
Погода посміхається.
Вимкніть епідемію.
Цьогоріч Великдень буде іншим..

28 марта 2020, 15:44

У цьому світі щось зламалось і почалась пандемія.
Ми переростаємо,переосмислюємо.
Пора повертатись на землю.
Пора розуміти,що мрії збуваються, що вони не лише матеріальні.
Хотіла спокою,тиші,побути вдома? Оті маєш.
Хотіла бути ближче до Григорія? А далі вже нема куди.
І випробування падають до ніг.
Він не подзвонить,не прийде, не скаже. Може, таки видалити відео?
На відстані стільки всього бачиться - так гарно і чітко.
Люблю роботу,але не впевнена у тому,що вона в мені живе так сильно,як раніше.
Давно не пишеться.
Навіть сюди.
І людей не вельми бачу.
Тому що треба ставити межі.
Тому що треба перехворіти собою.А далі буде.
Нарешті виговорилась гуру щодо проблеми.Як відреагує?
Скучила.
Жити...

26 марта 2020, 00:59

Квіти,цукерки,вино,приємні слова,гарний настрій,вітання... Так ось, цього всього не було і близько.Колеги люблять і цінують,пора нарешті то зрозуміти.Бо вже аж надто явно.
Принизливість болить.Не чекала такого випаду,як вчора.І думаю,що воно може відбутись.Бо таки нічого не трапиться.
Приємності на цьому не завершуються - бо тактовно натякнула подруга,що і спеціаліст з мене такий собі.
Як приємно і казково...
Торт теж не отримала,можливо завтра.
Новий КабМін,нові люди,а деякі не нові.Малюська лишився,Милованов пішов.ГлаваУряду - той самий,з квартирою Василя.Вражає.
Вет поклав вчора спати.Говорив важливе.
Чи готова боротись за нього - з собою ж?Мабуть,що так.Далі буде.Не відступлю.Допоки гріє.

06 марта 2020, 19:31

ото і тіпає, бо ще таких штук не було.Не пропонувалась отака локація,,не було таких справ,таких місць і таких розмов.Не було таких тонів.
А може перебільшую?
Вчора було зайвим заходити в гості.
Весна забирає голову.
Не знаю,що відбувається,куди рухатись і що робити з тим всім далі.
Розмова була непростою.В мені менше емоцій,тому прикладно розповідаю,куди бігти,що робити,як знайти двері,аби вийти з ситуації.Але ж ні - треба постраждати.
Арахісова паста приїхала.Не така,як уявляла,але теж нічо так,цікаво.
Треба було брати більші.
Шизоїдність?Адже все розумію.Дітей не хочеться.
Його порив все кинути і втекти в Німеччину.Втеча?Має файну роботу,файне все.
Страшно.
Чому в нас не вірять?Це болить(((

05 марта 2020, 17:13

Таки злітаю на Львів наступного тижня.
Не знаю, чогось так задумалось.
Сьогодні бродила містом, трапилась нагода.
Кликала Зіну на каву,відмовилась вона.
Місто вже дихає весною.
Хочеться змін.Треба буде ото раз на тиждень десь виходити в місто щось фотографувати.Ігри з вогнем,знаю.
Вчорашній особливий вечір.Коли вперше.Не заради себе.Він і далі маніпулюватиме.А ще - вчора ти остаточно забрав собі мою душу. І не віддаси уже.Та й чи є сенс боротись?Чи потрібна отака воля?
Небо нависає над містом.
Сьогодні озвучили перспективу,яка цілком влаштовує.Разом з тим допускаю і негативний варіант розвитку подій.Йому ж треба неадекватні.
Вірші не пишуться.
Весна без тебе не почнеться.
І ти теж це знаєш...

03 марта 2020, 16:45

Можна довго розписувати про всякі штуки з саморозвитку, а можна просто взяти і змінити ставлення.Можна довго радити, а треба взяти і зробити.Шукаєш щось, радиш, підказуєш, натякаєш, пропонуєш прямі і конкретні рішення - а нічого. Чому? Бо як виявилось - нікому нічого не треба. Набагато простіше нити і скиглити.
Хочу комфортне і затишне приміщення,але з цими людьми каші не звариш.Взагалі дивуюсь сама з себе, як стільки часу ще того всього тримаюсь.Аж настільки забиває голову брак альтернативи?
Неприємний запах цигарок -але чому так органічно пахнуть твої руки, добре ж згадую? І взагалі дуже просто приймала ті всі моменти.І робитиму то надалі.Бо без тебе ніяк.
Взагалі ніяк.Зачарована остаточно

03 марта 2020, 11:31

Колись ти замкнеш за мною двері на ключ - і залишимось вдвох.Назавжди.І знову захочу померти в тебе на руках,аби не наставало завтра,аби в очах був лише ти,аби не зважати на думку інших.
Ти будеш так близько.Знатиму смак смак твоєї шкіри,твій запах всотається у волосся - і ніколи не забуду.
Можливо,підглядатиме місяць.Йому можна.Він вже і не таке бачив.А може буде дощ - він теж обіймав нас.
Пригорнеш.І світ зупиниться.І не треба буде вже нічого.
Але до того часу треба дочекати.Проте думка гріє.Справді гріє.І спогади про тебе гріють.Навіть коли за вікном мжичить неприємний холодний дощ.
Настане час,коли тобі не треба буде їхати далеко.
Настане час,коли будемо завжди разом і на фізичному рівні.

02 марта 2020, 15:31

А за вікном вже щось таке весняне, думки повертаються в дитинство,в щось таке далеке,ще коли ходилось постійно в мандри містом,вічно зайнятість,а ще були книжки.
От і виросла,нібито.Що ж буде далі?Пригадується різне,а ще - багато самотності.Самотності різної - від комфортного переховування від однокласників,котрі руйнували тонку дитячу психіку, до кричущого болю і потреби бути в колективі.Від казок,які прикращали дійсність,до відчуження.
Вірила в добро.І зараз вірю. Хоч що не чую у відповідь...
Руки і голова до роботи!
А ще купити мнєса і пива - виконати доручення.
Весна потихеньку крокує містом,а найбільше відчутно - як шелестить серце,що стужилось за теплом.
Невже аж так видно,що люблю?..

02 марта 2020, 13:26

Весна...
Плакати, марити, накручувати, приписувати те,чого не було.Не вірити в те,що відбувається.Життя настільки закрутило у незрозумілий вир.Але розумію,що і йому непросто.Бо в базовий комплект вписалась ще і потреба думати про когось нового, когось чекати, розуміти.Фото,яке просто розшматувало - і нічого не лишається, окрім того,як дивитись в ті несамовито бездонні очі, чуттєві губи, ніжну посмішку.Не можу пробудити ані здоровий глузд, ані логіку.А серце завмирає.І щось шепоче про те,що можливо то все ж нормально,так і має бути?А як же оця залежність - по типу наркотичної.
Робочі будні,завдання,залипання у діяльність, а рятує почуття гумору.От тільки чи надовго?
Забула про обід,це ж треба(

02 марта 2020, 11:14

Перехоплює подих.
Його фото просто запаморочливе.Ці неймовірні очі, губи, погляд. Знаю, що означає цей погляд,бачила його,вже бачила, втікала, ховалась, не могла витримати, а зараз готова стільки віддати за дотик до цих губ, за запах його тіла.Мій персональний антидепресант, унікальна наркотична залежність.
Робота вириває. Невже він хоче ото все за таку суму?Легалізоване рабство?І про то не поговориш, того не чують, не знають, не хочуть. Зі сторони не видно.Але ж хотіла саме чогось такого?
Львівський пише,чекає.Таки не хоче відпускати.Але не можу.Не можу.Не відчуваю.
І серце болить.
І страшно.
Перстень би забрати.
Весна.
Пережили зиму.
Все більше.Все ближче.І відстань лише робить важливішими.

01 марта 2020, 19:22

Почалась весна.На календарі.За вікном триває невизначеність.Ворони, коти, собаки,калюжі.Проліски біліють.Сміття.Ми самі вбиваємо себе ж.
Небо сіре,незатишне,пастельне,немов пакет - тисне.
Читаю Івченка - різні оповідання.Містика гарна.Вміє!
Робота не відпускає і у вихідні.Він реально думає,що ми в режимі 24\7?Треба порою дати людям дихнути.Всі ж різні.Ну от,знову починаю наганяти зраду.Насправді ж люблю те,що роблю.Але відпочинок теж потрібен.Досі ранить оте його про відпустку в серпні.
Змова.Ми граємо в не дуже безпечну гру.Сама захотіла,сама почала.Була цікава ніч.Ми починаємо бути відвертими.Полярне ставлення до країни вибиває з колії - нехай і будемо різні лише в цьому.
Все буде гаразд...

01 марта 2020, 08:34

Можна довго говорити,а можна і плакати.Особливо коли падає сніг,в крові шумить вино і пронизує самотність, бо йдеш пустим містом у вечір 5ниці.Не треба було оте вино.Холодно.Він чекав.Нащо розгорнула перед ним сторінки душі,затаєнне?Нащо показала те,куди не дивились ще інші?А сьогодні знає більше інших.Не буде гарних слів,не буде.Хоча коли дивиться - це вартує книг компліментів.Навіть тоді,вперше, коли тільки починалось.
Важко.Всього дуже багато,а лаври зберуть інші.Не здивована?Сама прийшла,сама винна.
Купити арахіс і хусточки.На 8 березня?Рюкзак і щось хороше для самопочуття.
А що ще треба?Треба думати про майбутнє.
Заспокійся.Він проведе сеанс.Він все ж таки любить.Просто виражає, як може.

29 февраля 2020, 13:08

Наприкінці минулого тижня померла родичка.Ну,як, родичка.Вона не особливо зізнавалась, а я не особливо і просила щось у тих, хто має владу.Хоча таки з ліцеєм, кажуть, допомогла, але то хтозна, бо там хто тільки не помагав.Однак невже таки не могла тоді поступити сама - друге діло, що потім переписали заяву з точних на гуманітарний - і не прогадали? Адже не технар же ніразу.
Зараз буде робоча зустріч і вона буде не дуже простою.Але як вже є.А потім все ж не в моїй юрисдикції ті всі моменти були.
Треба було працювати колегіально,вирішувати, разом думати, а не звично скинути на одні плечі. Може - того і так стріляють руки?Треба буде повисіти на фітболі.
Кропивщина? А що, варіант.
Все буде добре!

26 февраля 2020, 14:23

Частина вихідних пішло кудись не туди, куди треба.
З Ветом щось не дуже складається, провокує на ревнощі. Хоча то у відповідь на мої провокації,але не аж так буквально. Показую, що вірю, що підтримаю кожен крок, що допоможу. Фактично воно так і є. Чудово розумію, що не чутиму ніяких гарних слів у відповідь,що не вміє говорити тепло,що боїться.І натяки піти на заняття - теж прямі.Разом з тим,він ніколи не говорив щось критичного.
Люди мають інформацію про права,але не вміють тим користуватись і пхають скрізь,де лише можуть. Потім від їх випадів серце болить.Від погроз зокрема.
Роботи завжди багато,інколи навіть більше,як треба. Від цього настрій падає. І розуміння, що скоро крапка.
Втомлена.

26 февраля 2020, 12:04

Писати за пару хвилин до півночі робочі нюанси - це дуже по-нашому.
Просто вражаюсь.
Заснути вже не можу.
І думки зовсім не спокійні, не такі, як мають бути перед сном.
А потім гавкнули аккаунт, бо таки ж зробила те,що вимагалось!От тільки нащо так дерти собі нерви,коли насправді то дико байдуже?Заради чиїхось амбіцій?
Він ще відчує,що то таке сльози і біль.
На жаль,але про то все напишу куди треба - а там приймають листи в інформаційне поле.
Приємності - коли пише вдень,коли відчувається турбота.
Коли його зовнішній вигляд смикає не лише тільки тебе.
Так має бути.Так правильно.
Почулись з МЕ.Давно такого не було.Гасне.Він - гасне.
Боляче.А може таки пора поставити крапку і втекти закордон?..

19 февраля 2020, 23:06

Тиждень починається з якоїсь прихворості.Кашель?Слабість.Вчора не трапилось з процедурами.
Сьогодні треба буде забрати цукерки.От захотілось ексклюзиву.
Життя взагалі ще той ексклюзив.
Коли він постійно онлайн - це дискомфортить, але не знаю, чому саме. Відчуваю, що дивиться? І це про багатьох)
Вчора писав шеф.Відчуваю,що має гарний настрій.Він не боїться - за це і має лаври.Бо продумує, ризикує, грає.
Якщо покласти руку на серце... Мені було би добре старіти з ним. Щодень дивитись в очі, приймати рішення,готувати для нього їсти,бути янголом.Дивитись,як спить.Йти спати в іншу кімнату - бо храплю.
А він приходитиме до мене - в іншу кімнату.Бо не заважатиме, що храплю.
І це без всяких рацсів.

18 февраля 2020, 09:26

Вихідні минули затишно. Лікування проходить ефективно.Енергії було як має бути.
Зараз стан дещо хворобливий,дискомфортний. Дратівливість, яку намагаюсь не проявляти.
Цікаво, наскільки видозмінять оті речі, які писала на заняття? І що за то отримаю?
Перегреблось трошки хатин поблизу, ціни різні, стіні різні, географія теж.
Невже таки перебереться ото там до пані Інни?Не впевнена. Хоча ми схильні недооцінювати людей. Дуже часто недооцінюємо.Або переоцінюємо. Що теж не є добре.
Слухалось СашБаша. 17021988. Довго йшла до нього.
Комунікація взагалі прикульгує. З собою теж.І вчора розмови перед сном не було. Від цього теж дискомфортно. Без нього дуже не по собі.І він то відчуває однозначно.

17 февраля 2020, 14:28

Не буває назавжди.Це просто гучне слово.Це просто гасло,яке щось там значить для тих,хто не вірить в розум.Є тут і тепер.
Все.Крапка.
Не знаю,чому отак сталось.
Знову думаю про революціонерів, яких одомашнюють певними можливостями.
Адже і сама - одомашнена трошки таким же чином. Скута по руках і ногах погрозами і страхами - явними чи неявними, надуманими, ілюзорними.
Гарний хлопчик-фей любить дівчинку-фею,але в неї є вже чоловік-троль і тому не можуть бути разом. Отака лавсторі, про яку знають вже геть усі.
Щиро бажаю отому фею таки взяти дівчинку,яка страшно хоче змін,і жити довго і щасливо.
А може сьогодні довго не виходити на зв'язок?І подивитись,що тоді буде?
Заплуталась.Не знаю,як далі.

14 февраля 2020, 15:04

Всі вони були ще молодими,активними,відкритими.
Революціонер, радикальний, живий - закутий в реальність.А за те має право на польоти.Те ж фактично робить і закон - сполонює нас.Проте - і захищає,бо хтозна волю і бажання інших?
Отака вона - ілюзорна воля.Ілюзорним є і щастя.
Читати стару переписку.Якщо і зараз пролистати перед очима давнє,справжнє,те,з чого починалось у 2014 році,коли тільки прийшов МЕ,коли робились перші кроки,коли розривались оболонки - і виходило щось особливе.Пересічні нюанси і буденщина не дали можливості тісного контакту - побутові труднощі,муки творчості,самопочуття і тому подібне.
Він і сам то розумів.І зараз розуміє теж.Поставити в рамки - міг би.
Але ... чи ще хоче?

13 февраля 2020, 12:48

Тенденція якась - коли в когось десь нема світла.
Багно принесли.А колись приносились гарні такі сушені в печі груші.Мама любить груші такі.
Сьогодні буде трошки важкий день,не знаю, чи все буде гаразд.Але все буде гаразд.
Віталій дає сили робити крок вперед, думати про краще, готуватись до того,що все буде добре.І коли чую його голос - попри всі когнітивні дисонанси - намагаюсь не аналізувати, а просто приймати то як належне, як щастя, як те, що моє.І віддавати належне, розуміючи, що теж щастя його.
Не задумуватись про всякі там хаоси з компетенціями,перевантаженнями і так далі.
Все буде добре.
Не здаватись, триматись, зробити все, що треба.
Все складеться - як пазл.
Хвіст пістолетом)

11 февраля 2020, 11:23

Щось таке посстравматичне.Не такий жах,як робилось минулого тижня.Там сама винна - чого було лізти в оте болото,читати оту гидоту?Тепер маю жити з тою інформацією.
Третій раз дописую цей фраг,щось ніяк не виходить.
І робити надцять справ одночасно теж не вельми.
Голова трошки не все тримає - важливе і не дуже.
Треба якось виплутуватись з цього мережива ссо.
МарусяЗвіробій - героїня дня.
В вайбері трошки забагато шуму, особливо над вечір.Треба буде запропонувати який режим робочий.Але вже на роботі з робочим режимом склалось.
Нерви.
Ото переговорила з Тарасом - шкода,що не став антикорупціонером.А розуміння є.
Втекти би - в нікуди.
Не вистачає тебе,В.Дуже не вистачає.Пустота і холод.

10 февраля 2020, 21:47

Зарегистрироваться


или

Что говорят пользователи Фрагментера

Психолог говорит, что я двойственна во всем. Фрагментер - это точное отражение данного высказывания. Тебя все видят, но ты инкогнито; ты ждёшь одобрения, но оно не придёт. Ты хочешь внимания, но о нем здесь также не узнать. Здорово!
satesate

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Aart 🐦

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы