2766

От хто може посіяти в мені смуту, то це мама. Дзвоню їй через "не хочу", бо завжди після розмови залишається неприємний осад. В її голосі завжди вчуваються якісь претензії, хай би що вона не говорила. Очевидно, це через те, що між нами немає і ніколи не було контакту. Вона, звісно, звинувачує мене, бо це ж я не така дочка. Скільки пам'ятаю, я завжди була не така і робила все не так. Коротше, довга історія, сюди не влізе. Принаймні не за один фрагмент) Я про сьогодні. Дзвонить і починає випитувати, як називається вуз, в якому вчиться С, який точно факультет, а що буде, як він, боронь Боже, нездужає? І ніби нічого такого, але це все говорилося обвинувальним тоном. На хріна таке робити?

Другий день удома. Вже трохи ліпше. Принаймні сьогодні вже не плакала. Але снилося якесь незрозуміле місиво всякої дурні. Наприклад, що Хабіб переміг Коннора. І от тобі маєш - прокидаюся і дізнаюся, що бій таки закінчився перемогою Хабіба. Ой.
Нічого не можу робити, голова схожа на баняк. Це все наслідки стресу, зрозуміло. Але ми з С постійно на зв'язку, у нього, здається, все ок. Наскільки в такій ситуації може бути ок, звісно. Він постійно пише, що любить нас і дуже сумує. В мене просто серце крається. Але тішуся, що він там хоч не сам-самісінький, є з ким перекинутися словом і поговорити. Знаю, все буде добре у мого С ❤

Прокинутися задовго до світанку, лежу і думаю, як я зможу залишити тут С? Я ж здурію без нього. Як знатиму, що він і де робить? Чи ніхто його не ображає? Чи не голодний він? Знаю, в наш час зі зв'язком проблем немає, та й приїхати можна завжди, але серце навпіл все одно 💔
Кімнату знайшли.

Ой, мало не забула за цим усім, що вже місяць я тут, на Фрагментах) А все завдяки Хелу, хоча, здається, щоденник - це єдина його заповідь, яку я виконую. Непомітно так втягнулася)
Купили для Д трохи дівчачої канцелярії і дуже кльовий ліхтарик на Гелловін, вона буде щаслива)

Другий день пошуку житла для С. У мене вже в очах рябить від тих оголошень і сайтів. І певності, що сьогодні щось знайдемо, немає. Починаю трохи ненавидіти це місто.

Ото ми наївні, думали знайти житло для С за один день. В результаті - ніяких зрушень. Дзвониш по оголошенню - відповідь "пропозиція неактуальна". Ну бляха, то якщо так, то зніміть оголошення! Це так вибішує, що капець!!! А часу скільки втратили!

Дослухала "Любовь живёт три года" Бегбедера. Важко уявити, що керувало автором при написанні цієї книги, бо це таке нудоття, що якби йшлося про друкований варіант, я б цю книгу закинула куди подалі. А так дослухала, бо більше варіантів не було.

Після вчорашнього ненажерства + 200 г. Взагалі не критично, думала, буде гірше і перевалить за 58 кг. Фуууухххх

Після вчорашнього сала плюс 400 г. Та я не вигадала нічого кращого, як обжертися ще й сьогодні. Таке враження, що як тільки починаю наближатися до своєї ідеальної ваги, включається якийсь страх. Ніби я боюся, що нарешті зможу це зробити. Цікаво, звідки ростуть ноги?
Дивлюся «Війну і мир». Хороша екранізація від ВВС. І це моя перша екранізація. Дивитися совкову не хотілося. У школі прочитала тільки 2 томи (забагато букв), а як помер Болконський, закинула. Це ж був мій улюбленець! І ще Курагін. Чим я тільки думала?) Та у 15 років мало кому подобається Безухов) З віком, звісно, на все дивишся інакше. І тепер мені ніхто з них не подобається)) Тільки Безухова трохи шкода.

Наїлася сала, хліба і цибулі. Зранку буде страшно ставати на ваги 👿👿👿

Отже, тільки о пів на четверту дня, а я вже встигла використати весь свій "бюджет" по калоріях. Треба триматися, залишилося схуднути на якихось 2 кг. Хоча, в принципі, нічого страшного немає, просто не хочеться набирати зайвого, бо тоді "прощай, легкість і привіт, неповороткість". А я страх, як не люблю бути неповороткою. Тим більше, легкості і граційності в мені й так не дуже багато.

Сьогодні хоч сонячно, та й тепліше трохи. Вже легше. Може, нарешті, перестану відкладати заплановані вдома справи і зроблю хоча би щось. Тим більше завтра поїду до батьків, часу на все забракне.
Добре, хоч не забула купити собі камамбер. Завтра поснідаю ним із медом. Це мій ідеальний сніданок) Ну і кава, куди ж без неї. Хоча, Педрам Шоджай у своїй книзі "Городской монах" радить відмовитися від кави. Натомість рекомендує пити всілякі трави-адаптогени. З усього списку я запам'ятала тільки женьшень. До речі, на роботу з собою беру зелений чай "Energizing", туди ще входить женьшень та імбир. Приємний і смачний, але щодо його енерджайзності я не впевнена.

Мала забігти в універ, в якому вчився SS. В цьому корпусі я не була, але якось біля нього чекала SS після пар. Як зараз пам'ятаю, я була в червоній сукні. Дивно, але за ті кілька хв, що я провела в будівлі, я тільки й думала, що про SS. Здавалося, стільки років минуло... Але ця довбана перша любов часом про себе якогось біса нагадує. І підкрадаються думки на кшталт "А що, якби?". А ніщо. Я сама зіпсувала все, що можна було зіпсувати. І все, що можна було зробити не так, я зробила.
У 20 років завжди хочеться якоїсь драми) У мене цього було аж забагато))

Пробачте, осінь, я вас не впущу.
У вас мороз на скронях.
Не барабаньте пальцями дощу
вночі по підвіконнях.
(Л. Костенко).

Цей холод... Нічого не хочеться робити. Вчора думала, прийду з роботи, наведу лад у підвалі, займуся прасуванням. А прийшла додому і єдине, на що мене вистачило - це приготувати печеню. На сьогодні теж планів сила-силенна, але хтозна, чи хоч половину вдасться втілити.
Насправді, єдине, що хочеться робити - закутатися в ковдру аж до весни.

Че сьогодні злий з самого ранку. Кудись поспішає, психує, матюкається, бігає по хаті як навіжений. Чіпляється до С через дрібниці. У них завжди були непрості стосунки і ми часто сварилися через різні погляди на виховання дітей. Че хороший батько для Д, але не для С. Він психує, бо син не такий, як він. Але він і не мусить бути таким! Він - інша людина, а Че цього або не бачить, або не хоче бачити. Та й спільного у них більше, ніж мені б хотілося. Че біситься, бо не має впливу на С, він для нього не авторитет. І це прикро.
Весь настрій мені зіпсував своїми психами ...і звуками, які він видає під час їжі. Ну як можна "сьорбати" домашній сир із сметаною?! 😡

Змінила колір волосся. Випадково. Вирішила перейти на безаміачну фарбу, але колір вийшов трохи темніший, ніж я очікувала. Втім, тепер це схоже на натуральний відтінок. Загалом мені подобається, хоч трохи незвично. Подивлюся, як ця фарба поведе себе на волоссі, ну а згодом, певно, все ж спробую трохи світліший відтінок.

Колись намагалася подивитися "99 франків", але з перших хвилин кіно мені не зайшло. А тут випадково добралася до книжки і вона мені заходить на ура! Чистий кайф! Очевидно, в першу чергу через те, що Бегбедер пише про добре знайомі мені речі, адже я сама дотична до всього цього рекламного бізнесу, хоч і опосередковано. Закінчу книгу і дам фільму ще один шанс.

Я таки подивилася вчора кіно. Без кота. Зате з Франсуа Арно. Аж два фільми - "Скажені" і "Permission".
У першому фільмі він грав, як не дивно, скаженого (їх там було кілька). Фінал несподіваний і загалом непогана картина. Думаю, не в останню чергу через те, що французька.
В другому фільмі Арно просто красень. Навряд чи була аж така велика потреба знімати його геть голого (хоча, може так хотіли підкреслити розкутість і відкритість його персонажа), але за це окрема подяка авторам)) Ну бо Франсуа гарно скроєний) І можна роздивитися геть усе)) Дехто каже, що фільм сумний. Не без того. Але мені здалося, що це кіно насамперед про шлях до себе. Точніше, про людей, які тільки стають на цей шлях.

Ну і погода... Ще в п'ятницю пішла на роботу в міні-сукні без рукавів, а сьогодні - вже у чоботях. Страшенно незатишна погода. Закутатися в ковдру, пити какао і дивитися кіно з котом під боком. Але куди там! Маю купу писанини, трохи праці, яка вимагає фізичних зусиль плюс кіт, очевидно, вважає, що йому краще полежати у кріслі на терасі (в таку погоду, ага). На всі мої заклики зайти до хати він не реагує. Тільки потягується. Щасливе створіння)

Непоганий день. Посиділа у джакузі. Це навіть злочинно - не користуватися джакузі, а митися тільки у дУші. А все через брак часу. Душ - це швидко. Тож ванна лишається для вихідних. А якщо зважити, що вихідних у мене майже не буває, то й виходить, що джакузі - дуже рідкісний випадок. Треба щось із цим робити.

Почалися холоди, склала список серіалів, які конче треба подивитися:
1. Медічі
2. Молодий папа
3. Демони Да Вінчі
4. Війна і мир (2016)
5. Генріх Наваррський (2010)
6. Гострі козирки
7. Царство
8. Останнє королівство
9. Penny Dreadful
Поки вистачить) На історичне потягнуло) Аби до весни все переглянути.

Сьогодні знову снідала камамбером з медом і кавою - це реально божественно! Треба взяти за звичку, бо це ще й зручно і корисно)
Думаю, треба щось робити із зачіскою. Хочу такий колір, як у Висоцької, бо у нас однаковий типаж. І стрижка така мені підійшла б.
А ще знову думала про фудтрек. Ця ідея те й діло повертається. Може, знак? Але я про це ніц не знаю. І як ото почнеш думати, що це ж доведеться працювати з людьми, наймати когось на роботу і тд. А я не люблю брати відповідальність за щось, а тим більше за когось. Ну от ніяк. Не знаю, чого так. Не можу подорослішати? Чи й так забагато відповідальності і думаю, що більше просто не осилю? І скільки взагалі відповідальності може взяти людина?

Кава, камамбер із медом, серія "Міднайт, Техас" - хороший початок нового дня)

Підписалася в Твіттері на Скрипіна, пам'ятаю, раніше задивлялася на його ефіри. Написав днями, що "Василіса Фролова і Сергій Дойко - клінічні ідіоти. Вони не знають, хто такий Єжі Ґедройць. Ну і просто ідіоти". Ото капець. Я теж не знаю, хто такий Ґедройць. Ну, тепер то вже знаю, погуглила)) Нє, ну а шо, щодня треба дізнаватися щось нове) До речі, хто такий Дойко, я теж не знаю, але гуглити вже не стала))
Пора готувати вечерю, а я ще навіть не придумала, що готуватиму. Зате почала Фіцджеральда "Издержки хорошего воспитания". Обожнюю його, такий тонкий, елегантний і нескінченно проникливий.
Купу компліментів сьогодні почула на роботі і не тільки (нова льняна сорочка мені дуже личить) Приємно)

Колись давно, ще в юності, прочитала "Здравствуй, грусть!" Франсуази Саган і книга мені дуже сподобалася, потім двічі, а то й тричі її перечитувала. І якось так сталося, що за всі ці роки більше нічого авторства Саган я не читала. Та оце за день прослухала її "Рыбью кровь". Назва, чесно кажучи, не дуже надихала, та я зважилася. Не скажу, що це шедевр, але цілком хороший твір. Просто хотілося чимось розбавити нонфікшн, на який останнім часом добряче присіла. Так от, якщо коротко, то весь твір "Рыбья кровь" відмічений печаткою смутку та неминучості.

Згадала, як ми сьогодні зранку їздили в парку, звернула увагу на запах. В деяких місцях якраз покосили траву і запах цієї свіжоскошеної трави змішався чудернацьким чином із запахом опалого листя. Люблю складні осінні пахощі.

Проїхали сьогодні 7 км, дуже круто почуваюся. Кажу Че, що велопрогулянка - це найкраще, що можна робити зранку. Він зі мною, звісно, не погодився))

Вчора трапився гарний вірш Катерини Бабкіної:

Вересень накочується ніби приплив.
Незручне взуття, заживають коліна збиті,
і всі подряпини – сліди неймовірних див,
затираються, сходять, залишаються в літі.