Та Ша

Я зробила усе, що в моїх силах. Усі зовнішні рамки, і...Різдво вийшло непоганим, просто...
Я знову плакала, я мріяла, що хоча б ці дні пройдуть без сліз, але хулі. Я не знаю, що робити з О, мені знову треба щось робити зі своїми почуттями до К(з Л я якось змирилась), з сумом за світом, якого вже нема
треба йти та намагатись, будувати плани. Намагатись будувати найкращу з можливих версій цього сраного життя.

Never gonna make you cry
Never gonna say goodbye
Never gonna tell a lie and hurt you

Rick Astley - Never Gonna Give You Up
__
Рандом пісня з обранних "улюблених" в спотіфаї.

Відмічала Різдво з О. Якого після 30 років шлюбу дуже некрасиво кинула дружина.
....в нас є тільки ми. Йти до людей, кохати й будувати плани, віддавати купу усього заради інших, усе це може бути, але...я намагаюсь тримати в голові, що інші люди - це як надбудова, яка може бути охуенна, але якщо її знести - фундамент повинен залишитись. Ти в себе повинен залишитись, окремий-від-інших-ти.
попри усе

"Мінуси" прив'язанності малої - сьогодні мене ось спитали по дорозі в школу "як це так, ти будеш з друзями Різдво проводити, а не з сім'єю?".
Тепер ось сиджу, думаю.
Своєї сім'ї в мене нема, з мамою - все нарешті вийшло на рівень без моїх триггерів, але...вона не знає про мене купу речей, я їй не довіряю, вона мені чужа(вже мовчу про неможливість повернутись). Тут - Е та мала классні, але для мене це про роботу.
Тому на різдво я буду з 50+річним челом, якому я невзаємно подобаюсь як дівчина)0

Хочется якусь іншу версію життя.

Поговорила з К - чи бачить вона наше майбутнє разом, чи хоче, чи готова?
Я не хотіла нести це в новий рік, я занадто втомилась.
І...я пишу тексти, багато, майже кожень день. З ними в мене дуже классне відчуття, ніби я кулька, з якої випустили повітря, яка порожня, охуенно порожня.
Ні ненависти, ні тоски, ні болю, ні сльоз - після n тексту я по-ро-жня.

Майже готова жити це життя, майже готова рухатись далі - до себе, своїх приорітетів, продовжувати приймати "найкращі рішення в можливій ситуації" та зіштовхуватись з тим, що вони все одно лайно.

The Hardkiss - Сестра
The Hardkiss - Дівчина

Ще про досягнення цілей. Я вже коло року займаюсь англ з репетиторкою - так, при тому, що живу в англомовній родині, й вже 2 рік навчаюсь. Мене ось репетиторка закинула до бесіди з спікінг клубом - звісно платною (хоча 100грн на евро то не гроші). Здавалось б - практики тут, просто на вулицю вийди й усе, нахуя?
Але зі мною це так не працює - я зайобана і втомлена, я уникаю усього окрім смолтоків та it теми, в мене нема ресурсу робити шось з позиції "ну як буде час й бажання почитай, чи побалкай". Зовнішні рамки, формальні соціальні домовленності, ГРОШІ які я заплатила, усе це в моєму випадку - працює на досягнення цілі (я хочу С1).
І зараз мені похуй, наскільки дивно це виглядає зі сторони.

Тільки що я захостила свій перший +- норм вебсайт(все ще без баз данних, норм джаваскріпту й на телефоні...ну нічого не пливе, але все ще не те, до чого ми звикли).
Але я дивлюся на нього, й розумію, що я собою сука пишаюсь.
Що я велика собака, яка від'їбалась від себе "треба більше, краще, А ОСЬ ЯК В ІНШИХ", й тільки тоді, коли я почала рухатись в _своєму_ темпі, порівнюючи тільки з собою минулою, то в мене з'явились результати. До цього половину життя, я вважала, что кричати, гнобити себе й порівнювати з іншими - охуенна стратегія, але наскільки ж усе легше й краще зараз.
Чи будуть проблеми, помилки й тд?
Звісно так.
Чи буде мені легше пройти через ці періоди?
так!

Скоро новий рік. Треба планувати, й я навіть почала - хочу в цьому році витащити себе трохи на ярмарки, на святкові активності в колледжі, просто в кінці-кінців Різдво та НР відмітити (минулого разу просто сиділа вдома).
Треба намагатись брати шось від життя - а настрій приходить вже в процессі.

Просто хочу тут зафіксувати, що я майже готова поставити +2, ось.

Я була на концерті Go_A Й ЦЕ ПРОСТО РОЗЙОБ. КАТЕРИНА ОХУЕННА, ВОНИ УСІ ОХУЕННІ, спотіфай це й вполовину не передає

Сьогодні балакала з А та А в колледжі. А скоріш за усе ірландка (не питала) й вона ТАК здивувалась, коли я сказала, що в 24 маю майже закінчену магістратуру. "Що прям відразу після школи???"
Ну....в мене половина одногрупниць народила, я для своїх родичів "почти старородящая", фул тайм роботи нема, сім'ї нема, навіть диплом вишки - і той не забрала, тьху.
А тут дивуються, в сенсі я після школи n років не шукала себе. Мене б мати відпиздила, якби я тільки заїкнулась тоді про gap year.

Я хочу народитись ще раз, бажано в Ірландіі. Просто щоб зрозуміти - а як це, рости в нормальній сім'ї й суспільстві, не перейобаним совком та рашкою.

Е та малої тиждень нема, я одна вдома. Хотілося б сказати, що я мега-продуктивна чи хоча б щаслива, але ні.
Потихеньку розгрібаю дз (хоча все одно в недостатьному темпі), майже закінчила генеральне прибирання в кімнаті(підлогу я там мила останній раз ВЛІТКУ), майже розібралась з посилкою, на вихах повноцінно відпочила без почуття провини, почала купувати усім подарунки на Різдво, перестала (здається) кричати в стелю від планів на наступний рік.
Зловила А на зідзвоні аж на 2 години, зустрілась з А нарешті (ми зробили пряниковий будиночок!).

життя....ну живеться?

Я знову хочу бути не-тут й не-собою.
Трохи пассивно, навіть не до істерики, не до бажання померти чи послати нахуй усі проблеми, просто..
переслуховую радянські новорічні пісні замість лаб по джаві

велике бажання піти спати осьпрямзараз у 7 вечора, щоб прокинутись завтра, де буде трохи більше сил жити життя. Я не хочу відчувати чергову хвилю лайна, яка потихеньку накриває, я чую як воно шепоче, як лягає фізичною важкістю коло серця, як забирається усе вище починаючи з холодних пальців ніг, можливо померти все ще простіше ніж отак день за днем, знову відчувати, що я жива. Чому саме так, в класі "життя" повинна, повинна бути хоч якась змінна окрім "болю", оцей код я б залюбки переписала

Учора на весь день поїхала в ліс з Л. Дивилась на дерева, на воду, підзатопленне листя...
Бо сьогодні в мене знову - новий тиждень. В мене колледж (який треба закінчити), в мене курс від Амазону (який такой треба, бо це великий + хард скіллам), в мене робота (бо мені треба десь на шось жити), в мене заняття з англ (бо для повноцінного життя треба +- С1), в мене соц зв'язки які я не хочу ще більше просрати, в мене побут.

я просто хочу ще на один день в ліс

Сльози знову
Чому?
Я більше не поріжу себе до кісток, клянусь
Це був вихід за межі я втратила свій глузд

Структура Щастя - Глузд
___
Тут повинно бути щось - про концерт Мелані Мартінез (який я півроку чекала!), про те, що моя мати сьогодні мені ляпнула шоб я при поверненні собі рос паспорт робила (а то як же я без поліса ОМС в днр!), про одного препода, через якого я дивлюсь 6 годинні гайди на ютубі блять, про те, як мала мене сьогодні мило обійняла й поцілувала, коли я сказала, що я втомилась, про....
але я просто пуста зсередини
навіщо ця пустота взагалі пише якісь літери?

Трохи про життя, ч3.
На ці (ті?) вихи приїхдила Н з хлопцем та подругою. Багато різного - я рада була провести 2 дні не в своїх думках, але вони були просто добрими та ввічливими, без "го прям запаримось над тим, щоб Т не відчувала себе 4 зайвою", що іноді вдчувалось. Зате я відчула природу.
На морі були барашки хвиль, білосніжні в сонячному сяйві, такі...живі, мені хотілось кричати, але я лише прошепотіла "я повернусь, море".
Я повернусь до самої себе, я себе знайду та витягну з цього лайна, обіцяю.

Трохи про життя, ч2.
ВІдмічали Гелловін з О. 29 правда. Сходили на ярмарку (нічого прям цікавого), пофоткались в костюмах в парку(плаття в мене таки було охуенне), а потім на квест сходили (доволі прикольна штука доречі, в приложусі). А саме 31 ні А, ні О не долізли, а я забила хуй та сиділа на роздачі цукерок, балакала о Л в скайпі та пила чай з корицею.
Усе так....дивно. В моменті - приємно та прикольно, але в цілому з емоціями все ще лайно, ті ж посиділки з Л в кал'янній роки 4 тому відчувались більше. Але це все, що я можу собі дати, це вже більше, ніж було раніше, треба просто змиритись, що стара версія мене померла, а нова...ну ось, намагаюсь дати їй право на життя.

Трохи про життя, ч1.
Приїздила Я. Купа фоток - я сміюсь, широко та некрасиво відкриваючи рота, мені похуй, я жива, фото дихають живим замість картонних поз.
Я познайомила її з Л, їздили в національний парк. Колись це сдалось би навіть більшим сюром, ніж я в Ірландїї, вони існували в паралельних світах, 2 частини мого життя, які ніколи не стануть одним.
А як вона мене обіймала...Колись спати тикаючись одна в одну носами - було звичної справою "хей, го до мене завтра з ночівлею", але не зараз, звісно не зараз.

Воно прийшло й пройшло, я знову залишилась одна зі своїм життям, як завжди - це про дорослішання, про окремість, про сепарацію та лайнові обставини, нічого нового.

Згадую минулий рік. Тоді я постійно задавала собі питання - що я тут роблю, навіщо це? Мала до мене потроху звикала, але недостатьно, бажання жити майже не було, атмосфера...ну я непогано відмітила тоді з Н в клубі, але й усе.
Цього року я вдруге залишилась на роздачі цукерок, але вперше воно було ріл прикольно, атмосферно. Діти були такі щасливі...Мала бігала до мене з обіймашками. Сьогодні я нікуди не пішла (відмітила з О 29 ще).
Цей рік інший, кращий. Мала була рада мене бачити, я відлипла від А та Л й почала знаходити собі людей окрім, я закінчила 5 левел, я
це має сенс, я продовжую нагадувати собі, що це має сраний сенс

А написала, що її відкачували після спроби суїциду. Ось чому воно усе закінчується - отак?
Я плекаю в собі це охуївання - воно означає, що я ще жива, я не здалась, я не сприйняла цей ад як норму. Де дорослі - пойобані до кінця життя, молодь намагається не суїциднутись, а діти рухаються до років терапії в майбутьному. Це охуївання - знак, що інакше буває, буде, мені є сенс жити.

Структура Щастя - Чи знаєш ти?

Стараюсь не думати про майбутнє. В травні я закінчую 6 левел колледжу, після цього тільки пошук роботи (на ще одну вишку нема ні грошей, ні сил, ні бажання). Або в Ірландіі, де таких як я немало, або в Україні де війна, в мене нема дому й тд, і я без досвіду роботи не сильно комусь всралась.
Базово в мене є декілька векторів - берегти менталку(сон, відпочинок, рефлексія), їбашити додаткові курси (нам ось тут від Амазону підкинули, платний тільки екзамен), більше спілкуватись з людьми, закінчити колледж з норм оцінками.
Я просто пливу по цьому, намагаючись не думати про те, що буде після нового року.

Сіла робити в якості тренувального проекту сайт для Я браслетів (2 сторінки, просто код, без хостингу, баз данних й тд).
Вона пригадала, що я її за роки знайомства втягувала в купу усього (від психологічних тестиків до локального міні-проекту про людей з оккупованних территорій, за яке я потім рік тривожилась, що нам усім нахуй прилетить). Але першим була соціальна реклама для вуза, де я та А пили алкашку на вулиці, вирубались, а потім Я обкрадала нас ("алкоголь вредит не только желудку, но и кошельку"). Знайшла тот відос.
Ніби це було сторіччя тому...
Якщо її літак не відмінять, завтра вона буде тут.
Невже ми справді пройшли через все це?
невже ми справді дорослі?
___
Lely45 - Давай, дивись

Вже декілька тижнів я відчуваю себе сповненої якоїсь...гарячковою енергіі. Чи вона звичайна, а я просто настільки відвикла?
Мені потрібно радіти, бо я увесь свій досвід й диплом психолога всрала на це (й десь півтора роки), але....я не знаю, це виглядає як мобілізація ресурсів, але я ж не спринт біжу, мені не треба захотіти сдохнути знову через пару тижнів.
Намагаюсь не херити режим сну, норм їсти та хоча б 1 день на тиждень повноцінно відпочивати.
а там подивимось

Ходила з М та її друзями на Saw X. З одного боку - відволіклась, знову таки - потусовалась в англомовній компаніі й ніхто мене не з'їв, М я рил рада була побачити (її друзів також, якби вона блядь попередедила, що ми не вдвох будемо не по факту мого прибуття).
Але фільм таки не мій. Забагато крові, забагато чисто людської жорстокості, декілька разів мені здавалось, що я в кошмарі - кров та крики на екрані, а вони усі посміхаються як типові young adult безпечної европейської країни, а я згадала відос, де бомба влучила в мій двір, як в мій дім заносили поранену дівчинку, та кров була справжня, а це - фільм, їх сміх, попкорн, воно усе продукт іллюзії безпеки 21 сторіччя...

Не те, щоб нічого писати, просто....побут. 2 тиждень колледжу, в мене з'явилась цікавість до предметів, трохи спілкуюсь з одногрупниками (півтора смол токи за 2 тижні, але це вже більше, ніж було минулого року). Хочеться більше часу, щоб в усьому цьому норм поколупатись, але де його взяти...
Сиджу з малою, вона прям бубочка, не можу не згадувати минулу осінь на контрасті.

Надворі сонечко, в мене є сили жити (диво дивне).

Пішов 2 тиждень колледжу. В мене все ще є сили та бажання жити. Дивлюсь на це обережно...відчуття нагадує мене на початку будь-якого року навчання в вузі, коли я така "ну їболи немало, але вона прикольна й я все вивезу".
Я правда не знаю, скільки це ще буде, але хочу взяти максимум (поки продуктивна).

Дзвонила Т. Мене відразу накрило - як ми минулий рік разом ходили в колледж, як усе було классно та зрозуміло (хоча не відразу), а зараз мені знову починати, знову бути сильною, а я втомилась бути сильною, зранку - малу в школу, потім в колледж, малу забрати, ввечорі допройти той курс. Уся ця ввічливість, терпіння та енергійність, покрашення скіллів, +- на базі науки режим дня та психологічно корректне проживання лайна, де за усим цим - я?
Я боюсь засинати, я боюсь прокидатись, я просто хочу, щоб хтось вирішив усі мої проблеми, але доросла тут - я (їбать, мені 25 взагалі то скоро).