Та Ша

Це так бісяче - дивитись як одні й тіж рамки життя сприймаються від "заєбись я цим насолоджуюсь" до "господи, я в тебе не вірю, але дай мені сил не проїбати це все в черговому нападі безсилля".
Друзі, робота, знайомі, гарне відношення інших - раніше це давалось якщо не легко, то в кайф. Мені подобаються люди, подобається що я роблю, подобається бути в очках інших "доброю, цікавою та відповідальною дівчиною"
а в інший момент усе про що я можу думати, це як не похерити роки своєї праці к хуям

Сьогодні в малої концерт в таборі на який вона мене запросила(я піду). Навіть хз, що відчувати - з однієї сторони її мама правильно считала мій муд ("я просто хочу гнити в своїй кімнаті й нікого не бачити"), але мені все одно сумно, що вона (мама) мені нічого не сказала.
Вони заслуговують на когось кращого, ніж бажаюча сдохнути я. Я б могла знайти тут другу сім'ю - Е була зацікавлена в цьому, й вона краща за мою маму.
Але я занадто виснажена, щоб будувати нові довгострокові близькі стосунки. Це не їх провина, це не моя (мабуть?) провина, але воно усе могло бути по іншому, я хочу повернути час назад, але й тоді було б те ж саме
I do the best I can, but it's not enough

я питаю дитину в собі - чого вона хоче?
Вона не хоче прокидатись в цій версії життя, вона хоче бути щасливою, кохати та бути коханою, жити без купи тривожності за майбутнє.
Вибач, маленька, солодощів, купи вільного часу та можливості купувати прикольні штуки вже не достатньо
ніколи не було

дощі все йдуть
Закінчилась моя осіння свічка з яблуком та гарбузом, зараз горить інша - тільки яблучна, але вона така тепла, наче яблучний сад пронизаний теплим вересневим сонечком.
Трохи хворію, трохи побуту й роботи.. учора з годину сиділа з 4 дітьми (в нашому дому був ігровий день), після в котрий раз сказала собі "НІКОЛИ не мати більше 1 дитини".
З М провели годин 5 в тц, знайшла класну вінтажну блузку,на вишиванку схоже. Хоча хочеться прям вишиванку, але їбатись з доставкою з України лінь, тому поки що так.
Майже закінчила алмазну картину (антропологічні відосики все ще не закінчились), думаю відразу 2 починати, й мб на шейні ще пару замовити.

Учора увесь день просиділа одна на берегу моря. Сонечко (перший вих за увесь місяць з норм погодою, ЧУДО), хвилі...хотілось б сказати, що я відчувала щастя, але ні - мені спокійно, з цього спокою народжується енергія та якийсь ресурс, на цьому й усе. Хоча це вже краще за їблю мозку "Чому я не відчуваю??"

Мені хочеться спати, спати, знову спати, не запам'ятовуючи сни, це не закінчується, за смугою "я знаю навіщо я живу й хочу цього" йде "я хочу померти нахуй/я не розумію навіщо я на цьому світі"
ще один пост ниття
я надіваю маски, які правда - взяти якусь частину себе, навести різкість, дозволити "бути в моменті" з усіма емоціями
а під ними - пустота
the void ate me

З Я та К зробили книжковий клуб (знову).1 книга Я - Бо Лотто "Преломление".
Поки що ніяких нових тезисів для мене, хіба ще деякі розкриті классно, але ось там була банальна фраза "чем больше мы взаимодействуем с новым, тем богаче наш опыт и разнообразней нейронные связи в мозге" (чи якось так).
Мабуть досвід спілкування с хлопцями-маніпуляторами також в це входить.
Зайшла на фейк, а там досі переписка з В висить. Полізла туди, й...гспд, мені ж +- 20 було, не дитина, навіщо я лізла, навіщо намагалась щось пояснити?
Ред прапор = нахуй.
А за роботу з травмами нехай мені гроші платять.

Я ж себе такою розумною вважала, але й на мене подіяло тільки "особистим досвідом"...

Іноді життя - просто гойдалки. Учора мені...ну не те що, хотілося померти, більше просто не прокидатись. Сьогодні я встала, й зрозуміла що якісь сили в мене є. Бажання, плани...

Й чи коштує це того?
Умовні 4 дня бажання не-існувати в порівнянні з одним днем, коли я відчуваю себе +- живою?

Я б хотіла жити у кіно
Стати просто сторінками книг
..
Але я чомусь мушу
Та вже точно не можу жити
Цей кривий реалізм
Lely45 - А може
__

Хотілось б сказати, що я продуктивна. Що я юзаю на 100% шанс, який мені випав - кодингом займаюсь, чи саморозвитком, чи хоча б крутими тусовками. Якось проживаю своє +- вільне літо (з малою я зайнята 3 вечори на тиждень, а іноді й менше).
Але я ось майже на 5 сезоні Надприродного. Знову.
Воно тягнеться, я не хочу щоб воно закінчувалось, я не хочу думати, я не хочу відчувати, я хочу розрізати себе по вертикалі та впустити ірландську прохолоду всередину, нехай вона обійме внутрішні органи, можно мені цей вітер замість крові?
я втомилась навіть тексти писати

Любов до дітей - це всрати півтори години на те, щоб вкласти Е спати, пережити декілька моментів з "ТИ ЗРУЙНУВАЛА МОЄ ЖИТТЯ ТИМ, ЩО ДОТОРКНУЛАСЬ ДО ЦІЄЇ ІГРАШКИ" (в 5 років вона вже драма-квін), але все одно....
це краще ніж бути зі своїми думками
Я все ще сумую за С, я б багато віддала, щоб вона була моєю дитиною - начхати на те, що б мені це відрізало багато можливостей, вона...вона просто не заслуговує на те лайно.

Я часто хочу просто бути одній, але будемо щирі - саме життя як au-pair, з стабільним графіком та людьми навколо - що означає необхідність як мінімум ходити в душ та тримати усе +- в чистоті, саме це не дає мені й речам зарости пилюкою.

Хочеться в черговий раз написати, що я не розумію навіщо я впихую себе в це життя, коли в моєму близькому оточенні є таке різноманіття стратегій - від наркотиків до антидепресантів, від роботи 24/7 з бажанням сдохнути, до заміни реалу книжками (також майже 24\7)
обирай будь-яку
а тут якісь арома-свічки думаю йти купувати, й бігала сьогодні

Все ще холодно, все ще йобає психосоматика замість норм емоцій, це літо зовсім інше, але минулого року я знала, що мені просто треба час відійти, а зараз - усе, це нова я, це прийняття та намагання довгостроково жити з проблемами, але й продовжую знову й знову шепотіти
I wanna die, I don't want to die, I don't fucking know what I want

Збираюсь до А. Хочу захопити свою арома-свічку, купити шось солоденьке, а вона обіцяла замовити суші.
Й знаєте
за-є-бись
Підпишу їй зараз листівку з Берліну, й просто буду з нею балакати, й не думати про психологічні травми, наркоту, бажання затопити лайно в алкоголі й те, що більшість моїх близьких людей десь на грані нервового зриву вже досить давно (а я сама?)

- Ти хочеш про це поговорити?
- Вибач, ні. Я хочу тільки бульк-бульк ніжками в воді
__
Я повернулась. До того, що вистроїла тут з позиції дорослості - роботи, друзів-знайомих, планів. Їх знову треба робити - оновлювати доки, таки податись в колледж (на усілякий) й тд.
До поїздки, я, якщо чесно, хотіла від К того ж - якихось розмов з позицій дорослих нас про нас. Нажаль, скілл "одна частина думаю про суїцид, а інша робить плани" присутній тільки в мене.

Мб це тимчасове, мб просто наслідок вміння ігнорувати свої емоціі, але зараз мені також не хочеться нічого загадувати.
Нехай йде, як йде, в мене є купа інших сфер життя для планування
бульк-бульк

Now if you're looking for a saviour, well, that's not me
You need someone to take your pain for you?
Well, that's not me
'Cause we are all broken and sad
Where are the dreams that we had?
Can't find the dreams that we had

Lorde - The path
___
Останній вечір, де ми з К лежали на теплому бетоні коло річки. Вода - м'яка, наче шовкова, й гілки дерев підсвічені ліхтарями на фоні зіркового неба....наче картинка.
Усе повинно бути, повинно - але не відчувається.
Ми обидві занадто хочемо померти, щоб бути щасливими. Побачити в К вайби своєї зламанної менталки було...я рада, що вона знайшла Б. З ним вона може просто бути в моменті.
А ми занадто схожі, щоб не нести цей біль в наші стосунки.

Горькая пилюля, разбирают мой почерк врачи
Что это? Я кричу
— Не кричи
— Не здесь ли починят меня, доктор?

Аигел - Мне мерещится земля
___
Версия меня из 2019 захлебывается криком. Она еще не разучилась кричать, плакать и охуевать. Она не верит, не верит, отказывается - вот же блестят задорной рыжиной волосы К, вот мои самые большие проблемы - прохождение практики в летнем лагере.
Этого не должно, не должно происходить - к клетке из собственных мыслей она-я привыкла, но не так, не в реале, вода отражает не то и не так, прозрачное берлинское небо, обнимающую свои колени К, я там лишняя, меня там не было, я не помогла
ее опустошенность - отражение моей, или наоборот?

Хочу приїхати в рідне місто - просто щоб зрозуміти, що воно більше не моє, щоб не згадувати як воно було раніше.
Воно було моїм в дитинстві, воно....я відчувала себе там чужою років з 13-14, але інші люди цього не помічали, й я не була чужою для них. Усе "це депрессивне маленьке місто, суспільство якого в більшій частині зненавиділо б мене, якби я перестала під них мімікрувати" - таки залишалось моїми внутрішніми проблемами.
Зараз я вже точно там чужа, в своїй сім'ї - вже давно, в спілкуванні 30хв по скайпу, це навіть менше триггерить, ніж в реалі.

22 рік окрім додачі купи нових проблем, вскрив й старі, які було...простіше ігнорувати в алкогольних тусах та поцілунках тоді

Мені снилась К. Це було так...тепло.
Я втомилась прокидатися одна, втомилась жити незважаючи на свої почуття, втомилась від розуміння того, що це - в тому числі й наслідки моїх виборів.
Чи могла я за півтора роки знайти в реалі пкм когось для сексу чи fwb?
Могла.
Чи є в мене сили на встановлення (й підтримання!) будь яких нових +- емоційних контактів?
Нема.

А з усіма близькими людьми я розкидана по різним странам, містам й наслідкам вже їх виборів.

Учора з О були в одному типу-саду (більше як ліс), піднялись там на гору. Було дуууже красиво, але
Лише по дорозі додому мене накрило усвідомленням того, що я _живу_ - запахи, звуки, краса неба, прохолода вітру. Я тут, існую прямо зараз.
Чому я перестала любити гуляти одній - балачки з людьми перебивають це, концентрують на темі розмови й дозволяють ігнорувати що те, що усе життя приносило мені насолоду - просто зникло.
Іноді воно повертається, моментами - але в цілому моя інста виглядає краще за мій внутрішній стан. Ловити красу кадру я все ще вмію(іноді навіть текстом), але насолоджуватись цим - вже ні

Я тут багато тусуюсь з людьми, в яких...ну було норм життя до 22 року. Усі ці подорожі, відсутність n-річних думок про самогубство, амбіції, плани на життя...В основному тому що як раз такі часто й вилітають за кордон. Ну а пара моїх знайомих й до повномасштабної війни тут жили.
я просто відчуваю себе чужою, воно триггерить купою різних дрібниць при розмовах
Але усе реально познається в порівнянні. В колледжі ми усюди були втрьох - я, Т (також з України) та Р (з Афганістану, декілька років тут як біженка).
Мабуть, вона також відчувала себе чужою поміж нас. Цікаво, як часто?

Вже котрий день їбусь з поїздкою в Німеччину. По датам з Е домовитись, білети на літак в Берлін коштують як моя печінка блять, тому їду в рандомне місто, а потім - бусом 8 годин до Берліну (що по ціні як ще один літак), про те як важко знайти норм хостел за тиждень до я мовчу.
Сьогодні ось йду писати заяву, що я їду на тиждень.

Усього виходить 2 дні тільки на дорогу туди-назад, по грошам...ну вважаю, що це моя друга й остання поїздка за рік за межі Ірландіі)0

...де ж та я, яка в 17 років боялась міжміський квиток придбати, й просила маму підійти до каси?

Відчуття, що я так й не прокинулась. В голові - мішанина сьогоднішніх снів приправлена нотками яблука та гарбузу з арома-свічки. Шось знову про магію, підземелля, на мого хлопця (по сну) його батько наклав прокляття....я перестала запам'ятовувати сни
перестала хотіти запам'ятовувати сни
Мб мені треба як Л - роками про це писати, поки не відболить?
Я не хочу, не хочу, не хочу того життя, про яке мріяла підлітком, про яке в істериках благала богів, навіть у снах не хочу. Це дуже специфічна тема, але для мне воно настільки іронично-боляче, що я не можу не повертатись до цього знову й знову
колись же повинно відболіти?

Учора зустрічались з Т. Вона закінчує курс по косметологіі (онлайн, але домовилась за практику в Україні), трохи побомбили одна одній на важкості планування (життя) за кавою.
Так....не знаю, тепло від цього. Що в моєму оточенні є люди ось з такими проблемами. (ну я знаю, що є, я з Н дружу, але це прям в реалі)
Щоб без речовин, алкоголю, суїцидальних думок, пошуків психіатра, текстів про марність життя в 2 години ночі, трабл з законом, депрессивної бідності, яка виїдає усе....Щоб просто будувати життя - не з їбаної точки нуль, не з купою трабл з менталкою, ось звичайне блять життя
В мене воно тут є, але не покидає відчуття, що я - чужа на цьому святі нормальності

А якщо без страждань, то життя йде.
Сходила в стоматологію (диво, медкарта вперше за рік знадобилась), запронували окрім цього на чистку записатись...на 24 серпня)0

Була з Л в скульптурному парку індійських богів. Рандомно отримала статуетку Шиви, бо там був не норм магаз, а склад з чимось типу "honesty box", в Л була завелика купюра(враховуючи наші товари), а ця статуя була єдиною, яка не виглядала мотлохом.
...ось так зазвичай й починається купа фентезійного лайна в книжках. А мені його й в житті вистачає.

Сходила в кіно на Русалоньку. На диво сподобалось, у актриси мб й незвичне волосся, але є правильні вайби доброти та наївності на грані тупості, а це важливіше.

Увесь підлітковий вік я чморила себе за занадту емоційність, що ось "нахуя ти усім усе кажеш, їм мб не потрібна твоя правда й твої почуття"
в 24 в котрий раз ловлю себе на блоці. "Я тебе кохаю", наприклад - неважливо кому, навіть мамі чи малій.
Е мб вважає мене трохи каменем, але... я відвикла показувати свої емоціі реальним людям. Текстам - так. Самі тексти показую на ізі, доречі.

Бо вони не мають значення, занадто давно та довго я живу в реальності, де жити треба ігнорячи почуття (пкм в деяких ситуаціях, але їх забагато).
Так довго, що це мене змінило, вже давно, просто я знову й знову б'юсь в 2 крайнощі
"я не хочу нічого відчувати, бо воно БОЛИТЬ"
"чому я майже нічого не відчуваю??"

The storm is coming
That's why we feel nothing

Exilia - Fly High Butterfly
____
Передивляюсь старі фото. 2014\16 - К, яка закинула мене в чс, Л з якою я не спілкуюсь, трохи А у кінці 16, з якою ми чужі зараз.
То були найдепрессивніші роки мого житя - коли окрім того, що усе було лайно, я не могла з ним зовсім нічого зробити. Але....тоді я бувала щасливіша, то була емоційна крива, зараз воно вирівнується, розчиняя усе в сірому.

все, все це зараз - одна з найкращих можливих версій мого життя, але я боюсь
згадую як К провезла лезо через усі кордони, просто щоб мати змогу померти в разі чого
Невже це все, що життя залишило для нас?

Списалась, дізналась, що Д виходить заміж.
Здається, в 24 я стаю близька до охуївання в стилі "як швидко летить час". Ми ж дружили в її 16 +-, я пам'ятаю її перші інет-закоханності, та її охуївання з мого першого поцілунку.
Так завжди, коли роками вже не дружиш з людиною, але....

але ось я на пару років її старша, й що?
так, я зрозуміла та приняла пару речей щодо себе
Але ось, наприклад, концепт поліаморїї, навіть просто в теор розумінні "я можу кохати декількох людей відразу", меня поки що тільки x2 сліз та тривожності приносить, а не якісь стабільні відносини й щастя