Та Ша

Сьогодні з А півдня провели в тц. Мені було так классно, так спокійно, латте з кленовим сиропом, балачки про життя на терасі кафешки, арома-свічки з максимально осінніми ароматами...
В котрий раз розумію, що я можу насолоджуватись життям, треба просто дати собі (багато) часу.
В нас дощі, в мене нова термо-кружка й сироп з соленої карамелі в каву, завтра - перший день колледжу, треба ще розкидати заново уроки англ мови (враховуючи розклад в колледжі), я просто хочу нарешті почати жити.
будь ласка

Вислали розклад з колледжа.
6 основних курсів + з 4 треба 2 обрати на вибір. Мені....цікаво. Це доволі дивне відчуття, наче я починаю жити знову, через півтора роки після.
Воно може йобнути, воно йобне, але поки що - я проходжу той онлайн курс й мені справді прикольно дізнатись більше, я ловлю себе на "охуїти, ось як влаштовано те, чим ми користуємось кожень день".
Подивимось.
В будь-якому разі - в мене є досвід роботи з собою та своїми емоціями. Це завжди в плюс.

Почала "Жорстокий принц". Несподівано затягнуло, та...
Сьогодні наткнулась на черговий рілс "що б ви обрали, потрапити в улюблену книгу, чи 1 лям?"
1 лям
Все ще завгодно, але ні, не улюблені книги.

Ота книга починається з вбивства батьків гг, її та сестер після цього забрали в країну фейрі.
Я не хочу бути частиною улюблених книжок, ці кошмари, усі ті пригоди - кошмари наяву, скільки років перейобувався Л, мене знову доганяє відчуття холоду ізсередини, я не хочу пригод, не хочу небезпеки, я хочу простого нормального нудного життя, це все ще, ніколи не перестане бути іронічним, в 14 я за це померти була готова, зараз
навіть безкоштовно - ні, нехай книги залишаться папером

Найважкіше - це розуміння того, що треба жити життя.
Знову.
Сьогодні більшу частину дня провела в тц - обирала малій подарунок на др. Зранку пробіжка, ввечорі курс.
Завтра - орг збір в колледжі, потім продукти придбати, якщо Е в офісі працює, то випрати речі.

Мені знову страшно та хочется плакати, сьогодні було сонячно та красиво, але нічого, все ще - нічого.
я продовжую

Проект А закривають, тому вона шукає роботу та дуже переживає через це. Я їй співчуваю та рил дуже сподіваюсь, що вона швидко знайде роботу, але не можу викинути з голови, що...в неї є паспорт ЄС, диплом + досвід, запасний варик (менеджером в садок, що непогано + по грошам ненабагато гірше), в кінці-кінців підтримуючі батькі й дім на неокупованній территорії.
Мовчу вже про кращу менталку.
А в мене нема нічого з цього. Вже декілька вечорів перечитую свої записи з 2022 року. Охуїти яка я велика собака, охуїти з якої дупи я вилізла й ось зараз здається маю сили шось робити.
Треба частіше собі про це нагадувати, особливо на фоні "я недостатьно продуктивна"

Сьогодні одна вдома (до малої).
В нас +24, незвично сонячно та тепло.
Зробила собі каву з льодом, врубила на фоні "літню" підбірку джазу + літня ж арома свічка (морська сіль + фруктова нота), й пинаю той курс
як же заєбись
Хочу зберегти це в пам'яті як відповідь на питання "а що я тут нахуй забула" й чергову істерику

Були з Л в лісі. Воно так....по-осінньому, ще зелені дерева, прохолодне сонечко, моя нова м'яка кофта з бежевим міхом. Я випила аж 2 чашки кави, просто для настрою. Мені хотілось сміятись, обняти Л та ніколи не відпускати, воно повертається, потроху, шматками, але я нарешті відчуваю себе _живою_, а не іграшкою серед декорацій.

Сьогодні в нас сонячно та + 20, я збираюсь пройти як мінімум половину одного модуля, а потім в парк читати Кассандру Клер (яка паперова англ версія). А потім вечір з малою.
Життя живеться, я так не хочу щоб воно зникало, я так втомилась від гойдалок від "ненавиджу усе" до "ніхуя не відчуваю", будь ласка, я хочу нормального життя, невже це забагато?

Відчуваю таку гарну втому в усьому тілі. Приємну, яка не про зайобанність, а просто про довгий та классний день.
Ходили з М на хайкінг в ліс. Це було....красиво, але уся Ірландія красива. Головне - що ця краса мені _відзивалась_.

А потім ми лежали на траві, під каштаном. Оце листя пронизані сонячним промінням на фоні неба, так....звично, тепло
я скучала. Не по социуму, по каштанам пронизанным солнечными лучами, по ощущению того, что этот город - мой, это все - мое и понятное, родное

А завтра ще до Л поїду... Я не хочу, щоб ці вихідні закінчувались.

Мы снова сядем равнодушно втыкать
В телевизор, откуда ручьем течет тоска!
Манипулируя вы не учли что ж?
Мы разучились верить в ваш пиздеж!
....
Мы просто люди, и мы б никогда
Не стали бомбить чужие города!
Нам пропагандой мозги не промыть:
Там тоже люди, такие же как мы!
Все одинаковы - внутри у всех кровь!
Никто из нас не пойдет взрывать метро!
Все это делают от наших имен
Воры на фоне государственных знамен!

Порнофильмы - Мы вам не верим
2014 г
____
Ну й що тепер?

В мене є 3 приватні тг канали, в яких я пишу та рефлексую. Ось нещодавно я спіймала себе на думці, що....мені не хочется, не треба бігти від себе та свого болю.
Коли хочется й болить, я починаю писати. Писати, плакати, кричати, я приймаю свій біль, я дозволяю цій хвилі мене накрити, бо знаю - я випливу. Я приймаю свої емоціі. Воно може бути хуйово, болісно до селфхарму, до бажання померти, але я випливаю.Бо знаю, що за цим - полегшення. Потім може бути нова хвиля, деякі теми болять роками, це нормально.
Але я живу, не роблячи з життя гонку "чим би себе забити, щоб не думати та не відчувати". Це не саме звичне відчуття для мене, але мені дуже подобається.

З фрегів з 16-18 років видно, що гарний настрій в мене бував частіше. Я сказала мені нещодавно, що вона не розуміє своїх перепадів настрою.
Це зворотна сторона роботи над собою. Тоді - було простіше ігнорувати, гарний настрій з'являвся від збігання в фандоми, жити було простіше - я вирішувала тільки необхідне, й ігнорувала усе інше включаючи свої внутрішні конфлікти.
Зараз жити краще. Тільки ставши щирою з собою, тільки пішовши назустріч усьому болю я змогла почати це вирішувати. Почавши розуміти себе та світ.
Чи простіше це?
Ніхуя
І гарний настрій в мене тепер набагато рідше, бо "забути" про усе що я бачу та знаю, я вже не можу

з хоббі ми зазвичай купуємо емоціі, а не речі
Мені прийшло моє замовлення на 80 сука евро - 4 фото альбоми й купа стікерів й декоративного скотчу. Відчуваю себе дитиною, яка готова бігати та тикати усім це з криками "ТИ НЕ УЯВЛЯЕШЬ ЯКА КРАСА ТУТ БУДЕ"

Скоріш за усе це результат в тому числі й того, що в свою менталку ці місяці я всирала дохуя зусиль. Я знову відчуваю, хоч шось, я хочу жити, я хочу робити прикольні речі, нарешті я радію, замість втомлення та пустого "у меня усе ок"

хо-ро-шо

Мені так...тепло останнім часом.
Ніби мене нарешті прогріло зсередини осінне прохолодне сонечко. Хочеться посміхатись небу та шукати гарбузовий латте в кав'ярнях. Бо доросле життя - продовжується, й серед його плюсів - я таки можу купити собі те саме латте.
Сьогодні мені йти розбиратись з виплатами на протязі колледжу, потім на чистку зубів, потім вечір з малою....я думала, що прокинусь сьогодні в настрої "тільки б це блядь пережити", але ні.
Мені хочеться жити, й так - повноцінне життя включає в себе справи, які не дуже хочеться робити

Флешбеки на минуле літо. Тоді в моменті усе також було ок, але під цим тривога щодо навчання.
Цього літа я закінчила колледж, але тривога не закінчилась.
Я не знаю, я витягаю себе в моменті й воно навіть почало бути классно, але в цілому - 3 дні я була одна, учора тусила на узбережжі океану з Л, сьогодні йду купатись з А, а завтра, завтра починається доросле життя з документами, розмовами і тд и тп

Півтора роки, півтора роки я тут, я стала іншою й кращою версією себе, я немало досягла, але стабільності все ще нема
щастя також

Сіла за кодинг, вперше за усе літо. Думала щодо курсери, чи чогось типу, але шоб освіжити та трохи поглибити базу ютуб туторіали також підійдуть.
я хз
З того, що було в вузі пітон мені зайшов більше, але джава - популярніша.
З того, що було в моєму житті - відчуття, що психологія це більш моє, а я чомусь обираю ну...десь 3 номер в списку "що мені подобається", хоча життя в мене одне.

мені тривожно від думок про те, що скоро треба буде ригати ентузіазмом, а в мене його не дуже. Відповідальність, трохи перфекціонизму (якщо вже взяла на себе обов'язки), розуміння того, що треба їбашити шоб було на шо та як жити, під усім цим стресом - трохи цікавості, але точно не ентузіазм

подивимось

Зробила величезне замовлення з 4 альбомами та купою стікерів. В мене прокинулась радість від творчості, як в дитинстві, наче нічого нема, є тільки я та можливість робити якісь красиві речі.
Вже давно виношувала ідею зробити фото альбом, але з фотками природи, не мене(своїх дохуя залишила вдома, мама досі друкує фото). Раніше грошей було шкода, але зараз.... я знайшла dIy штуки, без пластикових конвертиків для фото. Тільки сторінки - малюй, ліпи стікери та фото в будь якому місці.
Хз чи буде на це час потім(бо чекати доставки тижні 2), але чорт, оце...смакування того, як воно буде, очікування, це так солодко, так легко, здається за цей рік це перший раз, коли я взагалі відчуваю шось подібне

Позавчора була на кліфах. Усе було так....наче в якомусь сні, мені він ще давно снився, там я була русалкою десь в північних морях, я була частиною того - стрімких хвиль, що розтікаються білосніжною піною, холодного вітру, й воно не могло мені нашкодити.
Тільки у сні я була вільною, а у реальності моя менталка знову почала вийобуватись, але....все одно було классно.

На наступний день мені прийшла відповідь по стажуванню,. Життя - продовжується, моя боротьба зі світом та собою (з собою мб в першу чергу) - також.
Просто ось після таких днів розуміешь нащо й заради чого взагалі живешь.

В мені здається прокинулось бажання жити. Усього то 3 місяці ніхуя-не-роблення (окрім малої) блять.
Раніше я думала, що так не буває. Але...менталка це все ще найкраща інвестиція, інші речі бувають більш пріоритетні на коротку дистанцію, але на довгу - питання "чи зможу я це вивезти".

Банально, усе це банально, я писала це дохуя разів вже, треба щось нове, але я просто радію, коли мої стратегії працюють, коли я стаю трохи кращою версію себе, вивожу трохи більше, розумію як вирішувати проблеми трохи краще

шось пробивається
Ось я ходила плавати учора - небо було сіре, а вода зеленувата, ніяких триггерів на азовське чи чорне море, ота сірувата темна зелень - була чисто ірландською, як і я, як і той вечір.
Ось я знайшла пакунок чаю tess - 12 смаків, ідеально. Отой чай, й тепла булочка з корицею, і мені було так...спокійно, так тепло, як вже давно не було.
Ось я придбала декілька різних контейнерів для усілякого лайна, яке вічно валяється в мене на підлозі, тепер ще б це розібрати, і кімната буде виглядати трохи краще.

Мені хочеться саму себе обійняти та не розмикати рук, щоб це тепле м'яке почуття не вислизнуло з грудей

Пред тобою в молитве падаю ниц
Боже! Ты без трусов - наверно, это лишь сон

Слот - Ave Maria
__
и мне снова 14, и нет ни-че-го - я снова заслушиваю до дыр альбомы Слота, нет войны, нет этой взрослой усталости
я бы не хотела вернуться в прошлое, я блять последние лет 7 только и делаю что разгребаю последствия этого самого прошлого, но

Просто оно другое, все другое, а небо сегодня такое же бледно-голубое как эта песня, помнится я обожала лежать на балконе и смотреть на небо, а теперь в другой стране у меня комната на чердаке с 5 окнами на всю крышу
просто открой окно - и взлети,
только осторожно, не разбейся об небесный хрусталь

Думається про те, що учора таки доповзла до "Барбі" в віно з М (ще й тематичний образ зробила). Про те, що вже на вихах приїздить Н на папу днів (історія моєї рандомної екстравертності - я свою репетиторку по англ витягла з Німеччини в Ірландію). Про те, що наступний тиждень - відпустка вже в мене, Е з малою їдуть відпочивати. Про те, що я таки знайшла окремо заправку до Цезаря (а не готову порцію салата, яка на 1 раз і дорога) = я почну таки їсти більше зелені. Про те, що ми в нашому книжковому клубі почали вже 2 книгу.
А про майбутнє не думається. Про лайно не думається.
і заєбись

Учора увесь день провела з Л.
І ось хо-ро-шо. Не настільки, як повинно було б бути, але я звикаю до нової себе, я вчусь менше їбати собі мозок через це.
Були в в'язниці-музеї, там ще й тур з віаром був (це взагалі другий раз у житті коли я його одягаю), потім на морі, а потім - в лісі.
Хвилі...там були такі чарівні хвилі, великі, вільні, я відразу згадала, як майже усе дитинство мріяла стати русалкою, я _відчула_ це. Нинішня я, якщо чесно, вважаю що мати безсмертне життя й провести його плаваючи серед хвиль - якось тоскливо, там нічого робити _настільки_ довго, але раніше...вміння насолоджуватись природою я таки просрала, лол.

Це так бісяче - дивитись як одні й тіж рамки життя сприймаються від "заєбись я цим насолоджуюсь" до "господи, я в тебе не вірю, але дай мені сил не проїбати це все в черговому нападі безсилля".
Друзі, робота, знайомі, гарне відношення інших - раніше це давалось якщо не легко, то в кайф. Мені подобаються люди, подобається що я роблю, подобається бути в очках інших "доброю, цікавою та відповідальною дівчиною"
а в інший момент усе про що я можу думати, це як не похерити роки своєї праці к хуям

Сьогодні в малої концерт в таборі на який вона мене запросила(я піду). Навіть хз, що відчувати - з однієї сторони її мама правильно считала мій муд ("я просто хочу гнити в своїй кімнаті й нікого не бачити"), але мені все одно сумно, що вона (мама) мені нічого не сказала.
Вони заслуговують на когось кращого, ніж бажаюча сдохнути я. Я б могла знайти тут другу сім'ю - Е була зацікавлена в цьому, й вона краща за мою маму.
Але я занадто виснажена, щоб будувати нові довгострокові близькі стосунки. Це не їх провина, це не моя (мабуть?) провина, але воно усе могло бути по іншому, я хочу повернути час назад, але й тоді було б те ж саме
I do the best I can, but it's not enough

я питаю дитину в собі - чого вона хоче?
Вона не хоче прокидатись в цій версії життя, вона хоче бути щасливою, кохати та бути коханою, жити без купи тривожності за майбутнє.
Вибач, маленька, солодощів, купи вільного часу та можливості купувати прикольні штуки вже не достатньо
ніколи не було