Та Ша

Зловила себе на тому, що стала дуже... незалежною від сім'ї за ці півтора року. В них нема ресурсів для допомоги, а якщо є - нема бажання, бо мої цілі "дивні".
Списувались з К, бо вона приїхала до якоїсь своєї тітки й бомбила, на те що, та веде себе з нею, як з дитиною.
Я б можливо навіть не поїхала до родичів, пкм тільки в крайньому випадку.

Не те щоб мене не люблять - але краще б не любили. Якщо людині на тебе похуй, то можлива якась (хоча й менша) допомога просто з людяності, а якщо за тебе рил переживають, то починаються маніпуляціі з "я старше, я лучше знаю, у тебя еще молоко на губах не обсохло, и вообще - не нравится вали на все 24 стороны".
Краще вже самій.

Учора Л мб хвилин 40 мені затирав, як "штучно подовжене дитинство й оберігання дітей від світу" створюють слабке суспільство.
Я хз
Як майбутня мама (сподіваюсь) - я хочу блять, щоб в моїх дітей не було моїх проблем. Мене влаштовує бути чужою на цьому святі "квіточок-зумерів" (ну й просто дуже приємно жити в такому суспільстві, не те щоб я вміла й хотіла відстоювати речі силою).
Як...просто людина, хочу сказати, що ціна може бути зависокою. Інші країни, мб інші біологічні види. Можливо колись питання буде стояти - хочеш ти жити щасливо й максимально етично, чи довго? (не тільки для окремих країн, а й для людства в цілому)

Знову мене тикають носом в лайно *закреслено* - в те, що щоб не йобнутись нахуй кукухою треба мати якнайбільше різних підтримуючих штук в різних аспектах життя.
Друзі, робота, хоббі...учора мені хотілось кричати, сьогодні просто хвиля в котрий раз відступає, залишаючи за собою розуміння того, що жити треба не емоціями, не тільки ними.
Але головне питання
що залишиться від мене після стількох років "твої емоціі знову й знову не першостепенні, ти знову й знову не можеш мати того, чого хочеш, тобі знову й знову треба переступати через себе?"
іноді мені здається, що нічого

Знаєте, оці емоційні гойдалки, коли хочеться поставити життя на паузу, поки "не вирішиться", але не можна?

Через 2 дні переносів та півдня на кордоні, К таки виїхала, хоча все ще в дорозі.
Минулий тиждень мені нічого не робилось, потім - просто відрізало. А зараз я сиджу така з усвідомленням, що навіть коли вона приїде - це ж тільки початок.
Її нового життя, наших відносин(ааааааа), моє життя ніхто не відміняв - усе це треба робити, треба жити, треба планувати й робити

Хотілось б вірити в якусь карму, справедливість та "я вже й так достатьно настраждалась блять", але це не так працює, тому залишається тільки надія на краще

But there's a scream inside that we all try to hide
We hold on so tight, we cannot deny
Eats us alive, oh it eats us alive, oh

Sia - Bird Set Free
____
Іноді воно проривається. Майже завжди невчасно. Майже завжди - коли мені здається, що я таки почала нове життя.
Учора почала The last of us й розридалась на середині 1 ж серіі, коли донька гг плакала в машині. Бо я пам'ятаю як це - коли по вулицям йде смерть, коли ти підліток, який нічого не може, нічого не розуміє, й залишається тільки довіритись дорослим - які можуть й не вберегти

Психологиня в мені радіє, що через n років я починаю присвоювати собі своє ж минуле, бо це краще ніж емоційне "нічого не відчуваю, наче усе не зі мною", але...

Була здивована кількістю людей з обох країн, які кричали що отой похід Пригожина - це серйозно.
Тип...у чувака кількість солдат менше 100к, россія величезна по розмірам країна, почалось усе це з петушиного "ко-ко-ко, я иду в священный поход, и оповещаю об этом всех публично". Я вже мовчу, що навряд чи йому б вдалось закріпитись у влади, навіть якщо якимось чином був би й переворот. Але мені здається, що й цілі такої не стояло з самого початку.

Хотілося б писати гарно, але останні 2 роки забрали в мене й це, залишивши на місці емоцій - ніщо. Ніщо не здійметься морською хвилею, не захлисне натхненням.
Воно просто тягне та давить в десь в грудній клітині, й слів нема - читала, що при стрессі зменшується активність зон мозку, які за мовлення відповідають.

Тиждень тягнеться нескінченністю. Сьогодні години 2 балакала з К, але мені хотілось мовчати - просто мовчати, поки усе не закінчиться, поки вона нарешті не буде в безпеці.
Занадто багато емоцій = нічого.

настрій Lorde - її пісні такі м'які, деякі теплі, деякі прохолодні, але нічого гострого чи занадто яскравого, хочеться щоб її музика заповнила моє тіло, це краще втоми та ненависті

Цікаво зі сторони дивитись, як зникають мої емоціі. Точніш йде ще більше по пизді моє вміння їх усвідомлювати (бля, ок, я це вже роки 2 як пишу)

Ось Д завернули на польскому кордоні. Я відписала, я скинула варики волонтерів, спитала (й готова) допомогти, але логікою.
Ось мама знову почала затирати, щоб я їхала назад в оккуповане місто без нічого, бо "всралась тобі ця Европа, ОСЬ РОСІЯ ТУТ ТАК КЛАССНО УСЕ ЗРОБИЛА".
Ось до від'їзду К менше тижня - якщо щиро, то це єдине, щодо чого в мене хоч шось залишилось.
Ось з хлопцем Я усе ок виявилось.

я ж повинна, повинна відчувати, але я просто втомилась

На маленьком плоту
Сквозь бури, дождь и грозы
Взяв только сны и грёзы
И детскую мечту

Юриз Лоза - Плот
___
В пориві ностальгії я створила кринжовий плейлист усіх тих пісень, які фоном грали усе моє дитинство.
Вже 2 день думаю, я... Ось зараз на фоні цієї пісні - теплої, м'якої, того дитинства де усе світле й добре, й звичайне, моя переписка з Я. Зник її хлопець, якого бачили останній раз з колишньою яка намагалась його вбити колись, а ще тільки вона знає його справжню адресу (й навіть вона не знає паспортного імені), Я чекає зараз на поліцію, щоб поїхати на його квартиру.

колись я вважала, що ніколи не буду частиною цього, що ніколи не буду в таких компаніях

Учора здається, був один з небагатьох днів, коли можно вказати "3 классні речі за день" без брехні та перебільшування. Навіть 4.
1 - я провела на пляжі увесь день. Навіть не стільки плавала, скільки просто лежала у воді, дивлячись на пронизані сонячним промінням хвилі.
2 - К таки їде в Німеччину!! Цього літа в нас є всі шанси побачитись, НАРЕШТІ.
3 - мені написала М. Ми місяць не бачились, але я не могла себе пересилити та пнути її, бо останні дохуя разів я писала перша, та я втомилась від почуття "я їй не цікава, наше спілкування це тільки ірландська ввічливість з її боку".
4 - я.придбала.білет на концерт.Мелані Мартінез!
Гспд, я про це мряла з тих пір, як сюди переїхала!

Згадую себе в старших классах, як боялась просто так звалити з будь якого урока, і дійсно за це переживала. Та ненавиділа себе, думаючи, що я занадто слабка та тривожна, щоб жити життя, бо як нахуй його жити, якщо я через дрібниці загоняюсь...
Тепер в мене є відповідь на це питання.
Шок переплавляться в сльози, а ті - в системне подавлення своїх емоцій, шоб хоч якось перестати 24/7 охуївати.

Нагадую собі навіщо усе це (життя).

Сьогодні мала на диво не істерила (хоча після відпустки з мамою довгі сльози з "я не хочу тебе, не хочу школу, нічого не хочу, тільки маму" майже гарантовані), а коли вона попросила її понести й я шла, а вона так довірливо тикалась носом в мою шию, я відчула себе майже щасливою....
По співбесіді від мене хотіли самого мінімуму - трохи про себе розповіла та про пару проектів з колледжу, та усе ок!
А ще в нас + 20, сонце й я другий день підряд йду з А купатись на пляж.
Завтра відкриваться препродаж білетів на концерт Мелані Мартінез (вона в Дубліні буде!!)
Й є _великий_ шанс зустрітись з К цього літа

Оце почуття з підліткового периіоду, коли я обожнювала фентезі й хотіла відчути себе "обранною". Коли мені хотілося бути героїнею своєї книги з пригодами, але в житті.
Мені здавалось, що якщо в мене будуть такі речі, то усе зміниться, що я не зможу жити звичайне життя далі.
Насправді звичайне життя - де тобі потрібно ходити на роботу, готувати й тд, будь-які "пригоди" тільки ускладнюють, а не відміняють.

Ось мені нагадали, що декілька років тому близька людина не вибрала дещо, в тому числі, бо хотіла зберегти спілкування зі мною.
що я думаю, що я відчуваю?
та неважливо, треба з білизною та їжею розібратись, кухню прибрати й на пляж не запізнитись

отак і живемо

Завтра приїзджають Е та мала. В мене завтра ж співбесіда по стажуванню, і я просто нічого не хочу.
Відчуваю тяжкість, хочеться вже вечір й з А на море - щоб плисти та відчувати, як вода вимиває усе з мене - втому, тривожність, сором за себе, страх й відчуття бессиля перед майбутнім. Мене немає, я лише камінчик, мене обіймає шовк води та проходить крізь мене, наче мене не існує, не існує й проблем моїх не існує

Grimes - Oblivion
Grimes - Genesis
Alexis Munroe - Touch

Учора їздили з Л в ліс. Я...це виглядає як ідеальна версія життя, а я й вполовину не так цим задоволена, як могла б.
Я просто хочу пережити цей рік. Я втомилась до бажання померти, причому втомилась більше від внутрішніх конфліктів, проблем які зараз прямо не впливають на моє життя та речей, з якими стикаються усі люди (тип пошук житла, роботи й тд). Не те, щоб в цьому було шось невирішуєме.
Не те, щоб від усвідомлення цього мені було простіше.

Тільки зараз, коли здається мене й моїх почуттів вперше..достатьно, як би я не не любила це слово, але воно гарно усе описує
Я розумію, наскільки в мене глибока проблема з коханням. При тому, що К я знаю вже 4 роки.
Мені важко казати, важко це показувати, важко...розуміти, що я зараз показую свою слабкість, й людина може вдарити. Важко давати надії прорости, бо ми не бачились більше року, а минулі 3 були подругами, я не знаю, як воно усе піде далі.

Приємно розуміти, що я була права щодо себе - Л таки був й є моєю зоною комфорта. Бо не відчувати, не давати волю почуттям, закрити себе в невзаємності - простіше. Зараз я це дуже чутко бачу

В укр карти збігає термін придатності наступного місяця. Вирішила не переводити гроші на іншу, а розкидати по фондам.
Згадую, як А мені якось сказала, що донатить принципово тільки на ліки, порятунок тварин й тд, але не на зброю. Бо вбивати людей - то погано)0

я навіть хз, як це закінчити. Нажаль, багато хто бігає від важких моральних виборів, допоки може собі те дозволити, в принципі....
Для мене це так не працює й я тому рада (навіть коли хочу померти під вагою лайна, якого для частини мого оточення тупо не існує)

На цьому тижні тусила в Корку, разом з Ю та Т.
З одного боку - вони зібрали компанію (невелику) та повезли мене на екскурсію. І це було так незвично, яскраво - знайомишся собі, балакаешь, та й місце для поїздки обрали дууууже красиве.
З іншого боку - мені трохи розповіли про внутряки, й...бля, ось за цією частиною життя в великому ком'юніті я ТОЧНО не сумую. Накрило флешбеками з 2017, коли я адмініла сходки в 2 містах й вела онлайн-лекціі.
Люди, люди, знову люди й їх плітки....

Якось воно усе й відразу. ГЕС й пиздець в цілому. Сьогоднішні обстріли мого міста та К, яка залишилась жива дивом. Компанія з якою я поїхала на екскурсію, та в якій був чувак із Маріуполя (я після читання щоденників жінки звідти не можу не думати). Мейл по півбесіді щодо мого можливого стажування, якого я чекала з пару тижнів (й взагалі не була впевнена, що підійду під їх критеріі).
Неможливість виплакатись учора в бусі, усвідомлення, що Л побачу не раніше ніж через пару тижнів (мені знову витримувати хвилі внутрішніх конфліктів та тривоги за майбутнє одній), отой сон...

хз, годинки 2 поплакала й покричала в стіну, начебто полегше

Сидативи, барбітурати
Зрозумій, я хочу спати
До нескінчення, до обіймів
Моїх друзів, моїх рідних
Сидативи, барбітурати
Щоб забути автомати

Структура Щастя - Сидативи
___
Цікаво, пити алкоголь в 2 дня, це вже алкоголізм, чи ні?

Сьогодні наснилась мати. Як я мию руки в ванній, а вона відкриває двері, й це такий...знайомий звук, ніби усе буде як в дитинстві, як завжди. Я розумію, що це сон й впиваюсь нігтями в ноги, майже до крові, бо біль - це перевіренний способ вийти зі сну. Бо я не можу, не хочу залишатись, кожна секунда сна тільки збільшує біль при пробудженні, бо мама не просто далеко - тієї версіі, зі сну, для дорослої мене не існувало ніколи.

Turns out that “not wanting to die” and “happy” are not actually the same thing, which was a little disappointing to realize after all the work I’d done.

Все та ж книга Turn your pain into art, A Bloomer
____
Ну ось якось так, невраховуючи те, що я навіть не можу сказати, що в мене вже нема настрою "я не хочу померти".

Почекала інста-блог організаторши сходки, на якій я була нещодавно. Раніше...раніше я б заздрила. Ось вона вчиться, староста, орг клубу в вузі й сходок в місті, подорожує. Зі своїми нюансами - я вживу считала її тревожність та гіпер-контроль (прямо я років в 17) але....
Зараз просто відчуття, що це з іншого блять життя, з іншого світу

Почала читати одну книгу про травму(в основному стосовно ПТСР), від американського психіатра..
Багато думаю.
Не те, щоб я зовсім не в темі, але пара модулів декілька років тому, це дууже таке.

Цікаво, а що буде потім? Вже більше року стосовно обстрілів в мене просто нема емоцій. Ніби це нереально, не з моїми близькими. Коли сама була там це змішувалось зі спалахами ярості, коли хотілось вийти під бомби й померти нарешті. Коли виїхала - просто пустота.

я навіть не знаю, чи хочу я зараз в це лізти, шукати терапію та починати нове коло довжиною в n років
мені важко з відстутністю емоцій, але з ними...все було б ще важкіше

Т нещодавно сказала, що зйобується з ноутом в парк, щоб її хост сім'я не починала їй підкидувати "а що б поробити".
Максимально відчуваю різницю образу життя. В мене є розмальовка, 2 алмазні мозаїки, дуже красива природа, плани на книжки, прокачування англ мови, кодинг, 2 друга, декілька дуже хороших знайомих, й можливо плани на нові туси. Окрім моєї роботи нянею.
(ну я мб стажування почнеться влітку).
Е мене в котрий раз питає чи не хочу я якусь парт тайм роботу, чи більше гуляти й мб подорожувати й тд.
З мого боку - в мене ДОХУЯ планів та "чим занятись влітку". З її боку - вона не розуміє як я можу сидіти в своїй кімнаті більшу частину часу
...я половину життя так провела.....

Після Фейри та Різа мені хотілось прочитати щось...чіпляюче. Хоча до Сари Маас не дотягує, але я почала Голодні ігри.
Розум чіпляється за дрібниці - наприклад, те, що у Катніс нема кошмарів, коли вона засинає разом з Пітом.

У мене нема кошмарів. Взагалі, судячи з поведінки Е, в мене на диво гарно вдається гра в нормальну людину. Але, не дивлячись на те, що сон завжди був моїм притулком, прокидатись не одній... це таки привілегія.
Згадую той ранок в Німеччині - я спеціально бронювала номер з однією двуспалкою, бо знову прокидатись одній просто вище моїх сил. Як ми з Д лежали обійнявшись й просто хотіли, щоб ранок ніколи не закінчувався, не вставати, не вирішувати проблеми, не знову

Сьогодні була на морі, й усе було...не так. Ось воно, красиве, зеленувата блакить зливається з куполом неба, а я не відчуваю, просто не відчуваю
"Я смотрю – и не вижу. Не понимаю, как всего пару лет назад мир пел для меня.
Неважно было ли это, или мне казалось. То, что я чувствовала, было моей реальностью.
А стало лишь искупанным в слезах отражением"
(с) 2015

А потім А написала, що був прильот по моєму дому. Точніш в двір. З моїх знайомих ніхто не постраждав, але...я все одно ж повинна відчувати, хоч шось, хоч трохи.

Але в мені пусто, цю пустоту не заповнить навіть море. Й, здається, з моєю менталкою явно більші проблеми ніж "не відчуваю природу"

Beyoncé - Halo