Та Ша

Я не думала, що можу відчувати такий коннет з англомовною дівчиною. Ми сьогодні балакали декілька годин - й це було прям круто. У нас схожі смаки, схожі деталі - вона мала трохи писала пісні, й також. Коли М сказала, що цікавиться історією та біологією, я просто така "їба, це ж я декілька років тому".
Це було тривожно, навіть сьогодні трохи - я такая "ось, а якщо розмова не складеться...". Але це того коштує.

Я дуже сподіваюсь що за декілька місяців ми складемо коннект, який потім не втратимо (хоча в б середньсроці).

Пусть снова ко мне приходит грусть
В сердце печаль стучится пусть
Я всем невзгодам улыбнусь

А Буйнов - Пусть
__

Сегодня зацепилась за капли на полураспустившихся бутонах. Какое-то дерево, розовые цветы - от темного, лиловатого оттенка, до пастельной нежности. И капли, такие прозрачные на фоне светло-серого неба, оно отражается в них, словно в каждой капле - кусочек неба.

Меня флешбечит на прошлое. Такие же капли в моем дворе, запах мокрого асфальта, темная зелень под окном - такая...таинственная, словно стоит зайти под сень деревьев и перенесешься в другой мир.
Я обожала шум дождевых капель по крыше балкона. Здесь я живу под крышей, и шум слышится сильней, но даже он - другой.

Мені не віриться, що ці сонячні дня - одні з останніх. Далі шось буде, щось (усе) зміниться.
А меня начебто 13, я тоді ходила до бібліотеки, щоб посидіти там в інеті. Сонце, стара дерев'яна гойдалка на повороті, будівлі по дорозі назад, майже блідо-блакитні на фоні неба, та переживання через Елену та Стефана.

Зараз мені також видно небо з вікон. Ба, більше - я можу їх відкрити, й тоді небо буде на мене падати - 4 вікна на даху дозволяють це відчути.
Але це - інше. А я не дозволяю йому стати чимось...важливим, через те, що постійно думаю про минуле.

Britney Spears - Everytime

Взагалі, приклад з літаками доволі мажорний, але років 8 тому я просто боялася життя, а багатьох проявах. Я не могла працювати, ніде через це. Тривожилась через навчання. Не могла робити побутові штуки, по типу "сходити в лікарню", "заплатити шось в банку", "забрати доки" й тд. Мене неможливо було затащити в нові компаніі.
Пам'ятаю коли у 18 я аперше поїхала сама в інше місто, мені мама купувала білет)0

Важко навчатись, неможливо працювати, частину хоббі також страшно...

В одної з моїх улюбленних психологінь були нещодавно сторіс про відповідальність, цінності й тд.
Мені іноді до рвоти страшно брати на себе ту саму відповідальність. Це велике доросле слово, про наслідки. Куди простіше не-обирати.

За декілька годин забукала літак до Німеччини, до Д(яку не бачила десь з осені 21 року). Раніше - я б не обрала. Трабли з літаком, а якщо захворію (в мене ж нема страховки там), німецької вважай не знаю, обкрадуть, втратиться багаж, планувати оце все..... простіше й далі жити в колі тривожності та овер контролю.
не жити свое життя

але якщо не обирати себе, свої бажання, свої цінності - то навіщо таке життя?

Наші прогулянки з Л все ще виглядают як ідеальні побачення. Ось мене вчать ходити по мокрому камінню на водоспаді - так, як я завжди уявляла такі речі, підтримуючи, але не роблячи усе за мене.
Розуміють з півслова. Вмикають в машині улюблені пісні (не тому, що я попросила, а тому що смаки схожі).
Розповідають якісь цікаві історії, на фоні зелені та терракоту гір, чорноти води та слабких променів сонця підсвічуючих пухнаті комочки овець вдалі.

Я повинна бути щаслива. Мое глибоке розуміння минулої себе грає мені не на руку. Я _знаю_, як повинна почуватись, але тої сили емоцій нема. Я наче себе не знаю, наче чужа собі, я не знаю що з собою робити та як зняти цю вагу тупих очікувань.

З Л багато моментів, які хочеться зберегти... я бачу це кадрами - атмосферними, емоційними, це не моє життя, не він поряд, я повинна бути щасливіша, повинна _відчувати_, мозок за це чіпляється, й не йде далі
учора я плакала в його машині. Ледве не вперше за рік мене потягнуло на сльози, коли хтось поряд, коли можно заткнути оту фізично болючу дірку в грудях людьским теплом, замість м'якої іграшки.
Дуже сильно згадую тіло К, її запах, обрис грудей під тією старою піжамою з котами, звичку розкидувати ноги на пів-ліжка... меня так хотілось, щоб ті ночі не закінчувались, щоб хтось близький просто спав поряд
кому потрібен той секс, коли є сонна близька людина під боком?
коли ти не один

Ми сиділи десь на скелях - справжніх, не як в моєму місті. Руді кучері В, тон яким вона сказала що мої фото гарячі, рубці на руках, тепле каміння, посмішка М, розмитий кордон між небом та морем вдалі... Вони потім пиздились жартома, зовсім як Я з К, а ще сиділи на асфальті.
Це такі дрібнички, яких в мене не було більше року, які не можуть замістити ніякі музеї та балачки за кавою.
Я не хочу заміщати моїх друзів, я просто хочу знайти той сраний баланс, додати +1 причину прокидатись зранку, та нарешті відчувати себе своєю.
Так, я вийобусь, але є розуміння основане на ємпатіі та розумі, а є - на схожому досвіді лайна, й тільки з людьми 2 типа я можу бути собою.

Я коли розповідала про свого нового хлопця К, додала, що ось "у нього купа трабл з менталкою, але інших мені й не попадається".

Позавчора я тусила с М та її друзями. Та ледве не вперше відчувала себе... живою, так як з Д, Я, К - щиро, з купою всратих тем та цікавих речей. В - трансгендерна людина(а в нашому світі це про бекграунд боротьби зі світом, зазвичай), мала трабли з наркотиками....та й сама М вже довго в терапіі.
В мене є тут А, Т - вони классні, ріл. Але вони мене не розуміють. Ми ніби з інших світів, честно.

Вперше за рік мені було мега-комфортно в новій компаніі...яка складається з пойобанних світом котиків.
Мб мені як Я пора змиритись, що іншого в моєму житті не буде.

На тусі тій зібрались всі мої товариші
Батьки, батьки батьків, всі мої сестри і брати
Плакали від горя і кінчений грав трек
Дуже тухла паті, краще дропну цей івент

Структура щастя - ДТП
__
Л останній раз сказав, що ось - кожен оверкомпенсовує як може, в контексті мене та підліткових вайбів. Я себе правда дивно відчуваю - мої шкільні роки були лайном, потім в 18+ мені життя дало другий шанс, й зараз в Ірдандіі - я можу почати спочатку, й іноді навіть починаю, але чи хочу?
Погляд утикається в надруковане учора фото - я, К, Я, Д "на скалах" - нашому типічномі місці для тус.
Ми зараз в 4 різних країнах.

що далі?

Через декілька годин йду на фан зустріч з Кассандрою Клер (плюси жити в Дубліні!). Відчуваю себе...дивно.
Перші її книги я читала в свої 16 +- - я пам'ятаю як заздрила Клер, як хотіла бути на її місці. Чи Ізабель - типаж, яким я ніколи не була, але хотіла бути.

Зараз я вже нічого не хочу. Це в книгах усе проходить через 2 сторінки ридань, й іноді випливає красивими описаннями страждань.
В житті це робить нас ще більше пойобаними котиками.

Мої мріі 12-19 років про "цікаве життя" здаються мені знущанням, наче доля така - а ось хочеш емоційних гойдалок, небезпеки, неочікуванних поворотів та глибоких психологічних осмислень усього?
тримай
тільки не здохни

Несподівано зрозуміла(погугливши), що в плейлист з Мелані Мартінез спотіфай не просто так пихав мені Elita. Вона мало того, що її подруга, так ще й в К12 знялась (а я то думала, чому обличчя знайоме?).

Їх пісні такі... прозорі, наче різнокольоровий туман, під ці пісні цілуватись та курити кальян. Жити, кохати, горіти вогнем молодості.
Занятно, але я не можу з'єднати це зі своїми колишніми тусовками - совкові килими на стінах, дешеве пиво, сірі дома...Стрикало, всраті группи типу Электрослабости...

це ж про естетику, про ту молодість на яку в нас ніколи не було грошей та подій (та й людей не дуже багато)

Elita - Mentally not here
Elita - She bangs like a fairy on acid

Сьогодні ось вкладала Е спати....а влітку буде рік, як я в цій родині. Мала до мене прив'язалась - не так як С, але це помітно.

Не можу перестати думати про С, ми занадто схожі, щоб я не бачила, як це йобне. В мене досі іноді буває образа - за те лайно, в яке я потрапила поки була дитиною та підлітком, за те скільки років, сил та грошей на виправлення це забирало та забирає.

Вона заслуговує на краще. Не життя проведене в війні з народження, не дні проведенні в магазі з мамою (бо більше нема де), не доросле оточення де пріорітет як в 90х - вижити.
С відносно задоволенна життям зараз, але воно ж йобне, я це бачу. Мені правда іноді шкода, що вона не моя дитина.
З Е такого нема.

Эти выходные много слушала Слот, еще старый, хотя для меня - всего слегка довоенный, 2012\14 гг.
Лежа в постели, громкость на пределе - прямо те года, только небо другое, я другая, а те проблемы, разрывающие душу до крика, кажутся сейчас смешными.

Когда началась война, это уже не было временем Слота, альтернатива недостаточно громка, чтобы перебить взрывы.
Нуки и сейчас ведь поет, спрятавшись за парой метафор в песнях.

22 год затронул и переебал.

я чувствую себя потерянной, словно ничего не было, 14 года не было - ни для кого, мне все привиделось, 2013 год, я иду в библиотеку и прохладное летнее небо падает на меня, а после - пустота

Усі говорять про рік.
В 14, в 15 меня здавалось що це норма, коли на тебе йдуть бомбами, коли твоє життя руйнується _так_, а ти не віриш, просто не віриш, що в 21 столітті таке можливо. А людей хвилює, звісно - але десь там, навіть коли "там" це через область.
Потім - я ж була в Україні до ковіду, ми жили, вони жили, з цим змирились та не помічали массово.
Оклюди такі, мене це після 14 вдарило ще не раз по різним темам.

А в 22 виявилось, що ні. Що коли справа стосується усіх, а не шматків 2 областей та ар, то....
Війні не рік.

Дуже б хотілось, що б хоча б люди в моїй країні про це пам'ятали.

Майже весна. Квіти, тепло-блакитне небо....
Ці вечори - наче не тут. Меня 18, я йду додому після прогулянки з К, навпроти школи - можно побачити усе до горизонту, поля та будівлі, таке ніжне-ніжне при заході сонця. Мені 20 - сутінки огортають мене, як тепла ковдра, але я все ще бачу очі Я та К і банку Гаражу. Дитинство - гаснуть останні промені, я дивлюся як шелестять дерева на фоні розйобанних сірих коробок домів, та не вірю, що це колись може закінчитись.

В минулому році я зробила акцент на своїй менталці. Сподіваюсь, цей рік, ці вечори, це сонце - буде для мене.

Alphaville - Big in Japan
Alphaville - Forever Young

Зробила 2 заказ в Шейні, сьогодні в планах ще в реалі пошукати собі пару речей.
Не те, щоб це першостепенне, якщо щиро - то у вт дедлайн по базі данних, яка не закінченна, але....
в нас потеплішало, мені потрібен одяг, й - це дає мені відчуття, що я живу недарма, що я стараюсь недарма. В мене все життя не було грошей на те, що мені личить, навіть останні декілька років - було, але на дуже обмежену й базову кількість речей.
Нарешті я можу дозволити собі не носити 2 светри усю зиму, бо на 3 грошей нема, а інші виглядають як лайно (або затонкі).

а мені дуже треба підтвердження того, что я намагаюсь недарма, що життя краще смерті, що усе це того варте

Рванула в Корк з незнайомим хлопцем, до 2 незнайомих дівчат на декілька днів. Можливо, про це буде декілька постів, але...

В зі мною фліртував, дууже відкрито, але це було відповіддю на мій флірт. Я не знаю, як йому сказати, як собі сказати - що мій флірт не про нього, він про мій муд, про відчуття свободи, я п'яна від цього, допоки діло не дійде до будь якого фізичного контакту.
Ось Т після 2 стакану сидру, сказала що вона також бі. З нею - я була б готова хоч там цілуватись, під нічним дощем коло бару.
З В - ні.

це все ще не про них, я п'яна від того, якою я стала, яких кльових людей знаходжу, які тусовки роблю, це про алкоголь, теплі губи та молодість
нічого особистого

Учора з Л були в одному дуже красивому місці. Я б відчувала щастя, якби я могла бути щасливою, якби сама не відрізала собі частину спектру емоцій. А так - мені було спокійно, радісно, коктейль позитиву приправленний сіро-фіолетовою в сутінках озерною водою й щебетом пташок.
Потім коли їхали назад, дорога та небо неслись мені назустріч разом з музикою - я відчувала себе вільною, легкою...
"я зараз щаслива настільки, наскільки можу" - сказала я тоді.

Так
наскільки можу
Хуйня в том, що так - мій нинішній стан це результат моїх дій, але не роби я нічого, було б тільки гірше, версіі мене кінця 21 року не було б в будь якому, блять, разі...ще б це прийняти.

3 банка енергосу за 3 добу. Це не дуже добре, враховуючи мої проблеми з серцем, але все ще краще, ніж могло би бути.
Мене захопив вихор битовухи - купити їжі, приготувати, дедлайн по java, трохи лаб, урок англійскої, постирати усю одежу малої, розібрати, розфасувати сміття, зібратись в колледж, відредачити плейлист шоб там було хоч щось нове (й я не тонула в спогадах поки 40 хвилин йду в колледж, та 40 - назад), не забути про базу данних, про те, що мала сьогодні ввечорі на мені хочеш, а не забудеш....

Я не помічаю днів, тільки трохи неба та розмов з Л.

це все ще один з найкращих варіантів мого життя

Багато в чому моя пойобанність зараз - результат того, що я обрала змінити життя - нова країна, мова, навчання, оточення...а я тільки-тільки навчилась питати дорогу у людей.
Якби я залишилась - мене б переїбала війна, ненависть до усього й в дохуя разів більше тривога.

Але трохи сумно усвідомлювати, шо це - найкращий вариіант. Що вирішувати ментальні проблеми краще втикаючи на море, з грошима (хоча б на їжу та одяг) та перспективами, ніж під обстрілами та в місті "руссього мира".
Що не було в мене варіанту "бути задоволенною життям", я можу обрати - шукати його, але обставини, які не я обирала, зробили цей пошук дуууже довгим....

Сьогодні була на екскурсії (20 евро, ех....). З одного боку - реально круто, я не пожалкувала, на наступний місяць піду на іншї її, з іншого - обидва вихи були не вдома, коли повертаешься в 8, то ніхуя не робиться.

Але коли після усього я з годину втикала на пірсі - погода була чудова, я зрозуміла наскільки...немає сенсу бути наодинці з собою зараз. Я просто втомилась від себе - не так, як раніше, не ненавистю, я просто втомилась рефлексувати та ловити себе на вічному "А раніше ти б в такій ситуаціі відчувала більше/інше/краще". Від своєї вічною втоми також втомилась.
Люди хоча б іноді від цього рятують. Ну коли не жруть останню енергію...

У мене все ще стоять сповіщення в группі Л вк. Хоча вона там пише раз на рік, я в вк заходжу раз в місяць, а не спілкуємось ми з... 2017? 2018?

ЇЇ контент останніх пари років - в основному пасти. Художні пасти про програмування й матан... це наскільки треба це знати та любити, щоб _отак_ писати.
Дуже ріже усвідомлення, що я зайобанний котик, якому майже нічого не хочется, нічого не цікаво. Що я не вмію збігати в роботу та хоббі, а колись - вміла, колись горіла... зараз я просто дивлюсь серіали, навіть художку останній раз писала в 21 начебто році.

Sia - Unstoppable

Зібрала себе в одну купу й таки відписала М, що зацікавлена в івенті від Майкрософт (тільки для жінок, на 8 березня, ми як студентки it можемо отримати запрошення).
Не те, шоб я так хотіла, нажаль єдине чого й хочу - щоб від мене усі від'їбалися, але життя так не працює...
Учора балакала з мамою та В, мені знову затирали про те, що в мене нічого не вийде, тому що світ несправедливий, поганий та рипатись нема сенсу.

Там я була чужою, тому що в культурі навченної безпорадності я знала, що _буває_ інакше.
Тут я чужа, тому що не бачу людей з моїм бекграундом, в моєму іммігрантскому оточенні в усіх було..нормальне життя, зі своїми проблемами, так, але без тотально-депрессивних вайбів

К закрили уголовку з поміткою "нет состава преступления". Все таки наші їбеня хоч в чомусь не стали рашкою, там таким не паряться...

Не те, щоб я стала менше ненавидіти своє місто й людей які вибрали _оце_, але
ми з Я списувались - їй також сняться сни про те, як вона приїхала й не може виїхати...приємно бути на одній хвилі з однаковими кошмарами xd

Дуже хочу зустрітися з ними десь в Європі - так, ми будемо іншими, 22 рік переїбав кожну з нас по різному, але ми все ще живи, все ще подруги