Sulfu

весь ранок має на собі твою печать. хочу написати тобі, та це помилка
здавалось як би я не втікала від тебе, ти наздоженеш навіть вже в суто нереальності
хотіла вбити тебе в собі, відпустити, відрізати, провела цей ритуал
але лиш трігер і тону в океані, який хотіла випалити цього літа та не вистачило відваги, ти тепер зробив це сам
яка іронія долі, коли секс у сні був стократ чуттєвішим від усього що в нас колись було, та й останні рази здавалось наче з чужим в ліжку, часто думала про іншого, почувалась наче зраджую йому
чому цього літа мене розірвало на двоє, а лиш тепер ти відірвав свою половину геть, опісля того як ми таке пройшли
чому я можу любити двох, хоч і по різному, а ти не зміг?

Це сниться вже не вперше і не вдруге, тепер поміж уривками воєн, апокаліпсисів, темного лісу* , шаленими втечами від кого? себе, мабуть;
влізають вони оці, середні за тоном і яскравістю, десь так на світанку. Цікаво що вони мають значити в ту пору, але зачіпають сильно, гнітючі;
та хіба я винна, запитуєш себе в соте, чи винне малятко що нерозумне-можна себе вигороджувати, ах, а болить шалено;
Соціофоб, котрий до кісточок пробирається чужим (болем чи ні)заспокоїти його не в змозі, абсурд, не вважаєш? Та не можу/не хочу, дати Тобі що ти хочеш, чи не знаю як.. але образ дійсно ідеальний, так, боюсь його я розпанахати ураз. Але якщо ти дійсно деміург свого світу, чому б не повести його як думаєш

Колір, не забути кольору додати. Блю і оранж особливо
Зими нема. Перший раз у місті, і ця клята нога почала нити, голова крутитись + купа сумбурних думок. Але якесь тупе задоволення, дивно що звичайні люди так можуть зачіпати. Не можу залишитися без них і нічого не знаючи

Пфф, кожен день те саме. Ти аж забуваєшся з своєї оригінальності. Цікаво, звідки беруться нові думкиідеї, мабуть, це як витримка, що далі то краще, або більше плісняви. Коли живеш лише вигаданим, почасти з нелюбові до оточення, почасти зі страху. Коли учора яскравіше ніж сьогодні, і плачеш ввечері в куточку, намагаєшся. Значить друге. Опустилась. Але досить огидних сублімацій, пора робити своє, проте вчора ще таке хороше і бажане, а сьогодні, ии, береш кінчиками пальців і трусишся з огиди.
Сьогодні знову виробляти документи, відплата за ці бісові провали в пам'яті. І готуватись до завтрашнього торжества, знову ховатись у власному просторі, і усміхайся, більше більшее. Бее

відчай, просто відчай, усе навколо таке фіолетове далеке і безсиле.
раптом, здається, ось, ось вона-гармонія.. і все руйнується кришиться в один момент
і як завжди хто винен, а винен ти ти ти тииии
і знаєш це, знаєш, не те щоб здогадуєшся. ха ха ха їм же легко нагадувати
а ті безликі бридкіобридлі егоїсти обплутують тебе своїми щупальцями і своїм огидним голосом дальше дальше навёязують загнилі проповіді закоренілих почуттів
обмежені дурні старі й огидні самі собі слиз поглинає їх повністю
не помічають, аа як же ж обридло це
скільки ще???
терпіти
легко оточили себе псевдоцінностями, псевдоінтелектуали і хай інші морочать собі голови щодо вибору
а вони лише анафемою вчергове тебе нагородять

не знаю з чого почати, мабуть з поїздки в гори, де оці краєвиди і дощ і люди
але не те
тиждень після цього пролетів
хочу знову малювати, гарно
хочу в
і раптом, запитаєте, навіщо мучити себе
не знаю, ідіот, дальше ловлю себе на тих самих думках, застій
скільки ми тим стражадатимем, скільки ухилятимемось від життя, мотивуючись дурницями, а потім нити що все прогавлено
десь там у маленькій країні живе хороша реальність, яку "часто переоцінюють"
маленькі догми що ти собі ніяк не встановиш дальше, проте, тяготять і юрзають твій слабенький дух
а за вікном майже осінь, проте усвідомлю її вкінці, як завжди, помічаю жовте листя на чорному(асвальті, землі)
чорні гілки на блакитному
осінь..

ай, замучилась цим. Чому, не можу зупинитись. Хочу, дуже, хочу, знову поїхати. І як слабак кинути всі проблеми, проте вигадані, що додає якоїсь респектабельності. І меандри думок душ наших (обов'язково без ком ).
то є чудесно, коли знаєш мету і трішки визначився, а осінь вабить своєю богемністю, хоч не хоч мусиш, і палиш оцю гниль, випарами отруйними знехтувавши.
колись і я навчусь висловлювати свої думки і малювати, вносячи нотку цікавості у цей невідворотній, занудний ( у мому випадку ) процес.
лю тебе, знову і знову згадуюючи, мило так нашкрябувати десь в кутку кілька нещасних слів щоб лише бути на зв'язку, якщо не поруч
мило і гидко, водночас, за себе, та вчись собі сама..

dark folk це щось, особливо свій, раптом, починаю малювати, десь так як і кожну свою дію
сьогодні, можливо, виберусь десь назовні, але важко себе змусити
чомусь знову спалахує тривожна лампочка і десь так на дні, ворушиться черв'як, який гнітить і тільки запоганює, лишаючи тяжкий осад

Думаю, лежу і думаю
Прогрес
Пфф
Ось
Так і створюються ідіоти
З 1м квітня, бл*
Ненавиджу
А що саме?
Заплуталась, як завжди
Срана теорія відносності
Середа
Ааа, хочу кричати, а не можу
Плакати вже нема сили, досить _ на чужих очах стільки

Мене знову обманули, і чому я така довірливо - тупа?
Якщо а права то я щаслива, мб буду дуже
Якщо ні то це ще одне пітвердження моєї нікчемності
Бі хеппі іііп

Приїхала, 6 год в дорозі..Перехід від теплого У, до засніжених Карпат, і знов до болотяного Л, проте сніжило, було холодно й мокро. Т заставив поїхати зразу ж з ними, ну емоцій нуль; завтра в коледж, ех скінчилась халява, але тепер постараюсь змінитись; ці білоісніжні гори, занесені снігом хатини, поля, дерева, у виді майжечорно білої картинки, як же ж туди хочеться, у таку собі поверхневу, людську нірвану, але і це щось..Т розказував про "комунимудрихлюдей", заманливо звучить але ж коли? Дочитала "На дорозі", будучи на ній, і хоч це лиш слабка імітація, але легка ейфорія була. Підсумки подорожі: настанови вЗ, винесені думки, і пізнавати художників. Архітектура, колорит, умм, це було щось.

Привіт, не знаю для чого це, але спробую. Сьогодні почала дивитись "Kokowääh", та фільм про Коко, обидва поки що на 7+.А так цілий день пролежала, типу хвора. І знов думала про "змінитись", лінива меланхолічка.