Grey Day

Останнім часом почав сумувати за минулим, хоч і знаю, що це неправильно. Особливо за людьми.
Я знаю що це тупо і безглуздо.
Погодьтесь, в наш час дуже важко забувати людей! Залишається переписка, фото та відео. Звичайно ж, можна видалити все на фіг.
Та ситуацію це не врятує, бо у вас є спільні друзі і ти на щось спільне наткнешся.
Та є одна річ, з якою майже неможливо щось вдіяти - це музика. Я впевнений, що у кожного є пісні, які одразу ж нагадують вам якусь людину, чи подію. Я правий?
От і в мене так. Та одного я зрозуміти не можу: чому мені подобається слухати таку музику, яка наганяє на мене грьобану купу спогадів і, тим самим, дуже мене засмучує. І я, блін, знаю, що я такий не один!))

Вірш, якраз під настрій:

И вечером никто не ждёт,
И делать можно всё, что хочется.
как же это называется?
Свобода или одиночество?

Депресія триває.
З цим треба щось робити...

утро. день. ночь
сон. работа. мысли прочь.

ожидание. волнение. звонок.
молчание. ответ. разговор между строк.

ти сказала что устала.
тебя для меня нет. меня стало мало.

депрессия. алкоголь. меня ломало.
где-то носило. по барам, по бабам швыряло.

день. неделя. месяц. год.
оказалось - показалось. я - единственный тот.

опять стал рыбка, котик, зая
после года, что ты блядовала.

ни хуя, моя родная!
ты дошла уже да края.

от тебя я стал свободен.
я тобой давно не болен.

и снова утро. день. работа.
но у меня одна забота.

с кем мне вискарика разпить.
и снова нормально затусить.

без тебя мне легче жить и быть
разбитое сердце второй раз не разбить.

Часом в мене бувають хвилини особливо хорошого надхнення. Як правило, воно приходить із сильним душевним переживанням. Я стараюсь використовувати це надхнення на "високі" думки, інколи навіть записуючи їх, або ж, дуже рідко, пишу вірші.
І ось знайшов один із таких старих віршів на російській мові (не знаю чому).

Мне хочется верить в красоту своей мечты.
И жить каждый день с надеждой.
Что когда-то жизни смысл найду.
И она уже никогда не станет прежней.

Исчезнут серые скучные дни.
И мир мне откроется новый.
И станут завидовать они -
все те, кто называли мою мечту бредовой.

Я, звичайно не поет, але щось таке в мене вийшло.

Над життям, я полягаю, задумувався кожен, але сумніваюсь, що багато людей дійшли до такого ж висновку, як і я. А висновок простий - чим більше задумуєшся про життя, його сенс, будову та етапи (коротше - про все), тим більше воно стає абсурдним і безглуздим.
Людина ніколи не може бути задоволена всім, а якщо й може, то лише на якийсь, відносно короткий, час. Ми завжди про щось мріємо і це основний рушій, що заставляє нас жити. Та наші мрії збуваються дуже рідко, особливо мрії, які пов'язані з усім життям, або чималою його частиною. І ми так і проживаємо, лише мріючи.
Та головним абсурдом є те, що навіть якби ми отримали, що хочемо - воно нам набридло б і ми захотіли б чогось іншого.

Хотів написати щось розумне, так би мовити: "ізлити трохи з душі". Та розумні думки не приходять просто так, раптово. А мені, то й взагалі, потрібна добряча душевна або моральна встряска. Часом допомагає ОСОБЛИВА музика, чи спогади. І тоді вже пальці самі набирають слова, які перетворюються в речення, що несуть в собі хоч якийсь сенс.
Тому зараз я запитаю те, що хотів би зрозуміти: ЧОМУ В ФРАГМЕНТЕРІ ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ ТАК МАЛО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ? Ні! не подумайте, що я маю щось проти російської, чи якоїсь іншої мови. Про користувачів із Росії, якщо такі є, я, звійсно ж, нічого не маю. Вони пишуть рідною для них мовою і це нормально. А от українців я не зовсім розумію.
УВАГА - не хочу сваритись!

Тільки що прочитав першу переписку, майже дворічної давнини, з однією людиною. Трохи захопившись, погрузився в це діло повністю. Через якийсь час зловив себе на тому, що я подумки перенісся в той самий момент часу, коли переписувався. Таке відчуття, ніби робив це щойно, сидячи на своєму ліжку в своїй 513 кімнаті в гуртожитку. Абсолютно всі думки з того моменту повернулись. Неймовірне і дуже сильне відчуття.

Ех! які особливо чудові почались часи, після цього повідомлення.
Та де було перше повідомлення - там буде й останнє.
Я своє вже давно отримав.