Tata

На вихідні приїжджала сестра із своїм чоловіком,привезли новину - вони чекають на малюка))
Я рада,але відчуття двоякі - війна,стрес,вона більше 6 місяців приймала антидепресанти,він також приймав заспокійливі - живуть коло ппо під Києвом,у них постійно "шумно" - таке собі гніздечко спокою..

Але я щаслива що вони наважились і приведуть у цей світ дитину яка на краще змінить їх життя))
А я все ж не можу наважитись на материнство,і до того ж я не терапії ср - вагітність ПРОТИПОКАЗАНО

А ще ми з сестрою спланували відпустку,через 10 днів їдемо в Карпати,маю надію що я відпочину душевно,мені зараз це потрібно,думки дуже не хороші.
У мене не було відпустки із серпня 2019 року

Він постійно нервує - нервую і я,погано спимо,погано їмо,не якісно проводимо час разом - мій день це одна робота,клієнти які мені приносять кошти та розчарування.
Все ж люди у нас гнилі,скупі та бридкі.
Це перший місяць року всі якось гуртувались,а зараз все стало гірше ніж було ДО 22 лютого.

Останні декілька тижнів я буваю на пляжі із Мільою,постійно хтось підходить знайомитись із чоловіків,а я як з дикого лісу,відвикла від уваги інших чоловіків.
Та я взагалі відвикла від усього,життя настільки сильно змінилось,що мені знається що це все навколо не моє,не своє життя проживаю..

Хтось зі знайомих сказав - розумні уже втікли,лише дурні залишились..

Всі думки в роботі,тому що коли думки не в роботі - вони думають про смерть.
Одна із побічок СР - думки про суїцид.
Не думала що на порозі 27 років я себе заспокоюватиму думкою що все це моральне страждання можна закінчити,і почнеться щось нове,невідоме стане відомим і тд.
Так,трішки романтизовано,але ж дико що ці думки стали частиною мого життя останні декілька місяців.
Я прекрасно розумію що не завдам собі болю,я не з таких,але ці думки мене заспокоюють.
Ахахах,а ще я надіюсь що все це якась йобана симуляція,тому що я не знаю як по іншому виправдати весь цей сюр що твориться навколо.
Все ж війна впливає сильно на мою психіку,все ж я ще одна слабка людина на цій планеті..все ж..

Руки опускаються,здається що війна ніколи не закінчиться і майбутнього просто НЕМАЄ.
Часто,дуже часто мене заспокоюють думки що смерть забере всі страждання та тривогу,дико звучить,але все ж це мої думки..

Кожного дня якісь нові проблеми,погані новини,нові страхи.
Знайомі тікають із країни як із корабля що тоне,хоча,часом мені здається що він уже давно потонув,просто ще не всі це зрозуміли.

Я відволікаюсь роботою та спортом,це єдине чим я займаюсь останніми місяцями.
Працюємо багато,але ж заради чого - не зрозуміло.
Думали купити будинок,думали оновити машину,але також постає питання - для чого?
Зникла суть цього всього.
Хоч харчуємось якісними продуктами - от і весь толк від цих грошей..

Березень насичений,два тижні, майже щодня,я їздила у клініку до чоловіка.
У нього лопнув апендикс,а після лікування у нього проявилась сильна алергічна реакція на ліки і він знову лежав у клініці,але в іншій.
Нам обом було важко,але маю надію на цьому його лікарняне турне закінчено і все буде добре (вчора забрала його додому)

Плани на життя такі мінливі,кожного тижня у нас новий ПЛАНКАПКАН...мабуть як і у більшості українців нашого віку у яких немає дітей і вони не привʼязані до місця.
Економічно душать кожного підприємця,роблять так аби ти грав за їх брудними правилами,все їм мало.

Пишу фраг і виплила новина - ракета у сторону Полтави.
З усіх сторін одні скоти,всередині країни і поза нею..

Насправді мені так дивно жити це життя..таке відчуття наче цей сценарій писали не для мене,і насправді я маю бути не тут та не з цими людьми.

Ого..2023 пройшов дуже швидко,навіть не встигла знічого розуміти.
По факту - цей рік сповнений негативу,тому що коли у твоїй країні війна,то нічого хорошого не може бути.
Але мене постійно оточувала родина,я не відчувала себе самотньою,і за це я всім дуже вдячна!
Рік був продуктивний,дуже,ми з чоловіком молодці!

Із нового - я рівняю зуби елайнерами і прохожу курс лікування системними ретиноїдами,тому що у мене 3 стадія акне.
Свекор знайшов коханку,а свекруха - коханця.
Ми досі живемо у батьків чоловіка і не плануємо купівлю свого будинку,так як на даний момент не бачимо тут свого майбутнього.
Що буде далі - я не знаю,можливо наступний фраг. я напишу із іншої країни де буде безпечно.

26 серпня не стало Джека,мого друга,мого охоронця,пса в якому була частинка мого серця..
Мені так важко зараз,добу плачу і зупинииьсь не можу.

Джек,мені так шкода :((
Взяла тебе із собою на прогулянку і не вберегла :(
Вибач мене,я дуже сумую,ти став частиною мого життя,ти надавав мені впевненості в темряві,із тобою,друже,я нічого не боялась!
Вдячна тобі за ці роки,ти був чудовим,розумнішим за багатьох людей,ти чудо ,ти мене обрав,ти молодець!
Ти прожив чудові 11 років,а тепер я навідуватимусь до тебе у твоєму улюбленому місці.

Дякую!

Чи стала я "мамою" - ні.
Плани щотижня змінюються,так що батьківство ми перенесли на не визначений термін.
Проблеми зі шкірою обличчя знову повернулись,в суботу їду до дерматолога із яким співпрацюю уже більше 9 місяців.

Із позитиву - нас запросили на весілля,і ми дуже раді адже в нашому життя так мало яскравих моментів які б розвіяли негатив який принесла в життя війна.
Ми досі не знаємо куди подітись,залишатись тут і вірити що країна підніметься з колір чи втікати..

Давно нічого не писала,чи то бажання не було,чи часу.
Останній тиждень я живу у мами,вона поїхала на відпочинок (перша її відпустка у житті),а мене попросила приглянути за песиком,кицьої і розсадою)
Мені ще тут тиждень сидіти.
Дивно так,я давно не була одна,мабуть цілу вічність,і зараз я маю те чого так прагнула,але мені самотньо,не вистачає поруч чоловіка)

Я,доречі,готуюсь до вагітності.
Так!)
Мені 26,у мене є коханий чоловік який являється моєю опорою і моїм захистом,він готовий,я також,то чому б і ні?)
Уже зробила всі необхідні щеплення,приймаю вітаміниі стараюсь не нервувати (це поки важко контролюється))
Я налаштовуюсь морально до того що уже через рік ми станемо батьками,я буду мамою)

Останнім часом я не я..погані думки стараюсь відганяти,але безуспішно.
Я майже 2 тижні щодня по декілька разів пила сильні заспокійливі аби відчуття тривоги мене покинуло (пила таблетки так,аби ніхто не знав і не бачив)
Не допомогло...перестала їх пити,і почалась сіпатись повіка на правому оці.

Новини про ядерку турбують,нагнітають і здається що це мій останній рік життя,що скоро для нас всіх все закінчиться.
Так,думки жахдиві,стараюсь їх не транслювати своїм настроєм,але виходить не дуже.

У нашої собаки проблеми із серцем,потрібно робити операцію,але скоріш за все він її не переживе - так каже каржіолог,собачий кардіолог.
Це все якийсь сюр..

Таке дивне відчуття,вчора дивилась старі відео які знімала (побут і тд.),начебто це було зовсім не зі мною,інший світ,інша історія.
Війна внесла корективи на все життя і тепер ці зміни будуть із нами до кінця.

Наш побут не змінився,ми підлаштовуємось під графік світла,спішимо натопити в будинку,покупатись,працювати і тд.
Це все не проблема для нас,я більше хвилююсь про майбутнє,має бути наступ і кожен із нас це знає..
А далі що робити?
Така пустота...але ж добре що нас тут багато,5 людей і 3 тварини,і ми всі живемо під одним дахом)
Нам частіше весело ніж навпаки,якби ж ми жили вдвох - поїхали б дахом вже давно.
Якось так.
Це ж нормально що я бажаю сметрі путіну?
Канешн нормально)

На місяць забула про цей щоденник.
У мене все як раніше,живу з чоловіком у його батьків,працю і так далі.
Останнім часом я саме себе накручую по різних питаннях,а особливо на рахунок роботи,мені страшно залишитись без роботи та "плодів" які вона дає,боюсь бідності і фінансового безсилля,мабуть це тянеться з дитинства яке я вже зараз усвідомлюю (одна цукерка на двох,зашита дірочка на носках,сукенка яка з часом стала тунікою)

Вчора приїхали із мого міста,їздили на вихідні святкувати Різдво і провідати мою родину,я трішки заспокоїлась і цієї ночі спала дуже добре)

Війна в Україні триває,мені так страшно,але не хочу цього показувати...страшно за всіх.
Маю надію що це пекло скоро закінчиться.

Лікую шкіру на обличчі,такою "страшною" вона ще не була ніколи.
Комедони і болючі червоні прищі як з часом стають синяками і проходять до 1.5 місяці,так що зараз я випила останню пігулку антибіотику в чекатиму 14 днів аби знову показатись дерматологу.
Антибіотик до речі із жахливою побічною дією,нудота та безсилля,темніє в очах и просто хочеться плакати...

Всі говорять про наступ на Київ і Волинь,страшно,не знаю що робити і куди тікати,немає планів лише життя сьогоднішнім днем.
Часто думаю - чому так все відбувається?-чому до нас прийшла війна?-для чого це все?
Питання які залишуться без відповідей,комусь вигідно аби нас стало менше.

Декілька днів назад я приїхала із Києва,була там гостем у сестри.
Ми гарно відпочили та розслабились,ходили на СтендАп та зробили вечір коктелей :)
Також планую відновити лікування шкіри обличчя,післязавтра їду у БЦ до дерматолога,клініка одна із топових у місті,маю надію що мені допоможуть.

Ситуація в країні максимально не стабільна.
Долар 40+,Євро падає,ракети летять,світло вимикають,а у деяких містах навіть води немає :(
Говорять про наближення перемоги,але ж де там...уже скільки цих "перемог" мало бути,хуєві провидці.

Та патріотизм у нас не вмирає,кожен із нас доказ що ми сильна нація (окрім колоборантів,бо вони жертви невдалих абортів)
В загальному якось так,Слава Україні.

10.10 - день був максимально напружений,із 6:50 ми всі не відлипали від мобільних,обновляли новини та читали в голос,над нами летіла ракета,цей звук я не забуду ніколи...а вона лише пролітала....так шкода людей які всі ці місяці живуть під обстрілами і для них ці звуки стали буденними.

Вчора аби трішки відволіктись,ми з чоловіком поїхали шукати опеньки.
Позавчора також були у лісі,але тоді шукали якійсь польські грибочки + знайшли молодого пса.
Також я тиждень була у мами,ми плідно працювали на городі.
Не знаю що ще писати - якось пусто,думок немає,наче затихло перед бурею..

Мирного нам неба,смерть ворогам!

Перший місяць осені,а вже так холодно..як же наші солдатики в окопах вночі мерзнуть :(
Із гарних новин - декілька днів назад повернули із полону Азов (але не знаю чи всіх чи частину),це гарна новина,але які ж страшні фото із цими солдатами...худі,бліді і втомлені,але ж живі.
Багато "блогерів" придумують рандомні числа ДНЯ перемоги,ідіоти,тільки дають надію.

В кінці цього тижня я з чоловіком їхатиму в моє рідне місто,він буде зі мною декілька днів,і потім поїде,а я залишуть на тиждень,може більше.
Мені потрібна перезагрузка,минулого року я жила у мами тиждень,це пішло мені на користь,тоді я "взялась за себе" і уже більше року тренуюсь через день ;)

Всім нам миру,окрім самі знаєте кого..

Літо пролетіло,наче і не було.
Для спогадів про нього ми поїхали на ночівлю у Житомирську область,спали у машині + ще 4 друзів у двох палатках,було весело.
Ми купались,слухали українські народні і сміялись....це було прекрасно,на сутки ми забули що в країні війна,забули що всі плани зруйновано,забули взагалі про все,адже звʼязку там не було - так що ніхто навіть не міг нам телефонувати.
Водосховище красивенне,людей багато,всі сімʼями,компаніями і з палатками ;)
Це було круто,справді.

Плануємо починати ремонт в квартирі,потрібно вибити стіну та декілька фрагментів інших стін + покласти плитку нак балконі.
А далі буде видно...страшно планувати щось більше.

Ми живі,і це вже добре.

Змінююсь морально із кожним днем,сестра це також замітила.
Сьогодні ми як до війни - сиділи і пили каву із солодким,правда у іншому місті,але суть не змінилась.
Сумую за розмовами із нею,коли ми жили поруч (через дорогу) - каву пили щодня,а тепер бачимось рідко,та і не до кави було...
Вчора вона із чоловіком приїхала пізно ввечері,зробили нам сюрприз))
Сьогодні чоловіча половина на рибалці,а я з сестрою до роботи додали шопінг та супермаркети + до батьків приїхало 2 друзів,так що нас сьогодні 9 людей за столом)
Раніше я негативно ставилась до гостей,але батьки чоловіка максимально гостинні люди,тепер і я кайфую))
Нові знайомства,цікаві історії,так більш спокійно,трішки відволікає від біди..

Я жива,місце дислокації не міняла :)

Декілька днів назад мені видалили 2 зуба мудрості,тепер я окрім рідкого нічого не можу їсти,пʼю знеболююче і пускаю слюнки на подушку під час сну...наклали шви,але все ок,я планувала це видалення до війни.

Якось навіть не знаю що писати...в країні війна,щодня гинуть люди....розумію що
це все не просто так,це однозначно комусь вигідно,але ж маленька людина нічого не вирішить.
Часом мене "накриває" страх за майбутнє,не знаю що робити,куди тікати,де шукати долю та пускати коріння...але потім приходить розуміння що хвилюватись за майбутнє не варто,можливо його у мене не буде,а я зараз дарма втрачаю свої нервові клітини..

Якась нова філософія,жорстока...

Кожен день над нами літають винищувачі,кожної ночі сирена,але я вже її не чую,останнім часом сон крепкий...мабуть як щось притетить у хату,я не почую,просто у сні помру.

Верхня повіка правого ока набрякла,відчуваю біль коли кліпаю....надіюсь це не ячмінець.
Із мамою все добре,у неї доброякісні пухлини,просто потрібно слідкувати на їх ростом..вона спокійна і я теж,ми обидві хвилювались.
По факту гарних новин немає,вчора відбувся вибух у Вінниці,у тому лік.центрі куди хотіла їхати моя мама,як подумаю про це - комашня по тілі проблігає...скількуи ж там людей загинуло,скількуи ж їх помирає щодня.....мого серця уже немає,здається..
Хочу що б це був довгий сон для всіх нас.

Насичений тиждень.

Із гарних новим - нам видали ключі на квартиру,яку ми придбали у 2020р.,а тепер вона просто стоятиме,але маючи повновпавного власника...
Я бачила батьків,вони приїздили привітати мене,бачила сестру і зятя.
Долар не 40 :)

Із поганих це все інше що робиться в країні,кожен день бомблять,над нами постійно кружляють винищувачі,мабуть тренуються нові хлопці,хоча хто знає..
Мама робила МРТ,у понеділок піде до лікаря і дізнається що у неї в нирці,блять страшно трохи,але маю надію на креще.

Дуже дякую за привітання,рада що не забув)
Кожен із нас зараз проживає труднощі,але ж ми сильна нація,КРЕПКА,як кажє мій дідусь,так що потрібно триматись,їм в окопах важче ніж нам на ліжку..

Хочете розкажу як виглядає зрада дружби яка тривала без тижня 10 років?
Уф як же гроші псують людей..але нічого,мій чоловік не слабак,хоча мені його до крику шкода..його зрадив друг,думаю це все заздрість.

Зараз дощ,але чомусь не хочеться спати,а ще потрібно прийняти душ і проглянути очима новини за сьогодні,хоча у нас цим займається чоловік,і потім розповідає саме цікаве - а я ж стала вразлива до всього,вирішила читати менше.

У мами знайшли "щось" у нирці,назначили МРТ.
Вона спокійна,а у мене серце не на місці,хоча стараюсь не панікувати і не накручувати себе зайвий раз.
Думаю що скоро її побачу,розлука 7 місяців...так ще не було..

Сьодні під час прогулянки із собакою я ловила флешбеки із 24 лютого,як ми з чоловіком пакували речі у багажник і над нами протелів велетенський самоліт,тоді у наших головах не було думок,ми просто завмерли і наче до нас уже 100% дойшло що це не жарт,війна почалась.
Останні декілька днів над містом кружляють винищувачі,страшно від того що звикаєш до цього шуму,уже не ховаєшся,а просто робиш свою справу далі.

Завтра скоріш за все поїдемо у Київ по справах,залишимось на декілька днів.
Побачу сестру,сумую за нею..раніше ми кожного дня бачились,пили каву і розмовляли,а зараз лише декілька разів на тиждень,і то якщо вона має час.
Через війну вона змушена працювати на 2х роботах...

Їбана русня!

Пʼю чай,хоча це просто кипʼятком залита мʼята та декілька кусочків лимону.
Субота цього разу спокійна у мене,працювала,купалась у річці і завершила все вечірньої прогулянкою.
Цілий день над містом кружляли винищувачі,жахаємось від кожного звуку,війна внесла свої травми для кожного із нас..

Маю надію що все буде добре і ми житимемо краще ніж жили до 24 лютого,хочеться спокою для всієї країни,всі інші нас просто не заслуговують...хоч бери і такай всєю країною на іншу планету.