Sstoren

Планували розслабитися і пограти в настільні ігри. Ну ок.
В результаті, на мене обідки, бо я, бачте, не п'ю.
Навіть не так.
Я погодилася трішки випити, хоча не п'ю, а на мене ображаються, тому що "знову з вами не розслабишся, як завжди".
Так, наче розслабитися можна тільки через алкоголь. 20 з лишнім років живу без алкоголю. І нічого, жива та щаслива.

Задумалася. Може ну його. Смак алкоголю можна потерпіти задля щастя близьких?
Але ж. Чому я повинна робити те, чого не хочу? Тут же питання не життя і смерті.

НЕНАВИДЖУ, коли мої фразочки й ідеї присвоюють. Ось ти придумуєш дотепну фішку, вживаєш її, а потім оп, і чуєш її у розповіді подруги. А потім тобі говорять "ой, а ти говориш як С.".
Ні, сонечко, це вона говорить як я.

І було б не так боляче, якби С. не була популярнішою. Тому що цю фішку чують всі. І всі спільні знайомі. З її вуст.
Але, якщо хочеш сірим кардиналом, приходиться миритися. Тому що таке життя. А це - лише ревнощі.

Пройшло так мало часу, а настрій вже зіпсувався. І мандаринка не піднімає настрій, а побуджує підозри, що її подарили за непотрібності чи... жалості.

Прийшла на роботу, а на столі мандаринка.
Її могла покласти сусідка, але сумніваюся. Не в її стилі.
Не буду у неї запитувати. Тішитиму себе думкою, що таємний шанувальник 😁
Так, я не люблю себе розчаровувати)

Як люди знаходять "своїх" людей? Для розмови, для дружби, для шлюбу?
І що не дає зробити це мені?
Що заставляє не довіряти людям, а потім ображатися, коли той хто тобі подобається йде до твоєї подруги, а не до тебе.