Когда-то твоя

Вышивала. Цветной рушник оч нра. Три красных порядком поднадоели.

Электрофорез на колено.
Завтра потреню плечи и позагораю. И куплю рыбы- форели. Хочу сделать сначала на сковороде обжарить чуть,потом в духовку.

Нашла новое движение для поднятия уголков рта- делала- ощщ что эта область была сжата и расслабилась,приятное тепло у рта. У меня уголки опускаются- это мимика презрения. Надо по чаще натягивать апоневроз головы на затылок. Уши назад,лоб назад. Сразу выпрямляется шея, плечи вниз,щеки вверх. И важно- язык к нёбу- правильное положение челюстей и подбородочной зоны и шеи спереди. Не будет брылей.Хотя лучшее лекарство от брылей- минет😀
Спатки.

Зміїне шипіння сумнівів.
Треба подивитись клініку, бо втретє за добу ловлю себе на негативних думках, в основі яких багато "не". Сам вибрав цей шлях, ага, насолоджуйся.

Забрав комп Ані, встановив. Прийшлось ще розбирати його, роз'єми sata якимось чином від'єднались. На дякую не напрошувався, але.. ну ладно, то пусте, всеодно не було що робити.
Ще й по дорозі назад прогулявся під дощиком.
Потім з малим купили піцу і дивились фільмєц. Джек Річер шикарний. Захотілось передивитись Війну світів, фільм number one дитинства.

Ревність от що 😐

Іду клініку дивитись.

Важко заново відкриватись перед людиною, коли ти знаєш про те, що було в минулому за твоєю спиною. Сидиш, як ідіот і не знаєш де зараз людина, з ким, бреше тобі чи ні. Повірити на слово? Мала такий гріх. Тепер і не знаю. Може хоче зустріти іншу дівчину, або вже зустрів. Спілкуватись можно в мережі з ними також на любому його сайті. Не важливо де. Хочеться ж нових відчуттів. Чую, що його друзі до добра його не доведуть, особливо один з них. Їбл*н, їбл*аном, відімо хоче, щоб всі були такі, як він. Якщо пропонує їм бухати також. Хоча той другий нічим не кращий, певно. Не знаю. Досить обманювати. Хочеш бути отребьём - будь ласка. Але без мене. Мені набридло. І твої друзі також. І діалоги. ДЗЧ2Г

Я змогла знайти лише його стару сторінку у Вк. Цього було досить. Я і уявити не могла, як наше життя переплетено. Я знаю його батьків, вони - моїх... Я знаю його дівчину. Перше, що я відчула - розчарування: та стільки ж можна. Мене добре отверизила ця новина. Чужого не потрібно. Я подумала: все ок, йдемо далі. Це не втрата.
Ми не бачилися місяць. А може, й більше. Мені здавалося, що він вже в минулому. Це кінець. Та одного ранку ми зустрілися на вокзалі. Я побачила це неймовірне обличчя античної статуї Аполлона, цього Давида Мікеланджело... І мене мов вдарила блискавка: я і не помічала, який же він красивий... А коли побачила - він вже був недосяжний. І з цим мені довелося жити.