*

добрий ранок розпочався з павука у мийці. це капець, як лячно. в мене реально фобія. і він не маленького розміру, а такий середненькій та доволі пруткий. вибачайте, але я його змила, і то не з першого разу. блін, і шкода, і страшно. зараз якраз літо наближається і цих повзучих буде ставати деделі більше, тим паче ми на першому поверсі живомо в старому будиночку і я хз як тепер бути. якщо я буду стільки кричати, то скоро сусіди почнуть жалітись на мене)

бісить О.,прям дуже.я таких людей як вона називаю - паразитами здебільшого. намагалась дружити, але моя дружба нахєр нікому не впала. от як мені реагувати, коли я вкладаюсь в людину, вислуховую її, підтримую,допомагаю всіляко, а у відповідь нуль і таке відчуття, що мене тимчасово використовують.я з нею навіть діалога побудувати не можу, бо просто людина трендить без зупину, а коли до мене черга доходить, то я бачу,як їй і не дуже то цікаво слухати, бо мої слова ніколи не підтримувались для продовження,бо як це так, я про себе заговорила. ще добило, коли в гості запросила її з колегою, то вона прийшла з подарунком для колеги!потім додала,що теж хотіла квіти купити, але якось не склалось(wtf)

я з тих людей, які не люблять, щоб до них приходили в гості без попередження. мене це бісить. я рада гостям, коли це спланована зустріч. в інших випадках вибачайте, я займаюсь своїми справами і в мене насправді не так вже багато вільного часу на себе, я мовчу про інших. і мені це подобається, я кайфую, коли в мене весь день розпланований. да, інколи це виснажую і не завжди хочеться щось робити, але в цілому я цим задоволена, і я намагаюсь зараз все систематизувати, т.к. я людина тривожна і можу бути досить хаотичною. і коли до мене ще можуть завітати незвані гості, то рівень тривоги підіймається до максимума. ще надодаток агресія. я така і мені ок.

Вчора був дуже важкий день. Але сьогодні я задоволена тим рішенням, яке прийняла на емоціях і врахувала при цьому всі наслідки.
Моя колега підставила мене в той момент, коли мені була потрібна її допомога. Потім на мене намагався накричати індус, але я його перекричала. Ну і більшу частину роботи я взвалила на свої плечі, бо в нас новенький і треба йому все показувати і пояснювати. А стресу було ого-го. Моя колега при цьому, яка краще за мене знає німецьку і працює на рік більше, ходила і хуї пинала. Короче, вона так мене розізлила, що я вирішила сьогодні її підставити і залишитись вдома. Написала керівниці, що мені зле. Нехай сьогодні напряже свої булки і попрацює, як я вчора.

Забулася трохи.Давно мене тут не було. Зі мною так часто, спочатку надихнусь чимось новим, мене пре кожен день, хочетсья рухатись в цьому напрямку, а потім дуже швидко відпускає. І все. Я знову шукаю це відчуття і не можу знайти, бо воно вже змінило форму. І так по колу. Я вже це обговорювала з психологом.Треба буде обов'язково про це згадати при спілкуванні з новим. Єдина пристрасть, яка мене не відпускала на протязі трьох років була кондитерка. Так-так. Полюбляла я цю справу. Але потім вигорання. І навіть зараз, коли пройшло десь два роки, я досі відчуваю час від часу страх, стрес та напругу, коли готую якийсь тортик або здобу. Не завжди, але воно є. Дивно. А нову пристрасть я ше не знайшла

Ich sehr müde

Мені подобається мати маленьку таємницю. Тут. Ніхто не знає, що я щось собі пишу. І я не маю бажання з кимось цим ділитись. Це моя маленька радість. Щось таке своє особисте, заховане від тих очей і осуду. Мені подобається мати маленькі таємнички. Які не мають відношення до інших, але багато говорять про мене. НІколи не довіряла паперовим щоденникам. І там ніколи не могла відкритися повністю, бо була постійна тривожність і підозра, що його знайдуть і прочитають. Тому і не люблю їх вести. Вела, тому що багато хто це робив та і продовжує. Так, корисніше писати від руки, всі ми це чули. Але наразі я віддаю перевагу такому формату. Бо це пезпечно.

Мінливий стан, а все через те, що я вчора працювала до 9 години вечора і на роботу мені сьогодні на 6 ранку, отакої. А спатки я лягла десь о 12, бо не спалося. Маємо, що маємо. Але я задоволено собою, хоча мозок вже підглючює о 7 годині вечора. Зробила йогу, аж цілих пів години та вправи на попу та прес - 15 хвилин. Це мій максимум і я ним задоволена) В любому випадку, якщо будуть обвиняки зі свого ж боку, то у виправдання скажу, що це завжди краще, ніж нічого (тут мав бути язик). А ще німецька! +

Не можу зрозуміти, чому так сильно віддаляюсь від людей. Чи то не мої люди просто і я не хочу йти на зближення, чи то якийсь дискомфорт внутрішній. Треба розбиратись, або дати час з собою наодинці

Я сумую за колишнім. Нарешті я в цьому собі зізналась. Але головою розумію, що нам не бути разом.
Я не зустрічала настільки люблячого і турботливого хлопця. В ньому було ідеально майже все, все окрім мене... Я як та пухлина, або як паразит, зі своїми травмами та постійними порівняннями. І мені так болить від цього прийняття. Так важко усвідомлювати, що моя недолюбленність у дитинстві тепер залишає відбиток на моїх відношеннях. І я від цього постійно страждаю.

Вчора був досить неприємний діалог з моїм МЧ через фінанси. От що буває, коли хлопець жлобиться в усіх відношеннях і є хом'яковитим. Як мене тільки угораздило в це лайно вляпатись. Я чесно собі зізнаюсь, що коханням тут і не пахне. Просто зручно, але після таких розмов і не дуже то і зручно, тому що з мене постійний спрос, постійно я комусь щось винна і повинна доказувати. І я не можу пояснити людині, що мені наразі на себе ресурсу бракує, не те, що на інших. Бо цій людині не зрозуміти. Він починає мірятись проблемами і станом речей на сьогоднішній день. Короче, складно жити ось так, в чужій країні з оточуючими тут людьми, які взагалі не врубаються, як тобі болить всередині

Включила медитацію, щось потипу регресу, щоб глибше пізнати себе, зануритись та можливо побачити свої приховані таланти. Це все круто, але я здається майже заснула і бачила щось не зрозуміле і наче мною надумане. Впринципі так то воно і працює, наче. Але сьогодні не той стан для цього.
Продовжила читати Біографію Метью Перрі, бо коли мені паскудно, то ця книга показник, що буває гірше і як людина сама собі спаскудила життя і не приховує це. Важко місцями, але цікаво і досить легко читається, кумедно) Дякую, Метті, за те, що ти був. Ти створив мого улюбленого персонажа - Чендлера Бінга. One Love.
Слухаю параллельно Vivienne Mort – Не ходи ти тут, не ходи та ARKUSH - Happy End <3

Коли в тебе вихідний і ти вирішуєш його просрати. Із корисного - попилисосила, помила підлогу, попрала речі, впадлу навіть в сушку перекинути, ааа. Ще сходила в магазини, бо треба ті кляті шаги ходити, бо якщо чесно, то я наїла зайві декілька кіло за зиму. Я їм була б рада, якби вони не пішли в бока і в живіт. Ще намагаюсь змусити себе позайматись німецькою та помалювати, але поки це все в голові.
Хочеться плакати і слухати плаксиву музику. І нити про це кляте життя в якому мало радощів і багато смутку, який я намагаюсь приховувати, бо стаю незручною і чую питання "а що трапилось? чи все добре?". Ні, не добре. Але в мене нема зараз сил всім довколо пояснювати, що зі мною не так. Хочу спокою

Настрій кепський, хочеться зачинитись вдома від усіх і від усього. Інколи в такі періоди хочеться втекти світ за очі, нікого не чути, нікого не бачити. Ненавиджу цю деперсивну фазу, бо коли вона накриває світ стає суворішим і темнішим, тебе окутує туга за минулими і тим чудовим, чого не повернути. Про що ти так солодко останнім часом все частіше згадуєш. І те, що в ті періоди не особо цінувала. Такі відкати дуже важкі. Складно навіть собі до кінця пояснити, що теперешніше теж не погане в своєму проявлені, але відкриваєш новини і тут з'являється гірка вниз... Ось така наша реальність і буденність. Як раніше вже не буде. Часом в мене відчуття, що я від усього цього просто дуже і дуже втомилась.

В мене був конфлікт з психологом, точніше вона мене вибісила і дуже розізлила своєю поведінкою (а таке взагалі буває? - думала я раніше), відповідь - так, якщо це не достатньо кваліфікований спеціаліст, як в моєму випадку. Замало місця, щоб описати всю ситуацію, але тих моментів дуже багато. Починаючи з того, що вона не уважно мене слухала і постійно комусь відповідала, потім збрехала, що це так, а потім навіть не вибачилась і сказала, що є термінові, бляха, повідомлення у мій час сеансу. Я в ахуї. В мене був досвід до цього з психологом більше ніж півроку і такого піздеця там не було. Якщо людина відволікалась, то елементарно перепрошувала за це і ми продувжували далі. Аррр, дуже зла

Мама вийшла з запою, кодування, грошей нема, приходиться допомагати, бо підтримка, то є все наразі. Ніколи про це не писала і мало хто в моєму оточенні вкурсі цієї ситуації. Не сказати, що соромлюсь, але приємного тут мало. Раніше сприводу цього було багато болю, але наразі якесь прийняття та розуміння. Тим паче я вже занадто доросла, щоб чогось сильно боятись. Втрати наприклад. Я неначе це вже давно прийняла, бо життя воно таке, мінливе. Сьогодні ти є, а завтра...завтра тебе вже нема, лишаються лише спогада, гарні такі. Бо хочеться про цю людину згадувати лише все те хороше, що вона тобі дала.

День почався з зідзвонів з родиною. Мама не могла додзвонитися і вже вирішила, що я не хочу з нею спілкуватись, а я просто ще спала, та і в нас різниці в годину, тому вибачайте. Наразі я намагаюсь всіляко налагодити коонтакт з мамою та підтримувати, бо вона людина залежна і зараз їй як ніколи потрібна підтримка рідних людей. Тому відставити образи та вести себе по дорослому.
Сподіваюсь, що скоро буде відпустка, але я все ніяк не домовлюсь стосовно дат зі своєю керівницею. Задовбала переносити розмову. І так постійно, бо бачте, я погано шпрехаю німецькою та англйською, ну вибачте. Мене до цього не готували, вже як є. Хоча я зараз вчу німецьку по три години на тиждень з викладачем, що вже є ок

Сьогодні було багато цікавих думок, але я як завжди вирішила їх запам'ятати, а не записати, тому наразі в голові моїй порожньо, лише маленькі шматочки думок літають десь, але в купу їх не зібрати. Тому трохи жаліюсь. В мене це дурна така звичка, яку варто би викоринити.

Загалом зараз почала роботу над собою і своїми звичками. Веду активно трекер, вивчаю нову мову, займаюсь досить регулярно спортом та була налагодила харчування, хєхє) над цим я ще працюю. От вирішила писати щодня. Хоча б трохи. Я вже сто років цього не робила і завжди вважала, що з мене кепський письменник. От вирішила перевірити, через яку кількість часу мій скіл зросте. Початок покладено.