Та Ша

Учора рандомно затусила з одним хлопцем, ось те, як він казав "ой, та це не проблема" мене прям перетриггерило.
Я ніколи не...не вміла їбашити. Ось так, щоб по 10 годин, щоб на силі волі та хоча б середньостроково, щоб просто "йти та робити, як би не було хуйово". Меня просто хочется померти, я насправді боюсь таких ситуацій, бо колись я таки піддамся.

Я розумна, я вмію думати та планувати, я готова навчатись та терпіти, я швидко схоплюю інфу, але це й усе.
Як же я себе ненавиділа, коли в моєму оточенні були тільки такі люди, як він. Для яких усе просто - піти й зробити, пересилити себе.А я не могла.

Колись я думала, що я не маю права жити, а тепер - що такі люди добвойоби з нулем емпатії

Взагалі багато хотіла написати, більше в форматі щоденника щоб "на пам'ять".

Ось з О була на параді до дня Св Патрика (тижні 2 тому). Минулого року була з А, й мені сподобалось в принципі, але....але того року це усе було для "нових емоцій щоб було бажання жити", а цього року - вже для фану.
Людей все ще було дохуя, корінні ірландці там бувають доволі рідко (я про центральний парад в Дубліні), але мені попало в муд й тому сподобалось. Хоча на фоні новин з України, усі ці танці й святкування виглядають.....
але я втомилась, в мене відібрали усе ще в 2014, причому я тоді навіть не розуміла що й як.

Я просто хочу хоч трохи пожити

Я їбалась з цим місяць (доставка К (яка зараз в батька), потім через укр пошту сюди), але мені таки дійшли декілька книг, які я доволі давно хотіла прочитати, але ел версій тупо не існує.
Перша з них "Як Україна втрачала Донбас". Як я сьогодні сказала Ю "я хочу понять, когда они все ебанулись".
Це так дивно - читати про своє місто, коли...коли я вже була. Мої 13-15+, здавалось б - свідомий вік, але я не пам'ятаю нічого, через шкільну травлю я не хотіла бачити реальний світ й я його не бачила, окрім школи й читання книжок для мене нічого не було.

Для рецензіі на цю книгу потрібно більше, ніж 700 символів.
мені шкода, що я не прочитала це раніше

Учора говорила с О - це так....сюрно, я стільки років чула "ти классна, але лише подруга" - мене вже нудить від цього, спочатку з Л, потім з К, я просто хочу бути enough. Хоча б для когось.

А тут я сама в ролі тієї людини, яка каже "вибач, ти классний, але як друг". О готов усього себе віддати (наскільки це здорОво, вже інше питання). Буквально учора він помітив мої тіні - сраний інший відтінок зеленого, не те щоб в мене був новий мейк.
Це такі дрібниці, які мають для нього значення, бо я маю для нього значення, а що я можу сказати?
Ту саму фразу, від якої за n років мене саму вже кидає в нудоту?
"Вибач, але тільки дружба"

тепер я та людина, через яку плачуть

Вже 2 раз за тиждень виходжу бігати й як же хо-ро-шо.
Пташки, блакитне небо, наче картинка, яка нарешті почала оживати. Я хочу це пам'ятати.

Позавчора ходила на море. В нас десь +10, але коли я побачила це - відплив, ніжно срібло води, крики пташок, пісок - нехай холодний, але такий звичний й рідний...я просто зняла взуття та бігала по кромці води.
Тому що можу. Тому що життя - іноді може бути таким. Тому що ця прохолодна морська свобода, вже 2 роки як моя.

О вже декілька разів писав, чи не почала я пити, бо щось зарадісна.

18 числа було рівно 2 роки, як я в Ірландії. Тут повинен бути великий текст, але його нема, бо в мене нема часу. Але, здається, в цому році я нарешті починаю оживати. Починаю _відчувати_ навіщо я все це роблю.
Починаю радіти природі, танцювати зранку(дуже іноді), плакати (не іноді) - просто плакати, а не думати про суїцид кожен блядський раз.

Loi - Gold
Loi - Am I Enough

А ще в нас в чт пройшов івент, до якого ми готувались доволі довго (проект в рамках нашого курсу в колледжі). Я була в группі по декору - ми купували декорації (ТАК В НАС БУВ БЮДЖЕТ, НІ МИ НЕ ПЛАТИЛИ НЕ КОПІЙКИ) й декорували усе + моя була пара ідей щодо ігр на івенті (на честь Пасхи)

І...ось ми коли сиділи з Н та А (вони єдині, крім О з ким я неформально спілкуюсь в колледжі), вирізали декораціі, було сонячно, А поставили свій плейлист - тягуче-танцювальний літній поп, я себе відчувала..... на 18. Наче нічого не було, дорослішання, зрад, ненависті до свого оточення, повномасштабки, доламанної жизни. Наче все ще попереду, увесь світ який я починаю відкривати

Rema, Selena Gomez - Calm Down

Сьогодні прокинулась з бажанням усіх вбивати. В нас 3 вихи, з яких в мене - один, бо 2 з малою, а я про це дізналась..ну про 1 це мій пройоб, але про інший мені ось тільки сказали.

Е вкотре мені хоче підсунути доп роботу(її подруга шукає няню), я відверто не розумію, чому слова "я хочу сконцентруватись на it навичках, мені потрібна КУПА часу на це" - не аргумент, сука. Я вже ПІВРОКУ чекаю закінчення колледжу, щоб було норм часу, не для того, щоб знову ніхуя не встигати задля зайвої 100 евро.
Іноді я просто не можу з цим ірл менталітетом, де good life - це коли ти вдома тільки спиш, бо робота, друзі, спорт, активні хоббі й тд. Прост дайте мені блять сидіти в кімнаті ааааааааа.

Й знову почався новий тиждень, який треба заповнювати - дедлайни по дз, відписатись менторці (мені знайшли нову), не забувати розгрібати повідомлення, сидіти (й бути емоційною) з малою. Я дійшла до того, що заношу в ту-ду листи плани на фільми та книги- бо без цього просто безцільно гортаю рілси (коли є вільна хвилинка).

Коли закінчиться колледж, буде простіше - й важкіше. Але я втомилась хвилюватись через пошуки роботи. Я просто роблю, що робиться.

В нас максимально сонячно та красиво.
Мені ж просто хочеться знову заснути.

Учора перечитувала старі тексти - там де я при негативі та напруженності, така "оооо, цікаве життя!" й виливала це в строки. Зараз...
Учора я знову провалилась в самоненависть - купа дедлайнів, а я весь вечір плакала та дивилась live-відео Maneskin (в них така атмосфера, не можу просто). Я скоро блювати буду цим "м'яким відношенням" до себе. Роки практики показали, що відноситись до самої себе як до...хз, своєї дитини наприклад - єдине, що працює. Що кричати на себе - не вихід, як й ігнорувати свої потреби.
Але мені все ще це важкіше, ніж хотілося б.

щоб повернутись в рутину
Треба відписати по менторству (моя менторка звільнилась й більше не може, Й ЗВІСНО МЕНІ ПРО ЦЕ НІХТО НЕ СКАЗАВ, поки я не доїбалась), щоб мені пошукали іншу людину. Треба робити домашку й кр. Треба запланувати велике прання й прибирання кімнати. Треба підвести підсумки місяцю. Треба розгрести повідомлення.
Треба якось пережити комбінацію хвороби (кашель, температура) й місячних, в кінці-кінців.

Я всрала суммарно коло 1к евро, щоб витащити А до себе з Казахстану на тиждень.
Щоб що?
Щоб півтора дні робити домашку, а 2 дні хворіти. Щоб пам'ятати уривками - ось ми плаваємо в бассейні, А сміється й косплеїть морську зірку, я підтримую її знизу й тащу по воді, наче дитину. Ось ми танцюємо в клубі - я дивлюсь більше на себе, на червоність помади та срібло топу, я танцюю - щиро та вільно, прекрасно (на тверезу голову передивлятись було кринжово). Ось ми обіймаємось - вперше, восстаннє. Ось гуляємо по горам - відблиски сонця, сніг та тепло її рук. Ось вона мене цілує в губи на прощання - далекий відблиск вайбів нашого знайомства в 2016.
и все
знову

Е така (по дорозі з туалету до кухні) " доречі, ось прибери плиз в кімнаті, я планую дім продавати, приде агент оцінити в пн"
і я просто "А"

Це не моя справа, це її дім, просто в котрий раз накрило - це для европейських young adult така робота може бути про фан, для мене - це просто план який вистрілив. В мене все ще нічого нема, нема оф роботи(по якій можно після зробити візу), нема визнаваємої вишки, нема дому, нема грошей більше ніж "пожити в Ірландїї пару місяців", нема стабільної менталки, нема куди повертатись, нічого в мене нема окрім сраного плану закінчити тут 2 рік колледжа й шукати роботу
тепер лише сподіватись, що ми переїдемо не раніше літа

Ще одні канікули, яких наче нема.
Запланувала поїздку А до мене та поїздку з О до Египту (точніш він спланував, але це окрема тема). Якщо все буде ок, то це буде моя перша така відпустка...хм, за усе життя?
але я втомилась

Жити це життя з реальною собою, витримувати - напругу, невизначенність майбутнього, неідеальність, свої ж тупі пройоби, (нормальну) емоційність малої, купу домашки, трабли зі спиною (які знову вилізли), життя на роботі (яка все ще робота, а не "друга родина").
Мб поїздка в Египет дасть перезавантаження. Якщо О не почне підкатувати, звісно. Але якщо почне, то....я просто втомилась й дуже сподіваюсь, що він не споганить нам обом відпустку.

Мене ось питали, чи не хотіла я б кудись в it-менеджмент? Ось, диплом психолога + досвід роботи з людьми+ колледж по хард скіллам...тут якісь манагерські курси б додати, й можно було б намагатись. Чи потім перейти.
А я ось на минулій парі робила agenda (док, по якому проводиться мітинг). Попросила 2(!) тижні тому усіх в бесіді вписати свої імена + теми на мітинг (я частина меншої команди, я не знаю УСІХ тем).
Що я роблю за півгодини до початку мітингу?
Правильно, дойобуюсь до усіх, бо док пустий.

нахуй людей, я хочу просто писати код, а усе це пинання та організація....нехай іншим за це платять

Awaken me
Bring back my heartbeat
Bring back the warmth of skin
The world we're living in
Bring me to life
Bring me the starlight

Delain -Stardust
__

Учора перечитувала фреги за 19\21р, про тусовки з Я і К. З тих пір я просто не була такою щасливою, ось вже декілька років як. Ми бачились вже тут - окремо з Я і К, але то були інші ми.
Я бачу це в собі, я завжди боялась стати отою другорядною гг фільму, яка половину життя плаче над фотками своєї молодості. Для якої нема сюжетної гілки, тільки сльози та тоска за минулим.
Тому я намагаюсь, дійсно намагаюсь - нехай з іншою мною, нехай не так, але щоб хотілось прокидатись вранці
інакше навіщо взагалі жити?
щоб шкодувати, що не суїциднулась в 17?

В нас тиждень "reading week", нема пар. Планувала відпочити, але поки що усі дні мотаюсь між хатніми справами, роботою (дитиною), навчанням та намаганням давати собі 7-9 годин сну + 1-2 години в день втикання в стінку в день (інакше заїбусь й скочусь в прокрастинацію). А це я ще навіть не починала готуватись до екзу в aws.

Зате Н запросила на рейв - ніколи не була, але я хочу хоч трохи ірландської young adult соціалізації, я втомилась відчувати себе на зайобанні 30+. В неї чомусь вайби К в моїй голові, хоча хз що може бути схожого між моєю колишньою однокласницею-подругою й дівчиною яка звідкісь з Африки приїхала +- рік тому.

В мене 2 дні, які я проводжу в ліжку (чи траванулась, чи шось типо) повільно їбучись з нетворками - сьогодні ось на черзі віндовський сервак. І...
В мене нема сил вийти в магаз, але є сили жити.

Учора перечитувала пости з середини 22 року - як я вдячна тій собі, яка намагалась. Майбутня я буду точно так же вдячна собі нинішній. За життя, яке коштує того, щоб його жити

Через годину почнеться орг мітинг щодо менторства, на яке я подалась з позиції "як мінімум покращу навички самопрезентаціі на англ(які треба для пошуку роботи), а може й рил корисними порадами щодо роботи допоможуть".
Трохи хочеться плакати й сильно блювати від тревоги, але....я вдячна минулій собі, яка іноді ледве свідомість не втрачала від тривоги, але - продовжувала. Й майбутня-я буду вдячна собі зараз, я знаю.

треба просто продовжувати

3 дні з перервами на сон, їжу, душ й +- годину відпочинку, щоб навіть не закінчити роботи по одному сука предмету...
З одного боку - в тому, як й це роблю дуже багато досягнуто - в мне є (!!!) на це сили, я не здаюсь після перших невдач + розуміння того, що я по нетворкам в группі серед відстаючих(раніше б навіть одного пункту вистачило, щоб відрахуватись чи як мінімум сидіти в істериці). Я розумно менеджерю час й тд.
Але з іншого - господи як я хочу просто закрити блять предмет й забути.

Хотіла написати пару постів до - про те, як провеле НР, про своє др (мені 25 й досі дивно з відчуттям того, що тепер мені до 30 ближче, ніж до 20), але
Але так вийшло, що я тут тільки зараз - в мене черговий вечір перед важким днем(завтра екз по джаві й в принципі початок життя після канікул), я знову одна, знову хочу плакати, але знову візьму себе в руки й почну їбашити.
Я думала, що декілька тижнів відпочинку та сьогоднішнє м'яке рожеве закатне небо хоч шось змінять, але

Мене нудить від флешбеків на купу таких вечорів до - ліжко, легкий джаз в навушниках, викручене на мінімум (щоб не заважати Е) світло. Мене нудить до сліз, до бажання блювати, але мені знову вставати та продовжувати

Сьогодні зробила сама собі свято.
План був такий:
- кав'ярня (gingerbread latte та Chain of Thorns Кассандри Клер, яку я вже рік не можу дочитати через свій рівень англ)
- концерт в центрі (безкоштовний, дуже классний доречі, багато молодих ірл поп-виконавців, я поповнила собі плейлист)
- атракціони (локація в жопі світу, але реально круті)

І ось заєбись. Не так, як було раніше, мені все ще дуже сумно від думок про те, як би я раділа багатьом речам декілька років тому, але...Я не шкодую, що виповзла одна. В наступному році я хочу продовжувати жити це життя таким, яке воно є, а не тонути в мріях, очікуваннях та спогадах. І це один з кроків.

На 4 день відпочинку ловлю себе на бажанні робити речі, до яких не долазила місяцями. Я не розумію, як люди менеджерять фултайм та життя...Дуже сподіваюсь стати високооплачуваємою спеціалісткою та мати норм графік. Бо зараз я тягну якісь зміни тільки тому, що роботи в мене +- 15 годин на тиждень (навчання більше, але з ним й рамок менше). З іншого боку - я багато всрала, щоб знайти роботу au-pair (й зберегти це).

Не впевнена, що НР по настрою буде краще, але в мене хоча б є сили й бажання продовжувати.

Різдво якщо чесно, пройшло дуже...спокійно.
Погуляли по набережній, сходили в рестик (я вигуляла красиву себе!), ввечорі наодинці я планувала "Крісмас фільми", але мене вистачило лише в сумне втикання в гп та методи раціональності (К почала читати, я вирішила перечитати).
25 зранку з О подивились 1 частину Гп (так, я не бачила), ввечорі вдома я також планувала шось різдвяне, але балакала с К та Л увесь вечір (що також классно, але від Різдва там були тік гірлянди та аромасвічка).

минулого року я просто пила увесь день та дивилась Вінкс від Нетфліксу, так що це Різдво точно краще (upd: почекала фреги, виявилось, що настрій в мене тоді був кращий, ніж зараз...)