Dorianless

Ще одна знахідка для психотерапевта:
Уві сні обіймався з К., яка, як я знаю, колись була в мене закохана. Зараз у неї все добре, і ми нормально спілкуємось, але все ж.
Я обіймав її, але коли ми ніби збирались поцілуватись, то вона сказала "я не хочу щоб мені було боляче". А я подумав, що так і є, і не варто гратись почуттями інших людей.

Снився дуже дивний деталізований сон: я повернувся на попередню квартиру забирати свої речі. А. зустріла мене дуже тепло, міцно обіймала, плакала і казала що кохає. Я не знав що на це відповісти - і це було дуже сумно. Мабуть, варто це проговорити з психотерапевтом.

Створив анонімний акаунт на тіндері, просто щоб свайпати різних людей, читати їх описи і залипати на фотографії. Мабуть, це голод за новими враженнями спілкування з новими людьми, я вже ДУЖЕ давно ні з ким не знайомився. Варто визнати, що в мене є така потреба.

Не зважаючи на те що в мене чудові стосунки, інші люди продовжують проникати в мою підсвідомість.
Сьогодні снилась Л., показувала своє тату на стегні, лежала майже роздягнена на своєму ліжку і загравала до мене. Я навіть уві сні відчув, що маю опиратись, що це неправильно, але, прокинувшись, тепер тільки про це і думаю.
Можливо, це через відсутність розрядки вчора, а можливо це означає, що мені не змінити свої звички та природу. хз.

Тепер сниться не минуле, а колега, що вночі проявила до мене симпатію та почала фізично зближуватись (явна фантазія вчорашнього дня), а потім вирішила зморозитись, тому що це створить додаткові проблеми. Клас.

Хоча все настільки добре, наскільки це можливо під час війни, і в мене є все про що тільки можна мріяти - минуле наздоганяє у снах у різноманітних сюжетах з різних епох мого життя.

Мені здається, що це хороша тема для психотерапії - зацикленість на минулому, на людях та емоційних зв'язках з ними. Я так і не навчився відпускати...а варто.

М. поїхала тільки вчора, а я вже думаю про те, що мені знову потрібно якийсь час бути наодинці із собою. Мозок одразу починає шукати способи соціалізації та можливості поспікуватись з кимось ще, зблизитись, відчути радість співбуття. Я - безумовно соціальна людина, що живиться за рахунок обміну почуттями з іншими.

Намагаюсь тримати себе в руках. В житті трапилось стільки змін за останній час, навіть не враховуючи зовнішні обставини. Не так просто зрозуміти, чого я хочу і що мені потрібно.
Варто сконцентруватись на чомусь, що я можу контролювати. Зробити щось, від чого буде користь.
За кілька днів до мене має приїхати М. Сподіваюсь, їй тут буде добре.
Як я встиг потрапити в таку залежність від іншої людини?

Нарешті відчуваю себе на своєму місці, поруч з М. Зустріч з нею заповнила порожнечу всередині, ніби так і мало бути. Чекаю на неї в її квартирі. Все так, як має бути.

Звісно, мені невимовно шкода все те, що лишаю позаду, але неможливо здобути, не втративши.

Складно визнати та промовити вголос те, що я відчуваю вже доволі давно.
Я переніс свої почуття з А. до М., і тепер майже нічого не відчуваю до першої. Ми як брат і сестра, з мінімальними відмінностями.
І я не можу сказати що щось погано, чи не так, але всі мої думки та емоції зосереджені на М. Ніби я вже прийняв рішення бути з нею (я вже уявляю як їду до неї), але не можу в цьому собі зізнатися. Це дещо жалюгідно.
І так, я розумію, що рано чи пізно доведеться обирати, і неможливо прикидатися вічно. Але війна ніби заморожує можливість обирати, водночас внутрішньо розставляючи пріоритети.
Питання "Де і з ким ти хочеш бути зараз?" в мене не викликає сумнівів чи двозначностей. Я хочу бути з М.

Цілий день не спілкувався з М, тому що вчора вона на мене за щось злилась, і емоційно віддалилась. Ну ок, можливо, робити перерви у розмовах також корисно. Лишилась звичка всім з нею ділитись, тому зберігаю фото та скріни на потім. Я доросла людина, зрештою.

Трохи розібрався у своїй голові щодо того, чи варто відчувати себе винним за те що роблю недостатньо для суспільства під час війни. Ніби заспокоївся.

Вчора померла моя близька знайома. Ця новина змусила мене заціпеніти на якусь хвилину. Але це все. Думаю про неї час від часу, але не більше. Не думаю, що навіть плакатиму. Я надто просто приймаю смерть як явище. А люди - вони не зникають, вони лишаються в моїй пам'яті.

я веду подвійне життя, знаходячись фізично в одному місці, а думками - в іншому.
це не можуюе тривати вічно. дам собі час до кінця року. це має якось вирішитись, не можна так мучати одразу двох людей.

М. сказала, що дуже боїться мене втратити. і це взаємно. вона - надто важлива частина мене.

Найбільше що мені зараз хочеться - це поїхати до неї, обійняти і сказати, що все добре. Бути поруч, дивитись на неї, тримати її за руку. Я відчуваю, що вона хоче цього ж.
Але водночас я розумію, що недосяжність М. 28/30 днів на місяць - це саме те, що робить її настільки привабливою у моїх очах.
Ніби я винагороджую себе її близькістю, і живу лише заради цього. Це як наркотики, солодке, відпустка, будь-що інше, що тримає інших людей на плаву і не дає закинути все нафіг.
Я залежний від неї, і це дуже і дуже фігово для мого ментального здоров'я. Але звинувачувати у цього когось крім себе просто безглуздо. Я сам собі яма і сам собі пастка.

Вранці прийшла в голову дуже чітка думка, що зараз лише М. відділяє мене від одруження. Тож це питання часу, коли я їй набридну і вона мене покине. Інших мені не потрібно, принаймні зараз.

Снилась Н. Я так і не змирився з тим, що між нами нічого не було, не зважаючи на моє прагнення до цього, тому регулярно повертаю її собі уві сні. Цього разу вона відповідала взаємністю, і я хотів приховати цей факт від всього світу, потайки цілуючись із нею та тримаючись за руку. Втім, мені здається, що і це також - метафора на М.

Остання ніби поводиться як зазвичай, ми нормально спілкуємось, але я відчуваю, що між нами з'явилась якась ледь відчутна та невидима перепона. Можливо, вона завжди була, але я відчув її лише зараз...але зараз я фізично відчуваю її присутність. Здається, в мене їде кукуха. Який же солодкий ескапізм!

В якийсь момент я чітко зрозумів, що готовий відпустити М, якщо це буде потрібно, коли їй це стане потрібно. В мене просто не буде вибору.

М. вчора святкувала і майже не спілкувалася зі мною, навіть вночі, через що я вже себе накрутив до неможливого рівня.

Чомусь мені здається, що вона може сказати, що хоче припинити наше спілкування, і статися це може будь-якої миті. Це через інформаційний та часовий вакуум, який наповнюють інші люди, а не я. Як цікаво мені відзеркалила доля…це пздц(

М. стала невід'ємною частиною еротичних фантазій під час мастурбації. Думки все частіше повертаються до неї, хочеться шукати схожих акторок, а якщо вони кардинально інакші - то я не відчуваю бажання дивитись на них.
І ця сфера також опиняється під її впливом.

Мені здається, що я лише спостерігаю за тим, як все глибше провалююсь у цю психоемоційну залежність, і не можу нічого з цим зробити. Тотальне безсилля спостереження власного падіння у прірву...

Що спричиняє охолодження в стосунках?

Та будь-що: випадкові слова та дії, образи, тривоги, недостатня увага, перемикання на інших людей. Після останньої розмови з М. на тему того, що з нами відбувається, я відчув, що вона віддалилась, стала більш закрита. Звичайно, пройшла лише доба, але оскільки ми спілкуємось інтенсивно щодня, навіть це відбувається.

Звичайно, мені це все може лише здаватися, але я не можу не думати про це. Я залежу від її повідомлень. Бісовий емоційний наркоман.

I'm so f*ed up.

За останню добу я накопав сам на себе стільки компромату, що вистачить на рік терапії. Починаючи із перенесення поведінкових моделей та їх протиріччями, закінчуючи виправдовуванням та нездатністю прийняти вибір.

Не знаю, чи варто було про це взагалі говорити комусь вголос, але тримати в собі було надто важко. Інколи я думаю, що краще було би жити звичайним життям без всіх цих приколів і винятковістю та особливістю. Стільки проблем на голому місці...

Здається, я не розумію до кінця, наскільки крихкий світ, який я побудував для нас із М.
Він тримається на вибірковому сприйнятті та униканні деяких тем.
На якомусь етапі я відчув, що це суперечить моєму світогляду, тому що це не до кінця чесно. Це ілюзія та самообман. А ще я зрозумів, що відкриті стосунки та поліаморія - це різні речі. І якщо я з А. домовився про перше, то зараз відбувається друге, на що вона згоди не давала, тому зрозуміло, що вона відчуває загрозу.

З цього можна зробити висновок, що емоційні прив'язаності набагато небезпечніші для стосунків, ніж просто секс з третіми особами, тому друге наше суспільство толерує набагато легше.

Я прокидаюсь і засинаю з думкою про М. Вчора довго думав про те, чому не відчуваю тієї ніжності до А., яку відчуваю до неї, і не зрозумів.
Це. Просто. Почуття. Над. Якими. Я. Не. Маю. Влади.

Не знаю, що робити, і чи маю і щось робити. Я настільки на ній сконцентрований, наскільки це взагалі можливо. А. мене в цьому майже прямо звинувачує. А я нічого не можу на це відповісти. Вся моя свідома конструкція світу хитається, переживає злам. Я більше не впевнений, що здатний приймати зважені та усвідомлені рішення.

Робота не допомагає від слова зовсім. Мені потрібна допомога.

М. дуже мила і чуйна до мене. Цей діалог - це простір підтримки та взаємопорозуміння. Водночас я розумію, що рано чи пізно доведеться її відпустити, і зараз здається, що я не зможу цього зробити.

Раптом подумав про те, що я неспіврозмірно вкладаю себе у своє спілкування з М. та нагадаю йому гіперболізованого значення. По факту ми з нею у стосунках кілька місяців, у стосунках без перспектив та майбутнього. Чому я так багато про неї думаю? Це ж нелогічно - інвестувати себе та свою енергію у щось, приречене на провал. Це крайня форма мрійництва та ескапізму, прояв моєї підліткової максималістичної мрії. Це просто красиво - і все. Невже заради цієї краси я готовий пожертвувати всім, що так довго будував?

Здається, я надто багато про це думаю і вже з'їхав з глузду.

Вдалось налагодити зв'язок з А., ніби тепер все добре, можна трохи відпочити.

Але на цьому ж фоні одразу почав відчувати, ніби втратився контакт з М. І я розумію, що їй потрібно давати простір для себе, але мені ТАК хочеться мати її більше у своєму ментальному просторі. Це явно нездорове бажання.

Останній тиждень відчуваю невелику паніку щодо безпекових подій в країні. Не думав, що мені це властиво, але зараз трохи трусить. І я переживаю не лише за себе, а й за М.

Мене переповнює ніжність. Три дні з М. дозволили вкотре забути про все. Не хотілось ні соц.мереж, ні роботи, ні інших людей. Подивились другу частину трилогії Лінклейтера, зловив багато паралелей. "Чому вони не можуть бути разом? Дебіли!"
В неділю М. чомусь розплакалась у моїх обіймах. В ній багато почуттів, закоханих за захисними механізмами. Як і у мені, в принципі.

І все ж я не вірю, що ми б могли бути разом увесь час. Хай все лишається так, як і є, красивою історією з нотками драми.