Dorianless

Складно визнати та промовити вголос те, що я відчуваю вже доволі давно.
Я переніс свої почуття з А. до М., і тепер майже нічого не відчуваю до першої. Ми як брат і сестра, з мінімальними відмінностями.
І я не можу сказати що щось погано, чи не так, але всі мої думки та емоції зосереджені на М. Ніби я вже прийняв рішення бути з нею (я вже уявляю як їду до неї), але не можу в цьому собі зізнатися. Це дещо жалюгідно.
І так, я розумію, що рано чи пізно доведеться обирати, і неможливо прикидатися вічно. Але війна ніби заморожує можливість обирати, водночас внутрішньо розставляючи пріоритети.
Питання "Де і з ким ти хочеш бути зараз?" в мене не викликає сумнівів чи двозначностей. Я хочу бути з М.

Цілий день не спілкувався з М, тому що вчора вона на мене за щось злилась, і емоційно віддалилась. Ну ок, можливо, робити перерви у розмовах також корисно. Лишилась звичка всім з нею ділитись, тому зберігаю фото та скріни на потім. Я доросла людина, зрештою.

Трохи розібрався у своїй голові щодо того, чи варто відчувати себе винним за те що роблю недостатньо для суспільства під час війни. Ніби заспокоївся.

Вчора померла моя близька знайома. Ця новина змусила мене заціпеніти на якусь хвилину. Але це все. Думаю про неї час від часу, але не більше. Не думаю, що навіть плакатиму. Я надто просто приймаю смерть як явище. А люди - вони не зникають, вони лишаються в моїй пам'яті.

я веду подвійне життя, знаходячись фізично в одному місці, а думками - в іншому.
це не можуюе тривати вічно. дам собі час до кінця року. це має якось вирішитись, не можна так мучати одразу двох людей.

М. сказала, що дуже боїться мене втратити. і це взаємно. вона - надто важлива частина мене.

Найбільше що мені зараз хочеться - це поїхати до неї, обійняти і сказати, що все добре. Бути поруч, дивитись на неї, тримати її за руку. Я відчуваю, що вона хоче цього ж.
Але водночас я розумію, що недосяжність М. 28/30 днів на місяць - це саме те, що робить її настільки привабливою у моїх очах.
Ніби я винагороджую себе її близькістю, і живу лише заради цього. Це як наркотики, солодке, відпустка, будь-що інше, що тримає інших людей на плаву і не дає закинути все нафіг.
Я залежний від неї, і це дуже і дуже фігово для мого ментального здоров'я. Але звинувачувати у цього когось крім себе просто безглуздо. Я сам собі яма і сам собі пастка.

Вранці прийшла в голову дуже чітка думка, що зараз лише М. відділяє мене від одруження. Тож це питання часу, коли я їй набридну і вона мене покине. Інших мені не потрібно, принаймні зараз.

Снилась Н. Я так і не змирився з тим, що між нами нічого не було, не зважаючи на моє прагнення до цього, тому регулярно повертаю її собі уві сні. Цього разу вона відповідала взаємністю, і я хотів приховати цей факт від всього світу, потайки цілуючись із нею та тримаючись за руку. Втім, мені здається, що і це також - метафора на М.

Остання ніби поводиться як зазвичай, ми нормально спілкуємось, але я відчуваю, що між нами з'явилась якась ледь відчутна та невидима перепона. Можливо, вона завжди була, але я відчув її лише зараз...але зараз я фізично відчуваю її присутність. Здається, в мене їде кукуха. Який же солодкий ескапізм!

В якийсь момент я чітко зрозумів, що готовий відпустити М, якщо це буде потрібно, коли їй це стане потрібно. В мене просто не буде вибору.

М. вчора святкувала і майже не спілкувалася зі мною, навіть вночі, через що я вже себе накрутив до неможливого рівня.

Чомусь мені здається, що вона може сказати, що хоче припинити наше спілкування, і статися це може будь-якої миті. Це через інформаційний та часовий вакуум, який наповнюють інші люди, а не я. Як цікаво мені відзеркалила доля…це пздц(

М. стала невід'ємною частиною еротичних фантазій під час мастурбації. Думки все частіше повертаються до неї, хочеться шукати схожих акторок, а якщо вони кардинально інакші - то я не відчуваю бажання дивитись на них.
І ця сфера також опиняється під її впливом.

Мені здається, що я лише спостерігаю за тим, як все глибше провалююсь у цю психоемоційну залежність, і не можу нічого з цим зробити. Тотальне безсилля спостереження власного падіння у прірву...

Що спричиняє охолодження в стосунках?

Та будь-що: випадкові слова та дії, образи, тривоги, недостатня увага, перемикання на інших людей. Після останньої розмови з М. на тему того, що з нами відбувається, я відчув, що вона віддалилась, стала більш закрита. Звичайно, пройшла лише доба, але оскільки ми спілкуємось інтенсивно щодня, навіть це відбувається.

Звичайно, мені це все може лише здаватися, але я не можу не думати про це. Я залежу від її повідомлень. Бісовий емоційний наркоман.

I'm so f*ed up.

За останню добу я накопав сам на себе стільки компромату, що вистачить на рік терапії. Починаючи із перенесення поведінкових моделей та їх протиріччями, закінчуючи виправдовуванням та нездатністю прийняти вибір.

Не знаю, чи варто було про це взагалі говорити комусь вголос, але тримати в собі було надто важко. Інколи я думаю, що краще було би жити звичайним життям без всіх цих приколів і винятковістю та особливістю. Стільки проблем на голому місці...

Здається, я не розумію до кінця, наскільки крихкий світ, який я побудував для нас із М.
Він тримається на вибірковому сприйнятті та униканні деяких тем.
На якомусь етапі я відчув, що це суперечить моєму світогляду, тому що це не до кінця чесно. Це ілюзія та самообман. А ще я зрозумів, що відкриті стосунки та поліаморія - це різні речі. І якщо я з А. домовився про перше, то зараз відбувається друге, на що вона згоди не давала, тому зрозуміло, що вона відчуває загрозу.

З цього можна зробити висновок, що емоційні прив'язаності набагато небезпечніші для стосунків, ніж просто секс з третіми особами, тому друге наше суспільство толерує набагато легше.

Я прокидаюсь і засинаю з думкою про М. Вчора довго думав про те, чому не відчуваю тієї ніжності до А., яку відчуваю до неї, і не зрозумів.
Це. Просто. Почуття. Над. Якими. Я. Не. Маю. Влади.

Не знаю, що робити, і чи маю і щось робити. Я настільки на ній сконцентрований, наскільки це взагалі можливо. А. мене в цьому майже прямо звинувачує. А я нічого не можу на це відповісти. Вся моя свідома конструкція світу хитається, переживає злам. Я більше не впевнений, що здатний приймати зважені та усвідомлені рішення.

Робота не допомагає від слова зовсім. Мені потрібна допомога.

М. дуже мила і чуйна до мене. Цей діалог - це простір підтримки та взаємопорозуміння. Водночас я розумію, що рано чи пізно доведеться її відпустити, і зараз здається, що я не зможу цього зробити.

Раптом подумав про те, що я неспіврозмірно вкладаю себе у своє спілкування з М. та нагадаю йому гіперболізованого значення. По факту ми з нею у стосунках кілька місяців, у стосунках без перспектив та майбутнього. Чому я так багато про неї думаю? Це ж нелогічно - інвестувати себе та свою енергію у щось, приречене на провал. Це крайня форма мрійництва та ескапізму, прояв моєї підліткової максималістичної мрії. Це просто красиво - і все. Невже заради цієї краси я готовий пожертвувати всім, що так довго будував?

Здається, я надто багато про це думаю і вже з'їхав з глузду.

Вдалось налагодити зв'язок з А., ніби тепер все добре, можна трохи відпочити.

Але на цьому ж фоні одразу почав відчувати, ніби втратився контакт з М. І я розумію, що їй потрібно давати простір для себе, але мені ТАК хочеться мати її більше у своєму ментальному просторі. Це явно нездорове бажання.

Останній тиждень відчуваю невелику паніку щодо безпекових подій в країні. Не думав, що мені це властиво, але зараз трохи трусить. І я переживаю не лише за себе, а й за М.

Мене переповнює ніжність. Три дні з М. дозволили вкотре забути про все. Не хотілось ні соц.мереж, ні роботи, ні інших людей. Подивились другу частину трилогії Лінклейтера, зловив багато паралелей. "Чому вони не можуть бути разом? Дебіли!"
В неділю М. чомусь розплакалась у моїх обіймах. В ній багато почуттів, закоханих за захисними механізмами. Як і у мені, в принципі.

І все ж я не вірю, що ми б могли бути разом увесь час. Хай все лишається так, як і є, красивою історією з нотками драми.

Надто часто стало стискати у грудях, відчуття емоційного болю, звучить як повернення підліткової трагедії. Навіщо я це все собі створив? Я ж не люблю страждати. Невже я кайфую від перебування в цьому сценарії?

Намагаюсь роботою відволіктись від всіх цих думок. Але навіть суттєві зміни не дозволяють повністю абстрагуватись від думок про М.

на щастя, ми вже завтра побачимось. яка ж це сильна залежність…шіт.

Як і минулого разу, виявилось, що М. не писала мені також, тому що не хотіла відволікати. Навіщо я знову її перевіряв? В цьому немає жодного сенсу.

Ми проспілкувались дві години, і я ще сильніше відчув, що закоханий у неї, і що вона мені потрібна. Це не-мож-ли-во. Дуже тепле, приємне, та водночас щемке почуття у грудях. Комусь із нас зрештою буде дуже боляче, і я думаю, що це будемо ми обидва. Дуже і дуже шкода...але я не зможу вчинити ніяк інакше, тому що всі рішення вже давно прийняті. Я маю робити те, що задумав, інакше нічого не має сенсу. Взагалі. Безкінечна гра у лисів та змій.

Не знаю, навіщо я це роблю, але навмисне не пишу М.
Думаю, вона сама до мене повернеться сьогодні пізніше, але через це відчуваю невелику фонову напругу та тривожність. Це в мені говорить звичка та емоційна залежність. Такого не має бути!

Але у всього є свої плюси. На цьому фоні спілкування з А. стало відчуватися трохи краще. Хоча б трохи.

тяжко починається рік. переосмислюю поняття близькості та потрібності мені різних типів спілкування. так щемно і дивно. все втрачає значення.
хочеться розібратися в собі, але, схоже, цього разу мені знадобиться стороння допомога.

я надто сильно емоційно вклався в М. та віддалився від А. Цього не можна було допускати. Слід пообіцяти собі, що це востаннє, інакше жодні мої стосунки такого не витримають.

М. не відповідає на повідомлення лише 9 годин (більшість з яких імовірно спить), а я вже вигадав, що вона - з якимось іншим хлопцем. Я більш ніж впевнений, що це неправда, але якщо я це зараз так сприймаю, то чи буде далі ще гірше? Я взагалі не маю жодного права її ревнувати, враховуючи весь контекст наших стосунків. Всі ці думки роблять мені боляче, і тому ця ситуацвя нагадує мені тотальну дупу.

Провів кілька днів разом з М., відчув себе щасливим. Все інше ніби припинило існувати. Давно забуте відчуття емоційного достатку, коли більше ніхто не потрібен. Цікаво, скільки це ще триватиме.

Знову спіймав себе на думці, що не хочу, аби у неї хтось був, уявляю, як вона проводить вечір з кимось ще - і мені стає не по собі. Невже це ревнощі? Чому їх тоді немає щодо А.? Можливо, справа в емоційному зв'язку, який з М. зараз набагато сильніший. Або я відчуваю, що можу легко її втратити.
Сам факт мого бажання її привласнити лише собі лякає. Я не такий, я це переріс. Більш того, дуже егоїстично такого вимагати від дівчини в іншому місті.

Куди не подивись, чудовий матеріал для психотерапевта.

Має значення те, кому ти довіряєш свої думки та турботи, хто знає, як ти себе почуваєш.

До зустрічі з М. три дні, і я знову не можу думати ні про що інше. Чергова точка дожиття, забуття, співбуття, єдиноважлива річ, якої я прагну. У грудях все стискається. Як можна так сильно хотіти близькості з Іншим? Чому саме зараз, саме зі мною і саме так?

Ще трохи - і я звернусь до психотерапевта.

P.S. Хоча, ми можемо і не зустрітись. За іронією долі, вона прихворіла, і через це все може скасуватися, як скасувалося вже раз через моє погане самопочуття.