Та Ша
Бывшее Мертвое небо.
___
С нами с 13 сентября 2014
В мене з'явились сили жити, охуїти....
Вже котрий день сама долажу до підготовки до екзу, наприклад. Не триггерить необхідність виходити з кімнати. Трабли з спілкуванням - на не близьких людей все ще нема ресурсів, але я хоча б себе за це не чморю.
Свята, де я пила та дивилась Нетфлікс одна вдома, таки пішли мені на користь. Різдво та канун охуенно пройшли - вино, купа фруктів та шоколаду, арома-свічка з кавою та я таки долізла до "The school for good and evil" (читала книжки, була цікава адаптація) та "Winx" (так, вони вийшли не цього року, але в мене руки не долазили, а мульт я в дитинстві обожнювала)
Сьогодні вперше за місяць зустрілись с Л. Гуляли по центру, дивились на блактино-рожевий захід сонця, такий м'який, наче це не Ірландія з її вітрами та дощами. На оксамитово-чорну воду, плями ліхтарів....
Чи ледве не вперше мене не триггерило на Київ. Мабуть, я таки стала зовсім іншою, той рай 20 річної мене - це таки було про 20 річну мене.
Через декілька тижнів мені 24.
З А якось розмовляли, я спитала, що б вона сказала собі у 2020 році (був переломний для обох). Вона відповіла, але додала, що не впевнена, що себе б послухала.
А ось я впевнена. Я б намагалась якось чекнути вплив пари ситуацій (підстава (від шантажу до наркоти), хвороба що затрагує розум й тд), але
Не враховуючи це, я собі довіряю. Року +- з 2019, я знаю, що я можу помилитсь (всі ми), але теоретична вірогідність помилки не привід ніхуя не робити. Навіть не будь в майбутьної мене часу на пояснення "чому" - я вірю майбутній собі й Л. (й ще пару людей\блогерів дуже ціню як джерела інфи й порадників).
Але тільки собі-майбутній й Л я б довірила своє життя.
Нікому більше.
Учора Я писала в бесіді, що ось Д и К (її подруга та дівчина подруги) дуже по різному сприймаються. К додала, шо як в мемі "один спокойный чел и его\ее бешеный чел".
Перечитала останні записи Л, подумала, шо в нас схожа різність.
Поки він такий "усе пизда, шматки життя в ше більших шматках, я ніхуя не хочу, чому саме 22 рік, я ж майже втік, можливо треба було вмерти ще тоді..."
я така " Якщо я сама забукаю нам квитки на каток, то ти ж підеш, так?))"
"....так" (сказано в перервах між "усе знову пизда" й "я заїбався")
Учора з Р в колледжі обмінялись подарунками. Скажи мені хто минулого року, що буду підписувати листівки дівчині з Афганістану....не повірила б.
Це мабуть найспокійніші дні за дохуя років. Коледжу вже нема, единий екз 5 січня, до цього - новий рік, моє др й майже 2 тижні коли А не на мені.
Мені спокійно бути наодинці з собою та думками....ну більшу частину часу. Це найголовніше й найкращий новорічний презент.
Думаю, чи не забагато на себе взяла...
У нас наступні тижня 3 ніхуя в коледжі нема, й я вирішила по 3 рази на тиждень впихнути заняття з репетиторкою по англ, й пройти міні-курс по Пітону - бо потім практика, 2 семестр...
Я хз, чи встигну за півроку набити базу для пошуку роботи - чи можливо ще на 1 рік піти в колледж на наступний рівень, паралельно юзая вільний час для курсів й проєктів?
Бо за цей тиждень я відчуваю, що втомилась, я навіть хз поки що, ось що мені потрібно для відпочинку, й як це впихнути...
Ставили ялинку. Окрім того, що фоточки виглядають як подбірка з пінтересту...
Мені спо-кій-но.
Меня пиздець як не подобається "відйобуватись від себе" в моменті. Бо це сльози, істерики, думки про "що я взагалі тут забула, я ж тупа, погана й нездатна це робити, краще б я померла, а на моєму місці була б інша, классна людина". Але треба продовжувати. Й це день за днем, зазвичай місяцями, часто по декільком пунктам одночасно.
Але як же охуенно бачити результат! Коли я від себе від'їбалась, дала собі час звикнути, адаптуватись, наробити й виправити помилок (як завжди в нових речах), й стою на плато +- стабільності.
Здається через 6+ місяців догляду за малою й ридань, я таки досягла цього плато.
Зранку прокинулась на диво задоволена життям й вже з святковим мудом.
Різдво - для мене пусте, що 24, що 7. 24 - просто не наше, 7 - ми не святкували, бо новий рік, др....на різдво не було грошей й великого бажання.
А ось те, що цей нг я буду одна, повинно було б мене засмутити, але....в мене є гроші, є настрій, є інет.
Замовлю суші, запланую прогулянку, куплю вина, ввечорі з мамою по скайпу побалакаю....
Wham - Last Сhristmas
Mariah Carey - All i want for Сhristmas is you
The nightmares inside here
My dark fears
All in my head again
The nightmares I might hear
All my tears pull me through hell again
Through hell - We are the Fallen
___
Сьогодні я 5 годин провела в тц, купуючи різдвяні подарунки. Й таки купила той светр з оленями.
А потім загналась, з того, що мб була недостатьно ввічлива з Е, й через мою першу сессію в колледжі.
and do you know what?
Це срана мозаїка.
А інша сторона - холодне повітря, нудота від стрессу й небезпеки, небо якому я обіцяю бути вітром, бо інакше йобнусь, поцілунки в ночній тиші, "якщо мене вб'ють, то ось номер батька", "а якщо її зараз катують", "а якщо вони помруть", а якщо мене не буде
..з останнім усе б точно було простіше
Можливо, це просто різні етапи в міксі зі стрессом.
Раніше мені думалось й писалось, обмірковувалось. Усе це про сенс життя, призначення, да навіть банально - про скуку й побут, який стає болотом.
Вже котра осінь - We are the Fallen. Вітер, нічні розмови, небезпека, проникаюче до кісток відчуття того, що я не знаю, що буде завтра, що я _жива_, кохана, классна, що моє життя стало кадром з фільмів.
Всі мої плани зараз - купити подарунки Я та А, написати й відправити листа Н, пошукати норм курс по пітону, знайти классний різдвяний светр.
В мене слів нема передати, як це мене блять влаштовує.
Дайте мені спокій й різдвяні светри з оленями.
В розмові з Я вивела цікаву думку - мене так не триггерить міксування життя з роботою (догляд за дитиною, коли я живу в будинку разом), бо в мене вже було +- 3 роки, коли твоє життя - не тільки твоє, коли твій особистий простір більше не твій)0 - з С.
(хоча добре, прям особистого простору в мене не було НІКОЛИ)
Сьогодні ось придбала для себе шоколадні кілечки (які з молоком їсти), й майже машинально переклала їх в стару коробку з-під мюслей - бо мала їх точно захоче, якщо побачить, а її мати за пп (овсянка з фруктами на сніданок - так, шоколад - ні), й краще сховати в принципі.
...ось з таких дрібниць й складається досвід життя з маленькою дитиною
Моя інтровертність дійшла нового рівня - сьогодні я зробила собі бутери, шоб коли зголоднію, не йти вниз.
Бо вихи, погана погода, в малої вже 2 день play day - учора 3 п'яти річних дитини розносили дім так, що я на кухню не змогла зайти, бо двері усі в іграшках, сьогоді вже тільки одна її подруга, але...
Я хз, куди ділась я-екстравертка, я-любляча дітей, але я просто у мої вихідні не хочу взагалі ні з ким розмовляти (окрім Л в скайпі), нікого бачити
й пишеться мені тільки про побут, раніше я б назвала це мінусом (де мої красиві пости з глибокими думками??), а зараз просто начхати, якщо чесно
В моєї улюбленної психологині багато сторіс про те, що опиратись на свої цінності, навіть в дрібницях, особливо в дрібницях, бо коли світ розбивається на шматки, тільки вони й залишаються - дуже важливо.
А запропонувала обмінятись нг подарунками по пошті. Я не думала, шо мені від цієї ідеї стане _настільки_ тепло - я реально ходила й усміхалась увесь день.
Бо друзі - це моя цінність, це моя опора. Спілкування з А пережило 2+ роки відстанні, 6 років усього - 6 зовсім різних років й різних нас.
Це цінно. Я це знала й так, а в новій країні де в 20+ років мало людей зацікавленно в прям дружбі-дружбі...
А ще Я пнула з тим же.
Муд різдвяного Спотіфай плейлисту.
Дні йдуть непомітно.
Сьогодні знову колледж - півгодини туди, декілька годин там, півгодини назад, вечір за домашкою, мб серія Доктора
спокійно, стабільно, і цілковито мене влаштовує
На фоні адаптаціі до нового життя - не тільки країни, мови, сім'ї, кола оточення та профессії, але й до нових принципів -ось я з 5 ранку читала про cover letter та cv(дз по work experience) , й думала про те, що мене блять цьому ніколи не вчили, я не вмію себе продавати, я росла в кардинально іншій атмосфері бідності та покори.
купую різноманітну їжу, ходжу до колледжу пішки (хоч якесь навантаження), працюю з менталкою, сплю по 7-9 годин......в довгосроці таки працює
Коли я тільки переїхала до Е як няня, я малювала в голові шось на кшалт "сімейні вечері" й тд тим паче виявилось, що Е в цьому дуже зацікавлена.
А потім зрозуміла, що перешкода - моя менталка. В мене просто нема ресурсу.
А ось учора мала вперше сказала, що мене любить. А сьогодні в нас була та сама вечеря, й в мене були на це ресурси.
Можливо завтра їх знову не буде, але... речі таки приходять, якщо намагатись та бути терплячою.
Пам'ятаю році в 20, коли ми ще формально спілкувались з Т, я її спитала - чим їй не подобаються Аигел, це ж її стиль, максимально.
Вона просто відповіла що ні. Зараз я бачу, що че було від небажання сратись через мою россійскокультурність, та...
Це таки не про її, як би вона не казала, що Бахмут - їбеня.
Це про мої, це вайби русской глубинки, которые очень точно отражает именно Аигел, й про ту частину Донбасу, яка стала такою.
При тому, що в 14 році ми обидві були пойобаними підлітками, яким було чхати на політику, вона побачила цей культурний розділ раніше за мене.
Сгребу
Из печки газовой золу
Засыплю в урну - это ты
А я на кухонном полу
Засну у газовой плиты
Соседский сын в чужой земле
Разложится на газ и газ
И вверх по газовой трубе
Поднимется проведать нас
Аигел - Газ
___
Що б я не казала, як би не знаходила для себе нову укр музику, усе такі - 8 років це 8 сука, років. Аигел були й будуть про мої їбеня, проникнуті отрутою русского мира, про тоску, мобілізацію та депрессивні смерті "за гроші"
Я занадто довго там жила, треба було валити в 18, в 20, що б зараз не знаходити свій світ в піснях рус виконавців, тому що со сорі - іншого світу з своїх 15 років я просто не бачила, а 8 місяців тут замало
ненавиджу
Нещодавно приїхала з Бельгіі, й хотіла присвятити декілька фрегів цьому, але я долізла до компа, й прихворіла (тому домашка не сьогодні), й опинилась наодинці з думками
дивне відчуття
Згадую Л, мені дуже шкода - я не вмію писати як він, я не можу робити з текстів загадки, я навіть кричати літерами втомилась, я втомилась настільки - що 2 дня не мала з'вязку з мамою, чий дім близько від лініі фронту, а в меня була пустота
не зайобанність, не подавлення, а просто ні-чо-го
В мене не йде нічого, окрім психологічних постиків и рефлексіі. Або побуту.
З одного боку я сумую за натхненням, з іншого - воно в мене завжди йшло від болю. Якшо його нема - це означає, що я тримаюсь, шо все +- ок.
Мені все подобається. Й день сурка, яким йдуть місяці тут - колледж-мала-дз-сон-вилазки з друзями раз у декілька місяців.
Краще так, краще спокійно, ніж пронизливі строки, тому що болить душа.
Все більше думаю, які наши батьки охуенні.
Ось приходжу я додому після колледжу сьогодні - поки зробила собі поїсти, поїла, прибрала за собою, помила посуд який не миє посудомийка, підмела підлогу в кухні, перестелила вже суху постільну білизну, прийняла душ...а до цього ще сходила по ділам за доками й в 2 магази за покупками, й...
начебто 5 година дня, начебто в колледжі було лише 1.5 години навчання, а я не хочу вже нічого, я готова в 6 вечора спати лягти, яке дз, яке там життя
....як наші батьки це вивозили, враховуючи що про зручні пилососи, посудмийки, стиралки й тд речі не йшло....
(це була хвилина ниття дорослої дитини, яка тільки в 23 вперше в житі почала жити окремо)
Перший тиждень за останні дохуя пройшов без їболи мозку. В мене навіть є сили сісти за дз, яке я місяць ігнорила.
Дивне відчуття...бажання жити, шось робити, якось відмерзати. Хочу піти до тц, й там нову арома-свічку купити, й гірлянду непогано б було (до Різдва прикрасити кімнату). Й таке відчуття...ніби я не просто жива, а _жива_, до бажання прикрашати тимчасову кімнату, й радіти новому виду кави в старбаксі (хоча в Ірландіі старбакс лайно, видів кави багато, але по смаку дуже +-. Але я все одно плекаю надію знайти шось улюблене там xd)
Учора лягла спати в 2 годині ночі. І ось хто мені б сказав раніше, шо бази данних будуть заспокоювати - не повірила б.
А тут ти така сидиш, й розумієш, шо такі речі - ось там проект по базам данних, там іншу кр дали, а ще треба в центр виповзти та усілякими побутовими дрібницями закупитись, й непогано було б в кімнаті прибратись, й це дає... якусь базу, відчуття того, що життя не закінчується моїми емоціями та ниттям.
що є шось окрім, окрім старих фото, пойобаних 22 роком друзів, усвідомлення, що або я будую нове, або нічого
*салютую банкою енергосу*
(стінці)
В котрий раз кажу - привіт. Я тут з 2014 року, усе це - історія повернень до формату щоденника. Забагато рефлексіі, 2 канали в тг, а життя між оцими літерами та психологічними текстами - ніби то й нема.
Цей вечір міг би бути про алкоголь, чи про ридання над старими діалогами, чи хоча б про улюблені серії Доктора, але
в мене є лаби по Пітону з дедлайнами у вівторок, й це все ще краще, ніж минуле, яке начебто не моє, ніж місто якого нема, людей яких вже нема, життя
яке було моїм, справді було, але чому я відчуваю себе як 70 річна бабуся (або Л), з тією тільки різницею, що в 23 роки мені повинно вистачити енергіі шось там нове побудувати?
Намагаюсь вирішувати щось по навчанню тут в Ірландіі.
Хочеться блювати від усвідомлення того, що оце моє життя.
Вчора обмірковувала варики з Л, він був різким, потім вибачився - а мені ок, бо він прав. Так, пизда.
8 років війни, 6 років вишки, яку я послала нахуй, місто, в яке я не можу тепер повернутись, якщо воно й далі залишиться русським, усе оточення окрім близьких друзів + сім'я, яке я також послала, криза світогляду рівня "заплакала від питання формату розповісти про себе"
але
я 3 місяці тут просто сиділа та ридала, зараз +-15 годин в неділю роботи.
Те й так більше, ніж я думала, більше ніж мають багато людей. Цього недостатьно, щоб зібрати себе, але ну... житя триває.
...чому саме це моє сране життя, я не хочу цього, ну я ж котик, я звалила, чому я не можу почати все спочатку, чому саме так, чому саме зараз, як же я їх усіх ненавиджу, й своє минуле також, цього не було й не буде, ну будь ласка....
Что говорят пользователи Фрагментера
Психолог говорит, что я двойственна во всем. Фрагментер - это точное отражение данного высказывания. Тебя все видят, но ты инкогнито; ты ждёшь одобрения, но оно не придёт. Ты хочешь внимания, но о нем здесь также не узнать. Здорово!
satesate
Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus
Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька
Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'
Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ
фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱
Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.
фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Aart 🐦
Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы