Alter_ego

Прокидаюся під звуки вибухів...
Тричі поспіль.... Сирени....
В новинах кажуть, що не збили....
Розуміння, що десь хтось не прокинувся, що сьогодні вбили когось, а що завтра?
Яка безмежна огидність до цих рашистів..
Ох....
Та що ще сказати...
Страшні слова, коли вони мовчать...

Я хочу, щоб ці наші "брати" мучилися... Кожен..

Я не так я хотів розпочати тебе вітати (
Але..
З днем народження!!!
Нехай все буде в тебе добре!

Етап життя - вантажник.
Завантажити, відвантажити цукор, перебрати піддони, тягати преформи...
Це вже 5 днів поспіль... Менше 35к кроків в день не було..
Ноги в прямому сенсі стер. Ледве ходжу, скандибаючи, про згорену шию, плечі, руки, то взагалі мовчу.
Спина, поперек...
А треба гроші, треба за щось жити...

Перший раз в житті іду працювати в неділю, але потрібно поки є можливість підзаробити.
Це вже третій день поспіль і тіло все болить.
Ще завтра.
Ладно, дрібниці, якось протримався.
Рік пролітає...життя теж, все у важкій праці та з головою у проблемах, якимись-такимись елементами радості. Невже так буде і далі?
В чому взагалі тоді сенс?
Та ще і не можна розповідати про свій стан: як психічний так і фізичний, бо як це тобі погано та важко? Ні, он поглянь як в інших...
Тоді просто мовчу, переварюю через себе, усміхаючись, кажу, що все от добре.

Рашистка їсть ложкою цукор і запиває його колою зі словами: "Хохлы я себе могу это позволить, а вы?" Чи щось в цьому роді.
Ох... Їбануті на всю голову

Тихою мелодією грає блюз..
Десь далеко чути, як лає собака..
Ніч...
Настрій на диво хороший, чому не знаю, нічого не змінилося - копнути глибше, взагалі стан справ гірше нікуди.
Навіть і не знаю, що писати, бо не знаходжу просто слів.
На душі спокійно, тривог нема.
Втомлений. Чим? Не знаю. Бігаю, щось роблю, щось допомагаю і все таке дріб'язкове на фоні війни. Навіть самотність.
Коли воно закінчиться, коли вже можна вдихнути на повні груди, коли?
Тих рашистів як гімна, їх вбивають, вбивають, вбивають, а вони все лізуть і лізуть їх дуже багато і зброї теж. Але хіба то важно, коли за нами правда?
Дні швидко летять....

Урок на все життя: ніколи не працювати в борг.
+/- 50к грн мені винні, але шанси отримати нема ніяких, у фірми заморозили рахунки. Роботи жодної.
Засмутився.
Звільнився, забрав трудову, подав заявку на біржу, написав резюме, відгукнувся на пару вакансій.
З фінансами просто біда. Хз що робити..
І це просто щоб жити, не кажу вже про якийсь одяг, чи ремонт. Навіть не можу допомогти ЗСУ. Ах ще борг за комуналку.
І війна. Війна, війна, війна....

Звісно, що життя поділилося на до і після, але поки нема цього "після", поки живемо в цих межах жаху та боротьби. Тут реалії зовсім інші: прокидаючись, читаєш новини про нові бої, розумієш, що там хтось загинув - накриває. У ФБ стрічка про пошук своїх чоловіків, батьків, синів - накриває.
Ходиш в магазин під звуки сирен - накриває, бо хто його знає, куди прилетить наступна ракета, хоч на себе вже пофіг.
Накриває через оцю безпомічність і не знання що робити, як жити, як планувати хоть щось. І до війни була куча комплексів, а тепер помимо загострення тих проблем, набирають оберти нові. І треба якось пристосуватися, бути сильним, шукати радість і позитив, допомагати, але єдине питання: як?

Війна та безпомічність....
З роботи звільняюся, хоч в них ще і залишився борг по з/п, але треба йти, хоч і кажуть, гроші не головне, а їсти та жити за щось треба..
Підробіток - тягати мішки з цукром - не вихід, але і там завод закрили...
Не знаю, що робити?, як діяти?
Накрило.
Грьобана русня...
Може піти в армію?
І до біса самотньо...
І ще так багато всього..

Тому найближчим часом нас чекають великі переміни...

Та аби хоч війна закінчилася. З іншим щось буду робити, щось придумаю, завжди придумував, поки витягував й сам, до речі.
І живий.
Настрій гімно.

Чекав на людину, зайшов в парк ім. Шевченка, тут сидять діди і грають в шахи на символічну суму у 20грн.
Завідомо знав, що перемога не світить, але стало шкода одного старенького, все ж таки своїм розумом заробляє. Програв.
Треба буде згадати, бо дуже давно не грав, прийти та виграти, не брати грошей, а просто для себе

Але попри моє ниття, песимізм і негатив у словах я не сиджу на місці з опущеними руками. Треба - пішов на важку роботу, поклав сам плитку, підключив сам ванну, як можу допомагаю батькам, бо ті теж без роботи сидять.
Я б міг спокійно знімати квартиру з усіма умовами або купити машину, просто інші цілі.
Нічого, хтось мене розуміє, хтось ні.
Все воно налагодиться і буде добре.

Люди і не розуміють, що можуть завдати болю простим словом. Не розуміють як це після важкого робочого дня прати вручну речі або робити вибір: крижана вода в душі чи з теплою але в мистці, або спати на підлозі, або грузити мішки з цукром цілий день, бо своя робота стала.
Тому і мрію про бойлер, пральну машинку і т.д.
Звісно, що я не на війні десь в підвалі під обстрілами. Все це я розумію. Мрію і про мир і про перемогу.
Я не знаю як допомогти армії, чесно. І боляче дивитися, коли хлопці гинуть.
Все нию і нию... Ось така нікчема.
Не можна показувати слабкість, бути відвертим, а просто одягати маску, що все добре, що на позитиві. Ще більше закритися.
І попри все жити далі, бо це мій вибір.

Як не крути, а найважчі моменти в житті я провожу в абсолютній самотності з ілюзорним спілкуванням в меседжерах. Хоч і не маю права жалітися на життя, бо в порівнянні з іншими в мене все добре.
Але є так багато але....
Звісно, що можна жити і в самотності і все робити самому, все для себе...
Шлях для сильних людей...а я такий??
Невпевнений, дуже...
Хочеться, щоб хтось був поруч і міг би просто сказати: "не кисни, я з тобою"
Але..
Я знову втомлений, сам, лежу в квартирі та дивлюся як вітер гойдає дерева перед грозою.
Так і живу. Вже півжиття прожито

Мэр Мариуполя сообщил, что погибло более 20 тысяч жителей города.
=(

І це ще там бої....

Їм же просто пофіг!
Живуть сьогоденням, а про майбутнє ніхто не думає, нехай тоді діти, онуки розгрібаються, що натворило це покоління русні.
Світ відвернувся, Україна прокляла.
Це такі цілі були спецоперації?
А сьогодні вбило ракетою трьохмісячне дитинча в Одесі. Та, що тут казати.
Всі винні!
Що допустили, що не сказали владі - "Стоп"
А хуйло і думає, люди мовчать, то я і далі убиватиму.
І убиває...ці мовчать, вони будуть в гімні тонути, а соловьов скаже, що це нормально.
Значить нормально.
Дітей шкода, жінок шкода, хлопців шкода.
Ми хотіли будувати майбутнє, хотіли жити.
І щось виходило, щось ні, але це тільки наше.
Свято на носі, люди в бункерах.
А ті пишуть на ракетах "Христос Воскрес"

путіна часто порівнюють з Гітлером.
Але це хуйло значно гірше:
1) Гітлер не приховував що він веде війну, він це признавав.
2) Гітлер старався для своєї країни та народу, а тут зробив бомжів з цих: голі, босі, слабкі, освіти жодної.
3) Гітлер мав мужність застрелитися.
пуйло в інших сенсах або однаково або ще гірше, про армію зі слів очевидців, то німецький війська були більш гуманними чим орки.
Ось такі справи.

Чистий четвер.
Тут не просто б викинути все сміття з будинку...
Чи загарбників з країни...
Аби ще очистити думки в голові від всього хламу та непотрібу. Скільки ж цих думок, що інколи сам плутаю в лабіринтах, шукаючи істини.
Аби людей, яким я непотрібний теж зникли, без жодних слів, образ, перепалок.
Хочеться очищення, спокойно, щоб без вагань, зайвих підтекстів, лицемірства та брехні.
Хочеться нормальності.
Жити нормально хочу.

⚡️Битва за Схід почалася, армія Росії намагається прорвати оборону ЗСУ. Російські військові активізувалися на території Донецької, Луганської та Харківської областей.

Господи, допоможи!
Слава Україні!
Слава ЗСУ!
Смерть ворогам!

Чи вірите у передчуття?
Дивне внутрішнє відчуття, інтуїція? Ні.
Але нависла якась всередині тривога, щось відбудеться лихе та страшне.
Чи це вже в мене нерви від скількох днів напруги?
Але...
Щось коється, щось станеться.
Аби я тільки помилявся. Будь ласка.
Читаючи новини, підсвідомість уловлює якісь дивні сигнали: то там щось, то тут і все дивно пов'язане і має певне логічне завершення - біда великих масштабів.
Та ні.
Все буде добре. Україна переможе.
Я це знаю, я в це вірю, я в це сподіваюся.

Так затонула "Москва"?
750 млн дол.
Їбаааать.

Зловили хлопця - кума Путіна)

"Близько 25 дівчат і жінок віком від 14 до 24 років були систематично зґвалтовані під час окупації в підвалі одного будинку в Бучі. Дев'ять з них вагітні", - розповіла вона та додала, що російські солдати сказали їм, що "зґвалтують їх так, що вони не захочуть сексуального контакту з жодним чоловіком, щоб не дати їм народити українських дітей".

То що вже в хід пішла хімзброя?
Ох і тварі, гандони...

Маріуполь. Він весь час в блокаді, його хочуть взяти любою ціною, але наші незламні бійці боронять його з останніх сил.
Пишуть, що вже не залишилося ні їжі, ні води, ні боєприпасів, що багато ранених, що якщо ніхто їм не допоможе то ось підуть в останній бій.
Герої.
Як їм допомогти?
Світова спільнота визнала, що АЗОВ, найсильніший воєнний підрозділ у світі.
А ті орки хочуть їх знищити, спалити цю незламну силу.
Я надіюся, що станеться чудо і їх наші витягнуть звідти якось.
Господи, допоможи!

Маленька перемога: 100 днів без алкоголю.
Чесно кажучи, не хочу пити, навіть не думаю про це. Та і часи такі, що мені совість не дозволяє вживати, коли війна, коли наших убивають. Не до свята зараз.

Стрічка у фейсбуці зараз так:
" допоможіть знайти...."
" розшукується..."
" зник безвісти..."
" увага розшук..."
і т.д.
Надіюся, що всі вони знайдуться і повернуться до своїх близьких.
Скільки ж горя, скільки ж горя принесли...

Або відео де з потяга знімають маленьких діток, багато діток і напис: "в них уже нема батьків"

Або розповідь про те як орки гвалтувати 14 літню на очах матері, тепер та завагітніла.

І скільки таких історій, що аж зжимається серце від болю.

Просто нема слів, одні емоції: відраза, ненависть, гнів, лють.
Адекватні люди з нормальною психікою такого просто б не могли робити.
А фраг знизу: "сегодня был приятный день"
Ось такий контраст, ми живемо у різних світах.

Люди хотіли врятуватися, хоч кудись втекти від війни, але ні, рашисти обстріляли вокзал в Краматорську. Прямо у скупчення мирного населення, десятки смертей, сотні поранених.
Біль, сум, жах.

Найгірше напевно - коли не можеш допомогти.
Більш і писати нічого.

Повернувся на роботу.