2766

Прокинулася аж о полудні. Добре виспалася. Як результат - була терпимою і спокійною до Д. Соромно за свої вчорашні думки, адже бідна дитина ні в чому не винна. Я просто дуже боюся, що з нею буде далі. Насправді вона чудова і я дуже її люблю, та, на жаль, я не можу бути сильною 24 години на добу і 7 днів на тиждень.

Нік порадив мені одну книгу. Сказав, що вона одна із його найбільш улюблених. А я читаю і розумію, що головний герой - це один в один Нік. Ті ж принципи і погляди, такий же характер.

Позавчора Че прийшов додому п'яний. Наступного дня сказала йому, що або він нехай щось думає, або я не підписуюся жити з ним далі. А він каже "Все буде добре". Блядь, я вже хз скільки років це чую.

Ну от. Тільки я ніби прийшла до тями, начиталася вчора Ципкіна про те, як і навіщо фліртують одружені чоловіки, розслабилася і видихнула з полегшенням, він взяв і подзвонив. Так гарно поговорили. Мені дуже легко з ним. Це дивно, бо ми мало знайомі. Але він багато розпитує, багато розказує про себе. І це трохи виходить за межі флірту. Оце мене і турбує, бо хтозна, куди все це може привести. Не хотілося б наробити дурниць.

Здається,  я надаю цьому забагато значення. Він реально дуже класний. Справжній чоловік - непохитний, врівноважений, добрий, розумний. Та, швидше за все, він просто тішить своє себелюбство. І, певно, думає, що я йому нав'язуюся. Бо нафіг я йому здалася? У нього молода, красива і успішна дружина (на років 10-12 за мене молодша). Словом, мені здається, я бачу те, чого немає і, як завжди, щось собі фантазую. Мусила вчора на ніч прослухати лекцію МБ, то трохи попустило. Як прокинулася зранку, якось в голові прояснилося. Вирішила не писати і не дзвонити йому.

Сонячний полудень
Охолола кава
Камамбер з горіхами
Й сиропом агави

Це, якщо коротко, про початок цього дня.
Довго спала.
Че з самого ранку поїхав на кілька днів до Києва. Він, до речі, звільнився з роботи. Не минуло й пів року, ага. Не уявляю, що він собі думає.
Але через те, що його немає вдома, мій день минає добре і спокійно.

Три дні без цукру і глютену. Ніби ок. Може, і четвертий день вдасться провести без них.

Че такий бісячий:
- Де мої джинси?
- Ти давала Д ліки противірусні?
- С вже прокинувся?
- Коли тобі на роботу?

Ну бля, і це за якихось 5 хвилин.
А потім сів їсти кашу і сьорбає. Кажу, мовляв, чувак, ну як можна кашу сьорбати? А він:
- Вона гаряча, а я спішу.

Задовбав.

Все ж добре, що він так і не подзвонив і не написав. Бо, по-перше, це нікуди б не привело. По-друге, я трохи прийшла в себе і сьогодні без проблем прокинулася раніше, провітрила кімнати, застелила ліжка, розвантажила посудомийку, прибрала з передпокою зерно, яке вчора так щедро насипали посівальники (мінус 100 грн, ага), а ще почала прибирати різдвяну атрибутику. Словом, я щось роблю і це добре, бо зазвичай, коли я закохуюся, то забиваю на щоденні обов'язки і літаю у хмарах. Так що все так, як і має бути.

Отже, він третій день не пише і не дзвонить. А міг би. Хоча, дивно взагалі таке думати - у нього ж сім'я. І в мене також, на секундочку. Так що може воно й на краще, що він не дає про себе знати, так я швидше перестану про нього думати. Бо раптом цей флірт вийшов би за межі розумного? Це б стало проблемою, а я ж люблю все спрощувати, а не навпаки.
Погано, правда, що відсутність флірту кепсько впливає на мій настрій. Втім, з цим можна працювати, якщо, звісно, думати головою.

Ну і з хорошого: замовила літнє плаття з оголеними плечима, спідницю плісе, червону сумочку і теплий светр з високою горловиною незрозуміло якого кольору (щось між сірим та коричневим). Як же я люблю класний одяг!

Половина дня сьогодні пройшла під знаком шаленого флірту. Він перший почав. Це небезпечно і хтозна у що це може вилитися, бо я реально відчуваю дикий потяг. На роботі НВ такий "Ого, та ти закохалася!"
А тут ще й відкриваю антологію на першій-ліпшій сторінці, а там Костенко:

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю

На Новий рік знову працювала. Не обійшлося без ексцесів, але то дрібниці. Працюватиму і на Різдво, що вдієш. Думала взяти відпустку на свята, але на новій роботі у Че не така вже й добра зарплата, так що відпочинок мені тільки сниться.

Третя ночі, досі не сплю, бо С десь швендяє. Як же набридли ці його нічні гулянки! І так щодня! Йому начхати на роботу, навчання закинув. Втомилася я від цього. Просто нереально втомилася.

А ще +2 кг. Бісить.

Торік подужала 99 книжок. Планувала хоча б 100, але одна книжка не вмістилася.

Була на корпоративі, фліртувала з деким і це було приємно.

Майже шоста вечора, а досі світло. Обожнюю, коли так. Бо взимку день настільки короткий, що складається враження, що й у добі не 24 години, а значно менше. Добре, що зима позаду.

Слухала одну книгу, а в ній згадуються слова Рузвельта - "Роби те, що можеш. З тим, що маєш. Там, де ти є". І якось мені легше на душі стало від цієї фрази. Годі відкладати життя на потім і чекати з моря погоди. Треба просто щодня щось робити.

Люблю ходити в кіно в будні. Це надає дню якогось відчуття свята чи щось на кшталт. Сьогодні дивилися з Д третю частину "Як приборкати дракона". Дуже крутий мульт, нам сподобався. Цікаво, що однаково кльовими вийшли усі три частини, а таке буває нечасто.

Поки чекала Д (Че мав привезти її до кінотеатру зі школи), мала трохи вільного часу, тож зайшла у найближчу кав'ярню і замовила капучино (без цукру, це вже звично для мене). Трохи прогулялася, було так сонячно і приємно, вітер нарешті вщух. Бо вчора до обіду і сьогодні в місті коїлося щось жахливе, ми навіть собаку на вулицю не випускали, щоб він не перетворився на Тото з "Чарівника країни Оз".

Сир з медом, кава без цукру
Ранки минають, як у тумані.
У дім влітають з вулиці звуки,
Варто відчинити вікно у ванній.

Чорт.
Люк Перрі.
Як же так?
Пам'ятаю, як мені подобався його Ділан Маккей з BH90210.
Та всі дівчата були в нього закохані!
Таке враження, що помер хтось близький. А воно насправді десь так і є, бо ж я виросла на BH90210. Це був воістину культовий серіал і культурний феномен.

Ну і настрій сьогодні. Давно такого не було. Ніби спокійна, нічого не дратує, але таке відчуття, що щось гнітить, причому дуже сильно. Може, це через те, що цілий тиждень не висипалася. Не можу наїстися. Їм, але насичення немає. І радості від їжі не відчуваю.
Вчора хотіла зробити шоколадні вафлі, а вони не вийшли. Тісто пристало до вафельниці, думала вже викидати. Ледве відшкребла. А сьогодні варила суп, він вилився на плиту, побіг униз, затікаючи в шухляди. А я ж учора все помила! Може оця вся побутова фігня і стала причиною паскудного настрою.

Слухаю книгу про Да Вінчі. Озвучка якась стара, ще й не надто вдала. Та й текст містить забагато деталей, дат і такого іншого. Але для загального розвитку не завадить. Наприклад, дізналася чимало цікавого про картину "Джиневра де Бенчі". Це єдина картина Леонардо, яка перебуває за межами Європи, вона виставлена у Вашингтоні.

Зранку прослухала лекцію МБ про сепарацію від батьків. Хочеться вірити, що наша сеперація з С відбувається так, як і має бути. В понеділок він повертається на навчання. Сподіваюся, йому вже легше даються ці від'їзди. Але як же кльово, коли він удома!

Через те, що Че тепер безробітний, я, наприклад, сьогодні виспалася, бо не було потреби прокидатися о пів на восьму. Встала о дев'ятій, ще півгодини повалялася, спустилася на кухню, а кава вже готова, Д нагодована, пес вигуляний і помитий. Словом, шукаю у всьому позитивні моменти.

А от вчора ввечері страшно бісилася, бо вирішила приготувати одну страву з картоплі, а вона геть не вийшла. Очевидно, треба якийсь певний сорт, а я не в курсі. Словом, перевела продукти, втратила купу часу і отримала казна що.

Вчора не було сили робити зарядку, як результат - ніс на ніч не дихав, мусила закапати. Сьогодні треба обов'язково позайматися. Проблема в тому, що коли всі вдома, це не так просто.

Бачилася з мамою. Не знаю, як вона це робить, але зазвичай після спілкування з нею у мене псується настрій. Вона вміє посіяти смуту, як ніхто. Хоча, в планах, може, у неї цього і немає. Просто кожна людина ділиться зі світом тим, чим багата. А мама багата різними страхами, тривожністю, поганими думками, забобонами, образами, невдоволенням та іншою фігнею. От вона дістає на поверхню і мої погані думки, страхи і тд. І мені дуже хочеться вірити, що я не йду її шляхом. Хочеться вірити, що я можу це контролювати.

Дві останні ночі я вже обходжуся без крапель для носа. Таке враження, що дихати стало легше завдяки фізичним вправам.

Через маму і через ПМС об'їлася цукерками.

Сьогодні мало що встигла, бо після роботи поїхала з Д в поліклініку, потім в іншу. В неї якийсь дерматит. Втім, могло бути й гірше. Поки дісталася додому - треба вечерю готувати. Оце тільки поїли, а вже й спати скоро.
Завтра теж день досить рваний очікується.
Та й таке.

Все ж треба повертатися до щоденних записів, інакше все забувається. Писати - дуже важливо. Оформлювати все в слова - дуже корисно. Це один з прийомів, який допомагає часом подивитися на все під іншим кутом або навіть знайти розв'язання якоїсь проблеми.

Зранку Че мені повідомив, що суд будуть переносити. Ну як повідомив. Якби я не спитала, він би нічого й не сказав.

Отже, що було за перші 10 днів лютого?
Приїхав С. Так спокійно, коли він удома.
Подужала кілька книжок, дуже навіть непоганих. От тільки "Любовь и оружие" Сабатіні видалася якоюсь геть дитячою. Прямо непорозуміння, а не роман.
Потроху приходжу в форму після зимових свят.
Зв'язала шапку. Тепер на черзі кофта для Д, давно їй обіцяла.
Че час від часу бісить. Здається, що він просто тупий, не доганяє нічого в цьому житті. З іншого боку, він дуже турботливий. Може, я просто забагато від нього хочу.
Помітила, що взимку я просто не в змозі прокидатися о 6 ранку. А мені це треба, бо інакше я нічого не встигаю.
Швидше б весна.
Ну і завтра суд.
А я хочу в Рим.

Че втратив роботу. Бонуси за минулий рік не виплатили, завчасно не попередили, неустойку платити теж, очевидно, не збираються. Це просто піздець якийсь. А на носі суд.

Втім, у мене назріває новий проект. Завдяки Л. Навряд чи багато грошей він мені принесе, але хоч якийсь підзаробіток.

Знову почала робити зарядку.

Піду посплю, чи що.

Вчора була на УЗД, виявили ознаки ендометріозу і невеличку міому (хоча це не факт). Нічого страшного, сказали, треба спостерігати.
Прийшли повістки з суду. Все погано, нас можуть виселити з будинку, якщо Че чогось терміново не придумає.
Зранку розлила гарячий чай з термокружки, кава збігла, отак і почався новий день...

За кілька годин мій С знову їде, а ми тут будемо за ним сумувати. Каже, що не хоче їхати, хоча цього разу вже трохи легше, ніж минулого. Він такий домашній, мій хлопчик. Люблю його безмежно.

Швидше б ці свята минули. Бо це переїдання вже трохи дістало. За тиждень +3 кг. Ну це реально жесть. До того ж, з 30 грудня в мене не було ще жодного вихідного, так що настрій відповідний.
Почала дивитися "Гранчестер". Непоганий серіал.

От і день минув. Сьогодні зробила більше, ніж планувала. Точніше, особливо нічого не планувала, а думала, як вийде. А вийшло і в шафі у Д прибрати трохи, і вікна у спальні помити, ще й тюль попрати й повісити. Тепер ще штори лишилися, але це вже складніше.