Та Ша

Каму мы патрэбныя, калі не сабе
Калі ўсё адметнае адмятае свет

NIZKIZ - Правілы
___
й справді - кому?
Раніше мене часто накривало усвідомленням, що я майже одна. Наскільки важко будувати своє життя, брати на себе відповідальність, як всередині мене кричить, кричить маленька я, вона не розуміє що я тут забула, як діяти, як це - жити й адаптуватись, _вибирати_, а не просто плисти по течіі, шукаючи одобрення в усіх.

але знаете, до цих криків й сльоз, було ще важче розуміння, що ніхто окрім мені не зробить мене - щасливою. Ніхто не прийде, як в дитинстві, й не скаже "я знаю як тобі жити, що тобі робити щоб радіти життю".

кому ми потрібні, якщо не собі?

Here we go again
Do-si-do again
One step, two steps back and forth
It's a dance we do
I know all the moves
Three, two, one, they're back for more
I give them names
Anxiety wants to play
Panic will be here soon
We've got lots of things to do (things to do)
I make friends with all my demons
They depend on me to feed them
They follow me around
They follow me around
I don't have the heart to end it
Guess we're kind of codependеnt
With friends like thesе
Who needs enemies?

Icon for Hire - Enemies
____
Сьогодні зранку мене знову накрило. А потім - трохи розмов з Е, битовуха, й зараз....я запалила арома-свічку, відкрила вікно - трохи блакиті й сонця, та...
мені нічого не хочется

Те що повинно було принести щастя та відпочинок, принесло....відчуття, що після 3 днів щирих розмов з Д до 2 ночі, мене просто вижали як ганчірку.
Й кожен раз, коли мені хочеться плакати, хочеться прожити емоціі - не те й не там. А потім я просто хочу спати, не хочу думати, й взагалі не розумію а чи хочу я існувати?
Д хоча б антидеприссанти п'є.

Учора всрала декілька годин на дорогу, щоб подивитись на море. Й просто пу-сто.
Мати це пусте беземоційне сіре з нальотом блакиті море всередині простіше, якщо чесно. Але бажання жити життя зменшується кожен раз, коли классні речі викликают лише хвилі на тому морі й нічого більше.

Сьогодні купила собі вже 3 арома-свічку. Я вже вирішила, що їх буде 4 - по порам року.
Й ця...нотки жасміну, та якоїсь зелені - запах травневих ночей та щастя. Я перенюхала багато різних весняних квіткових відтінків, але саме з цією був 100% метч. Вона ніби щасливі вечори мого дитинства, теплі ночі останніх декільков років та обійми друзів.

Окрім цього в мене осіння гарбуз та яблуко - тепла, м'яка та солодка, з ноткою диму.
Та зимова кава, саме така, яку я полюбляю - солодка-солодка, з шапкою крему зверху та ваніллю.
Я не знаю, що буде на літо - можливо шось морське, чи фруктове, там подивимось.

Мені ірраціонально здається, шо щось може піти не так. Мені не віриться, що тут, зараз, в цьому життя я можу побачити когось з минулого.
За рік усе так перевернулось, що воно усе стало давнім минулим. Й думки про те, що я...буду ходити середньовічними вулочками з Д, з тією самою Д яка ассоціюється з Донецьком - задушливим повітрям в +35, прохолодним осіннім золотом та її хатою - господи, я досі пам'ятаю оте ліжко, й як ми балакали до 2 ночі (поки А не посилав нас нахуй, бо кімната одна, й він вимушенно також не спав).

я не знаю
не повірю, поки її не побачу

мені знову хочеться п'яно плакати, але в цьому знову нема ніякого сенсу

Ми з Л тусили - классно, взагалі то. Але потім ми знову обіймались в машині вже перед моїм домом, плями ліхтарів робили його волосся світлішим, й усе було так....
я знову не хочу пн - мені подаватись на стажування (що я ігнорила 2 тижні), почати готуватися до екзів, забігти в пару магазів та написати заяву, що я пересікаю кордон. Мені знову вставати, знову жити це життя, знову намагатись
прибратись, перебрати одежу, попрати одежу, зібрати сумки, а я хочу просто тикнутися в Л носом й плакати

I don't wanna be stuck, I don't wanna be crazy
This is the way that my sadness made me
Better come quick, yeah better come save me
Tell me, tell me
Tell me who I'm supposed to be now
Make me better
I can't stay halfway dead forever
I fear now
There's not much left of me
When you take the sick away
Who am I supposed to be?
....
For years, this is all I've known, this has had my heart, this has been my home
And now I'm scared to lose myself, scared of letting go

Icon for Hire - Supposed to be
___
Мені просто нічого додати.
Я писала про Мелані нещодавно, але її пісні це мистецство. Тоді як Аріель - це щирість, це сповідь.

Ha, but don't forget all years
Grinding in silence, songs you'll never hear
The world only sees about twenty percent
The rest of pareto scale paying my rent
All of their words still echo in my head
They say
Do you wanna be sick or a superstar?
It's a lonelier road being who you are

Icon For Hire - Emo dreams
__
Учора нагуглила, що Аріель написала книгу. Здається, в мене нарушті з'явилась мотивація шось дочитати на англ xd
Це так дивно - я знаю їх року з 2015, але...як музику.
Зараз кожна їх пісня, її пісня, для мене як розповідь. В словах якої я впізнаю себе. Вона так розкриває себе... оголюючи душу й воно дуже резонує з моїм сприйняттям себе.

Останні декілька вечорів в нас занадто...весна. Ось ти йдеш, навколо квітуча, майже чорна у сутінках зелень, и хвилями накочується аромат
як тоді
Пам'ятаєшь тихі вечори, коли мама кликала тебе додому ввечорі? А підліткову квітучу весну й відчуття наче й життя нарешті стало таким же - яскравим, бурхливим?

Пройшов +- рік, а я долізла до створенні ще пари плейлистів в Спотіфаї, в які я загоняю себе насильно. Мені потрібне шось нове, якір, розуміння того що зараз - реально, що є щось окрім минулого, що ця весна - це тепер й тут, 23 рік, воно не повинно починатись та закінчуватись спогадами.

I know what it's like staying up all night nursing wounds
It takes more than I have, pick fights with the past, I always lose

Icon for Hire - Sorry about your parents
____
Я їх відкрила для себе заново - коли нарешті почала розуміти англ, бо гуглити переклад кожної пісні мені було ліньки.

Але я не про те. Учора ми з М знову гуляли й вона сказала, що хз як я це виводжу. А я...я не впевнена, що виводжу.
Кожен раз, коли в мене з'являється час подумати, в мене відчуття, що я програю битву з минулим - знову й знову.
й кожен такий раз робить мене іншою, я не впізнаю себе й я просто втомилася це розгрібати

це було дивне питання
не "як ти вивозиш", а "чи ти вивозиш?"
я хз

Я не думала, що можу відчувати такий коннет з англомовною дівчиною. Ми сьогодні балакали декілька годин - й це було прям круто. У нас схожі смаки, схожі деталі - вона мала трохи писала пісні, й також. Коли М сказала, що цікавиться історією та біологією, я просто така "їба, це ж я декілька років тому".
Це було тривожно, навіть сьогодні трохи - я такая "ось, а якщо розмова не складеться...". Але це того коштує.

Я дуже сподіваюсь що за декілька місяців ми складемо коннект, який потім не втратимо (хоча в б середньсроці).

Пусть снова ко мне приходит грусть
В сердце печаль стучится пусть
Я всем невзгодам улыбнусь

А Буйнов - Пусть
__

Сегодня зацепилась за капли на полураспустившихся бутонах. Какое-то дерево, розовые цветы - от темного, лиловатого оттенка, до пастельной нежности. И капли, такие прозрачные на фоне светло-серого неба, оно отражается в них, словно в каждой капле - кусочек неба.

Меня флешбечит на прошлое. Такие же капли в моем дворе, запах мокрого асфальта, темная зелень под окном - такая...таинственная, словно стоит зайти под сень деревьев и перенесешься в другой мир.
Я обожала шум дождевых капель по крыше балкона. Здесь я живу под крышей, и шум слышится сильней, но даже он - другой.

Мені не віриться, що ці сонячні дня - одні з останніх. Далі шось буде, щось (усе) зміниться.
А меня начебто 13, я тоді ходила до бібліотеки, щоб посидіти там в інеті. Сонце, стара дерев'яна гойдалка на повороті, будівлі по дорозі назад, майже блідо-блакитні на фоні неба, та переживання через Елену та Стефана.

Зараз мені також видно небо з вікон. Ба, більше - я можу їх відкрити, й тоді небо буде на мене падати - 4 вікна на даху дозволяють це відчути.
Але це - інше. А я не дозволяю йому стати чимось...важливим, через те, що постійно думаю про минуле.

Britney Spears - Everytime

Взагалі, приклад з літаками доволі мажорний, але років 8 тому я просто боялася життя, а багатьох проявах. Я не могла працювати, ніде через це. Тривожилась через навчання. Не могла робити побутові штуки, по типу "сходити в лікарню", "заплатити шось в банку", "забрати доки" й тд. Мене неможливо було затащити в нові компаніі.
Пам'ятаю коли у 18 я аперше поїхала сама в інше місто, мені мама купувала білет)0

Важко навчатись, неможливо працювати, частину хоббі також страшно...

В одної з моїх улюбленних психологінь були нещодавно сторіс про відповідальність, цінності й тд.
Мені іноді до рвоти страшно брати на себе ту саму відповідальність. Це велике доросле слово, про наслідки. Куди простіше не-обирати.

За декілька годин забукала літак до Німеччини, до Д(яку не бачила десь з осені 21 року). Раніше - я б не обрала. Трабли з літаком, а якщо захворію (в мене ж нема страховки там), німецької вважай не знаю, обкрадуть, втратиться багаж, планувати оце все..... простіше й далі жити в колі тривожності та овер контролю.
не жити свое життя

але якщо не обирати себе, свої бажання, свої цінності - то навіщо таке життя?

Наші прогулянки з Л все ще виглядают як ідеальні побачення. Ось мене вчать ходити по мокрому камінню на водоспаді - так, як я завжди уявляла такі речі, підтримуючи, але не роблячи усе за мене.
Розуміють з півслова. Вмикають в машині улюблені пісні (не тому, що я попросила, а тому що смаки схожі).
Розповідають якісь цікаві історії, на фоні зелені та терракоту гір, чорноти води та слабких променів сонця підсвічуючих пухнаті комочки овець вдалі.

Я повинна бути щаслива. Мое глибоке розуміння минулої себе грає мені не на руку. Я _знаю_, як повинна почуватись, але тої сили емоцій нема. Я наче себе не знаю, наче чужа собі, я не знаю що з собою робити та як зняти цю вагу тупих очікувань.

З Л багато моментів, які хочеться зберегти... я бачу це кадрами - атмосферними, емоційними, це не моє життя, не він поряд, я повинна бути щасливіша, повинна _відчувати_, мозок за це чіпляється, й не йде далі
учора я плакала в його машині. Ледве не вперше за рік мене потягнуло на сльози, коли хтось поряд, коли можно заткнути оту фізично болючу дірку в грудях людьским теплом, замість м'якої іграшки.
Дуже сильно згадую тіло К, її запах, обрис грудей під тією старою піжамою з котами, звичку розкидувати ноги на пів-ліжка... меня так хотілось, щоб ті ночі не закінчувались, щоб хтось близький просто спав поряд
кому потрібен той секс, коли є сонна близька людина під боком?
коли ти не один

Ми сиділи десь на скелях - справжніх, не як в моєму місті. Руді кучері В, тон яким вона сказала що мої фото гарячі, рубці на руках, тепле каміння, посмішка М, розмитий кордон між небом та морем вдалі... Вони потім пиздились жартома, зовсім як Я з К, а ще сиділи на асфальті.
Це такі дрібнички, яких в мене не було більше року, які не можуть замістити ніякі музеї та балачки за кавою.
Я не хочу заміщати моїх друзів, я просто хочу знайти той сраний баланс, додати +1 причину прокидатись зранку, та нарешті відчувати себе своєю.
Так, я вийобусь, але є розуміння основане на ємпатіі та розумі, а є - на схожому досвіді лайна, й тільки з людьми 2 типа я можу бути собою.

Я коли розповідала про свого нового хлопця К, додала, що ось "у нього купа трабл з менталкою, але інших мені й не попадається".

Позавчора я тусила с М та її друзями. Та ледве не вперше відчувала себе... живою, так як з Д, Я, К - щиро, з купою всратих тем та цікавих речей. В - трансгендерна людина(а в нашому світі це про бекграунд боротьби зі світом, зазвичай), мала трабли з наркотиками....та й сама М вже довго в терапіі.
В мене є тут А, Т - вони классні, ріл. Але вони мене не розуміють. Ми ніби з інших світів, честно.

Вперше за рік мені було мега-комфортно в новій компаніі...яка складається з пойобанних світом котиків.
Мб мені як Я пора змиритись, що іншого в моєму житті не буде.

На тусі тій зібрались всі мої товариші
Батьки, батьки батьків, всі мої сестри і брати
Плакали від горя і кінчений грав трек
Дуже тухла паті, краще дропну цей івент

Структура щастя - ДТП
__
Л останній раз сказав, що ось - кожен оверкомпенсовує як може, в контексті мене та підліткових вайбів. Я себе правда дивно відчуваю - мої шкільні роки були лайном, потім в 18+ мені життя дало другий шанс, й зараз в Ірдандіі - я можу почати спочатку, й іноді навіть починаю, але чи хочу?
Погляд утикається в надруковане учора фото - я, К, Я, Д "на скалах" - нашому типічномі місці для тус.
Ми зараз в 4 різних країнах.

що далі?

Через декілька годин йду на фан зустріч з Кассандрою Клер (плюси жити в Дубліні!). Відчуваю себе...дивно.
Перші її книги я читала в свої 16 +- - я пам'ятаю як заздрила Клер, як хотіла бути на її місці. Чи Ізабель - типаж, яким я ніколи не була, але хотіла бути.

Зараз я вже нічого не хочу. Це в книгах усе проходить через 2 сторінки ридань, й іноді випливає красивими описаннями страждань.
В житті це робить нас ще більше пойобаними котиками.

Мої мріі 12-19 років про "цікаве життя" здаються мені знущанням, наче доля така - а ось хочеш емоційних гойдалок, небезпеки, неочікуванних поворотів та глибоких психологічних осмислень усього?
тримай
тільки не здохни

Несподівано зрозуміла(погугливши), що в плейлист з Мелані Мартінез спотіфай не просто так пихав мені Elita. Вона мало того, що її подруга, так ще й в К12 знялась (а я то думала, чому обличчя знайоме?).

Їх пісні такі... прозорі, наче різнокольоровий туман, під ці пісні цілуватись та курити кальян. Жити, кохати, горіти вогнем молодості.
Занятно, але я не можу з'єднати це зі своїми колишніми тусовками - совкові килими на стінах, дешеве пиво, сірі дома...Стрикало, всраті группи типу Электрослабости...

це ж про естетику, про ту молодість на яку в нас ніколи не було грошей та подій (та й людей не дуже багато)

Elita - Mentally not here
Elita - She bangs like a fairy on acid

Сьогодні ось вкладала Е спати....а влітку буде рік, як я в цій родині. Мала до мене прив'язалась - не так як С, але це помітно.

Не можу перестати думати про С, ми занадто схожі, щоб я не бачила, як це йобне. В мене досі іноді буває образа - за те лайно, в яке я потрапила поки була дитиною та підлітком, за те скільки років, сил та грошей на виправлення це забирало та забирає.

Вона заслуговує на краще. Не життя проведене в війні з народження, не дні проведенні в магазі з мамою (бо більше нема де), не доросле оточення де пріорітет як в 90х - вижити.
С відносно задоволенна життям зараз, але воно ж йобне, я це бачу. Мені правда іноді шкода, що вона не моя дитина.
З Е такого нема.

Эти выходные много слушала Слот, еще старый, хотя для меня - всего слегка довоенный, 2012\14 гг.
Лежа в постели, громкость на пределе - прямо те года, только небо другое, я другая, а те проблемы, разрывающие душу до крика, кажутся сейчас смешными.

Когда началась война, это уже не было временем Слота, альтернатива недостаточно громка, чтобы перебить взрывы.
Нуки и сейчас ведь поет, спрятавшись за парой метафор в песнях.

22 год затронул и переебал.

я чувствую себя потерянной, словно ничего не было, 14 года не было - ни для кого, мне все привиделось, 2013 год, я иду в библиотеку и прохладное летнее небо падает на меня, а после - пустота

Усі говорять про рік.
В 14, в 15 меня здавалось що це норма, коли на тебе йдуть бомбами, коли твоє життя руйнується _так_, а ти не віриш, просто не віриш, що в 21 столітті таке можливо. А людей хвилює, звісно - але десь там, навіть коли "там" це через область.
Потім - я ж була в Україні до ковіду, ми жили, вони жили, з цим змирились та не помічали массово.
Оклюди такі, мене це після 14 вдарило ще не раз по різним темам.

А в 22 виявилось, що ні. Що коли справа стосується усіх, а не шматків 2 областей та ар, то....
Війні не рік.

Дуже б хотілось, що б хоча б люди в моїй країні про це пам'ятали.