Та Ша

Несподівано зрозуміла(погугливши), що в плейлист з Мелані Мартінез спотіфай не просто так пихав мені Elita. Вона мало того, що її подруга, так ще й в К12 знялась (а я то думала, чому обличчя знайоме?).

Їх пісні такі... прозорі, наче різнокольоровий туман, під ці пісні цілуватись та курити кальян. Жити, кохати, горіти вогнем молодості.
Занятно, але я не можу з'єднати це зі своїми колишніми тусовками - совкові килими на стінах, дешеве пиво, сірі дома...Стрикало, всраті группи типу Электрослабости...

це ж про естетику, про ту молодість на яку в нас ніколи не було грошей та подій (та й людей не дуже багато)

Elita - Mentally not here
Elita - She bangs like a fairy on acid

Сьогодні ось вкладала Е спати....а влітку буде рік, як я в цій родині. Мала до мене прив'язалась - не так як С, але це помітно.

Не можу перестати думати про С, ми занадто схожі, щоб я не бачила, як це йобне. В мене досі іноді буває образа - за те лайно, в яке я потрапила поки була дитиною та підлітком, за те скільки років, сил та грошей на виправлення це забирало та забирає.

Вона заслуговує на краще. Не життя проведене в війні з народження, не дні проведенні в магазі з мамою (бо більше нема де), не доросле оточення де пріорітет як в 90х - вижити.
С відносно задоволенна життям зараз, але воно ж йобне, я це бачу. Мені правда іноді шкода, що вона не моя дитина.
З Е такого нема.

Эти выходные много слушала Слот, еще старый, хотя для меня - всего слегка довоенный, 2012\14 гг.
Лежа в постели, громкость на пределе - прямо те года, только небо другое, я другая, а те проблемы, разрывающие душу до крика, кажутся сейчас смешными.

Когда началась война, это уже не было временем Слота, альтернатива недостаточно громка, чтобы перебить взрывы.
Нуки и сейчас ведь поет, спрятавшись за парой метафор в песнях.

22 год затронул и переебал.

я чувствую себя потерянной, словно ничего не было, 14 года не было - ни для кого, мне все привиделось, 2013 год, я иду в библиотеку и прохладное летнее небо падает на меня, а после - пустота

Усі говорять про рік.
В 14, в 15 меня здавалось що це норма, коли на тебе йдуть бомбами, коли твоє життя руйнується _так_, а ти не віриш, просто не віриш, що в 21 столітті таке можливо. А людей хвилює, звісно - але десь там, навіть коли "там" це через область.
Потім - я ж була в Україні до ковіду, ми жили, вони жили, з цим змирились та не помічали массово.
Оклюди такі, мене це після 14 вдарило ще не раз по різним темам.

А в 22 виявилось, що ні. Що коли справа стосується усіх, а не шматків 2 областей та ар, то....
Війні не рік.

Дуже б хотілось, що б хоча б люди в моїй країні про це пам'ятали.

Майже весна. Квіти, тепло-блакитне небо....
Ці вечори - наче не тут. Меня 18, я йду додому після прогулянки з К, навпроти школи - можно побачити усе до горизонту, поля та будівлі, таке ніжне-ніжне при заході сонця. Мені 20 - сутінки огортають мене, як тепла ковдра, але я все ще бачу очі Я та К і банку Гаражу. Дитинство - гаснуть останні промені, я дивлюся як шелестять дерева на фоні розйобанних сірих коробок домів, та не вірю, що це колись може закінчитись.

В минулому році я зробила акцент на своїй менталці. Сподіваюсь, цей рік, ці вечори, це сонце - буде для мене.

Alphaville - Big in Japan
Alphaville - Forever Young

Зробила 2 заказ в Шейні, сьогодні в планах ще в реалі пошукати собі пару речей.
Не те, щоб це першостепенне, якщо щиро - то у вт дедлайн по базі данних, яка не закінченна, але....
в нас потеплішало, мені потрібен одяг, й - це дає мені відчуття, що я живу недарма, що я стараюсь недарма. В мене все життя не було грошей на те, що мені личить, навіть останні декілька років - було, але на дуже обмежену й базову кількість речей.
Нарешті я можу дозволити собі не носити 2 светри усю зиму, бо на 3 грошей нема, а інші виглядають як лайно (або затонкі).

а мені дуже треба підтвердження того, что я намагаюсь недарма, що життя краще смерті, що усе це того варте

Рванула в Корк з незнайомим хлопцем, до 2 незнайомих дівчат на декілька днів. Можливо, про це буде декілька постів, але...

В зі мною фліртував, дууже відкрито, але це було відповіддю на мій флірт. Я не знаю, як йому сказати, як собі сказати - що мій флірт не про нього, він про мій муд, про відчуття свободи, я п'яна від цього, допоки діло не дійде до будь якого фізичного контакту.
Ось Т після 2 стакану сидру, сказала що вона також бі. З нею - я була б готова хоч там цілуватись, під нічним дощем коло бару.
З В - ні.

це все ще не про них, я п'яна від того, якою я стала, яких кльових людей знаходжу, які тусовки роблю, це про алкоголь, теплі губи та молодість
нічого особистого

Учора з Л були в одному дуже красивому місці. Я б відчувала щастя, якби я могла бути щасливою, якби сама не відрізала собі частину спектру емоцій. А так - мені було спокійно, радісно, коктейль позитиву приправленний сіро-фіолетовою в сутінках озерною водою й щебетом пташок.
Потім коли їхали назад, дорога та небо неслись мені назустріч разом з музикою - я відчувала себе вільною, легкою...
"я зараз щаслива настільки, наскільки можу" - сказала я тоді.

Так
наскільки можу
Хуйня в том, що так - мій нинішній стан це результат моїх дій, але не роби я нічого, було б тільки гірше, версіі мене кінця 21 року не було б в будь якому, блять, разі...ще б це прийняти.

3 банка енергосу за 3 добу. Це не дуже добре, враховуючи мої проблеми з серцем, але все ще краще, ніж могло би бути.
Мене захопив вихор битовухи - купити їжі, приготувати, дедлайн по java, трохи лаб, урок англійскої, постирати усю одежу малої, розібрати, розфасувати сміття, зібратись в колледж, відредачити плейлист шоб там було хоч щось нове (й я не тонула в спогадах поки 40 хвилин йду в колледж, та 40 - назад), не забути про базу данних, про те, що мала сьогодні ввечорі на мені хочеш, а не забудеш....

Я не помічаю днів, тільки трохи неба та розмов з Л.

це все ще один з найкращих варіантів мого життя

Багато в чому моя пойобанність зараз - результат того, що я обрала змінити життя - нова країна, мова, навчання, оточення...а я тільки-тільки навчилась питати дорогу у людей.
Якби я залишилась - мене б переїбала війна, ненависть до усього й в дохуя разів більше тривога.

Але трохи сумно усвідомлювати, шо це - найкращий вариіант. Що вирішувати ментальні проблеми краще втикаючи на море, з грошима (хоча б на їжу та одяг) та перспективами, ніж під обстрілами та в місті "руссього мира".
Що не було в мене варіанту "бути задоволенною життям", я можу обрати - шукати його, але обставини, які не я обирала, зробили цей пошук дуууже довгим....

Сьогодні була на екскурсії (20 евро, ех....). З одного боку - реально круто, я не пожалкувала, на наступний місяць піду на іншї її, з іншого - обидва вихи були не вдома, коли повертаешься в 8, то ніхуя не робиться.

Але коли після усього я з годину втикала на пірсі - погода була чудова, я зрозуміла наскільки...немає сенсу бути наодинці з собою зараз. Я просто втомилась від себе - не так, як раніше, не ненавистю, я просто втомилась рефлексувати та ловити себе на вічному "А раніше ти б в такій ситуаціі відчувала більше/інше/краще". Від своєї вічною втоми також втомилась.
Люди хоча б іноді від цього рятують. Ну коли не жруть останню енергію...

У мене все ще стоять сповіщення в группі Л вк. Хоча вона там пише раз на рік, я в вк заходжу раз в місяць, а не спілкуємось ми з... 2017? 2018?

ЇЇ контент останніх пари років - в основному пасти. Художні пасти про програмування й матан... це наскільки треба це знати та любити, щоб _отак_ писати.
Дуже ріже усвідомлення, що я зайобанний котик, якому майже нічого не хочется, нічого не цікаво. Що я не вмію збігати в роботу та хоббі, а колись - вміла, колись горіла... зараз я просто дивлюсь серіали, навіть художку останній раз писала в 21 начебто році.

Sia - Unstoppable

Зібрала себе в одну купу й таки відписала М, що зацікавлена в івенті від Майкрософт (тільки для жінок, на 8 березня, ми як студентки it можемо отримати запрошення).
Не те, шоб я так хотіла, нажаль єдине чого й хочу - щоб від мене усі від'їбалися, але життя так не працює...
Учора балакала з мамою та В, мені знову затирали про те, що в мене нічого не вийде, тому що світ несправедливий, поганий та рипатись нема сенсу.

Там я була чужою, тому що в культурі навченної безпорадності я знала, що _буває_ інакше.
Тут я чужа, тому що не бачу людей з моїм бекграундом, в моєму іммігрантскому оточенні в усіх було..нормальне життя, зі своїми проблемами, так, але без тотально-депрессивних вайбів

К закрили уголовку з поміткою "нет состава преступления". Все таки наші їбеня хоч в чомусь не стали рашкою, там таким не паряться...

Не те, щоб я стала менше ненавидіти своє місто й людей які вибрали _оце_, але
ми з Я списувались - їй також сняться сни про те, як вона приїхала й не може виїхати...приємно бути на одній хвилі з однаковими кошмарами xd

Дуже хочу зустрітися з ними десь в Європі - так, ми будемо іншими, 22 рік переїбав кожну з нас по різному, але ми все ще живи, все ще подруги

Я дуже сумую за усіма друзями, але особливо не вистачає Я та К. Ось їх атмосфери - ми 3 були пойобаними котиками, пили, цілувались та ділились трешовими істориями. В них жопа почалась з дитинства, люди в яких як в мене, останній раз усе хоча б норм було дохуя років тому.
Окрім Л я тут спілкуюсь з Т та А, і...вони нормальні іноді до нудоти. Раніше мене б триггерило до сліз, зараз просто... в нас настільки різний бекграунд, що я просто не можу бути цілковито собою й шоб без цієї підтримки звичайних людей, які не знають як реагувати на таку купу лайна.
Я сумую за часами, коли у відповідь на мій треш мені просто вивалювали свій - ми дійсно розуміли одна одну з одного слова (та поцілунка).

Дрібниці важливі.
Я не так давно перейшла на спотіфай й частини пісень там нема, але більша проблема - те шо в моєму житті стільки невизначенності, що новий контент (пісні, книги й тд) в мене просто не лізе. Рятуюсь новими піснями знайомих мені виконавців.

Сьогодні я шла до магазу - 40 хвилин туди, 40 назад пішки, сонечко, блакитне небо, краса.
Ось десь хвилині на 30 врубаю замість того, що знаю, пісні BTS які раніше не чула.
І...вперше помічаю взагалі _усе_. Зелене листя, свіжий вітер, запах випічки з вікна якогось дому
те що я взагалі тут, не в минулому, не в своїх спогадах про якісь інше сонячні дні, а ось тут й тепер, не там, це все - не повернеться, не треба цим жити

З Л була розмова (він мені пояснює програмування за межами программи колледжу), і він такий "Ось, в тебе цікавості нема".
Для мене це звучить знущанням.
Я відганяю від себе думки про суіцид, коннект з емоціями рівня "я сру 3 раз за ранок й болить голова, тому мабуть мені тривожно", коннект з тілом приблизно такий же а-ля "роз'їбати палець на нозі до крові й помітити через день-два ".
яка.нахуй.цікавість.

Мені хочется рік лежати в ковдрі під серіальчики, та щоб від мене від'їбались.................

Передивляюсь фотки з останнього дзвінка в школі. Ота дівчина мене кинула в блок з ніхуя після років 5 дружби (й ще роки 3 ми прост не спілкувались особо, сенсу в блоці не було ніякого)коли я вперше за рік спитала як вона, ота запостила фото з оккупованого Маріуполя в рілсі "Лучшие моменты 22 года", у отої сторіс з усіх речей путіна...

А мы же танцевали, помните тот вальс, который ставил А буквально за неделю? Жаркое майское солнце, каштаны за школой, разговоры на парах под звуки репетиций за окном. Мой страх вперемешку с волнением, понимающие улыбки учителей - это для нас начинался новый этап, у них - рутинный выпуск очередного 11 класса...

Blue - Breath Easy

Почався 2 семестр колледжу - це означає що вже зараз треба подаватись на стажування та шукати кімнату, бо влітку я його закінчую...

Сьогодні я думала проплакатись - бо в мене знову небажання туди лізти, головний біль замість тривоги й тд, але...мені навіть плакати не хочется, мені знову треба робити справи, мої емоціі знову - зайві
окрім питання, чому я ще жива, чому я обираю життя, а я обираю, це мій свідомий вибір, бо кожен ранок я задаю собі це питання, кожен ранок я можу вибрати смерть, але все ще не обираю, хоча іноді й не розумію чому

Учора прийшла моя перша інет-доставка (так, привіт досвід днр, я до сих пір картою привчаю себе розплачуватись) з Шейну.
Таки гроші, це...гроші. В 17 я влізала в s (зараз l-xl), але зараз я виглядаю куди краще. Коли одежа куплена тобою, під тебе, а не "та дочка знайомої 3 роки носила, диви, як нове!", то це змінює усе.

Придбала собі в тому числі аж 2 спідниці - короткі шортики під, й прозоре мереживо до п'ят. Думаю, чи буде мені куди це носити - це ніби з іншого життя, якого в мене ніколи не було. Яке зараз є в Д (вона собі за місяць знайшла поліаморні відносини, й тусовку), але на яке я рік забиваю тут. Можливо 23 буде кращим?...

Зараз усі новини про пиздець в Дніпрі. Отой приліт був в домі П.
А дізналась я ці новини як - мені моя мати (вона рідна сестра матері П), написала про те як укри йобнули по своїм же.
Господи, як добре, що я не побачила дзвінок, й це отримала вже текстом - так хоч нахуй не послала.

Я просто втомилась, я пизда як втомилась вивозити це життя - зі срачами з мамою, частиною знайомих для котрих я ворог народу, роботою й навчанням тут, необхідністю бути екстравертним котиком (соціальний капітал наше усе), та усвідомленнім того что або я продовжую щось будувати, або просто помираю, бо в мене майже нічого нема, й шляху назад нема

я розумію, чому я не померла, але все ще задаю собі це питання

Мені здається, 23 рік з самого початку такий "я хуй клав, що ти просила стабільності".
Спочатку др - у Е повинні були бути вихи в подорожі, тому дім був весь мій. Але воно відмінилось, й мої плани також пішли по пизді.
Тепер ось в мене пішли місячні - мало того, що несподіванно й раніше (а так блять раз на рік буває), так ще в мене екз через пару годин, а я просто вмираю від болю.

тільки 5 днів нового року, можно якось пізніше ХОЧА Б?

In another life i would be your girl"

Katy Perry "The one that got away"
___
А знаешь, я навіть спогадів не маю. Я мені часто бомбить на підлітків, на те, як вони роздувають з мухи слона тут й тд. Я просто ходжу тихими ірландьскими вулицями, чужа в цій вічній зелені, та думаю - як би воно могло б бути?
Підлітковий вік тут - з поцілунками на дахах, поїздками по Европі з батьками з дитинства, вечірками к кульками та алкоголем, проблемами, звичайними проблемами - не тим, що в мої 12 паралізована бабуся кричала ночами як хоче померти, в 15 я думала, що зараз мене вб'є бомба, в 16 грошей могло не вистачити на ковбасу до макарон, в 17-18 я вже сама хотіла померти

яким би могло бути це життя?

Іноді моє життя здається мені чередою тупих пройобів - вони тупі, тому що нихто не думає, що розумна й прикольна я можу щось таке сказати або зробити, але в мене періодично буває.
Й тоді один з накращих скіллів який я набула - це вміти переступати через це. Через питання в очах людей, які такі "шо блять??", через свій сором, через свою ж тривогу "як один дрібний епізод (не) вплине на усе мое подальше життя". Через своє ж бажання сказати "ок, ти зробила помилку, тепер відмовся від усього, що маєш, бо хороші люди не роблять помилок, а погані не мають мати стільки й ще мімікрувати під хороших".

Декілька років терапіі, диплом психолога, років 5 рефлексіі (й практики!), а лайна залишилось....

Я в тг я підписана на жінку, яка в оккупованому Маріуполі вела щоденники - блог починався як публікація щоденників, а зараз просто купа думок на різні теми. Серед них - як й чому частина її міста, її суспільства їбанулась й будує русский мир.
в мене, мабуть, все ще етап викреслення й ненависті, а це не база для великих постів, тому я з задоволенням читаю її.

але я не можу відпустити, не можу відписатись, не можу не думати
ось на нг моя однокласниця зробила рілс "лучшие моменты 22 г" з фоткою на фоні оккупованного Маріуполя
а одногрупниця -запостила сторіс з "поздравлениями для укров обстрелами 31 декабря"

мабуть, треба просто викреслити зі свого життя це, але як би ж це так працювало...