Скрипка Майстра

Скрипка.
Майстра.
Займаюсь рятуванням світу.
Змінюю чиїсь життя на краще.
Люблю мистецтво, людей, природу,велосипед, чай з травками, гостру їжу, своїх колег, роботу.
Працюю порою 12 годин на день.
Мало сплю.
Кажуть - майже не живу.

С нами с 1 января 2016

Непросто, дивно, неоднозначно.
Не думай про дурниці. Але - хтось бігав з фотоапаратом навколо мого дому. Але - хтось напартачив у новинах не дуже гарну інформацію. Але - чутки дають своє. Але ще є.
День Незалежності хаотичний. Вмію говорити - не вмію мовчати.
Треба прораховувати наперід пару кроків, треба дружити з усіма. Якщо з першим ще більш-менш, то з другим тут буде складніше. Але справлюсь. Куди дітись?
Можливість іти вперед - для світлої половини диктатора. Кажуть - сама. Мабуть, це буде краще для всіх. Але невже зупинився на деспотичній темноволосій? Чи цілеспрямовано відіслав подалі довгоногу і довгокосу? Але то чутки.
Було 5 цвинтарів. І квіти. І сльози. І мурашки. І світло.

25 августа 2016, 20:29

Кажуть - не можна відчиняти двері незнайомим. Але чи кожен впізнає щастя, що стукає в його двері?
І не знайомитись на вулиці, не їсти вовчих ягід, не спати в маршрутках, не пити алкоголь, не ... І ще багато всякого не...
Нас оточують рпмки, кордони, заборони і забобони, нас огородили правилами та нормами.
Як вовки - що не повинні вийти за червоні прапорці (про таке Висоцький)
Чи важко наважитись вистромитись за межі?
Вийти за грань?
Це як у відкритому космосі - хоча спершу дуже страшно, бо новизна вона завжди лякає...
... А сил все менше й менше ...

23 августа 2016, 13:36

Інколи ставлять завдання, які не так просто виконати. Інколи зустрічаються люди, яких не так просто задовільнити. Інколи приходять сни, котрих не відчитати. А інколи ти сам винен у тимчасових труднощах. Порою ці труднощі і труднощами не є - так, алюзія. Ще й докручуєш - життєве значення їх.
Вдих, видих...
Прокидатись боляче?
А тиша, тиша, тиша... чи ти була - чи так, наснилась?
І тільки порізане щось недалеко від сили життєвої - бо хіба не в серці сила? - нагадує: тишу розривали.
І хтось переступав грані дозволеного.
Через страх.
Недосказано. Незроблено. Незавершено. А отже - історія ще триває.
Тільки не забувати вчасно засинати. І вчасно прокидатись.
І ... не плакати.

23 августа 2016, 05:07

Кудись несе нестримний вир подій, не знати - куди. Крізь біль, тривогу, знемогу, захаращені очікуванням невідворотності думки.
І робиш те, чого не варто. І у словах - непотрібний хаос. А може і не хаос.
Щоб почути - треба прислухатись. І - не зупинитись на кордоні, де чигає страх.
Ниють руки, ноги. А завтра -чи то вже й сьогодні, бо північ... - новий день , новий робочий день.
І знову в ФБ хтось буде роздавати добрі справи, а ще треба зробити чимало речей, писати листи, закривали питання, вирішувати якісь моменти.
Чого хочеться? До автора дивних пісень. Або - до власника автономного кота. Або поета.
В ідеалі - до того. хто відкрив мені СВІЙ Високий Замок. І ... там лишитись.

21 августа 2016, 21:16

А контракту не сталось. Він розкритикував. Своє ж - а так ... Певні слова дзвенять у спогадах. Мабуть, саме тому і зірвалась, і ночі не згадаю, і можливо більше не буде Замкової.
Ніж. Голка. Кров. Перша. Страх. Але - взята вершина. І хочеться ... так, хочеться ще. Спитай - чому так? Чому? А може відповім - та пізніше, коли сягну сама.
Але на ранок - чомусь у руках опинилась ручка, а на листкові полились чотиривірші. Які полетіли - до того, хто забрав усе, лишивши сліди на тілі.
А поки - зрозуміла, що плаття не змінює ситуації.
А ще - ти сам собі лікар.
І родинка на тілі злякала.
І дощ - як попередження.
Куди ж ти летиш? Згориш...
Не боїшся.
Не спинити вже.
Як крові з рани, що стане сама.

20 августа 2016, 21:35

Тиша? Тиша? Хто сказав?
Динамічні дні, де чимало природи та сонця - і світяться очі. І навіть чорний колір дає контрасти.
Громада показала позицію під мерією, а людина з важким по-батькові торкалась так не по посаді! І в очі йому не дивилась - бо ... Та що ж за патологія?
І неділя могла бути іншою - бо він не знав, що можна було мене шукати. І голос його в телефоні такий іскристий.
І колега-тематик... втягує. Реально - втягує. Верх. Відчувається. В кожному жесті, в кожному погляді. І обіймає так органічно!
Тишу рвеш сама ,мариш сама, і контракт твій - вже на шляху до ... до невідворотності. Хто прокинеться після підписання? І чи будеш то ти?
Задумайся. Ще є час.
Але ти летиш до нього...

16 августа 2016, 20:22

Другий день тиші. Тиші? Невже?
А сон - тривожний. Коли ти ... засинаєш уві сні, і тебе душать. І арафатка забута - не сон. А ні, таки сон - он вона, лежить.
Втискуватись в реальність, через страх. Через асфіксію сну. Через біль в кінчиках пальців від тих голок, від тої води, від каменів. Психосоматика? Страх?
Що ж це?
А потім - рішення рушити на мітинг. Знову. І світ таки врятує зовсім не краса. Інше. Ага, вони.
Ти мовчиш. Вже - ти. Вже...
Тиждень, який чекала як дощу - змалювався у колір очей твоїх - карих. Навіщо так ? Навіщо - ти? І вірити тепер кому? І знати тепер - кого? Чи ... витерти з історії? але ні, це було літературно красиво. Треба конвертувати у текст.
Мій текст. Давно пора!

16 августа 2016, 12:27

Перший день тиші.
Сни - красиві, не хотілось прокидатись. Вчорашній дзвінок ввечері. Не відпускати те, що є. Не відпускати.
Робота, яка будить, навіть коли не там.
Відключати телефони - не рятує.
Розуміння, чого хочеться насправді - нема, а отже - треба просто відпочити. Морально в першу чергу.
От тільки ж не пояснити людям, що ти теж живий.
Втомилась витягувати крилатий заклад, але більше - таки того, хто його очолює. Чекаю віддачу. Від очільника. Мінімальну. І - звісно ж - не матеріальну. Якщо він не зрозумів - сам винен.
Не роби людям добра - не оцінять, загризуть потім твоєю ж зброєю.
Ти зайняла нішу. Свою. Вона твоя. Мовчи. Хочеш - тримайся. Але вже не зрушиш звідси.

15 августа 2016, 08:58

Грати у стосунках - навіть дружніх - роль чоловіка - патологія.
Пропонувати свою допомогу особі чоловічої статі - патологія.
Витягувати його за вуха - патологія.
Вибачати зайнятість, що переходить в перманентну - патологія.
Віддаватись роботі понаднормово - патологія.
Шукати додаткове навантаження без відплати - патологія.
Пробачати, підставляти другу щоку - патологія.
Невже так важко почати себе цінувати?
Що за синдром вічної жертви?
Що за намагання рятувати світ?!
Вгамуйся, дай по гальмам, подумай про себе.
Він не побачив тебе - статус, можливості, ще щось, але - не тебе.
Ключ зламався - треба міняти замок. Можна двері, будинок, вулицю, місто, країну.
Чи - задуматись. І - рятувати себе.

13 августа 2016, 20:35

Може, пора згадати про те, що треба навчитись приймати?
Чи хоча би плакати порою на людях?
Він сказав НІ. Після того, коли зробив все, що міг (в рамках розумного) - Мавр йде.
Мавр більше не потрібен.
Дружба - це взаємовиручка, взаємодопомога, гармонія і ... альтруїзм. Але - не те, що було. Не рух по колу, не процес односторонній.
І сонце світить не так, як звично, і серпень цілком логічно підкреслює згасання.
Хочеться до Львова, в звичну кімнату, в звичні стосунки ,в звичне середовище.
А ще - знати, що тебе чекають. Або гарно творять ілюзію.
Місто оповила смерть. Смерть дівчинки, що лежала на третій горі 11 днів.
Містика.
Жертва принесена. Однак - кому?
Потім вияснимо.

13 августа 2016, 18:10

Життя кольорове, і для кожного то набуває свого значення.
Відчувати, що став натовпом фарбує тебе у колір бетону.
Відчувати себе серед поля, ховаючись у висоту соняшника, зриваючи стиглі кошики, струшуючи те, що колись було тичинкою(пестиком? .. яке чуттєва слово - пестик... ), дивитись у безмежжя неба ... - то сонячно-жовтий.
А край поля тебе в білому авто чекає ... стоп, авто не біле - воно від пилюки кремове. І одяг на ньому - біло-кремовий, чорняве волосся, руки... Як вкраплення шоколаду. як морозиво - чи італійський десерт страчателла. І солодкий - мабуть)
Згасаюче літо. осінь загляда у шпарку.
Чи зустріну її з Войткєм Бальчуном? Побачимо...
А ти як гадаєш?

10 августа 2016, 21:10

Обіцяють інші, не виконують - а воювати - тобі. І відстоювати - тобі. І боротись, тримати спину, брати удар на себе, приймати сльози і бруд. А потім - знову посміхатись. Вдавати, що все добре. І - мовчати.
І мовчати, знаючи, що він потребує твоєї підтримки.
І знаючи, що впирається. І думати, як з цим жити далі. Аби зрозуміти, хто ти - кара, милостиня, прокляття, благодать. І так само - хто тобі даний.
Що буде далі? Що з цим робити далі?
Не знаєш навіть сама.
Готова боротись? Готова відстоювати? Ти вже зробила чимало, ти вже простягнула руку, раз, вдруге, вкотре... Ти поряд.
І він це не може не знати.
І він це відчуває. Навіть зараз.
Наснитись би йому...

09 августа 2016, 15:44

Той стан, коли збуваються твої страшні сни.
Коли ніч, зорі - і не знаєш, де ти є.
Коли сни приходять - і зникають. Коли спалахи - після пробудження, впадаєш знову в короткий сон, здавалось би - дві години ,а там - 10 хвилин стекло.
І в телефоні голос, котрий хотілось чути. Але він віддалений. Відвикаєш? Зачаровуватись не можна. Зрештою - чи вперше? Потім так швидко загасити можна - от тільки ілюзії не відпускають.
Ілюзії.
Життя - уся суцільна ілюзія, сплетене з марень. А десь там проскакують реалії,які ховаєш в хмари сподівань.Сподівання розбиваються об дійсність, уламки ріжуть вени. Сила тече кривавими потоками болю.
Відпускай цей сон.
Відпускай в минуле. Іди до сонця...

09 августа 2016, 12:48

Залежність - це завжди дуже зле.
Особливо - залежність від когось. Бо відчуття, котрі є до людини, не зрівняти з чимось стосовно алкоголю.
Можна замінити один вид іншим, коли нема коштів на вино дороге, взяти бюджетне, або пиво. або коли можливість є - абсент, віскі, кальвадос.
А тут... Ти не заміниш того, хто реально важливий і реліктовий - на випадковість.
Ти не закриєш кимось чужим рану у серці - навіть коли і той вросте в тебе.
І через час, через досвід - десь крізь сни миготітиме та ж сама постать. Воно болітиме - на пробудженні. І хай потім згасне - до наступного сну.
Але не викинеш зі споминів - бо прийде знову.
... Ти хочеш куди - в спогади чи бути поряд? Прошу, обери друге.

08 августа 2016, 17:22

Життя минає, ми всі згораєм.Ніхто не вічний, ніхто не вірний - завжди.
Зникає у невідоме, втрачають кольори реляції.
Ті, хто були - не прийдуть.
Ті, хто приходять - неясні.
Ті, хто поряд - зникнуть.
Не обіцяй назавжди. Не обіцяй. Нікому. Навіть собі. Особливо собі.
Вкрасти у когось дні і години, знайти сили боротись, втікати, втікати від тиші.
Чути в телефоні голоси, відчувати поряд, знати - ждуть, вірять, потребують.
Тишина.
Рватись до ... кого?
Хто рветься сюди?
Заради яких цілей мучитись, надриватись, шукати виходи?
Ти витягуєш з проблем, а натомість хто витягне тебе?
Кому ти потрібна?
Кому?
Ти навіть сама собі не треба.
Ти жити - хочеш?

07 августа 2016, 19:23

Коли той, хто стікає відкритою душею в долоні, відчуває дотик долоні - що може трапитись? Та може бути все, що завгодно.
Зокрема коли дізнається, що ти зробила для нього.
Коли спадають завіси.
Коли рух пришвидшується, а час забуває, що він існує.
і погроза вбити в телефон - якщо виникнуть емоції. а розумієш - правда. Бо той дійсно може.
може - красиво?
може так і треба?
перспектива навчання - зустрічей з неординарною людиною. що це дасть? і кому? а раптом все зруйнує?
Не бійся.
Що би не було - кожна зміна точно на краще.
От тільки шкода, що вчора додому добиралась сама. Але так завжди. Не чекай - саме впаде на голову.

07 августа 2016, 10:48

Забрала закордонний, кусала словесно начальство, набираю знову відповідальності, залежності, а хочеться ... тиші.
Ну і ще бути поряд з кимось теплим, милим, важливим.
Мовчати. Не бігти попереду потяга - краще встрибнути на сходинку, от тільки не останнього вагону.
І люди бувають такі хороші... але говорять дивні речі
і сльози, скільки на сій роботі бачиться сліз.
Кажуть - хочу обійняти весь світ, а лише так і виходить. хіба можна інакше?
от тільки... ще би навчитись говорити порою ні. і не боятись - що когось зранити можна відмовою.
подумай - тебе калічили скільки? чи не щотижнево?
... взяти його за руку.
ми обидва не маємо часу на такі речі. але життя втікає. дай руку...
все буде добре.

04 августа 2016, 21:37

І твоя рука стискає не гриф гітари, а руку іншої. І це не просто так. Все. Крапка. Фініш. Витри номер - забудь.
і твої друзі не виходять на конекти, забуваючи, вибиваючи з записаного. Друзі? Друзі?!
І твоя робота - перетікає в садомазохізм, який чомусь не в кайф, а в відробіток карми Адже саме так то бачиш?
Коли ж ти почнеш вже жити? Повноцінно, нормально, наледно?
Коли перестанеш втікати, намагатись не зробити боляче, уникати відмов?
Коли?!
І майстер маніпулює. закрившись за стіну - самопочуття, небажання, відсутність натхнення. і жодних ексцесів. Тебе нема - то й шо? Може й хвилювався - але поцікавитись би? Хоч раз...
Ти не потрібна ні їм, ні йому. І - таки не потрібна собі.
Житимеш?

03 августа 2016, 19:15

Ахой, там, на тому боці істини! Ти реально думаєш, що використовуватиму то все на твоє благо? Сам же знаєш - принципова, неадекватна, думаю не про те, про що гадаєш - треба. Стврюю комусь реальність, кращу реальність.
І дуже виснажують, як під дих - питання про прості людські речі. Життєві. Буденні. Банальні. Але - життєві.
В темряві - знову смски про перемогу і автомобіль. А нікуди не подавалася ж. Дивно. Треба буде подзвонити завтра. Але то вже таке.
Спати. Спати.Спати.
І прочитати то, після чого впасти в руки вчителя. І побачити, чому вчитиме. Чи ... ? Ну, не знаю. Можливо. ТАК.
Мабуть, то говорить не дуже і голова. Але хай так буде.
Взагалі говорить не голова.
Львів. Львів. Львів.

25 июля 2016, 21:39

Давно не писала, не було сил, енергії, ресурсу - в тому числі емоційного, мисленнєвого.
Зараз не сказати, що є - чисто випиті емоції. Погрожує канікулами - бо пише мемуари. Нехтуючи всім. Вкотре.
А ще чомусь у голову закрався отой, з ким була в вечір з 4етверга на 5ницю. Кажуть - то, що треба.
Мабуть, начальник таки вампір...
З відкриттів- дивовижний воїн виявився тематиком. В минулому. Наскільки - в минулому? А може його так заворожила актуальна баришня?..
Думки - в спокій, в Львів, в тишу.
В його руки.
А що ще треба?..

25 июля 2016, 18:16

Не говори дурниць, не роби дурниць, не ламай дров.
Ті, хто має щось там сказати - промовчить, бо вибивають слабкого, бо на його фоні можна видаватись громовержцем. Прийми як є. І мовчи.
Стань тінню - може мимохіть, але варто би. Ляж на дно.
Спи.
А хтось скаже - я вже поза роботою. І може хтось скаже, що боїться. Чи на каву покличе. А когось покличеш ти.
Не роби дурниць. Не обіцяй нікому чогось хоч. Ти програєш цю війну - то все ж вітряки.
Відкривай двері і шафи. випускай повітря - заміни на інше.
І чекай. коли він буде поряд. Бо хіба не щастя - знати. що буде. що будеш, що станеться.
Все сприймай як треба. Всё твоє. власне.
Рослабся.
Живи.
А знаю - виживеш. Молитвами мами - вони сильні!

20 июля 2016, 22:13

Ти намалюєш на склі весну,
Напишеш слово - Я,
Додаш його ім'я.
Два роки тому зіткнулись - лицем до лиця, ти цитував те, що мало зачепити. А потім - вийшов. Ніхто не знав, чому. Втік. Та й не до тебе прийшла, хоч і знала - будеш там. І боялась, і не хотіла, і ледь наважилась.
А потім писала на замерзлому березневому склі твоє ім'я. А потім зіткнулись в коридорі - а не побачили один одного, хоч обоє побіліли-почервоніли.
А потім був штиль. Пошуки спільних полів, стертий номер телефону, викинута пам'ять. Витерти, забити, забути.
І щоб на склі чужі імена, і щоб шепотіти не тебе.
Відкриєш двері і вийдеш вніч,
Втічеш туда де він,
Серед холодних стін - один.

Один.Сам.Але - не шукає, не жде,не хоче.

17 июля 2016, 18:31

У каждого дома есть окна вверх;
Из каждой двери можно сделать шаг;
Но если твой путь впечатан мелом в асфальт -
Куда ты пойдешь, когда выпадет снег?
Но электричество смотрит мне в лицо,
И просит мой голос;
Но я говорю: «Тому, кто видел город, уже
Не нужно твое кольцо.»
А що буде в дійсності? Не задам тобі це питання, відчуй сам його. Створити тобі ілюзію? Розписати майбутнє у світлі барви? Нехай. А що хочеш за то? Все буде добре, знаєш. Негаразди вляжуться, всі події дадуть плюс, керівництво оцінить те, що вистояв. Ти станеш кращим, сильнішим. Буде так.
Відчуй то - і не бійся робити крок вперед.
А писатиму вірші - твоєю мовою. Тільки дозволь читати їх - тобі, вголос. В погляд. В очі...

17 июля 2016, 14:52

Завершилась фаза відпочинку, пора вмикатись, думати про важливе.
Пора переходити з одного режиму на попередній.
Пора знову сходити з розуму, посміхатись, змінювати світ, натикатись на перешкоди, шукати виходи і входи.
А ще шукати чиїсь очі.
Клавіш не буде. Бо не хоче. Так мало статись.
Виростай з нього, викидай зі снів, викидай з споминів.
А ще нарешті описала події тої ночі. Почув. Зрозумів. І - стало легше. І не боюсь бачити його знову.
Треба щось змінити. Почати пити якісь препарати. Виходити на зупинку раніше. Дихати медом.
А може - просто жити?
І все приймати вдячно - як писав про то Рязанов?
Не шукай того, чого нема.
Лейтмотив - живи.
Ти потрібна комусь. Чуєш? Справді потрібна)

16 июля 2016, 23:18

Мы выходим на улицу, гуляем по телу земли ...
Нема сенсу плакати, бо ти не потрібен комусь - швидше пожалій його, бо не зрозумів. А сама - думай, що робитмеш далі з тим набуттям ,котре виростив в тобі - відчуттям достоїнства, бо без нього спина не була би такою, не світились би очі. Пригадуєш, як все починалось? Отож.
Це він втратив - не ти.
Це йому буде жаль - не тобі.
Це він віддавав - не ти.
І пора йти, зробити крок, скинути оболонку, струснути плечі - аби розгорнути крила.
І - лети. А догани, що впали на чиюсь долю... Це випробування. Або це ти щось зробила з ним. Подумай. І пригорни цю душу до серця. Якщо він вартий твоїх сліз, твого співчуття.
Досить істерик.
Живи.

15 июля 2016, 15:16

Зарегистрироваться


или

Что говорят пользователи Фрагментера

Психолог говорит, что я двойственна во всем. Фрагментер - это точное отражение данного высказывания. Тебя все видят, но ты инкогнито; ты ждёшь одобрения, но оно не придёт. Ты хочешь внимания, но о нем здесь также не узнать. Здорово!
satesate

Только сегодня узнала о фрагментере и создала аккаунт. Хочу признать, сайт действительно интересный и не обычный. Идея то, что нужно. Как же нравится эта анонимность!
Fikus

Так нравится читать записи участников, здесь гораздо искреннее, чем в любой соц сети.
Дынька

Забавная идея - вести онлайн-дневник, который могут читать все и в тоже время никто.
Daryel'

Фрагментер сильно нравится, появилась доп мотивация меняться - это большая разница, писать только себе в блокнот и писать в общий доступ

фрагментер прикольный - уже несколько раз появлялись мысли о том, с чего я такой депрессивный и почему я таким стал
Туле 🌱

Офигеть, сколько я потеряла, пока не писала в !F. Была куча мыслей, эмоций, а все оно будто потерялось и я даже не могу связно сказать, как прошли эти дни пропущеных записей.

фрагментер - самое клевое что со мной произошло в этом году!
Aart 🐦

Мне сильно нравится, что на !F никто не комментирует, есть впечатление, что я пишу это для себя, уменьшается озабоченность тем, что сообщение будет оценено.
!ХуеРы