Скрипка Майстра

Ностальгується музично.Коли ще жили на мансарді,пару квадратів,за стіною ванна,море проблем,кризові 90-ті.
І втікали в музику, в велику кількість музики.В платівки,на яких було найкраще.Потім були кліпи,де картинки ховали текстове і мелодію.
Затерті в шкіру, що не витравити,проявляються.
І фіолетово,що у когось кілограми золота з камінюками.Істина суттєвіш.
Щастя не купиш.
Безмежно люблю батьків.Зараз.Вони є.І сама вже в усвідомлюючому віці,коли однокласники дітей до школи водять.
Любіть - поки не пізно.
Чи не для усвідомлення цього і дане мені оте випробування.Чи не є то подарунок батькам - що я вдома.І все добре,і правильно,і тепло.
Вернутися би і виправити помилки егоцентричного дитинства!

Ми так банально проживаємо життя, кинувши все на гонитву за тим, що насправді неважливе.
В той час, коли речі справді потрібні - не купити.Ми не вернемо вже назад довіру, любов, прихильність.Як не розпинайся, не запалиш в серці те, що згасло.Ніяк.Все.Фішіш.Смерть біологічна.
Нам не треба насправді багато! Нащо?Щоб заповнити вакуум?Бо не можемо інакше.Снігова лавина потреб затягує,закручує - і вже не спинишся сам без струсу.
А що любов? Ми і почуття дінемо за ширмою матеріального, бо звикли купувати - враження,настрій, друзів,прихильність.Це ж скоріше.надійніше.
Людство на порозі падіння.
Діти,що не вміють вчитися,не люблять читати,не мають поваги,не визнають авторитетів - наше страшне завтра.

Вдарилася в роботу, потихеньку пишу, кудись там дзвоню, щось спроможно роблю.
Працюю з базою даних, розкидаю по групах.
Ноут раптово вимикається.
Гарні дерева. за вікном біла казка.Let it snow)
І отой снов розгулявся не на жарт.
Не буду писати, допоки не писатимуть першими.Усьо)
Виняток тільки по життєвому, роботі і для М.Е. - бо як інакше.
Зараз почали з мамою дивитися улюблений серіал.Кожного вечора по пару серій. І то надооовго)
Чекаю, коли нарешті вікканка дасть прогноз.Поки нема його.
Керівництво на диво терпляче - або таки цінує, або таки розуміє, що вже впізнавана.
Шахти, хвороби, дороги, соціалка, заходи/
Безсоння.
Світло - листування з мамою Героя,який... який від мене в захваті)

Дивно так... Ти довго пишеш - а не збереглося.
Видно так треба.
День Дякую
День Вождя
День робочий,макети писалися як має бути.Одною рукою.
Цікаво, мпх сама цікавиться чи по вказівці?От щось відчуття,що то друге.Не знаю,але щось таке є.
Потужний чоловік не може сам вирішити просту справу.
І взагалі - ти крайня,бо знаєш як,отже це реально,а так не хочеться...
Дивилися з мамою серіал.Люблю такі моменти...
Коли великий,сильний,при посаді,офіцер,воїн,боєць раптом жаліється на проблеми - спершу несприйняття слабкості.Потім... йой, то ж то і є довіра.Глибока і справжня.
І хочеться сентиментально розплакатися від ніжності, бо ти вдома,бо батьки з тобою,ти з ними.Дивний стан.І сльози ніжності знов...

Робота пише і дзвонить.Навіть Сябр!
Важка розмова з Іриною Б. про її матір (онко). Згадується Григорій - психосоматика хвороби.
Дивилася по зомбіящику "Битву екстрасенсів".Всякі чорні-білі-сині маги...Чого ж ви не в АТО, не ставите нашим хлопцям блоків, не валите по ворогу?Чого набиваєте на себе тризуби?Легко бути патріотом в тилу, коли країна в огні?
Стоматолог.Дивні відчуття.Ниє.Наркоз дооовго виходить.
М.Е. іде на якусь там програму відновлення легень.А ще став зайнятим і втомленим.Чи то лише для мене так?((
Як маленька не розучилася обніматися з мамою.От тільки зробилася такою сентиментальною, такою плаксивою.От і зараз такі здоровенні сльозини валять з очей.Люблю батьків.Це мій ВСЕСВІТ.

Розбурхані сни дзвінками.Морози вщухають,вітру нема,сніг не ідеальний, бо стільки вже людей висипало - робочі будні.
А ти ще в свому діапазоні.
Ще мінімально рухів і потреб.Ще не думається,як би то рятувати світ.Зовсім не хочеться рятувати.Відвикла?
Нічні листи,які малося і видалити - а таки надіслала.Адекватний,дорослий... чого ж слова не тримаєш?Прохання -мінімальні - як зерно, що впали в суху землю.Вони не вкоренилися - чи лежать десь в розщелині,чи птах склював,чи вітром знесло.
Вертикаль... Невже вертикаль влади?Це якась новорічна акція?Куди ж заносить?Ті університети, що за спиною - не тренд.
Читаю "Кись".Постапакаліпсис.Злий такий...
Вдома.Тепло.Затишно.Спокійно.І хороше-хороше.Вдома)

Не згадується ряд людей, просто не згадується, і це правильно.Декого давно нема в телефоні, дехто потрібен по робочим розкладам і в них же перетік.
Тебе згадують у дописах ті, хто туди тебе закидає ... бо більше не має, кого? Дивує.
Крапки у віршах.
Відтерміновані місячні - стрес то нищівний удар.
М.Е. навіть не намагається сказати щось хороше.Та взагалі мало хто каже щось хороше.Так, робочі розклади.
Люди давно вже не дивують. Хіба ті, до кого торкався серцем.І вже не торкнешся?Зчерствієш?Та не дадуть крила заклякнути.От лише літати самій - важко.Дуже.
Тому не вилітаєш з дому, тому так любиш батьків, що від ніжності аж очі сльозяться.Дивна ти.Певно так має бути.
Любити світ - та ще місія...

Христос Народився!
Зимонька-зима,біла і морозна,заколисує,закриває в теплу хату.В іншому розкладі я би літала містом з питань закриття психдиспансеру,це однозначно.Ну от,знову про роботу...А відпочивати,відключатися,не думати, ловити красу зими?Красу зловила,поки літала холодними селами,потім краса попливла і вдарила,в результаті є що вже є.
Але сон до 15-ї налякав явно.І справа не в тому, що проспала 10 годин,ні.Але впадати аж так в сон?
Вночі дописати нарешті останній рядок з вірша, в якому ніяк не ставилася крапка.
І почати переписувати вірші в електронну версію.Давно пора.Хоча і 2016 не був продуктивним,але й не як 14 чи 15.Тоді просто німіло, і писалося мало.
Вдома тепло і так затишно)

Христос Народився! Другий день Різдвяних свят,сімейний обід,тепло-тепло.І смачна картопля зі спеціями.Її можна їсти зручним зараз способом.Відклеївся від шкіри останній ніби фрагмент гіпсу.Тепер воно тримається на дуже чесному слові, гуляє,але не падає зовсім,хоча підсовувати треба. Шкіра після жирного крему злазить з долоні.
І біль пробиває...
Вночі взнала історію Джульєтти і Ромео - але в діанетичнім виданні.
А от що цікаво:як тільки розкопалося в сій стороні про поштовх - так першопричина і зникла з горизонтів і перестала являтися,і не подає жодних ознак)
Колядники з храму приходили!Казково,високо,прекрасно,урочисто!
На жовтосайті висять міністерські листи по пнд.Де ж реакція позитивна?(

Христос Народився!
Вже скількпи років - а світло Різдва лишається таким же,як в дитинстві, і згадується, як то було тепло в прабабусі, як колядувалося, як тих колядок вчили.
Народознавчий інтерес не згас і сьогодні.На щастя, в мережі можна знайти багато чого - і про уявлення предків про потойбіччя та нечисть, і про ставленння до природи,праці,людей, також легенди,бувальщини.
Диво Різдва...Тонке,чисте...І зимно: біля -20!
Самбуку не пустила - Різдво...
Сімейний обід,вечеря.
Лікер "Старий Таллін" гріючий,його не до чаю, тільки так.
Вдома тепло,мило,хороше.
Рухатиметься тема психвідділення - бо чесанули ЗМІ. Ех, а скільки ж просила(
Життя триває.Різдвяні свята -хай надихають добром на весь рік!

Христос ся Рождає.
Сьогодні згадують про втілення Бога у людську подобу задля спасіння душ людських.
Урочисті сімейні вечері, тихі молитви, 12 страв. Колядки.
Мама називає вечір Коляда.
Тепло і атмосферно.
І ... затишно.
І якось не напрягає, що блог таки не опублікували.
І що коменти на сайті видаляють.
І що стравлюють з начальством - а воно потім тебе тепло згадує, щиро-щиро тепло, бо знає ціну...
І тиша, що схожа на теплу ковдру.
І ночами ще пишуться вірші.
І той,хто надихнув - мовчить,але так має бути.Очевидно,то другий етап перевірки ,витримки, сил. І потім знову накриє)
Сніг, мороз,в се завмирає...Різдвяний Святвечір.Нехай малесеньке Боже Дитятко зцілить наші змучені душі.Зі святом вас)

Ізоляція затягнеться ще на два тижні.Візит в державну установу був специфічним, розмова з керівництвом закладу теж не сама проста і не дружніх тонах.
Прям як в СІЗО - ще триматимуть.
Хочеться на волю.
Біль то гасне, то знов вибухає.
Згадується пісня,яка подобається Томашу.https://www.youtube.com/watch?v=hn3wJ1_1Zsg
Починаються думки,чи не викинуть - робота або М.
Бо стільки часу не бути поряд - складно(
І взагалі - складно.
Сни - куди падаєш, але не можеш заснути.
Вірші - які то вибухають несподіваними стороними, то зависають в повітрі.Коли дощ іде - і бачиш асфальт Ладомира.
А вдома тепло і затишно.І проростаєш тут корінням, і не хочеш виростати,і лишаєшся собою,і все так правильно і добре:)

Тиша.Поки з колег тільки самий революційний подзвонив.Багато хто обіцяв приїхати,дзвонити,а навіть не пишуть.Одиниці пишуть...
Помер один з головних шахтарів.
М. дав нове завдання.Важко, однако, з цим змиритися.Але виходу нема.Бо хіба можна скочити з таберетки, коли петля вже на шиї? Це квиток в один кінець...
Ізоляція може затягнутися ще на два тижні.Страшно.Не хочу...
Недосенсей забив.Забиваю і я, бо відчуваю - писатиме лише подшофе.Низько.Не туди летілося.Ні йому, ні мені.
Самбука приїде в 5ницю.Тато хоче з ним познайомитися - теперішнім.Давно знайомі були.
Від стресу пропали місячні.
Та й сама не цілісна...
В усьому є один плюс - вдома)
Батьки - це тепло.Це щастя.Люблю їх)

Дивно,але розповісти про сон йому не було важко.Важче прокинутися.
Він сприйняв то всерйоз.
М.Е.дистанційовується все більше.Випробування?Відчуття?В чому справа?Скільки можна грати як по струнам?
Вечори насуваються так неминуче.І розуміння, що невідомо куди дівся час хвороби.Але так має бути.Лакмус робить своє.Сьогодні Олечки день народження,а навіть не згадується,не відчувається,не думається.Походу - відболіло)
Лорік писала, що хочуть з Самбукою приїхати.Ура)))
І це вже сьогодні)
Якось ніхо і не питає про те, чому саме такі друзі.
ББ міг би привітати.І металіст.Є як є.
Читати Кропоткіна треба би.
... а ще страшно люблю батьків.Щастя.І сльози виступають...І так тепло і правильно якось стає...

Снився жах.Реальний.І вже не вперше саме цей сон.Відчуття втраченості, загубленості, а той, хто мав би врятувати - не чув, не раагував.
По соннику - це до того, що хтось втручається в особисту свободу і на власний розсуд вирішить проблему.
Відірваність.
Намагалася,кажеш, рятувати світ?І чому ж він не рятує тебе?Та хто ж завгодно...
І страшно, страшно,страшно... І холодно - зсередини.
Дзвінки по роботі, повне небажання вирішувати робочі проблеми.В принципі - не такі й робочі. І не такі мої.
Відчепися від того всього,чуєш?Лікуйся...
Невже не розумієш,що позитивне мислення -запорука зцілення?
І біль вже не гострий - притуплений.
Не впадай в параною.Спокійно.Погризи щось смачненьке)

Перший день року.Заснула в незвично для новорічної, дивилася КВН.Щось там намагалася писати.Інтуїтивно хочеться відкараскатися від тих думок про сенсея,а втянує.Пороблено?Ним же?Чи навіяно?
Шоу маст гоу он.
М.Е.вночі, в першій телефонній розмові,кинув трубку.Хоча дозволив набрати,відповів,не збив.Потім ще письмово гарчав.Було дуже неприємно.Він перетворюється на капризного і хворобливого - списувати на вік?Він не готовий висловлювати якісь жалі,турботи.Заразом треба концентруватися на ньому(((
Родичі лишили без подарунка.Взагалі.Без дзвінків,відвідин,підтримки.
А Оленка Андрійова писала, що вони мене дуже любляяять))) І ще були теплі слова від хороших людей)
Ждем добра і позитиву)

Дорогий мій Фрагментер!Ось вже рік,як ми разом.За цей час було багато чого.Були верески і шепоти,крики і субтони, марші і вальси, мантри і мадригали.
Дякую за надану можливість зливати тут кров,агресію,біль,сум,вищати від радості,мліти в блаженстві,аналізувати і йти по колу.
Тепер є картина реалля, закономірності.Правда,їх може й не бути)
Бажаю добра, позитиву,добрих новин, здобутків. І - кохання.
А ще - аби обійшлося без втрат.І щоб війна закінчилася.
В прийдешньому не буду більше висуватися в депутати,не кусатиму зубами колег,не рватимусь вперед,не мордуватися до ночі на офісі, не вішатися на шиї.
Бажаю собі вийти заміж)
І - вагітність.
І творчості побільше.І радості.
Все буде добре...

Ніч проповзла - але розминулися.Відчуття - шукав мене.Не пощастило.Так мало бути.
Записувати для нього сни, вириваючи їх з закапелків меморізу.
Гості,які мимо.А так хотілося тепла.
Простіше треба ставитися до змін календарів.
І прийшов мій алкоголь!!!! 5 пляшок еліточки)))
Бехерівка - травки-спеції чеська рецептура, Єгермейстер - травка-спеції німецька рецептура, Вана Таллін - травки-спеції-цитруси-ром естонська рецептура, самбука - анісове диво італійська рецептура, крем-лікер шоколадний - цей вже наш)
На скільки вистачить?)))
Сенсей.. чисто на "ти".Важко відреагувати так же.Казав про телефонну розмову чи зустріч.Та невже?Хочу)
М.Е. - в хворобі((
п.с.ЛЮБЛЮ МОЇХ ТАТА І МАМУ!!!!

Загорнута в прометалений теплий блиск,на кожному плечі - по шарфу - інакше боляче.Не стало Кері Фішер - тої,що принцеса Лея.
Не відписалася за стільки часу вікканка-таролог.А так чекала(
Скучаю за роботою.За активністю.За М. За Львовом.За хіппі.За кавою з кимось.За солоними горішками в гострій оболонці.За массажем.За співами в офісі.За гонитвою, нарадами, брейн-стормінгами,магазинчиками,містом.
Всі це буде пізніше.Поки ждати.Просто ждати.Відпочивай.Люби себе,життя.
Не думай про депресію і сенсея - це тебе не варте.
Ти ще будеш щаслива)От побачиш)

Візит людини,від котрої тепло і світло.Хороший-хороший,правильний,щирий і справжній.
Людина,котру можна впустити в кімнату,перед якою відкриваєшся.Яка не має на меті зробити боляче, а заразом ... а заразом має уявлення про біль. Широке уявлення, неоднозначні бажання. Його тактовність така не з сього часу, його вміння спілкуватися, дивитися в очі, бачення світу, принципова позиція - особливі.Воїн. Справжній.Бачив смерть,тримав її в руках.
Він ніколи не перестане бути другом,хоча спершу стояла чітка дистанція, котру зламали робота.алкоголь,сни.Криваві.Тоді,після Дня Журналіста.
Той,без кого офіс став пустішим.
Друг...

Новоріччя буде частково біле,але на руці, а не на вулиці.
Навантаження по роботіінше, аніж в решти - то відчувається.Однак - не відкидати ж специфіку регіону.
От завтра можливо приїде той воїн, після котрого так тепло ставлюся до учасників АТО.Ч вручити йому ту поезію, котру маю - про нього?
Як зреагує?
Болить,звісно ж.
Дзвінки робочі починаються з цього питання...
М.Е.ігнорить.Жорстоко так ігнорить.Сухо.Ну бо нащо йому поламана іграшка?
Робочі мрменти гризуть до болю.
Ігнор колег - теж.
І задачі для не мого регіону нарізаються...
Наважилася з зізнаннями.Думаю,завтра зранку надійде відповідь.А може й ні.Більше не чіпатиму.Його "люблю"- неявне. Може неживе. Бо ... "майже люблю"

Якого дива думки сполонив отой дивний мен, которий азагалі не там літає, не того масштабу, калібру? Нащо ота спокуса, оте запаморочення?
Схоже на хворобу, на щось кероване.
Подібне було з Т., давним-давно.Раптово, на рівному місці.Ніхто не передбачив би... Правда, потім прийшов новий етап, який вибив з колії...
Недосяжність цілковита, нелогічність, небажаність, аби бачили разом.
В ніч Дива Різдва прошу знаку, прошу розставити крапки, усвідомлення... Якщо то поштовх до творчості - нехай спільної - то чудово.Але ж ..дива трапляються, нехай і такі.
Хочу подивиться в його очі.
Наживо.Один на один.
Навесні.
І чути лише правду...

За допомогою діанетики трошки структурнулося - і вилізла причина отого явища. Несподівано.Заразом, не стану вводити то в догми та брати як явну істину. Треба дивитися на речі реально - просто припустити, що то можливо.
Так довго ще блог не писала. Ідея висіла в повітрі.Хоча спершу була інша, однак постановила мінімізувати.Як уживуться в одному тексті Кастро і Гаврилишин?Побачимо.
Впасти духом.
Не думала, що аж так станеться.
Не очікувала, що аж так переживатиму неповносправність, повернення у стіни.Це як крила на льоту підстригти.А тепер ждати, коли наросте нове пір'я.
Не хочеться смішити нікого,перетворитися на ківі,що лише бігає,безкриле.
Падати.
В емоції.
В поезії...

Зайві слова падають на папір,вкладаються віршованими рядками.
І в думках ті, про кого чомусь так легко писалось.І жаль, що його так мало далось в житті.Заразом - так яскраво.Людина звичайна, котру преобразила війна.Людина,що розкрилась, очистилася вогнем і землею, і з крові побратимів постала оновлена. Ні, не інша.
Так вже бувало в історії.
І чайні вірші, з чайовими нотами,з нотими звуку, алкоголю.
От лише чи дійсно доцільно зізнаваться?
Чи лишити то в собі,передавити,втрамбувати,здерти всю позолоту?
Фальшива.Чи?..
Хочу з ним пити.Не чай.Ні.
А тоді побачити істину.
Краплі роботи падають на дно буття,дзвенять криштально - і знову темно.
Ілюзія потрібності.
Синдром дружби.
Пустота...

Трошки намагалася розібратися з собою, але не вдалося.
В країні є прийнятий бюджет, колапс з приватбанківською системою,війна,втрати на східних рубежах.
Рана на руці тривожить.Буде слід.
От думаю поставити мітку,аби зрозуміти, чи варто спалюватися стосовно тимчасово не сенсея.
Заразом - він пише дивні речі.
А серце валить, коли ...От що за?!
М.Е. поклав Ірину в лікарню з пневмонією.Приніс в жертву. Зник.
У на погіршилась комунікація.Суттєво.
Хочеться творити, але кому то треба?Творити як дихати.Писати, коли то рве на частинки тебе, коли вже не можеш...Заради чого ж?
Ті кому виливала сили в долоні, мовчать.Сама винна.Хмарка тільки є.І то дивує.
Страшно розуміти непотрібність...